Рис.2.5.5. Навчання дітей метанню
У дошкільнят середньої групи можливості виконувати вправи з метання, ловлення та прокачування м'ячів значно збільшуються у зв'язку з ростом сили, розвитком координації рухів і окоміру. Дітям пропонують різні вправи з прокачування м'ячів між предметами, метання торбинок з піском, м'ячів, сніжок на дальність і в ціль з відстані 2-2,5 м.
Діти п'ятого року життя, порівняно з малюнками попередньої вікової групи, впевненіше виконують вправи з кидання та ловлення м'яча. Для формування стійких навичок кидання та ловлення м'яча необхідно широко застосовувати ці вправи під час самостійних ігор дітей з м'ячем. Протягом року діти цієї групи навчаються метати предмети на дальність і в ціль способом «з-за спини через плече». Кидаючи предмет правою рукою на дальність, дитина повертається лівим боком у бік кидка, відставляє назад праву ногу на відстань кроку та переносить на неї вагу тулуба, виконуючи замах рукою з-за спини через плече, під час кидка вага тулуба переноситься на ліву ногу. Всі рухи виконуються вільно, з широким замахом рукою, рівноприскорено до моменту випуску предмета з руки.
Структура рухів при виконанні метання предмета в ціль має деякі відмінності, порівняно з метанням на дальність.
Діти цієї групи, особливо хлопчики, виконуючи метання м'яча в ціль, намагаються зіставляти свої рухи із силою кидка та його напрямком, тому влучають частіше за малюків.
При формуванні цієї навички у дошкільнят середньої групи звертають увагу на всі елементи даного руху почергово.
Після засвоєння техніки метання предмета «з-за спини через плече» на дальність діти оволодівають навичкою метання в горизонтальну та вертикальну цілі.
Вправи з метання предметів для дошкільників старшої групи значно ускладнюються. Діти цієї вікової групи вже повинні оволодіти навичками кидання та ловлення м'яча в парах, по колу; кидання м'яча вгору або об стінку обома й однією рукою, ловлення його; відбивання м'яча об землю долонею на місці та в русі й ін. Дітей вчать кидати м'яч одне одному та вперед різними способами: знизу, від грудей, з-за голови, від плеча. При виконанні кидка м'яча обома руками знизу ноги ставлять на ширину плечей, м'яч утримується пальцями знизу, під час кидка руки випрямляються у напрямку руху.
Значна увага в цій групі приділяється удосконаленню навичок метання предметів на дальність і в ціль. Дітей привчають самостійно слідкувати за правильним вихідним положенням ніг перед початком кидка, виконувати широкий замах рукою та проносити її під час кидка над плечем, а не збоку, переносити вагу тіла одночасно із змахом правою рукою з правої ноги на ліву, виконувати всі рухи гармонійно, невимушено та чітко. У цій віковій групі з'являється кінестетичний контроль, діти намагаються зіставляти свої рухи із силою кидка та його напрямком. Тому влучання предметів у ціль стають більш частими.
Діти підготовчої до школи групи більш впевнено та спритно виконують кидки та ловлення м'яча різними способами. Вони вільно просуваються вперед, ударяючи м'яч долонею руки об землю (підлогу), кидають м'яч в кільце.
При удосконаленні техніки метання предметів на дальність звертають увагу дітей на повне випрямлення руки у ліктьовому суглобі з енергійним рухом кисті у напрямку кидка. Дітей привчають виконувати кидок по вищій траєкторії польоту.
Метання виконується не тільки в нерухому, але й у рухому ціль під час ігор. Точність влучань м'ячем у ціль правою та лівою рукою збільшується з віком.
Зі збільшенням віку в дітей встановлюється функціональна асиметрія верхніх кінцівок. Тому вправи з метання предметів дітям пропонують виконувати правою та лівою руками, що забезпечить рівномірне навантаження на обидві сторони тіла дитини та сприятиме її гармонійному розвиткові.
Оволодіння правильною технікою метання: прийняття правильного вихідного положення, широкий замах рукою, енергійний кидок предмета з більш високою траєкторією, – суттєво впливає на кількісні результати в даному виді основних рухів.
Вправи зі стрибків позитивно впливають на організм дитини: зміцнюють м'язи та зв'язки нижніх кінцівок, удосконалюють координацію рухів, сприяють розвитку спритності та вихованню сміливості. Однак потрібно пам'ятати, що невміле застосування стрибків може привести до виникнення у дітей плоскостопості та травм.
Стрибки належать до рухів ациклічного типу, в яких немає фаз, що повторюються. Стрибок складається з чотирьох фаз, які послідовно змінюють одна одну: підготовчої (приймання вихідного положення або розбіг), основної (відштовхування), фази польоту та заключної (приземлення).
Виконання стрибка вимагає узгодженої роботи багатьох м'язів, складної координації рухів, що можливе лише при певному рівні розвитку рухового аналізатора та підготовленості опорно-рухового апарату дитини. Тому тільки в певній віковій групі дітей навчають того чи іншого виду стрибків.
Стрибок у довжину з місця. Техніка стрибка у довжину з місця майже не відрізняється у дітей різних вікових груп. Вихідне положення перед стрибком – «старт плавця» (ноги напівзігнуті, тулуб нахилений вперед, руки відведені у сторони-назад). Відштовхування виконується обома ногами, одночасно руками роблять мах вперед-вгору. В польоті ноги згинаються в колінах і виносяться вперед. Під час приземлення дитина присідає та ставить руки вперед – у сторони, забезпечуючи тим самим м'яке та стійке приземлення.
Рис.2.5.6. Особливості навчанню дошкільників стрибати
Навчання дітей другої молодшої групи стрибати у довжину з місця починають після того, як вони навчаться підстрибувати на обох ногах на місці та з просуванням вперед.
Розучування стрибка проводиться цілісним методом, при цьому увага дітей зосереджується на тому елементі, який у них гірше виходить. Діти четвертого року життя добре розуміють словесні зауваження, зроблені в доступній для них формі, та точно копіюють показаний рух. Спочатку їм пропонують стрибати через стрічку або «струмок» шириною 15-20 см, викладений з двох стрічок. Відстань стрибка в довжину з місця поступово збільшується до 45-50 см.
Щоб дошкільники правильно та швидко оволоділи найскладнішими елементами стрибка, треба давати їм тренувальні вправи: махи прямими руками вперед з підніманням на носки; стрибки на місці; стрибки з просуванням уперед й ін.
Дітям середньої групи цей рух вже відомий, тому перед вихователем стоїть завдання досягти вищої якості його виконання; він має вказувати на всі помилки в процесі вдосконалення стрибка у довжину з місця.
У цій групі діти стрибають через «струмок», ширина якого збільшується до 70-80 см. Окремі елементи стрибка вдосконалюються в ході цілісного виконання руху, без виділення їх з усієї системи.
У старшій групі вдосконалення стрибка здійснюється так: стрибок через «струмок» з поступовим збільшенням його ширини до 90 см; стрибки з просуванням вперед, 4-6 разів підряд. Рух виконується краще, коли дитина відштовхується не на повну силу, тому ширину «струмка» треба збільшувати поступово, регулюючи цим зусилля дітей під час виконання стрибка.
Систематично вправляючись у стрибках в довжину з місця, діти підготовчої групи досить легко долають відстань 100-110 см. У цьому віці найскладніше у виконанні стрибка – приземлення. Треба спрямовувати вихованців на виконання м'якого та стійкого приземлення.
Вчити стрибати у глибину краще тоді, коли діти вже вміють стрибати в довжину з місця. Стрибок у глибину має таку саму структуру руху, відмінність – лише в характері відштовхування й у ступені навантаження на опорно-руховий апарат дитини під час приземлення.
У другій молодшій групі з перших занять треба ставити завдання навчити дітей правильно відштовхуватися та стійко приземлятися. Для цього з двох стрічок роблять «стежку» шириною 20 см, кладуть її на відстані 50 см від куба (висотою 15-20 см) або гімнастичної лави, з якої виконуватиметься стрибок, і пропонують дітям точно приземлитися на «стежку». Щоб виконати це завдання, треба правильно відштовхуватися вперед-вгору. Від дітей четвертого року життя не варто вимагати точного виконання всіх елементів стрибка у глибину, важливо, щоб на цьому етапі вони оволоділи загальною структурою стрибка та правильним приземленням.
У середній групі формування та вдосконалення навички стрибка у глибину відбувається в такій послідовності: стрибок з гімнастичної лави або куба (висотою 20-30 см); стрибок в обумовлене місце – на «стежку» або на аркуш паперу 20x30 см, стрибок з правильним виконанням усіх його елементів.
Для вдосконалення відштовхування (від якого залежить і приземлення) дошкільнятам дають завдання сильно відштовхнутися вгору так, щоб «руками дістати стелю». Місце приземлення обмежують квадратом, викладеним з шнура або стрічок (40x40 см).
У старшій і підготовчій групах продовжують закріплювати навички стрибка у глибину в різних умовах. У дошкільників старших вікових груп стрибки у глибину поступово ускладнюють: стрибки з приземленням в обумовлене місце, з поворотом на 90о праворуч і ліворуч.
Стрибок у довжину з розбігу – один з найскладніших видів рухів у дошкільників. Основна мета початкового етапу формування навички цього стрибка – навчити дітей відштовхуватися однією ногою та стійко приземлятися на обидві ноги.
Стрибок у довжину з розбігу виконується так: розбіг рівноприскорений, останній крок перед відштовхуванням дещо скорочується; відштовхування виконується однією ногою, руки при цьому роблять мах вперед-вгору; в фазі польоту ноги згинаються в колінах і перед приземленням виносяться вперед; приземляються на п'яти або на всю ступню, для стійкості руки виносять вперед – у сторони.
Формування навички стрибків у довжину з розбігу відбувається в такій послідовності: стрибки з одного-двох-чотирьох-шести кроків; удосконалення відштовхування однією та приземлення на обидві ноги; енергійний мах руками в момент відштовхування, польоту та стійкого приземлення. Потім, коли діти навчаться правильно відштовхуватися та приземлятися зі скороченого розбігу, в них удосконалюються окремі елементи стрибка.
Оскільки діти підготовчої до школи групи вже вміють стрибати у довжину з розбігу, основне завдання тут – удосконалення якості стрибка та стабільність у правильному виконанні руху.
Стрибок у висоту з розбігу за своєю структурою схожий на попередній. Дошкільнята виконують його також способом «зігнувши ноги». Дітям цього віку не рекомендують приземлятися на одну ногу, як того вимагають стрибки способом «переступання», бо це спричинює значне навантаження на опорно-руховий апарат. Отже, спосіб «зігнувши ноги» є найбільш оптимальним для дошкільнят.
У цьому стрибку розбігаються перпендикулярно до перешкоди, відштовхуються однією ногою з одночасним махом рук угору; в фазі польоту ноги максимально згинають у колінах і підтягують до грудей; приземляються на обидві ноги, виносячи руки вперед і в сторони.
Дітей старшої групи навчають стрибати у висоту з розбігу так: стрибок через мотузку заввишки 10-15 мм з одного кроку поштовхом однією ногою та махом іншою з приземленням на обидві ноги; те саме – з двох-трьох кроків з одночасним махом рук вперед-вгору; з 3-5-метрового розбігу з правильним виконанням усіх його елементів: розбіг, енергійне відштовхування, політ, зігнувши йоги, стійке та м'яке приземлення на обидві ноги; стрибок через гумову тасьму заввишки 30 см з 6-8-метрового розбігу.
Коли дошкільнята навчаться виконувати стрибок у полегшених умовах, довжина розбігу та висота перешкоди поступово збільшуються. Не треба вимагати від дітей максимальної швидкості розбігу (це не дає змоги правильно виконати стрибок). Збільшувати висоту перешкоди треба в межах, рекомендованих програмою (30-40 см).
Під час виконання стрибків у довжину та висоту з розбігу вихователь повинен стояти поблизу місця приземлення дошкільнят.
Вправи зі стрибків зі скакалкою вивчаються зі старшими дошкільнятами. Дошкільнята можуть вправлятися з довгою та короткою скакалкою.
Послідовність вправ зі стрибків через довгу скакалку така: стрибки на обох ногах через нерухому скакалку, підняту на 10-15 см над землею; перестрибування через скакалку, що хитається, з одного кроку; стрибки на обох ногах вліво та вправо, через скакалку, що хитається; пробігання під скакалкою, що обертається; стрибки через скакалку, що обертається.
Діти старших вікових груп можуть стрибати підряд 10-12 разів.
Коротку скакалку добирають відповідно до зросту дитини. Спочатку скакалку обертають вперед. Під час стрибків через неї ноги ледь зігнуті, тулуб прямий, обертають скакалку тільки кистями рук. Спершу стрибають повільно, а потім темп обертання скакалки поступово прискорюють. Дітям нагадують, щоб вони стрибали на обох ногах або по черзі – на правій і лівій. Це сприяє гармонійному розвитку обох ніг. Безперервні стрибки із скакалкою можуть тривати до 1,5 хв. Дихати при цьому треба рівномірно.
2. Загальнорозвиваючі вправи
Загальнорозвиваючі вправи – це спеціальні рухи, спрямовані на оздоровлення та зміцнення організму, розвиток рухових і психічних якостей дитини. Вони дозволяють вибірково впливати на окремі м'язові групи, чітко дозувати фізичне навантаження. Ці вправи сприяють удосконаленню координації рухів, їх точності, свідомому оволодінню положеннями та рухами тулуба, формуванню правильної постави; використовуються як профілактичні та корекційні вправи.
Класифікація загальнорозвиваючих вправ проводиться залежно від їх впливу на окремі частини тіла: вправи для м'язів рук і плечового поясу, для тулуба та м'язів ніг.
Вправи для м'язів рук і плечового пояса спрямовані на зміцнення м'язів спини, міжреберних м'язів, вони сприяють розширенню грудної клітки, що покращує дихання. Виконання різних рухів руками впливає на рухливість суглобів верхніх кінцівок, зміцнення м'язів рук, розвиває їх силу, стимулює обмінні процеси.
Вправи для м'язів тулуба впливають на гнучкість і рухливість хребта під час нахилів тулуба вперед, в сторони, поворотів праворуч і ліворуч. При виконанні вправ з вихідного положення лежачи на животі при підніманні тулуба вгору, прогинанні його у попереку розвивається рухливість грудного та шийного відділів хребта, попереджається сутулість у дітей.
Виконання вправ з нахилами, згинанням і випрямленням тулуба із вихідного положення лежачи на спині зміцнюють м'язи черевного преса.
Вправи для розвитку та зміцнення м'язів ніг спрямовані на покращення гнучкості в суглобах нижніх кінцівок, розтягування м'язів і зв'язок опорно-рухового апарату. Під час піднімання ніг із вихідних положень сидячи та лежачи зміцнюються м'язи черевного преса.
Вихідне положення – це положення тіла, рук і ніг перед початком виконання вправ. Воно має суттєве значення для виконання рухів, їх чіткості; від них залежить навантаження на окремі групи м'язів, стійкість тіла.
Поділіться з Вашими друзьями: |