Рис.2.5.5. Навчання дітей метанню

У дошкільнят середньої групи можливості виконувати вправи з метання, ловлення та прокачування м'ячів значно збіль­шу­ю­ть­ся у зв'язку з ростом сили, розвитком координації рухів і око­міру. Дітям пропонують різні вправи з про­качування м'ячів між предметами, метання торбинок з піском, м'ячів, сніжок на дальність і в ціль з відстані 2-2,5 м.

Діти п'ятого року життя, порівняно з малюнками поперед­ньої ві­кової групи, впевненіше виконують вправи з кидання та ло­в­ле­н­ня м'яча. Для формування стійких навичок кидання та лов­ле­н­ня м'яча необ­хідно широко застосовувати ці вправи під час само­стій­них ігор дітей з м'ячем. Протягом року діти цієї групи на­вча­ю­ться метати предмети на дальність і в ціль способом «з-за спи­ни через плече». Кидаючи предмет правою рукою на дальність, ди­тина повер­тається лівим боком у бік кидка, відставляє назад пра­ву ногу на відстань кроку та переносить на неї вагу тулуба, ви­конуючи замах рукою з-за спини через плече, під час кидка ва­га тулуба переноситься на ліву ногу. Всі рухи виконуються вільно, з широким замахом рукою, рівноприскорено до моменту випуску предмета з руки.

Структура рухів при виконанні метання предмета в ціль має деякі відмінності, порівняно з метанням на дальність.

Діти цієї групи, особливо хлопчики, виконуючи метання м'яча в ціль, намагаються зістав­ляти свої рухи із силою кидка та його напрямком, тому влучають частіше за малюків.

При формуванні цієї навички у дошкільнят середньої групи звертають увагу на всі елементи даного руху почергово.

Після засвоєн­ня техніки метання предмета «з-за спини через плече» на дальність діти оволодівають навичкою метання в горизонтальну та верти­кальну цілі.

Вправи з метання предметів для дошкільників старшої групи значно ускладнюються. Діти цієї вікової групи вже повинні ово­лодіти навичками кидання та ловлення м'яча в парах, по колу; кидання м'яча вгору або об стінку обома й однією рукою, ловлення його; відбивання м'яча об землю долонею на місці та в русі й ін. Дітей вчать кидати м'яч одне одному та вперед різними спосо­бами: знизу, від грудей, з-за голови, від плеча. При виконанні кидка м'яча обома руками знизу ноги ставлять на ширину пле­чей, м'яч утримується пальцями знизу, під час кидка руки вип­рямляються у напрямку руху.

Значна увага в цій групі приділяється удосконаленню нави­чок метання предметів на дальність і в ціль. Дітей привчають са­мо­стійно слідкувати за правильним вихідним положенням ніг пе­ред початком кидка, виконувати широкий замах рукою та про­носити її під час кидка над плечем, а не збоку, переносити ва­гу тіла одночасно із змахом правою рукою з правої ноги на лі­ву, виконувати всі рухи гармонійно, невимушено та чітко. У цій ві­ковій групі з'являється кінесте­тичний контроль, діти нама­гаються зіставляти свої рухи із силою кидка та його напрямком. Тому влучання предметів у ціль стають більш частими.

Діти підготовчої до школи групи більш впевнено та спритно виконують кидки та ловлення м'яча різними способами. Вони вільно просуваються впе­ред, ударяючи м'яч долонею руки об землю (підлогу), кидають м'яч в кільце.

При удосконаленні техніки метання предметів на дальність звертають увагу дітей на повне випрямлення руки у ліктьовому суглобі з енергійним рухом кисті у напрямку кидка. Дітей при­вчають виконувати кидок по вищій траєкторії польоту.

Метання виконується не тільки в нерухому, але й у рухому ціль під час ігор. Точність влучань м'ячем у ціль правою та лівою рукою збільшується з віком.

Зі збільшенням віку в дітей встановлюється функціональна асиметрія верхніх кінцівок. Тому вправи з метан­ня предметів дітям пропонують викону­вати правою та лівою руками, що забезпечить рівномірне наван­таження на обидві сторони тіла дитини та сприятиме її гармон­ійному розвиткові.

Оволодіння правильною тех­нікою метання: прийняття пра­ви­льного вихідного положення, ши­рокий замах рукою, енер­гійний кидок предмета з більш високою траєкторією, – суттєво впливає на кількісні результати в даному виді основних рухів.

Вправи зі стрибків позитивно впливають на організм ди­ти­ни: зміцнюють м'язи та зв'язки нижніх кінцівок, удосконалюють ко­­ординацію рухів, сприяють розвитку спритності та вихованню смі­ли­вості. Однак потрібно пам'ятати, що невміле застосування стри­бків може привести до виникнен­ня у дітей плоскостопості та травм.

Стрибки належать до рухів ациклічного типу, в яких немає фаз, що повторюються. Стрибок складається з чотирьох фаз, які послідовно змінюють одна одну: підготовчої (приймання вихід­ного положення або розбіг), основної (відштовхування), фази по­льоту та заключної (приземлення).

Навчання дітей другої молодшої групи стрибати у довжину з місця починають після того, як вони навчаться підстрибувати на обох ногах на місці та з просуванням вперед.

Розучування стрибка проводиться цілісним методом, при цьому увага дітей зосереджується на тому елементі, який у них гірше виходить. Діти четвертого року життя добре розуміють словесні зауваження, зроблені в доступній для них формі, та точно копію­ють показаний рух. Спочатку їм пропонують стри­бати через стрічку або «струмок» шириною 15-20 см, викладений з двох стрі­чок. Відстань стрибка в довжину з місця поступово збільшується до 45-50 см.

Щоб дошкільники правильно та швидко оволоділи найскладнішими елементами стрибка, треба давати їм тре­нувальні вправи: махи прямими руками вперед з підніман­ням на носки; стрибки на місці; стрибки з просу­ванням уперед й ін.

Дітям середньої групи цей рух вже відомий, тому перед вихо­вателем стоїть завдання досягти вищої якості його виконання; він має вказувати на всі помилки в процесі вдоскона­лення стрибка у довжину з місця.

У цій групі діти стрибають через «струмок», ширина якого збі­льшується до 70-80 см. Окремі елементи стрибка вдоскона­люються в ході цілісного виконання руху, без виділення їх з усієї системи.

У старшій групі вдосконалення стрибка здійснюється так: стрибок через «струмок» з по­ступовим збільшенням його шири­ни до 90 см; стрибки з просуванням вперед, 4-6 разів під­ряд. Рух виконується краще, коли дитина відштовхується не на повну силу, тому ширину «струм­ка» треба збільшувати поступово, регулюючи цим зусилля дітей під час виконання стрибка.

Систематично вправляючись у стрибках в довжину з місця, діти підготовчої групи до­сить легко долають відстань 100-110 см. У цьому віці найскладніше у виконанні стрибка – при­землення. Треба спрямовувати вихованців на виконання м'я­кого та стійкого приземлення.

Вчити стрибати у глибину краще тоді, коли діти вже вміють стрибати в довжину з місця. Стрибок у глибину має таку саму структуру руху, відмінність – лише в характері відштовхування й у ступені навантаження на опор­но-руховий апарат дитини під час приземлення.

У другій молодшій групі з перших занять треба ставити зав­дання навчити дітей правильно відштовхуватися та стійко при­землятися. Для цього з двох стрічок роблять «стежку» шириною 20 см, кладуть її на відстані 50 см від куба (висотою 15-20 см) або гімнастичної лави, з якої виконуватиметься стрибок, і пропо­нують дітям точно приземлитися на «стежку». Щоб виконати це завдання, треба правильно відштовхуватися вперед-вгору. Від дітей четвертого року життя не варто вимагати точного виконання всіх елементів стрибка у глибину, важливо, щоб на цьому етапі вони оволоділи загальною структурою стрибка та правильним приземленням.

У середній групі формування та вдосконалення навички стриб­ка у глибину відбувається в такій послідовності: стрибок з гімна­стичної лави або куба (висотою 20-30 см); стрибок в обумовлене місце – на «стежку» або на аркуш паперу 20x30 см, стрибок з правильним виконанням усіх його елементів.

Для вдоскона­лення відштовхування (від якого залежить і приземлення) дошкільнятам дають завдан­ня сильно відштовхнутися вгору так, щоб «руками дістати стелю». Місце приземлення обмежують квадратом, вик­ладеним з шнура або стрічок (40x40 см).

У старшій і підготовчій групах продовжують зак­ріплювати навички стрибка у гли­би­ну в різних умовах. У дошкільників старших вікових груп стрибки у глибину поступово усклад­нюють: стрибки з приземленням в обумовлене місце, з поворотом на 90^о пра­воруч і ліворуч.

Стрибок у довжину з розбігу – один з най­складніших видів рухів у до­шкі­ль­ників. Основна мета початко­вого етапу формування навички цього стрибка – на­вчити дітей відштов­хуватися однією ногою та стійко приземлятися на обидві ноги.

Стрибок у довжину з розбігу виконується так: розбіг рівноприскорений, останній крок перед відштовхуванням дещо ско­рочується; відштовхування виконується однією ногою, руки при цьому роблять мах вперед-вгору; в фазі польоту ноги згинають­ся в колінах і перед приземленням виносяться вперед; призем­ляються на п'яти або на всю ступню, для стійкості руки вино­сять вперед – у сторони.

Формування навички стрибків у довжину з розбігу відбу­вається в такій послідовності: стрибки з одного-двох-чотирьох-шести кроків; удосконалення відштовхування однією та призем­лення на обидві ноги; енергійний мах руками в момент відштов­хування, польоту та стійкого приземлення. Потім, коли діти навчаться правильно відштовхуватися та приземлятися зі скороченого розбігу, в них удосконалюються окремі елементи стрибка.

Оскільки діти підготовчої до школи групи вже вміють стри­бати у довжину з розбігу, основне завдання тут – удосконалення якості стрибка та стабільність у правильному виконанні руху.

У цьому стрибку розбігаються перпендикулярно до перешко­ди, відштовхуються однією ногою з одночасним махом рук угору; в фазі польоту ноги максимально згинають у колінах і підтягують до грудей; приземляються на обидві ноги, виносячи руки вперед і в сторони.

Дітей старшої групи навчають стрибати у висоту з розбігу так: стри­бок через мотузку зав­вишки 10-15 мм з одного кроку по­штов­хом однією ногою та махом іншою з приземленням на оби­дві ноги; те саме – з двох-трьох кроків з одночасним махом рук впе­ред-вгору; з 3-5-метрового розбігу з правильним виконанням усіх його елементів: розбіг, енергійне відштовхування, політ, зі­гну­вши йоги, стійке та м'яке приземлення на обидві ноги; стрибок через гумову тасьму заввишки 30 см з 6-8-метрового розбігу.

Коли дошкільнята навчаться виконувати стрибок у полегше­них умовах, довжина розбігу та висота перешкоди поступово збільшуються. Не треба вимагати від дітей макси­мальної швидкості розбігу (це не дає змоги правильно виконати стрибок). Збільшувати висоту перешкоди треба в межах, рекомендованих програмою (30-40 см).

Під час виконання стрибків у довжину та висоту з розбігу ви­хо­ватель повинен стояти поблизу місця приземлення дошкіль­нят.

Вправи зі стрибків зі скакалкою вив­чаються зі старшими дошкільнятами. Дошкільнята мо­жуть вправлятися з довгою та короткою скакалкою.

Послідовність вправ зі стрибків через довгу скакалку така: стриб­ки на обох ногах через нерухому скакалку, підняту на 10-15 см над землею; перестрибування через скакалку, що хи­тається, з одного кроку; стрибки на обох ногах вліво та вправо, через скакалку, що хитається; пробігання під скакалкою, що обер­тається; стрибки через скакалку, що обертається.

Діти старших вікових груп можуть стрибати підряд 10-12 разів.

Коротку скакалку добирають відповідно до зросту дитини. Спочатку скакалку обертають вперед. Під час стрибків через неї ноги ледь зігнуті, тулуб прямий, обертають скакалку тільки кистями рук. Спершу стрибають повільно, а потім темп обертан­ня скакалки поступово прискорюють. Дітям нагадують, щоб вони стрибали на обох ногах або по черзі – на правій і лівій. Це сприяє гармонійному розвитку обох ніг. Безперервні стрибки із скакалкою можуть тривати до 1,5 хв. Дихати при цьому треба рівномірно.
2. Загальнорозвиваючі вправи

Загальнорозвиваючі вправи – це спеціальні рухи, спрямовані на оздоровлення та зміцнення організму, розвиток рухових і психіч­них якостей дитини. Вони доз­воляють вибірково впливати на окремі м'язові групи, чітко дозувати фізичне навантаження. Ці вправи сприяють удосконаленню координації рухів, їх точності, свідомому оволодінню положеннями та рухами тулуба, формуванню правильної постави; використовуються як профілактичні та корекційні вправи.

Класифікація загальнорозвиваючих вправ проводиться залежно від їх впливу на окремі частини тіла: вправи для м'язів рук і плечового поясу, для тулуба та м'язів ніг.

Виконання вправ з нахилами, згинанням і випрямленням тулуба із вихідного положення лежачи на спині зміцнюють м'я­зи черевного преса.