Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­



Сторінка2/5
Дата конвертації20.11.2018
Розмір2.2 Mb.
#65134
1   2   3   4   5

Учитель.

Другим виявом трипільського мистецтва була пластика — скуль­птура (глиняні фігурки людей і тварин). Такі фігурки знаходили також на Криті та у Трої, однак у трипільських поселеннях вони різноманітніші. Трипільські фі­гурки людей бувають сидячі і стоячі. Перші більш реалістичні і часто сидять на стільцях. Знайдена в Сушківці Черкаської області фігурка матері, яка нахили­ла голову над немовлям,— найкраще зображення материнства неолітичної доби Європи, котре символізує культ родючості землі, продовжування роду.

Трипільська культура проіснувала на нашій території близько півтори ти­сячі років, а далі занепала.
Інтерактивна гра «Запитання — відповідь»

• Що таке кераміка? (Кераміка, грецьке keramike,— гончарне мистецтво, від keramosглина.)

• Що ви можете сказати про орнамент? (Орнамент (від латинського ornamentumприкраса) — це декоративна композиція, яка складається з елементів (мотивів), що ритмічно повторюються.)

• Що ви можете сказати про ритм? (Ритм (грецьке «узгодженість») чергу­вання, створене закономірним повторенням елементів.)

• Від чого залежала форма трипільського посуду?

• Якими засобами трипільці розповідали про своє розуміння світу? (Сим­волічними знаками, з яких вони складали орнамент.)

• Які різновиди столового посуду були поширені у трипільців? (Глечики, гру­шоподібні амфори, округлотілі напівсферичні миски — чаші.)

• Якими були кольори розписів? (Білий, чорний, коричневий, червоний. Тло по­суду — жовтогаряче, червонувате, біле)


Творче завдання (на вибір учня)

Учитель.

Розгляньте зразки трипільського та скіфського мистецтва. Зверніть увагу на сюжети, художні й технічні особливості оздоблення виробів.

Отже, сьогодні ви дізналися про багату художню спадщину мудрих та талано­витих наших предків. А тепер спробуйте виявити свій талант. Кожен із вас від­творить один з «експонатів» нашої великої спадщини, який йому найбільше запам'ятався.
Завдання

• Створити скіфську пектораль із макаронних виробів.

• Створити рельєф «Кінь» або «Лосеня», який імітуватиме техніку карбуван­ня на металі (фольга). Спробуйте передати рух тварини.

Мистецькі поради роботи з фольгою:

— на аркуші паперу намалюйте обраний персонаж;

— переведіть, натискаючи, малюнок на фольгу;

— виріжте виріб.

• Створити модель прикраси (для корони, зброї, шолома) та декорувати рельєфом (пластилін).

• Зобразити Грифона, Пегаса чи іншу напівфантастичну тварину у графічній техніці.

• Намалювати великий скіфський степ акварельними чи гуашевими фарбами.

• Намалювати за зразком трипільський керамічний виріб.
III. ПІДСУМОК УРОКУ

Учні разом з учителем оцінюють свої роботи. Учитель аналізує кожний із виробів або малюнків і дає можливість кожному учню розповісти про викона­не ним зображення.


Учитель.

Отже, зробімо висновок, що у прадавні часи декоративно-ужит­кове мистецтво та скульптура були найпоширенішими видами художньої твор­чості на теренах України.


IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготувати запитання до інтерактивної гри «Запитання — відповідь» за те­мами: «Мистецтво грецьких міст північного Причорномор'я» та «Художня куль­тура Київської Русі».

10 клас

ТЕМА: Художня куль­тура Київської Русі: архітектурні споруди, мо­нументальний живопис



(мозаїки та фрески). Ікони Київської Русі за межами України. Мис­тецтво книжкової

мініатюри.
МЕТА: ознайомити учнів із мистецтвом України найдавніших часів: пе­ріоду до Київської Русі та давньоруського періоду; розвивати ін­терес учнів до культурної спадщини свого народу; виховувати по­чуття національної гордості, любові до Батьківщини, шанобливе ставлення до національних святинь.
ТИП УРОКУ: урок вивчення нового матеріалу.
ОБЛАДНАННЯ: ілюстрації, науково-популярна література, плакати: Мистецтва покликані виражати почуття епохи, і тому кожному з них потрібна своя поезія. О. Довженко

...Вміти творити — це означає бути також мислителем своєї епо­хи, ...бути на рівні передових ідей свого часу, бути виразником інтересів свого суспільства. О. Довженко


ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Повідомлення теми і мети уроку.

Учень

Епоху, де б душею відпочить,

З нас кожен має право вибирать,

Найдемо тут до вибору багато

Народів, царств, богів, людей, століть.

Готичний присмерк, еллінську блакить,

Легенд біблійних мідь, ікон злато —

Все можемо на полотні віддать

Чи на папір слухняний перелить.

Але любить чи не любить те,

Що вколо нас і в нас самих росте,

Що творить нас, що творимо самі ми,

Лише сліпець, що замість крові в нім

Тече чорнило струменем неживим,

Тривожиться питанням таким.

М. Рильський

ІІ. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Учитель.

Найдавніші пам'ятки мистецтва, відкриті в Україні, відносяться до періоду пізнього палеоліту і віддалені від нас на 25—15 тисяч років.

Мистецтво Київської Русі виросло на грунті художньої культури, що роз­вивалась на території східної Європи, зокрема нинішньої України, ще за кілька тисячоліть до нашої ери. Сліди цієї культури спостерігаємо і тепер у народному мистецтві України, особливо на Поділлі, де донині збереглися геометризовані орнаментальні мотиви, походження яких відноситься до ранніх етанів розвитку

мистецтва. Серед них зустрічаємо стародавнє традиційне зображення «священ­ного дерева» та великої богині родючості й володарки звірів.

Стародавні язичницькі образи можна побачити і в зображеннях христи­янських символів та рос-линних узорів на тканинах пряничних дощок. Вони збереглися в дерев'яному різьбленні та в металевих виробах Гуцульщини, які здебільшого являють собою подальше перетворення старослов'янських антро-по­морфних і зооморфних фібул (застібок) в VI—XI ст. н. е. На сволоках українсь­ких хат ще й досі можна бачити прикраси, що походять від давніх слов'янських вірувань («знаки сонця»). У стародавніх могилах археологи знаходять писан­ки (обереги), прикрашені орнаментами, які й тепер роблять українські народ­ні митці.

Багато стародавніх рис спостерігаємо в народній архітектурі. Це виявляєть­ся в її планових кон-структивних особливостях, що йдуть від будівництва, в ос­нову якого було покладено зруб, у прийомах конструкції і в художньому оздоб­ленні будівель.

Деякі традиції сягають значно далі за старослов'янські часи. Так, напри­клад, ще й нині в Україні

народ прикрашає верхи крокв будівель коником, а на Півдні України можна побачити дві стилізовані кінські голови, між якими іноді ставилася стрілка.

Серед творців мистецтва цього часу найбільший інтерес становлять старо­давні скульптури — невеличкі статуетки жінки з кістки або каменю, деякі з них трестовані більш реально, деякі дуже узагальнено. Мистецтво органічно входи­ло у повсякденну трудову діяльність людини і було тісно пов'язане з її віруван­нями. Разом із тим, перші спроби людини осмислити й підкорити навколишній світ за допомогою зображувальних засобів були спробами і його естетичного освоєння. У малюнках і скульптурах виражалися справжні живі почуття. Ці первісні зображення не тільки передають зовнішні риси тварин, ай відбивають ставлення людини до зображуваного. Тож, у самому характері палеолітичного мистецтва закладено творче начало.
«Мікрофон»

• Які знахідки культури знайдено археологами під час розкопок Мізинської стоянки?

• Які висновки щодо розвитку мистецтва предків можна зробити з мізинських досліджень?
Учень.

Знахідки Мізинського поселення дають надзвичайно багатий ма­теріал для характеристики мистецтва пізнього палеоліту. Серед творів мистец­тва тут виявлено стародавні скульптури — невеличкі статуетки жінки з кістки або каменю, які становлять найбільший інтерес. Вони відтворюють образ ма-тері-прародительки, яка користувалась великою повагою. На стоянках зустрі­чається багато фігурок тварин і антропоморфних (людиноподібних) статуеток із кісток і каменю.


Учень.

У Мізині відкрито майстерню з набором кремінних знарядь — різ­номанітних різців, буравчиків із заготовленими мамонтовими кістками й уже готовими скульптурами і прикрасами, а також стилізовані фігури жінок, птахів, суцільно вкритих складними візерунками.

Дослідження Мізинського поселення в останні роки виявили унікальну знахідку — лопатку та щелепи мамонта, на яких червоною фарбою намальова­но візерунок із ламаних ліній. Це перший зразок кольорових зображень у палео­літі Східної Європи. Він дає підстави вважати, що палеолітичному населенню цих районів не було чужим і мистецтво живопису.
«Мікрофон»

• Що вам відомо про мистецтво трипільської культури?

• Що характерно для мистецтва трипільської культури?
Учень.

Із багатьох археологічних досліджень в Україні та у Східній Європі велику цінність становлять знайдені експонати трипільської культури. У трипільців була поширена орнаментальна кераміка. Орнамент наносився на посуд двома способами: розмальовуванням і за допомогою заглиблено прокреслено­го рисунка. Розпис робили чорним або червоним, білим і червоно-коричневим кольорами. Серед орнаментальних малюнків були поширені спіралі найрізно­манітніших візерунків, переплетення шнурів та смуг. Трапляються окремі зна­ки у вигляді овалів, напівовалів і півкіл із коротенькими променями. Очевидно, це зображення сонця і води.

У посудному розписі та дрібній пластиці зустрічаються також зображення свійських тварин — бика, кози, собаки.
«Мікрофон»

• Яку роль у формуванні української культури відіграло скіфське мистец­тво?

• Якими видами мистецтва володіли скіфи?
Учень.

Скіфське мистецтво відіграло велику роль у формуванні слов'янської культури, воно було одним із джерел мистецької спадщини слов'ян. Від скіфів ідуть будівельні традиції дерев'яних наземних жител, техніки зрубів. Мистецтво скіфів дуже різноманітне.

Скіфська чорнолощенна кераміка, прикрашена заглибленими геометрич­ними візерунками, що заповнювались білою пастою, продовжує місцеву тради­цію, яка починається ще з епохи пізньої бронзи. У скіфському декоративному мистецтві використовуються мотиви, в основі яких лежить зображення тварин. У зв'язку із цим скіфська художня творчість дістала назву мистецтва звіриного стилю. Ритмічно повторюючись, зображення тварин утворюють ніби своєрід­ний орнамент, який скіфські майстри використовували для оздоблення побуто­вих речей, одягу, зброї.
Учень.

Певний інтерес являють скіфські кам'яні статуї, які встановлюва­лися на вершинах курганів. Вони зображують скіфських воїнів у характерному вбранні, з башликом, із коротким мечем біля пояса і ріжком у руці.

До оригінальних пам'яток скіфської пластики також належить навершя із зображенням бога Папайя, знайдене при розкопках Лисої гори у Дніп­ропетровську. Серед скіфських поховань трапля-ються високохудожні вироби з реалістичним трактуванням сцен із життя і побуту скіфів. Серед цих речей ши­роко відомі вироби IV—III ст. до н. е.: срібна ваза із чортомлинського кургану, на якій зображено скіфів, що ловлять диких коней; гребінь і обкладка наруччя з воєнними скіфськими сценами з кургану Солоха; обкладки торитів із Чортом-лика, Ільїнців і мелітопольського кургану, зроблені за однією моделлю, із зоб­раженням сцен із життя Ахілла.
Учень.

На рубежі нашої ери традиції скіфського мистецтва живуть у ху­дожніх виробах сарматів, які витіснили скіфів із південних степів України. Для сарматських виробів характерні поліхромія, оздоблення зброї та різних ужитко­вих речей вставками з дорогоцінного каміння та кольорової емалі. Серед творів сарматського мистецтва трапляються складні багатофігурні композиції міфоло­гічного змісту.


Учитель.

Значні зміни в господарській діяльності людини відбувають­ся в епоху неоліту та мідного віку (5—3 тис. до н. е.). Саме тоді здійснюється перехід від мисливсько-збирального господарства до приручення і розведення свійських тварин і хліборобства. У цей час виникає перший посуд з обпаленої глини. Винайдено прядіння і ткацтво, люди починають опановувати металообробництво.

У мистецтві неоліту великого поширення набула кераміка, орнаментована різноманітними сполученнями ямок і наколів, що наносилися до обпалювання на поверхню глиняного посуду за допомогою гребінчастого штампа. У південно-західних районах заявляється кераміка з накресленими по глині лінійними візе­рунками у вигляді шнурів, яка дістала назву «шнуркової кераміки».
Творча група «Юні історики»

Учень.

Із 2 тис. до н. е. на території України настає бронзовий, а за ним — залізний (1 тис. до н. е.) віки. У житті місцевих народів сталися великі зміни. У цей період відбувається перший великий суспільний поділ праці. Пам'ятками скотарських племен того часу є численні могили-кургани, розкидані по всій те­риторії України. У курганних похованнях археологи повсюди знаходять вироби з міді та бронзи.


Учень.

Залізний вік характеризується подальшим удосконаленням засобів виробництва й у племен, які населяли територію України. Небезпека ворожих нападів примушувала їх укріплювати свої селища. Так виникли великі міста. У Правобережній і Лівобережній Україні збереглися великі городища скіфсь­кої доби.

Кінець античної епохи і початок середньовіччя характеризуються на Причорномор'ї пересуванням численних етнічних груп так званого Великого переселення народів, занепадом античних полісів. Пам'ятками цієї доби є міста і фортеці південно-західного Криму.
Учень.

Із 1 тис. н. е. зі споконвічних своїх земель — середньої частини Східної Європи — слов'яни розселяються від берегів Адріатичного, Чорного та Азовського морів до Балтійського і Білого. Виникають угрупування східних, західних і південних слов'ян на єдиній для них соціально-економічній, етніч­ній і культурній основі. Перші політичні об'єднання (племінні союзи східних слов'ян — антів) виходять на історичну арену як міцна сила, що могла протисто­яти Візантійській імперії.



Творча група «Юні етнографи»

Учень.

Мистецтво широко входило у побут давніх слов'ян: одяг оздоблю­вався вишивками — жінки носили численні прикраси: намисто, браслети тощо. Побутові речі прикрашались орнаментом. Багате оздоблення мала зброя - спи­си, сокири, булави. У мартенівському скарбі знайдено невеликі срібні рельєфні зображення людини і фантастичних тварин. Людські фігури повторюють одна одну і мають просвердлені діри для нашивання на одяг. Фігури звірів різні за характером, близькі до міфічних, казкових.

Стародавня традиція зберігається і в ювелірному мистецтві: заможні слов'яни, переважно жінки, носили прикраси із золота і срібла — діадеми, перс­ні, сережки, браслети. У наші часи виявлено скарб VIII ст. н. е. із таких прикрас, знайдений біля с. Харівки, поблизу Путивля.

У декоративному мистецтві слов'ян наприкінці 1 тисячоліття з'являються нові мотиви і сюжети. На металевих бляшках і прикрасах, знайдених у курганах, можна бачити зображення змія-дракона. Срібна обкладка одного з рогів тура, знайденого у Чорній могилі в Чернігові, прикрашена композицією, що зображує мисливців із луками, собак; фантастичних звірів і птахів.

Кругла скульптура у слов'янському мистецтві мала релігійний харак­тер. Слов'янські скульптурні зображення богів виготовлялися з дерева та каменю.

Стародавня слов'янська культура формувалась протягом довгого часу. У цьому процесі значну роль відіграли і давні традиції місцевих народів, і ел­лінські корені античної культури Причорномор'я, і культурні зв'язки із сусід­німи народами. Проте в цілому слов'янська культура характеризується винят­ковою цілісністю і самобутністю. На її основі виникли культура і мистецтво Київської Русі.


Учитель.

У 2-й пол. 1 тис. н. е. у громадському житті східно - слов'янських племен відбулись корінні зміни соціального характеру. У результаті розпаду пер­віснообщинного ладу та розвитку нових феодальних відносин у X ст. у Східній Європі виникла могутня держава — Київська Русь, яка займала величезну тери­торію від Балтійського і Білого морів до Заволзьких рівнин.

Зміцнюючи владу феодальної знаті над широкими масами залежного се­лянства і ремісників та централізуючи її у своїх руках, великий князь спирався не лише на збройну силу дружини, а й на авторитет церкви. Замість язичеських вірувань запроваджується запозичена з Візантії християнська релігія.

У вдосконаленні художньої майстерності наших предків велике значення мали художні традиції і культурна спадщина східнослов'янських племен. Са­ме вони стали ґрунтом для розвитку самобутніх рис мистецтва руської держа­ви. Водночас князі Київської Русі прагли використати найзначніші досягнення культури інших країн. Це стосується насамперед візантійського мистецтва. Не чужі були Київській Русі й художні досягнення романського Заходу та мусуль­манського Сходу. У свою чергу мистецтво Київсь-кої Русі чималою мірою впли­нуло на розвиток мистецтва сусідніх народів, увійшло до скарбниці надбань сві­тової художньої культури.


«Мікрофон»

• Що вам відомо про архітектуру Київської Русі?

• Які основні риси архітектури періоду Київської Русі?
Творча група «Архітектори»

Учень.

Із розвитком давньоруської держави створюється характер міст Стародавньої Русі з особливос-тями їхньої забудови і планування. У більшості випадків місто складалося з двох основних частин: дітинця та окольного міста (подолу, передмістя). Дітинець найчастіше розташовувався на горбі. Його ото­чували валами і стінами.



(Перегляд слайдів.)

Розвиток феодального господарства викликав і появу нових типів місь­ких будівель (княжих дворів, порубів тощо), а ідеологія феодального суспільс­тва — побудову численних церков, оскільки християнська релігія в цей час ста­ла основною ідеологічною опорою нового ладу. Архітектурні форми дерев'яних будівель Київської Русі не збереглися. І лише з письмових джерел і деяких ар­хеологічних даних ми знаємо про золотоверхі тереми, вигадливі ґанки, строкату забудову міських кварталів. Окремими ансамблями підносилися серед міської забудови монастирі, боярські подвір'я.



Учень.

У зв'язку зі зростанням державної могутності Київської Русі ви­никла кам'яна архітектура. До основних типів кам'яних споруд належали християнські храми, монументальні князівські палаци, оборонні укріплення.

Палацові укріплення до наших днів не збереглися, але вони відомі нам з архе­ологічних розкопок. Три таких палаци були розташовані на території стародав­нього київського дітинця. Відомі стародавні кам'яні палаци в Чернігові, Переяславі-Хмельницькому, що датуються XI—XII ст. Першим кам'яним храмом на Русі була Десятинна церква, побудована в 989—996 рр. Володимиром Великим, яку булу зруйновано в 1240 р. татарами.

Про красу і пишність Десятинної церкви можна судити лише з переказів і знайдених під час розкопок залишків мозаїк, фресок, уламків мармуру і ши­феру. Велика кількість мармурових прикрас (колрни, капітелі, різьблені деталі, мозаїчні деталі) дали підставу називати Десятинну церкву «Мармуровою».

Найстародавнішим руським храмом, що зберігся до наших днів, є Спаський собор у Чернігові 1036 р. Спаський собор у Чернігові являє собою, як і Десятин­на церква, хрестово-купольний храм. У плані собору бачимо витягнену із заходу на схід споруду. Архітектура його проста, урочиста і стримана. У середині собор був розкішно оздоблений фресковим розписом, різьбленими деталями, мозаїч­ними підлогами.
«Мікрофон»

• Що є найвидатнішою пам'яткою мистецтва Київської Русі?

• Яке мозаїчне оформлення Софійського собору?

• Що характерно для фрескової техніки собору?


Творчий проект «Мистецтво Київської Русі»

Учень.

Найвизначнішою пам'яткою мистецтва Київської Русі є Софійсь­кий собор у Києві. Незважаючи на пізніші забудови, храм в основному зберіг свої початкові форми. В основу плану Софійського собору в Києві покладено п'ятинефний тип хрестово-купольного храму. Із трьох боків його оточують від­криті галереї, собор увінчує 13 куполів, що створюють мальовничу пірамідальну композицію. Архітектурні форми оздоблені урочисто, фасади увінчані пілястра­ми пучкового профілю, декоративними нішами, численними узорами із цегли. В оздоблені фасадів застосовано фресковий розпис. Внутрішній вигляд собору був надзвичайно багатим і урочистим. Багатоколірні мозаїки із золотими фона­ми у поєднанні з дорогоцінними ритуальними предметами і барвистими мозаїч­ними підлогами мали винятковий художній ефект, який посилювали мармурові й шиферні різьблення.


Учень.

Усередині собору звертає на себе увагу величезне мозаїчне зоб­раження Богоматері (Оранти), що молиться за збереження народу, виконане з надзвичайно високою художньою і технічною майстерністю Це майже шес­тиметровий мозаїчний набір постаті на похилій поверхні. Його досконале ви­конання вима гало великих здібностей майстрів. Крім Оранти в соборі зображе­но таїнства «Євхаристії», «Святитель-ський чин», відокремлені одне від одного повздовжними орнаментальними смугами, а весь вівтарний цикл облямований із верху до низу орнаментом.



(Перегляд слайдів, ілюстрацій.)
Учень.

Мозаїки Софійського собору надзвичайно цікаві й технікою вико­нання. Розроблені стародавніми майстрами способи виготовлення кольорової (глянцевої та матової), а також різноманітних відтінків золотої (16 відтінків) смальти у поєднанні з природним камінням створювали надзвичайні можли­вості для досягнення чудового художнього ефекту. Оздоблення собору допов­нювали фрески. Найбільшу цінність становлять групові портрети членів сім'ї князя Ярослава — перші зразки світського живопису в нашому мистецтві. До світського живопису належать також виконані трохи пізніше розписи стін пів­денної та північної веж собору. Тут є сцени полювання піших і кінних стрільців, картини народних ігор і забав, у яких ми бачимо танцюристів, скоморохів, му­зикантів, борців.


Учень.

Манерою письма і стилістичними ознаками фрески дещо неод­норідні. Це свідчить про участь у

розписах майстрів різних шкіл. Фрески Со­фійського собору написані на тонкій штукатурці, в яку для міцності додава­лась рублена солома. Загальні контури зображення наносились на вологий грунт спосо-бом удавлювання, потім робилася попередня тонкошарова пропис­ка, а далі остаточно опрацьовувалася форма густим письмом. Обличчя, руки і ноги спочатку прописувались вохрою, у тіньових частинах підмальовувалися зеленою фарбою й остаточно моделювалися густим накладанням фарб в опук­лих частинах форми. Стародавні фрескісти працювали швидко і впевнено, вони покривали розписами одразу великі площини. При обмеженні палітри майстри досягали великого декоративного ефекту, краси і виразності кольору. Завдяки таким живописним якостям фрески витримували сусідство з мозаїками, ство­рюючи разом із ними гармонійну композицію.

(Перегляд слайдів, ілюстрацій.)
Учитель.

Розвиток феодальних відносин на Русі в 1-й пол. XI ст. призвів до розпаду давньоруської держа-ви на окремі незалежні феодальні князівства. Починається новий етап давньоруського мистецтва. Архітектура в цей час на­буває іншого характеру, основними типами споруд стають ансамблі феодальної садиби і феодального монастиря з монастирським собором. У зв'язку із занепа­дом влади князя і посиленням впливу церкви монастирі починають відігравати важливу роль у політичному й економічному житті країни.


«Мікрофон»

• Які собори побудовано в цей період на Русі?

• У чому специфіка художнього оформлення соборів цього періоду?
Учень.

У 1073—1078 рр. було побудовано Успенський собор Києво-Пе­черського монастиря. Він помітно відрізнявся від князівських соборів, побудованих раніше. Строгі форми споруди відповідали духові монастирського аске­тизму, феодальної замкнутості. Суворі релігійні мотиви витіснили фольклорну естетику. У середині Успенський собор був оздоблений настінними мозаїками, мозаїчними підлогами, різьбленими деталями. Популярність його була такою великою, що протягом багатьох років численні церкви на Русі будувалися за його зразком.



(Перегляд слайдів, ілюстрацій.)
Учень.

У кін. XI— на поч. XII ст. на території Печерського монастиря споруджено мініатюрну чотири-стовпну Іванівську Хрещальну трапезну палату і головні ворота монастиря із Троїцькою надбрамною церквою. До пам'яток цієї епохи належить Михайлівський собор Видубицького монастиря, церква Спаса на Берестові.

До відомих пам'яток архітектури цього періоду належить собор Михай­лівського Золотоверхого монастиря в Києві, побудований у 1108 р. князем Святополком Ізяславичем. Це шестистовпний хрестовокупольний храм, увінчаний одним верхом. Об'єм його більш статичний і зібраний, подібно до чернігівського Спаського собору. Всередині собор Михайлівського монастиря був багато оздоб­лений мозаїками і фресковим розписом. Уцілілі мозаїки і фрески перенесено до одного з експозиційних залів київського Софійського собору. Тут зберігається велика композиція «Євхаристія», мозаїчні зображення Стефана і Фадея, а також фрагменти чудового мозаїчного орнаменту.
Учень.

Розташування мозаїк в інтер'єрі собору майже нічим не відріз­няється від аналогічного декору Софії, але при всій подібності композиційних прийомів різниця між обома мозаїками з художнього і стилістичного боку ду­же помітна.

У Михайлівській «Євхаристії» вже немає того одноманітного ритму, яким позначені рухи апостолів у софійському варіанті, де чіткіше визначено площин­ний характер композиції. Михайлівські майстри прагнуть індивідуалізувати дій­ових осіб, показати, як кожен із персонажів реагує на подію, надати сцені жит­тєвої правдивості.

Відмінності між мозаїками можна помітити і в характері форми, кольору, ліній. Мозаїкам Михайлівського собору властива більша сила і звучність коль­орової гами. У мозаїки введено білий, рожевий, коричневий, зелений, сірий ко­льори в тональність одягу, чим досягаються сміливі колірні градації. Тут лінія не тільки окреслює форму і визначає межі колірної плями, але і діє як штрих, створюючи живописну тканину твору.


Учень.

Великої уваги заслуговують мозаїчні та фрескові орнаменти Ми­хайлівського собору. В орнаме-нттах, які займали визначне місце в системі роз­пису храмів, уже починає виявлятися вплив місцевого народного мистецтва, народних орнаментальних мотивів з їхньою вільною і безпосередньою компози­ційною структурою, ясністю мотиву, лаконічністю і виразністю кольору.

Із Михайлівського Золотоверхого монастиря походять дві видатні пам'ятки давньоруської скульптури — великі шиферні сюжетні рельєфи із зображенням вершників Георгія і Федора, Нестора і Дмитрія: Із композиційного погляду оби­два рельєфи дуже урівноважені, із чітко вираженим прагненням майстрів надати персонажам індивідуальних рис.

Крім Михайлівського собору та Богородичної церкви, відомий ряд малень­ких храмів кінця XI ст., будівництво яких було характерно для Переяславської землі.


Учитель.

Подальший розвиток феодальних відносин призвів до послаб­лення Київської держави. Окремі феодальні князівства відособлювались і на­бували дедалі більшої політичної та економічної не залеж-ності. У цей час від­буваються зміни і в галузі культури та мистецтва. Це виявляється у посиленні міс-цевих традицій, характерних для удільних князівств. У мистецтві періоду феодальної роздробленості велике значення мала наявність двох взаємодіючих факторів, які впливали на його розвиток. На форму-ванні стилю, з одного бо­ку, великою мірою позначився зростаючий ідеологічний, політичний вплив цер­кви, а з іншого боку, не менш важливою була і творча участь народних майстрів у здійсненні будівельних і художніх задумів удільних князів.

Новизна і різноманітність форм і прийомів найбільш яскраво виявилися в архітектурі. Розсуваю-чи рамки церковних канонів, починають дедалі виразні­ше пробиватись нові паростки самостійного ху-дожнього мислення і в живописі, У Київській, Чернігівській, Володимиро-Суздальській, Галицько-Волинській та інших землях на основі київської художньої спадщини і місцевих традицій фор­муються самостійні школи і напрями, з'являються талановиті місцеві зодчі, ху­дожники, майстри прикладного мистецтва. Так, письмові джерела називають найбільш прославлені імена архітекторів: киянина Петра Милонега («художни­ка, мастера не проста», як його названо в літописі), новгородця Петра, чудового майстра Авдія, що здійснював художні оздоблення церкви у Холмі, новгородських ювелірів Коста і Братила, ливарника Костянтина, живописця Аліпія та ін.

При всій відмінності місцевих художніх шкіл і напрямів творчі зв'язки між ними були дуже міцні. Це пояснюється, насамперед, спільністю культурних тра­дицій, закладених у період Київської Русі, а також прагненням народу зберегти єдність роздробленої феодалами держави.


«Мікрофон»

• Які зміни відбулися у розвитку мистецтва XI—XII ст., порівнюючи з попе'-реднім періодом?

• Що є характерним для мистецтва України XI—XII ст.?
Творчий проект «Мистецтво України XIXII ст.»

Учень.

Для архітектури цього періоду характерне швидке зростання сто­лиць феодальних князівств, будуються феодальні садиби, церковні й купецькі будівлі. Як і раніше, великого значення набуває монастирське будівництво. У містах і посадах тепер споруджують церкви не тільки князі, а й бояри, купці, деякі ремісники. Іншого характеру набуває оборонне будівництво: замість ук­ріплень виникають численні феодальні замки і фортеці.

У галузі будівельної техніки також відбуваються зміни. У цей час майже повсюдно зникає мішана техніка кладки. Архітектори переходять на місцеві будівельні матеріали. Так, у Середньому Подніпров'ї розвивається цегляна техніка кладки із застосуванням численних керамічних деталей, у Новгороді використовують місцевий плитняк, у Галицьких землях виникає білокам'яна архітектура, у будівництві придніпровської Русі продовжують зберігатися традиції архітектури XI ст, але вже у 30-ті рр, XII ст. тут виникають нові риси.
Учень.

До відомих пам'яток цього періоду в Київський Русі належать цер­ква Богородиці Пирогощі на Подолі, збудована у 1132—1136 рр., та знаменита Кирилівська церква, збудована на околиці Києва. Це типова культова споруда періоду феодальної роздробленості.

Кирилівська церква більша за розміром і значно багатша оформленням за Богородицю Пирого-щу. У її архітектурі помічаємо вплив чернігівської архітек­турної школи, фасади церкви прикрашали архітектурні пояси. Внутрішнє оздоб­лення — настінний фресковий розпис, кольорові мозаїчні та керамічні плитки підлоги. У Кирилівській церкві донині зберігся фресковий розпис, що є найпов­нішим комплексом розпису руських храмів XII ст.
Учень.

Характерним у цей період є подальший розвиток фрески і цілко­вита відсутність мозаїки, бо тех.-ніка фрески була більш дешевою і зручною. За її допомогою вдавалося швидше і повніше здійснювати художні задуми. У роз­писах виникає нова тематика — картини «Страшного суду», які зображували загробне життя людини. Перший такий розпис належить також Кирилівсько­му монастирю.

Однією з особливостей розпису Кирилівського храму є зображення балканських і місцевих свя-тих, поданих у вигляді воїнів, що відбивало войовничі наміри удільних князів.
Учень.

Дещо з іншому напрямку розвивається у XII ст, архітектура Чер­нігівщині. Одвічний суперник Києва Чернігів у цей час стає центром сильного феодального князівства. У 20-ті рр. у Чернігові формується архітектурна шко­ла з рядом місцевих особливостей. У чернігівській архітектурі, наприклад, за­стосовується чудова кераміка, якою оздоблювалися фасади. В основі великих чернігівських соборів лежить усе такий же тип Успенського собору Печерського монастиря, а архітектура, як і в усьому Придніпров'ї, близька до згадуваних вище київських споруд XII ст. Особливостями чернігівської архітектури є за­стосування різьблених білокам'яних деталей (Борисоглібський і Благовіщенсь­кий собори), вживання в ряді випадків штукатурки фасадів із розшивкою її на квадрати (собор Єлецького монастиря, Іллінська церква), більша ошатність де­коративного оформлення фасадів.


Учень.

Близькою до архітектури Києва та Чернігова була також архітек­тура Володимира-Волинського, її пам'яткою є відомий Мстиславів Успенський собор 1160 р., дуже схожий на Кирилівську церкву в Києві, та ряд церков XII ст., виявлених під час археологічних розкопок.

У цей період формується галицька архітектурна школа, характерна само­стійним творчим напря- мом. У Галичі, як і у Володимирі-Суздальському, по­ширеною стає білокам'яна архітектура, майстри якої досягли досконалості. Із каменю будували стіни, склепіння, Конструкції. Місцевий сірий вапняк вживали для скульптурного різьблення. Іноді скульптурні зображення роз­мальовувалися і вкривалися позолотою. Близькість Галича до країн Західної Європи зумовила освоєння деяких вироблених там буді-вельних і художніх прийомів. Так, у типах споруд і характері білокам'яного різьблення можна просте-жити вплив романської архітектури сусідніх країн: Угорщини, Поль­щі, Моравії.
Учень.

Нове піднесення київської архітектури, що почалося у90-тірр. XII ст., добре ілюструється буді-вельною діяльністю київського князя Рюрика Ростиславича. У цей час у Києві працював славетний майстер Петро Милонег, який на замовлення князя збудував грандіозну підпірну стіну у Видубицькому монастирі. Можливо, він був автором проектів інших споруд. За Рюрика бу­ло споруджено церкву апостолів у Бєлгороді під Києвом, яка вражала сучас­ників своєю висотою і красою, а також Василевсь-ку церкву на «Новому дворі». Цікаво, що фрескові зображення апостолів були виконані не на синьому, а на золотому тлі. Це ніби відтворювало традиції мозаїк, що встановилися за часів Київської Русі.


Учитель.

Важливе місце в культурі Київської Русі займав іконопис. Але його пам'яток до нашого часу збереглося дуже мало. Перша кам'яна церква, збу­дована за князя Володимира, була оздоблена іконами, привезеними з Херсонеса. У літописах згадується, що до Києва було привезено із Царграда дві знаме-ниті ікони: так звані Володимирська Богоматір і Пирогоща. Походження не менш відомої «Словенської Богоматері» (2-а пол.) дослідники мистецтва пов'язують із Києво-Печерським монастирем. Ця ікона характеризується строгим колори­том і майже портретним зображенням засновників лаври — Антонія і Феодосія. Великою популярністю користувалися ікони «деісусного чину», їхні сюжети зводилися до зображення заступництва Богоматері перед Богом за гріхи люд­ські. Поширеним були також зображення Дмитрія Солунського. В іконописі, як і в інших видах давньоруського образотворчого мистецтва, в канонічних формах дістали своє відображення провідні ідеї, етичні та естетичні канони того часу. У ньому виявився інтерес живописців до відтворення внутрішнього світу лю­дини.


Інтерактивна вправа «Цікавинки»

Групі учнів заздалегідь дається завдання: знайти цікаві повідомлення про різновиди мистецтва України XIXII ст. (ювелірна справа, різьбярство, коваль­ство тощо).
Учень.

Дорогоцінним скарбом у Київській Русі була книга. Саме тому на­давали великого значення її художньому вигляду. Поширення набула книжко­ва мініатюра. Мистецтво книжкової мініатюри зосе-реджувалося в кількох цен­трах, звідки до нас дійшли такі цінні пам'ятки, як «Остромирове Євангеліє» (1056—1057), що його виконано у Києві місцевим майстром дяком Григорієм. Розглядаючи художні засоби, якими користувався майстер книги, можна по­мітити близькість до візантійських зразків в облямуванні сторінок, заголовних літерах тощо.

Помітно відрізняються від візантійських зразків мініатюри «Ізборника Свя­тослава». У цьому рукописі, крім постатей святителів, уміщено коментарі до тексту та деякі відомості з історії, географії, астрономії. Книга пишно оздобле­на орнаментами, заставками, мініатюрами з малюнками птахів, тварин. Особли­во цікаве зображення родини Святослава, що його виконано на окремій сторін­ці, вшитій у рукопис за наказом Святослава.

Цілком оригінальне художнє оздоблення має книга «Трирська Псалтир», або так званий «Кодекс Гертруди», в якому знаходимо дуже своєрідне поєднан­ня романського, візантійського і словенського мистецтва. Відомі також декіль­ка ілюстрованих рукописів, які належать до галицько-волинської школи: «Добрилово Євангеліє», «Бесіди Григорія Двоєслова» та «Євангеліє». Особливо слід відзначити мініа-тюри «Євангеліє», які відрізняються вишуканістю колориту і прекрасним моделюванням форми. Дуже цікаві також орнаментальні оздоб­лення рукописів часів Київської Русі. У них переважає геометрична і почасти звірина орнаментика. Старовинні мотиви переплетених рослин, звірів, птахів, людей, хрестів, які зникли у X ст., тепер знову відроджуються як продовження давнього стилю.


Учень.

Важливою галуззю художньої культури періоду Київської Русі було декоративно-прикладне мистецтво. Майстри різних професій — каменярі, теслярі, ювеліри, ткачі, переписувачі книг — при спорудженні й оздобленні ве­ликих соборних храмів удосконалювали своє мистецтво.

Багато видів тодішнього промислу відзначається високим художнім рівнем виконання, єдністю стильових ознак, красою і різноманітністю прийомів оброб­ки, сполученням різних матеріалів. Так, наприклад, тканини й одяг мали яскраві барви, були декоровані орнаментом.

Високого розвитку за часів Київської Русі досягла ювелірна справа, що стоя­ла на другому місці після стінопису. Різноманітність виробів із золота, срібла свідчить про високий рівень культури панівної верстви того часу, про розкіш і витонченість її побуту. Виняткової майстерності досягли стародавні ювеліри у виготовленні так званої «перегородчастої» та «жолобкової» емалей. Візантія знала цей вид мистецтва з X ст., а взагалі прототипом його можна вважати скляні інкрустації Єгипту.

У ювелірній техніці Київської Русі XI—XII ст., розвинулась ще одна нова галузь, так звана скань, або філігрань. Філігранні вироби Києва та інших місць перевершували своєю ясністю аналогічні вироби західноєвропейських країн. Скань виготовлялась із золотого або срібного крученого дроту, накладеного або намотаного на поверхню якоїсь речі. Таку скручену металеву нитку сплющували молоточком і вона ставала філігранню. Мистецтво філіграні прийшло до нас із Сирії, яка здавна була країною майстрів по золоту. Надзвичайної витонченості та краси в обробці ювелірних виробів досягли стародавні майстри і в застосу­ванні так званої зерні. Техніка її полягала в напаюванні на поверхню прикраси найдрібніших золотих або срібних кульок-зерен.
Учень.

У Київській Русі високого рівня досягло також ковальське та ливарне ремесло. Із золота, срібла, міді виготовляли різні предмети побуту, речі культового вжитку. Усі вони оздоблювались орнаментами, зображенням релігійних сцен, окремих фігур. Поширеним було виготовлення фігурного по­суду у вигляді грифонів, левів, вершників тощо.

Широкі побутові потреби задовольняло і гончарне виробництво. Скляні ви­роби були відомі слов'янам завдяки готам. Із часів Київської Русі до нас дійшло багато скляних браслетів, мисочок, пляшок. Знала держава і віконне скло, про яке згадується в літописах.

Поширення набула і дрібна пластика, здебільшого у вигляді кам'яних і ке­рамічних іконок, хрестів, печаток. Протягом XII—XIII ст. розвиток мистецтва дрібної скульптури досягає високого рівня, про що свідчать дві київські ікони з кольорового каменю — стеатиту, надзвичайно тонкої роботи.

Прикладному мистецтву Стародавньої Русі притаманне багатство сюжетів і образів. У ньому переплітаються казково-билинні та язичницькі сюжети й об­рази, що їх взято з давніх народних переказів, з тематикою християнської релігії. Так, поширеним був образ птаха, якому надавалося різного магічного і символіч­ного значення, образ «дерева життя» поруч із постатями християнських святих та релігійними сценами.

(Перегляд слайдів, ілюстрацій.)
ІІІ. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ

Організовується диспут за темою «Мистецтво Київської Русі йде в небуття чи хвилює сучасника?»


IV. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Слово вчителя

Сучасність твердо тримається на грунті лише тоді, коли її коріння глибоко сягає у минуле, коли вона тісно пов'язана з нашою великою культурною спадщиною. В іншому випадку вона — тополиний пух, красивий, привабливий, але варто повіяти вітру — і від нього не залишиться і сліду. Культура і мистецтво Київської Русі — це неоціненний внесок до світової художньої скарбниці.

Найцінніша культурна спадщина давньоруської держави, збагачена й по­дальшому творчою діяльністю майстрів різних удільних земель, послужила міц­ною основою для майбутніх досягнень українського мистецтва.
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготувати запитання до інтерактивної гри «Запитання — відповідь» за те­мою: «Художня куль­тура Київської Русі».

10 клас

ТЕМА: Художня куль­тура Київської Русі: архітектурні споруди, мо­нументальний живопис (мозаїки та фрески). Ікони Київської Русі за межами України. Мис­тецтво книжкової мініатюри.



МЕТА: дати учням уяву про різноманіття професій, існуючих у рамках цер­ковного мистецтва; ознайомити з основними аспектами деяких із них; простежити на конкретних прикладах художніх пам'яток роз­виток української духовності; формувати в учнів мовну культуру виступу, а також здібності до процесу інтерактивного пізнання, виховувати по­чуття національної гордості, любові до Батьківщини, шанобливе ставлення до національних святинь.
ТИП УРОКУ: урок-гра «Зліт представників різних професій».
ОБЛАДНАННЯ: комп'ютерні презентації («Десятинна церква», «Софійський со­бор», «Києво-чернігів-ська архітектура», «Михайлівський собор Видубицького монастиря», «Мозаїки та фрески Київської Русі», «Ікона Холмської Богородиці», «Книжкова мініатюра Київської Русі»).
ХІД УРОКУ

І. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Слово вчителя

Мистецтво Київської Русі виникло і досягло розквіту в IX—XII ст. в період формування та розвитку ранньофеодальної давньоруської держави із центром у Києві. Складалося воно на основі синтезу східнослов'янських культурних традицій та сильного впливу з-за кордону, перш за все з Візантії та країн Балканського півострова. За відносно короткий час давньоруські майстри засвоїли прийоми кам'яного зодчества, мистецтво мозаїки, фрески, іконопису, книжкової мініатюри та почали пошуки власних засобів художньої виразності.

Ми запросили на урок представників професій, які зробили вагомий вне­сок у розвиток та становлення культури Київської Русі. Це зодчий, художник — майстер мозаїки та фрески, іконописець, художник-ілюстратор.

Вони розкажуть про особливості архітектури, мистецтва мозаїки, фрески, іконопису, книжкової мініатюри періоду Київської Русі. Після виступу кожно­го доповідача ви можете ставити їм запитання.


II. ПОДАННЯ МАТЕРІАЛУ

За попередньо встановленим порядком відбуваються виступи представни­ків мистецьких професій.
Зодчий.

Я за професією — зодчий. Це те саме, що й архітектор. Я займа­юсь мистецтвом проектування і будівництва об'єктів, оформлення просторового середовища для життя і діяльності людини. Зодчий створює архітектурні обра­зи, які разом із практичним значенням мають ідейно-художній зміст. Архітекту­ра відображає особливості побуту, традицій і національної культури, рівня техні­ки, переваги тих чи інших будівельних матеріалів різних епох і народів. А зараз я розкажу вам про особливості архітектури Київської Русі.

Архітектурний вигляд міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев'яними будівлями. У IX—X ст. виникли нові типи міських поселень із дерев'яно-земляною фортецею та густо заселеним посадом. Будинки давніх русичів характеризувалися багатим архітектурним декором. Окремі з них ста­новили справжні шедеври народної архітектури. Такими були будинки пред­ставників заможних верств населення, відомі в писемних джерелах під назвою «хороми». Вони складалися з кількох зрубів, які утворювали цілий комплекс приміщень. У великих містах князівсько-боярські й купецькі хороми мали два і більше поверхи. У верхніх поверхах були «сіни», які становили галерею на стовпах, а також «тереми». На півдні Русі будинки зводилися здебільшого за допомогою каркасно-стовпової конструкції, яка обмазувалася глиною і білила­ся, нагадуючи пізнішу українську хату. Князівські палаци із середини X ст. ма­ли двоповерхові кам'яні частини (у Чернігові, Києві).

Із другої половини X ст. відомі дерев'яні християнські храми зі стрімкою покрівлею і невеликою главкою. Пізніше кількість глав збільшилася і досягла 13 (дерев'яний Софійський собор у Новгороді, 989 р.).

Вихід держави на міжнародну арену, знайомство з візантійською культу­рою, а потім — і впро-

вадження християнства зумовили появу монументальної кам'яної архітектури. Саме з нею київські князі

асоціювали державну могутність країни, а також власну велич.

Перший київський кам'яний храм — Десятинна церква (989—996), зведена з послідовним чергуванням рядів каменя та цегли — мав велику кількість глав. (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Десятинна церква»:)

За своїм типом Десятинна церква належить до хрестово-банних візантій­ських храмів. Стіни зведені з каменю і цегли (тобто «плінфи») в системі міша­ної кладки. Внутрішній простір у ті часи перекривався склепіннями у формі хреста, над яким підносилася баня, що підтримувалася підпружними арка­ми, опертими на чотири центральні стовпи. Зі сходу містилися напівкруглі виступи-апсиди. Тринефне ядро оточували галереї, поділені на кілька при­міщень. Із західного боку підносилися дві башти, які разом із багатоверхим завершенням надавали Десятинній церкві особливої урочистості. Сприяв цьо­му і вибір місця: на самому краю Старокиївської гори. Кам'яна громада храму високо підносилася над дерев'яними кварталами і фортечними стінами київського дитинця, його бані було добре було видно не тільки з Подолу, а й із Задніпров'я.

Розроблений у Візантії тип хрестово-купольного храму інтерпретувався у величних тринефних (Спасо-Преображенський собор у Чернігові, 1036 р.) і п'ятинефних (Софійські собори в Києві 1037 р. і Полоцьку 1044 р. відповід­но) храмах із просторими хорами для князів, із куполами на високих світлотних барабанах, із рядами пласких ніш і візерунковою кладкою на фасадах. Паперті-галереї із трьох боків, сходинкове розміщення закомар, многоглав'я визначили їхню своєрідну пірамідально-сходинкову композицію.

Складності побудови архітектурних мас в інтер'єрах відповідає багатоманіт­ність точок огляду, контрастні переходи від невисоких бокових нефів до яскраво освітленої підкупольної частини.

Перші кам'яні будівлі на Русі зводилися під керівництвом візантійських архітекторів. Масштабні роботи зі створення ансамблю монументальних споруд князівського центру в Києві розгорнулися в кінці X — на початку XI ст. Київські князівські палаци були двоповерховими, з аркадами і службовими приміщення­ми на нижньому поверсі та житловими — на верхньому. Центральна і, можливо, бокові частини будівель завершувалися високими баштами із чотирискатними дахами, покритими черепицею. Разом із теремами часів княгині Ольги нові па­лаци стали гідною окрасою міського центру Києва.

Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують насамперед будівлі ансамблю «міста Ярослава» в Києві. Якщо побудовані за Володимира Святославича кам'яні споруди витримані у строго візантійських традиціях, то вже за Ярослава Мудрого давньоруська архітектура набуває і до­статньо виявлених національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури першої половини XI ст., як Софійський собор (1037 р.). (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Софійський собор».)

У цілому Софія Київська виповнювала прямокутник 39х34м. Внутрішню конструкцію склепінь і луків підпирали 12 стовпів — пілонів. Софія Київська становила величезну п'ятинефну хрестовобанну споруду із тринадцятьма баня­ми, оточену з північного, західного і південного боків двома рядами відкритих галерей. Із заходу, між зовнішніми галереями, до собору були прибудовані дві башти, широкі гвинтові сходи яких вели на церковні хори, або «податі».

Уся архітектура Софії мала урочисто-святковий характер. В екстер'єрі це підкреслювалося ритмом різномасштабних елементів — від аркад відкритих галерей до високої центральної бані, що увінчувала пірамідальну композицію будівлі, в інтер'єрі — об'ємно-просторовим вирішенням. Напівзатемнені бокові анфілади першого ярусу ніби переростали у високі двоповерхові аркади цент­ральної частини храму, над якими розкривався підбанний простір, яскраво ос­вітлений дванадцятьма вікнами барабана.

Софія Київська завжди справляла незабутнє враження на людей, незалеж­но від епохи, в яку вони жили.

Окрім Києва, монументальне будівництво першої половини XI ст. вело­ся в інших містах Київської Русі. У Полоцьку і Новгороді, за прикладом Софії Київської, зводяться однойменні собори.

У Чернігові за князювання брата Ярослава Мудрого Мстислава розгорну­лося будівництво єпископського Спаського собору, який був близький до Де­сятинної церкви. Це була велична тринефна восьмистовпна споруда, увінчана п'ятьма банями. До північно-західного кута прилягала башта, яка нагадувала Софійські, із протилежного боку стояла хрестильна. Центральний неф хра­му відділений від бокових двоярусними аркадами на мармурових колонах із капітелями іонійського ордеру. Не маючи галерей, споруда набувала видовже­них пропорцій по лінії «схід — захід». Хрещата форма внутрішніх стовпів, не ха­рактерна для візантійської архітектури, в майбутньому стає типовим елементом давньоруської. (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Києво-чернігівська архітектура».)

Пам'ятки києво-чернігівського будівництва за всієї різноманітності деталей, мають однорідний стильовий характер, який виділяє їх в окрему групу. Основним типом церковного будівництва тут є синтез центробанної, круглої чи багатокут­ної будівлі з базилікою.

Центральна баня із круглим або гранчастим, одразу розмірно низьким, а від­так, чимраз вищим передбанником, спиралась на чотири внутрішні стовпи-пілони, об'єднанні між собою арками. Проміжки між луками були зроблені у виг­ляді сферичних трикутників (парусів, вітрил), що є важливим констру-ктивним досягненням і характеристикою техніки візантійського будівництва. Пілястри, що були рівною мірою декоративним і конструктивним елементом будівлі, позначували поперечні пави на бічних стінах Покрівлі клалися безпосередньо на склепіннях, через що й набирали пливких, хвилястих ліній. Обрамування вузь­ких, повнолуких вікон творила система вкладених одна в одну ніш-заглиблень. Зовнішня декорація стін була скромна і витримана, обмежена до обрамування вікон, пілястрів і напівколонок на підбанниках. Різьблення для декорації зов­нішніх стін у києво-чернігівському будівництві не вживали.

Занесені із Балкан та Вірменії, тобто із країн із кам'янистим грунтом, спо­соби кладення фунда-менттів на дерев'яних підмостках у нас виявилися непри­датними. Десятинна церква завалилася цілком, Спас на Берестові — до поло­вини. Самі фундаменти києво-чернігівських церков, завглибшки на 2—3,5 м, завширшки 1 м, укладалися із двох рядів грубого каміння, яке заливалося своєрідним цементом. Най-давніша українська цегла буда дуже тонка і квад­ратна за формою. Пізніше вона стала наближатися до сучасної: грубішала і ви­довжувалася. Стіни церков укладалися з тонких полос цегли навпереміну із грубішими полосами цементу. Києво-чернігівський цемент, особливого хіміч­ного складу, був дуже тривкий, тому його вживали раніше як цеглу. Для пев­ності стіни зв'язували дерев'яними та залізними шпугами, а для зменшення тя­гаря склепінь у міжаркадні вітрила клали глиняні горщики. У деяких будівлях клали такі горщики й у стіни. Дехто з дослідників вважає їх голосниками-резонаторами.

Для 2-ї пол. XI ст. характерним є поширення культового будівництва в ба­гатьох давньоруських центрах. У цей час масово засновуються монастирі, нові кам'яні храми. У Києві це собори. Дмитрів-ського (пізніше Михайлівського Зо­лотоверхого), Михайлівського Видубицького, Печерського, Кловського монас­тирів. (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Михайлівський собор-Видубицького монастиря».)

Це найдревніша споруда на Видубичах. Собор був закладений князем Все­володом у 1070 р. Храм будувався у два етапи. Вже до повністю завершеного основного об'єму добудовувалася із західного боку башта зі сходами на хори і нартекс.

Сучасний Михайлівський собор являє собою кубоподібну споруду з однією апсидою і єдиною банею, що здіймається над похилим дахом. Східна частина споруди і купол мають чітко окреслені барокові форми, а західна частина має всі ознаки давньоруської будівельної техніки.

Був вироблений новий тип монастирського храму, який поширився згодом по всій Русі й став особливо характерним для XII Ст. Першим його зразком був Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.). Він становив собою хрещату шестистовпну будівлю, увінчану однією банею. Храм був тринефним, одноглавим, без галерей. Зі сходу нефи завершувалися гранчастими апсидами, із заходу стояв нартекс — притвор, над яким розташовувалися хори.

У Києві за типом Успенського збудовано Михайлівський Золотоверхий храм (1108 р.). Фасади його були розчленовані пілястрами, прикрашені меандровими фризами. Із новацій слід згадати оригінальний метод зведення башти зі сходами на другий поверх. Вона майже повністю вписана в західний притвор храму.

У другій половині XII ст. в зодчестві придніпровських князівств відбули­ся серйозні зміни традиційних для Київської Русі архітектурних форм: в Ов­ручі (церква Василія, зодчий — Петро Мілонег), Смоленську (церква Міхаїла Архангела), Чернігові (П'ятницка церква) та інших містах будувалися одноглаві храми з арками, ярусною композицією верха, лопатками на фасадах.

У кінці XII — на початку ХЇІІ ст. монументальна архітектура Русі розви­валася шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції, нагадують башти. Особливу увагу архітектори приділяли профільованим пілястрам, вертикальні лінії яких надають храмам незвичай­ної стрункості, а також порталам, складний і розвинутий профіль яких доб­ре поєднується з пілястрами. У цих елементах, можливо, проявився вплив давньоруської дерев'яної архітектури. У цей час були зведені храми Трьох­святительський (1189 р.) у Києві, Св. Василія (1190 р.) в Овручі, Апостолів (1197 р.) у Білгороді. Не виключено, що будівничим, принаймні окремих із них, був знаменитий київський архітектор Петро Мілонег, який працював при дворі великого київського князя Рюрика Ростиславича. Він особливо прославився зведенням складної гідротехнічної споруди, яка мала запобіг­ти руйнуванню дніпровськими водами церкви Св. Михайла Видубицького монастиря.

Новий архітектурний стиль найвиразніше проявився у П'ятницькій церк­ві (XIII ст.) Чернігова. Це чотиристовпна баштоподібна споруда із трилопасним стрілчастим завершенням. Усі фасади розчленовані складнопрофільними пілястрами, аркатурними поясами, поребриком, нішами. Перспекти-вні портали церкви заглиблені в товщу стін. Придніпровський архітектурний стиль кінця XII — початку XIII ст. справив помітний вплив на архітектуру Смоленська, По­лоцька, інших центрів Русі. Новий стильовий напрямок був еквівалентний за­хідноєвропейській готиці.

Отже, давньоруське зодчество - одна з найяскравіших сторінок худож­ньої культури доби середньовіччя. Давньоруські будівельні надбання були тим безпосереднім ґрунтом, на якому формувалася українська архітектура XIV — XV ст.


Учитель.

Чи є до доповідача запитання? (Учні задають запитання, до­повідач відповідає.)


Художник-майстер мозаїки та фрески.

Я художник, який створює свої зображення чи візерунки за допомогою однорідних чи різних за матеріалом частинок (каменю, смальти та ін.). Мозаїка — один із видів мону­ментального мистецтва.

У Київській Русі мистецтво мозаїки досягло високого розквіту.

Із часом (кінець XII—ХИІ ст.) мозаїку стала витісняти більш дешева і до­ступна фреска. Фреска — техніка живопису фарбами (на чистій чи вапняній воді) по свіжій, сирій штукатурці, яка під час виси-хання утворює тонку прозо­ру плівку карбонату кальцію, що закріплює фарби і робить фреску довговіч-ною. Штукатурний грунт для фрески кладеться, як правило, в декілька шарів і скла­дається з гашеного вапняку, мінеральних наповнювачів (кварцовий пісок, поро­шок вапняку, роздрібнені цеглини чи кераміка), іноді у склад підґрунтя додають органічні добавки (солома, льон). Наповнювачі запобігають розтріскуванню шту­катурки. Для фрески використовують фарби, що не вступають у хімічні сполуки з вапняком. Використовуються в основному натуральні земляні пігменти (охри, умбри), а також марси, синій і зелений кобальт. Рослинні фарби (індиго і бакани), кіновар, сині, а іноді й чорні фарби наносяться на вже висохлу штукатурку за допомогою клею. Фреска дозволяє користуватися тонами в їхню повну силу, але під час висихання фарби сильно бліднішають. Для мистецтва Візантії, Старо­давньої Русі був характерним прийом античних майстрів — закінчувати фрески по сухому за допомогою темпери (фарби, зв'язуючою речовиною яких є емульсія з води та яєчного жовтка, а також із розведеного на воді рослинного чи тварин­ного клею, змішаного з маслом).

Перші храми Київської Русі прикрашали переважно візантійські майстри. Мозаїчні та фрескові композиції Софійського собору в Києві, виконані у другій половині XI ст., майстерно узгоджені з архітектурними розчленуваннями, відоб­ражали напружене духовне життя персонажів (святі, члени великокнязівської сім'ї), що передавалося зосередженим на глядача поглядом широко розкритих

великих очей. Багато динаміки було у світських сценах танку, охоти (розписи веж Софійського собору в Києві). (Відбувається перегляд комп'ютерної презен­тації «Мозаїки та фрески Київської Русі» (розділ «Софійський собор»).)

Розмаїття мозаїк, фресок, що покривали стіни, стовпи, арки, підбанний про­стір, косяки віконних прорізів, вражало своєю красою, загадковим світом об­разів. На південній і північних стінах централь-ного нефу було зображення ро­дини Ярослава Мудрого, на західній (яка згодом обвалилася) - портрет самого засновника Софії. У баштах передані сцени полювання, приборкання диких ко­ней, дійства скоморохів, музикантів, танцюристів. Особливий інтерес виклика­ють фрески, які розповідають про візит Ольги до Константинополя, прийняття її візантійським імператором, відвідання іподрому.

Князь Ярослав Мудрий так шанував Пречисту Діву, що наказав іконопис­цям створити з мозаїки над вівтарем Софійського собору величний образ Пре­святої Заступниці, Яка підносить руки в молитві.

Ось як описував цей чудотворний образ один із мандрівників: «Зріст Бо­городиці величезний, як і всі її діяння на Русі. Вона стоїть на золотому камені, покладеному в непохитну основу для всіх, хто прибігає під її захист. Небесного кольору її хітон, червлений пояс, і на ньому висить черезплічник, яким Вона ви­сушує стільки сліз. Блакитні поручі на її зведених до неба руках. Золоте покри­вало опускається з голови та перекинуте, як мофорій, на ліве плече, на' знамення її покрову, ширшого за хмари, за гласом церков-них пісень. Світла зірка горить на чолі Богоматері та дві зірки на раменах: бо Вона Сама Мати Невга-симого Світла, була для нас Зорею Невгасимого Сонця». На великій дузі склепіння, в усю її довжину Ярослав Мудрий наказав викласти чорною мозаїкою по-грецьки напис, який перекладається так: «Бог

посеред нього — воно не захитається; Бог допоможе йому зранку» (Пс. 45, 6).

Відтоді серед киян поширився переказ, що місто їхнє не загине доти, до­ки тримає над ним руки Божа Мати в Софійському соборі. І справді, коли віра в людях послабшала, коли вони забули про покаяння та зашкарубли у гріхах, коли князі стали шматувати рідну землю на малі вотчини і лити кров у братов­бивчих усобицях, прийшла покаранням на київські землі орда хана Батия. Тата­ри спалили Київ, сплюндрували Софійський собор. Але стіна, на якій викладе­но чудотворний образ Божої Матері з піднятими в молитві руками, залишилася неушкодженою. Так само непохитно простояла вона дев'ять віків — витримала всі руйнації та перебудови храму. Тому цей образ і стали називати «Неруши­мою Стіною».

А ще називають його Орантою. Із грецької мови це слово перекладається як «Молитвениця». Богородицю-Оранту зображають із піднятими в молитві рука­ми та долонями, розкритими назовні. Це жест заступницької молитви.

У мозаїках Михайлівського Златоверхого монастиря в Києві (1108 р.) ди­намічність композиції, невимушеність руху поєднуються з підкресленою індиві­дуалізацією зовнішності окремих святих. (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Мозаїки та фрески Київської Русі» (розділ «Михайлівський Злато­верхий монастир»))

Подібно до Софії, церква Михайлівського Золотоверхого монастиря бу­ла вся вкрита фресками і мозаїками. Стиль Михайлівського стінопису має західноєвропейські, романські впливи. Мистецтво цих мозаїк за походженням було візантійське, але саму мозаїку виконали київські учні греків.(Уч«і перегля­дають слайди: фігури апостолів із - «Євхаристії»-; фрагмент мозаїки Михайлівсь­кого Золотоверхого монастиря в Києві, закінченого в 1108 р.)

Коли із XIII ст. мозаїку стала витісняти фреска, зросла роль місцевих майст­рів фрескового живопису, які внесли елементи свого бачення цього мистецтва. У розписах кольорове моделювання змінюється лінійним, фарби світлішають, у типах облич, костюмах отримують перевагу слов'янські риси (фрески Ки­рилівського монастиря в Києві, остання третина XII ст.). (Відбувається пере­гляд комп'ютерної презентації «Мозаїки та фрески Київської Русі» (розділ «Ки­рилівський монастир»).)

Як бачимо, стіни і склепіння оздоблює мистецький фресковий розпис. Най­краще збереглися фрески південної апсиди (наприклад, «Кирилівського приділу»), котрі ілюструють «діяння» святих Кирила й Афанасія Олександрійського.


Учитель.

Чи є до доповідача запитання? (Учні запитують, доповідач від­повідає.)


Іконописець.

Я художник, який пише ікони. Іконопис — вид живопису, релігійного за темами і сюжетами і культового за призначенням. Ікони — жи­вописні композиції, які виконувалися на дерев'яних дошках, полотні спочатку в техніці енкаустики (дуже прогріті воскові фарби наносилися на ділянки основи, прогріті розпеченою бронзовою лопаткою). У візантійських іконах енка­устика поступово витіснялася восковими фарбами на скипидарі та восковою темперою (емульсією з домішкою летючих масел), менш міцними, але техно­логічно менш складними. Ця техніка вплинула на написання ікон і в Київ­ській Русі.

Перша монументальна культова споруда Київської Русі — Десятинна цер­ква — була прикрашена фресками та іконами, привезеними з Візантії. Однак київські майстри блискавично створили власну систему художніх цінностей. На основі глибинних місцевих традицій постали осучаснені національні худож­ні школи. Того часу Київ був центром іконопису Київської Русі: про це свідчить і одна із чудових ікон початку XII ст., відома під назвою «Велика Панагія». Але якщо мозаїку та фресковий розпис ми можемо побачити й зараз, наприклад у со­борі святої Софії, то ікон збереглося вкрай мало. Іконі Вишгородської Богоро­диці в цьому сенсі пощастило. Ставши головною святинею Київської держави, вона дійшла до наших часів, хоча і втратила свій первісний вигляд. (Відбувається показ ілюстрації ікони за допомогою комп'ютера.)

Іконопис у Київській Русі був справою священною. Строге наслідування канонічним приписам, з одного боку, збіднювало процес творчості, тому що об­межувало можливості самовираження іконопис-ця, бо іконографія образу, як правило, була вже заданою, але, з іншого боку, змушувала художника всю свою майстерність, всю увагу звернути на сутність «духовного предмету», на досяг­нення глибокого проникнення в образ та відтворення його витонченими засо­бами.

Ікона складалася із чотирьох основних частин — шарів. Перший шар — щит із дерев'яної дошки (чи шматка полотна) — є її основою. На лиці дошки роби­лося невелике заглиблення — ковчег, обмеже-ний по краям дошки трохи підви­щеними над ним полями. Поля ікон XI—XII ст., як правило, широкі, а ковчег глибокий.

Другий шар — ґрунт, чи левкас, приготовлений із порошку крейди із клеєм. В іконах, починаючи із XII ст., робилася «чеканка» по визолоченому левкасу.

Третій шар — саме живопис, що складався з рисунка і пігментів, які були виготовлені з натуральної яєчної емульсії (темпера) чи на штучній — казеїново-масляній основі. На підготовленій поверхні ґрунту виконувався рисунок. Пер­ший промальовок робили легким дотиком м'якого вугілля з гілок берези, дру­гий — чорною чи коричневою фарбою. Подальша робота фарбами виконувалася в суворій послідовності. Спочатку ділянка, що була відгороджена контурами ри­сунка, прокривалася тонкими шарами відповідних фарб у такому порядку: фон (якщо він не золотий), гори, забудови, одяг, відкриті частини тіла, ліки. Піс­ля цього виконувалося вибілення, завдяки якому висвітлювалися опуклі деталі предметів (окрім ліків та рук). Поступово, додаючи до фарби білила, прокри­вали все менші ділянки висвітлення. Останні штрихи наносилися вже чистими білилами.

Для створення більшої об'ємності того, що зображувалося на затемнені ді­лянки наносився тонкий шар темної фарби. Далі тонкими лініями промальо­вувалися всі риси обличчя і волосся. Потім наносилися світлі бліки на опуклі частини обличчя: лоб, скули, ніс, прядки волосся білилами чи охрою з великою кількістю білил. Далі наносилися «рум'яна». Червону фарбу тонким шаром на­носили на губи, щоки, кінчик носа, в куточки очей, на мочки вух. Після цього рідкою коричневою фарбою промальову-вали зіниці очей, волосся, брови, вуса, бороду.



Четвертий шар, що захищав живопис від зовнішніх впливів, представляв собою тонку плівку затверділого рослинного масла (оліфи).

Відповідно робота над іконою ділилася на чотири етапи: вибір основи, на­кладання ґрунту, живопис і закріплення його оліфою.

На той час був відомий преподобний Аліпій-іконописець, подвижник Киє­во-Печерського монастиря. Батьки його віддали у «научение иконного воображения» до грецьких майстрів, що прибули для прикрашення храмів Лаври у 1083 р. По завершенню розпису лаврських соборів він залишився в обителі та був настільки вправним у своїй справі, що за благодаттю Божою, як читаємо в житії, «види-мьім изображением на иконе воспроизводил как бы самый духовный образ добродетели, ибо он обучал-ся иконописному искусству не ради стяжания богатства, но ради стяжания добродетелей».

Але ікони, що відносилися до епохи Київської Русі, зокрема твори худож­ника Аліпія, що мав велику популярність в той період, не збереглися.

Новгородський іконопис XI — другої половини XII ст. близький до візан­тійського напряму мистецтва Київської Русі (ікони «Устюжское благовещение», «Ангел Златые власы». (Відбувається показ ілюстрацій даних ікон за допомогою комп'ютера; а також — перегляд презентації «Ікона Холмської Бо­городиці»)

Понад тисячу років минуло з того часу, коли християнство прийшло в Ук­раїну. Рівноапостольний князь Володимир Великий відкрив Золоті ворота Киє­ва православному християнству.

До Київської Русі із Царгорода було завезено чотири апостольських ікони: Вишгородську, Белзьку, Києво-Печерської лаври і Холмську.

Проте у XIII ст. Вишгородська стала Володимирською. Сьогодні вона зна­ходиться у Москві і проголошена найбільшою святинею Росії.

Волзька у XIV ст. стала Ченстоховською і вшановується польським народом як символ католиць-кої віри.

Ікона Успіння Богородиці Києво-Печерської лаври під час війни 1941 р. загинула.

Тільки одна ікона — Холмської Богородиці — залишилася в Україні.

Чудотворна ікона Холмської Богородиці є однією з найвідоміших ікон християнського світу. Вона має трагічну історію, сповнену таємниць. Проте її доля була тісно пов'язана з містом Холмом. За переказами, ікона була написана євангелістом Лукою і, можливо, була у шлюбному посагу Анни, котра стала під вінець із князем Володимиром Великим.

У 1001 р. на Давидовій горі в місті Холмі побудували собор Пресвятої Бо­городиці, куди постави-ли ікону. Із того часу ікона стала називатися Холмською. У 1240 р. полчища татар взяли в облогу місто Холм. Благаючи порятунку, міща­ни молилися перед іконою Пречистої. Коли мешканці винесли ікону на кріпосні вали, татарам здалося, що мури, які оточували місто Холм, піднялися до неба, і загарбники кинулися втікати.

Іконографічний тип Холмської Богоматері — рідкісний на східнослов'янських землях. Його характерною особливістю є передовсім поза фігури Христа: мало­літній Бог-син напівлежить на правій або лівій руці Богоматері. Голова Марії зазвичай нахилена, Ісус, у свою чергу, дивиться на матір, заки-нувши голову. Правою рукою він благословляє, лівою — тримає сувій, ніжки його схрещені. Подібний іконографічний тип мистецтвознавцями називається, згідно з умовно прийнятою термінологією, «Оди-гітрією».

Ікона Холмської Богоматері навіть у своєму нинішньому пошкодженому стані виразно засвідчує талант і неординарність маляра-виконавця. Його са­мобутність розкривається не тільки в майстерності, з якою він моделює лики (на якійсь невловимій грані між конкретністю форми та її умовністю). Іконо­писець підпорядкував задум твору максимально акцентованій ідеї єдності Ма­тері та Сина, спрямувавши погляд Марії на своє Божественне Дитя. Цей погляд цілковито зосереджений на Христі (у більшості Богородичних ікон Марія або звернена поглядом до глядача, або заглиблена в себе), чим підкреслено спільність долі Богородиці й Христа, виражена покірність Божій Волі. І саме в цьому, мабуть, особлива містична сила образу.
Учитель.

Чи є до доповідача запитання? (Учні запитують, доповідач від­повідає.)


Художник-ілюстратор.

Я художник-ілюстратор. Ілюстрація — це зображення, що супроводжує, доповнює та наочно пояснює текст (малюнки, гравюри, фотознімки, репродукції тощо). Вибір виду ілюстрацій залежить від ме­ти, яку ставить перед собою художник, їхня наявність дає змогу авторам зробити більш чітким, точним та вмотивованим виклад матеріалу в книзі.

Розвиток мистецтва ілюстрації тісно пов'язано з історією книги. Первіс­ні рукописи ілюструвава-лися мініатюрами (від лат. minium — кіновар, сурик, якими у стародавні часи забарвлювалися рукопи-сні книги). Мініатюра — це твір образотворчого мистецтва, що відрізняється невеликими розміра­ми і тонкістю художніх прийомів. Книжкова мініатюра — зроблені від ру­ки малюнки, багатокольорові ілю-страції гуашшю, клеєвими, акварельними та іншими фарбами в рукописних книгах, а також образотвор-чо-декоративні елементи оформлення цих книг — ініціали, заставки тощо. Після винаходу книгодру-кування та ксилографії (гравюри на дереві) ілюстрація стає скла­довою частиною графіки.

В XI ст. у Стародавній Русі мініатюри в основному наслідували візантій­ські художні традиції. Оформлення багато прикрашених рукописів XI—XII ст. (наприклад, «Остромирово Євангеліє», 1056—1057) наслідувало техніку перегородчатої емалі на багаточисленних віртуозних за виконанням ювелір-них виро­бах ремісників Київської Русі. У цей час домінує умовність і плоскісність зоб­раження поруч із ювелірно-віртуозною манерою виконання дрібних малюнків, що вплітаються у текст. У XII—XV ст. поряд із мініатюрами, близькими сучас­ним їм фрескам та іконам, трапляються живі та безпосередні малюнки на полях. (Перегляд презентації «Книжкова мініатюра Київської Русі».)


Учитель.

Чи є до доповідача запитання? (Учні запитують, доповідач від­повідає.)


III. ПРАКТИЧНА РОБОТА

Учитель.

Ви прослухали виступи представників професій, які зробили вагомий внесок у розвиток культу-ри Київської Русі. А зараз вашим практичним завданням буде виконання ескізу фрески «Софійський собор». (Учні виконують малюнок по манці, імітуючи техніку виконання фрески.)


IV. ПІДСУМОК УРОКУ

Учитель.

Спадщина Київської Русі стала значним вкладом у світову куль­туру та визначила подальшу еволюцію давньоруського мистецтва.


V. ОЦІНЮВАННЯ

Учитель оцінює роботу учнів на уроці,


VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготувати запитання до інтерактивної гри «Запитання — відповідь» за те­мою: «Художня куль­тура Київської Русі».

10 клас

ТЕМА: Художня культура польсько-литовської доби.


МЕТА: познайомити учнів з особливостями української культури, які ви­никли під впливом польської та литовської культур; показати по­зитивні та негативні моменти синтезу культур; виявити наслідки цього часу у сучасній культурі України; розвивати уміння розрізняти та порівнювати ознаки різних культур; ха­рактеризувати зразки творів мистецтва; володіти термінологією; емоційно відгукуватися на красу та досконалість творів мистец­тва, виховувати спостереж­ливість, увагу, любов до всіх прекрасних творінь людства.
ТИП УРОКУ: засвоєння нових знань з елементами кооперативного навчання.
ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Фронтальне опитування

• Які види мистецтва розвивалися у часи Київської Русі?

• Як виглядали архітектурні споруди міста?

• Чи існувала скульптура? Якщо ні, то чому?

• Чи існував монументальний живопис?

• Що таке мозаїка? Де використовували цю техніку? Що таке смальта?

• Назвіть поширені у той час види ужиткового мистецтва.

• Яка музика звучала?

• Чи існував театр?

• Чи можна сказати, що здобутки митців періоду Київської Русі, надихають сучасних майстрів? Наведіть приклади.


III. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Слово вчителя

Історична довідка

Час між XIV та початком XVII ст. був дуже трагічним для людей, які жи­ли на території України. Роз'єднання земель, відсутність єдиного політично­го центру, соціальне та національне гноблення збоку польських, литовських, угорських, турецьких та інших завойовників, постійна боротьба з татарами. За таких умов продовжується формування українського народу і з'являється такий самобутній політико-культурний феномен, як козацтво.


Запитання до учнів

• Чи легко було за таких обставин зберігати національну культуру: мову, му­зику, традиції? (Дуже важко, тому гир існував тиск на мову, писемність, традиції.)

• Що міг протиставити народ для збереження своєї культури, крім зброї? (Ук­раїнський народ дбав про збереження усної та писемної мови, передавав із покоління до покоління традиції, казки, пісні; зберігав основи побуту: одяг, ужиткове мистецтво, свята, а головне — православну віру.)

• Чи підпадали під іноземний вплив українці? (Безперечно, але не завжди цей процес можна вважати негативним.)

• Синтез культур — це позитивне чи негативне явище? (Позитивне, але за умови збереження основ своєї культури.)
Зародження «народної козацької» культури

Особливу субкультуру утворило Запорізьке козацтво, яке пристосувалося до екстремальних умов життя на прикордонних землях. Воно займало вільні землі, які не було кому боронити. Оскільки існу-вання такого суспільного прошарка не було передбачене Литовськими статутами, воно привласнило собі статут, який надавався шляхті та лицарству. Це був простір безпосереднього контакту із «чужим», кочівницько-мусульманським світом. За соціально-куль­турним змістом Запоріжжя було такими собі дверима у «світ навиворот», що визначає парадоксальний аскетично-мілітаристський і карнавально-сміховий характер його існування (суворі звичаї і кумедні ритуали, лицарство і легко­важність, дисци-пліна і анархія, взаємодія східних і західних впливів у побуті та методах ведення війни).



Учитель.

А тепер розглянемо види мистецтва, які формуються у цей час. Будь ласка, організуйте три групи. Перша група готує розповідь про архітекту­ру. Друга — про образотворче мистецтво. Третя — про ювелірне мистецтво. Пот­рібний матеріал ви знайдете у зошитах.

Знайдіть текст, який відповідає вашій темі, прочитайте його, складіть усний план для розповіді. Розподіліть текст поміж членами групи і приготуйте пові­домлення для всього класу. (Учні виконують завдання.)
Архітектура доби Козаччини

Архітектура цього часу базувалася переважно на традиціях давньоруської епохи. Починають кристалізуватися національні риси. Тепер не тільки церкви та монастирі будуються з каменю, а і світські будівлі. Паралельно формується стиль української дерев'яної церкви — трибанної та п'яти-банної із чітким поді­лом храму на три частини: вівтар, власне церкву та «бабинець». Вікнам і дверям надається шестикутна форма.

При будівництві церков на Західній Україні поєднують візантійський, ро­манський та готичний стилі. Церкви, які стояли за межами міст, будували міц­ними та неприступними, як фортеці. Це були церкви — твердині. Навіть мо­настирі будували, як фортеці, через постійну загрозу татарського нашестя та феодальних усобиць.

У Галичині (Львові та Перемишлі) широко представлена у церковному і світському будівництві готика.

Поява артилерії з її руйнівною силою викликала необхідність будови замків із каменю, які підсилюють вежами, бійницями. У будову замків проникають еле­менти європейського ренесансу. Такі укріплення характерні для Галичини, Во­лині і Поділля (Луцьк, Володимир-Волинський, Острог, Львів, Кам'янець — Подільський, Хотин, Бережани, Олесько, Меджибіж).

У Східній Україні не було достатньо каменю і будівництво велося з дере­ва. Фортеці мали земля-ні вали, дерев'яні стіни і башти, які могли оточуватися ровом з водою. Населення тут було мало, міста невеликі. Постійні набіги татар та княжі усобиці вимагали від людей доцільності в будівництві. Це сто-сується таких міст, як Житомир, Умань, Черкаси, Путивль, Чернігів, Канів, Стародуб. На півдні України осіле населення будувало міста з каменю, засновуючи міста-фортеці. Так, у Криму це Судак, Феодосія, Севастополь, Балаклава. Але най­більшою стала фортеця, яка розташована в сучасному Білгород-Дні-стровському. Вона має три лінії оборони та 26 башт.


Образотворче мистецтво: живопис, книжкова графіка

У цей час образотворче мистецтво досягло значних вершин, тому що поль­ські королі замовляли розписи церков та палаців саме «руським» майстрам фрескової техніки. Але сюжети поступово змінювалися: до них проникли народ­ні та світські мотиви, побутові подробиці.

Найкращими зразками вважаються фрески з Кирилівської церкви Києва (XIV ст.) та Вірменської церкви у Львові. У релігійні сюжети введені побутові та пейзажні мотиви.

Традиційне іконописання також включало певні побутові подробиці, пос­тупово відходячи від ві-зантійських канонів. Іконописець, а згодом — перший галицький митрополит Петро Рутенський з Воли-ні, став навіть засновником московської школи іконопису. Святі образи набули більш вільних рухів, ла-гід­ного виразу обличчя, вони позбавилися візантійської нерухомості та урочис­тості, стали більш земни-ми. Улюбленими сюжетами стали «Юрій Змієборець» і «Страшний суд».

Останній сюжет під впливом замовників — заможних селян та міщан — пос­тупово набував сатиричного забарвлення. (Демонструється фрагмент із фільму «Андрій Рубльов». Відбувається обговоренім сюжету розписів нової церкви.)

Книжкова мініатюра і графіка як напрями мистецтва продовжували розви­ватися. До традицій візантійського стилю все частіше проникали риси готич­ного та ренесансного стилів. Тексти прикра-шалися заставками, великими ор­наментованими літерами, багатими фарбами, серед яких переважали чорна та червона. Особливо цінними вважаються Галицьке Євангеліє (XIV ст.), «Житіє Бориса і Гліба», «Радзивилівський літопис» (XV ст.), Пересопницьке Євангеліє (XVI ст.).


Ювелірне мистецтво

На цей вид мистецтва був великий попит через появу прошарку достат­ньо заможних людей: ма-гнатів, купців, багатих міщан. Але із занепадом Києва були забуті і втрачені старовинні техніки, витоки яких ми знаходимо ще у Ві­зантії. Ювелірне мистецтво опинилося під впливом різних культур: європей-сь­кої (німецької), східної. Оскільки Львів був важливим вузлом у торгівлі схід­ними товарами, а магнати і шляхта із задоволенням замовляли зброю і кінські убори східного стилю, українським майстрам дово-дилося комбінувати стилі, що, у свою чергу, народжувало новий, самобутній напрямок у ювелірній справі. Дізнавшись про успіхи українських майстрів, польська влада ввела таке обме­ження: майстрами ювелірних золотих цехів могли бути тільки поляки і католи­ки. Тому православні українці почали роз-вивати ливарне мистецтво зі срібла, бронзи, олова та міді. Вони відливали і художньо оздоблювали гармати, ліхтарі, чаші, світильники і різноманітний посуд.


IV. ЗАКРІПЛЕННЯ

Самостійна робота зі зразками мистецтва цієї доби. Це фраг­менти з документального фільму «Дорогами України» , картки із зображенням об'єктів культури цього часу.


V. ОЦІНЮВАННЯ
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Відшукати у своєму місті (сфотографувати), у книжках, у кіно зразки мистецтва цієї доби, розказати про свої знахідки і показати на наступному уро­ці у зручній формі.

10 клас

ТЕМА: Первісні музичні інструменти. Музична куль­тура східних слов'ян, античних міст Північ-ного Причорномор'я. Музична культура Київської держави: народна, придворно-світська, церков­на. Давньоруські музиканти, музичні інструмен­ти.


МЕТА: ознайомити учнів із первісними і стародавніми інструментами ук­раїнського народу; простежити процес розвитку музичної куль­тури Київської держави; ознайомити з виглядом стародавніх інструмент-тів, дати уявлення про їх звучання; формувати в учнів уміння працювати у групах, самостійно знахо­дити відповідний навчальний матеріал, аналізувати та опрацьову­вати його; розвивати в учнів навички самостійно­го пошуку інформації у рамках роботи над проектом; формувати навички роботи з мульти-медійною системою, пошуку інформації в мережі Інтернет;виховувати інтерес і повагу до творчої спадщини українсько­го народу: виховувати бажання зберігати і розвивати музичний фольклор;
ТИП УРОКУ: комбінований, на основі інтерактивних методів.
ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Оголошується тема та завдання уроку.

Слово вчителя

Два тижні тому ви отримали завдання і працювали самостійно у групах. Сьогодні я очікую на високий рівень результатів вашої діяльності, бажаю вам отримати задоволення від роботи. А що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку? (Учні розповідають про свої очікування.)


Учитель. Запрошую до перевірки готовності груп до роботи. (Учитель опитує і перевіряє готовність груп: «Етнографи», «Гудаки», «Сурмачі», «Інтернет-група», «Виконавці», «Експерти».)
II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

Український народ має славу дуже музичного народу. Музичні традиції на території сучасної України існують із доісторичних часів.

Відносно походження музичного мистецтва висувалися різні гіпотези, згід­но з якими витоками мистецтва були інтонації збудженого мовлення (Г. Спенсер), спів птахів і тварин (Ч. Дарвін), ритми роботи первісних людей (К. Бюхер), їхні звукові сигнали (К. Штумпф), магічні заклинання (Ж. Ком-бар'є). У сучасній науці, яка спирається на археологічні та етнографічні дослідження, вважається, що музика поступово виділилася з первісного синкретичного прамистецтва, що містило в собі зародки танцю, поезії та інших видів мистецтва.

Запитання до учнів

• Із якого часу наші пращури почали користуватися першими музичними інс­трументами?

• Як виглядали ці музичні інструменти? На яких заходах їх використову­вали?

• Як змінювались із часом музичні інструменти?

• Які існують групи інструментів? Як вони звучать?

• На яких заходах звучали музичні інструменти в епоху Київської Русі?

• Чи можемо ми навчитись грати на стародавніх музичних інструментах?

Уважно слідкувати за вашою роботою й оцінювати її буде група «Експер­тів». Для цього вони мають оціночний бланк.


III. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Матеріал подається у формі драматичного спектаклю, де учитель виступає ведучим.

Дійові особи: Ведучий; Учні

Ведучий. Слово надається групі «Етнографів».

Учень

На думку вчених, найдавніші прояви музичного мистецтва у наших пращурів спостерігалися вже приблизно сорок тисяч років тому. Серед знайде­них предметів ужитку тих часів трапляються первісні музичні інструменти або їхні зображення на посуді чи коштовностях.

У Маріупольському могильнику 1931 р. знайдено сім дудочок із пташиної кістки періоду неоліту, а львівська археологічна експедиція 1953 р. знайшла на стоянці Молодове Чернівецької області флейту з рогу північного оленя. Вчені вважають, що це найдосконаліший з усіх відомих палеолітичних музичних інс­трументів. Він має один поздовжній штучний отвір і чотири поперечних у найтоншій, спеціально обробленій мундштучній частині, а в нижній частині — ще два невеликі отвори.

Збагачують наші уявлення про давній музичний інструментарій і археоло­гічні знахідки на Мізинській палеолітичній стоянці поблизу Чернігова. Тут уче­ним пощастило натрапити на цілий Інструментальний комплекс з ударних інс­трументів, виготовлений ц різних кісток мамонта: лопатки, стегна, тазу і щелепи та черепу. Він був створений нашими пращурами для озвучування обрядових ритуалів.


Учень.

Виділення музики в самостійний вид мистецтва відбувалося в пе­ріод розкладу первісного суспільства. У цю епоху в міфах різних народів фіксу­ють уяву про музику як про могутню силу, що здатна керувати природою, при­боркувати тварин та зцілювати людей.

Музика супроводжувала життя від народження до смерті. Відтак, музичні інструменти входили у повсякденне життя з давніх часів.
Учень.

Археологи стверджують, що перші духові інструменти виготов­лялися з очерету, кістки або рогу тварини, морської мушлі, шкаралупи горіха, дерева тощо. ЦІ інструменти застосовувалися в повсяк-денному житті наших пращурів. Уже в ті часи існувало три різновиди духових інструментів, що відріз­нялися певними засобами звукоутворення. Це — свистячі (прототип і родона­чальник флейти), язичкові (прародич усіх дерев'яних духових інструментів, де звук утворюється за допомогою коливання повітряним струменем тростинки) і лійкоподібні, де звук витягається вібрацією губ за допомогою мундштука (пра­щури сучасних мідних духових інструментів).


Учень.

У побуті древніх,слов'ян докиївського періоду (до IX ст.) духові інструменти широко викорис-товувалися. Підтвердження цього — унікальні ек­спонати, виявлені при археологічних розкопках у басейні Дністра в с. Молоде Чернівецької області. У древніх відкладеннях, чий вік сягає 18 тис. р., знайдено прототип сучасної флейти. Це сорокасантиметрова кістка тварини, в якій зроб­лено три отвори для створення звуків різної висоти. На думку вчених, такі інс­трументи застосовувалися під час полю-вання. Під час розкопок пізніших відкла­день знайдено інший інструмент, на якому було вже чотири отвори, що свідчить про еволюцію цього -«видовженого» музичного інструмента.


Учень.

На фресках північної вежі Софійського собору в Києві можна побачити деякі види духових музичних інструментів. Йдеться про зображен­ня на стіні сцени княжого полювання, де знайшлося місце і для придворних музикантів. Один із інструментів, використовуваних для гри, нагадує попе­речну флейту, два інших схожі на гобой. Під час археологічних розкопок не­одноразово траплялися свистячі іграшки у вигляді фігурок тварин і птахів. Ці найпростіші древні інструменти також можна віднести до сімейства флей­тових.

До групи амбушурних або мундштукових інструментів належать роги та дерев'яні труби різних розмірів. Прикладом можуть служити гуцульські трем­біти, які є вівчарськими трубами, що дійшли до нас із давніх часів.

Цікаво, що багато стародавніх музичних інструментів, наприклад, такі, як сопілки, сурми, труби, бубни й багато інших, збереглися і дійшли до наших днів без особливих змін.



Старовинні музичні інструменти


Струнні інструменти

Духові інструменти

Шумові інструменти

Гудок

Сопілка

Барабан

Гуслі

Зозулка

Брязкальця

Козобас

Кувиці, кувички

Бубон

Ліра

Ріг, ріжок




Цитра

Сурма







Свиріль




Ведучий.

Дякуємо за цікаву доповідь. Послухаймо групу «Гудаки», яка самостійно знаходила і опрацьовувала матеріали, пов'язані зі старовинними струнними інструментами.


Учень. Інструментів струнної групи існує дуже багато.

Учень.

Гудок — триструнний скомороший музичний інструмент із корпусом грушо­видної форми, на якому грали лукоподібним смичком. Під час гри стоячи корпус упирали до грудей, сидячи — ставили на коліно. Мелодію здебільшого грали на одній струні: дві інші зву­чали як бурдонні, тобто на постійній висоті.


Учень.

Гуслі — старовинний щипковий музичний інструмент слов'янського походження, у якому струни натягнуто на трикутний дерев'яний резонаторний ящик. Виконавець на гуслях називається гуслярем. Звук отримують при защи­пуванні струни пальцем.


Ведучий.

Дякуємо групі «Гудаки» за висвітлен­ня питання! Запрошую групу «Сурмачі»: вони готували розповідь про старовинні духові інструменти.


Учень. Кувиці або кувички — ребро, свирилі, — духовий інструмент (типу флейти Пана.)

Учень.

Сурма — старовинний військовий духовий інструмент, виготовле­ний із дерева; грали на ньому «сурмачі». Сурму послідово витіснили мідні інс­трументи.


Учень.

Сопілка — народний духовий музичний інструмент, в Україні відо­мий із княжих часів. Виготовлявся з калинової гілки, бузини, ліщини, очерету та ін. Довжина сягала 30—40 см, у нижньому кінці просвердлювали 5—6 діро­чок. У західних регіонах побутували різновиди сопілки — денцівка, дводенцівка, флояра.


Учень.

Зозулка — окарина, гусеня — духовий інструмент, з корпусом яй­цеподібної форми. Має патрубок зі свистковим отвором для отримання звуку. Для зміни висоти тону в корпусі є 7—10 отворів.


Ведучий. Дякуємо групі -«Сурмачі» за цікаву розповідь. Ми почули ін­формацію про те, які існували старовинні музичні інструменти. А от те, як деякі з них звучать, спробує показати нам група «Виконавці».
Учень.

Для того, щоб пограти на бубні, дзвіночку, нам потрібно вивчити українську народну обрядову пісню «Не йди, не йди дощику». (Учитель роздає текст і ноти пісні, організовує розучування.)


Учень.

Пропонуємо вам проспівати пісню, а ми будемо вам акомпанувати на музичних інструментах (виконують.)



А зараз пропонуємо бажаючим спробувати виконати ритмічний малюнок пісні на бубоні, дзвіночку (виконують.)

Ведучий.

Давайте повернемося до часів Київської Русі і дізнаємося, як іде використовувалися музичні інструменти. Будь ласка, група «Етнографи».


Учень.

У часи Київської Русі з нагоди усіляких свят і віншувань органі­зовувалися різні ігри й танки. Це був давній слов'янський звичай: «Сходилися на ігрища, на танки й на всякі бісовські пісні»,— оповідає літописець про давні народні забави. На такі веселі сходини були призначені окремі витоптані май­дани, що також звалися ігрищами: «Ігрища втолочені, й людей велика сила, що починають пхати один одного»,— нарікає один проповідник. А втім ігри відбу­валися й на вулицях, і вже у ті часи масове перебування на вулиці означало на­родну забаву.


Учень.

Найперші згадки про труби зустрічаються в описі облоги Києва пе­ченігами в 960 р. Городяни провістили про своє безвихідне становище воїнів воєводи Притича, що стояли на іншому березі Дніпра. Ті сіли у човни й засурмили у труби. До них приєдналися міські трубачі. Печеніги вирішили, що на допомогу їхнім ворогам прийшов князь Святослав, і побігли від міста геть.

Трубачам відвели велику роль у військових походах. От як описується похід на Болгарію київського князя Святослава: «Повеле воем обрачитесь і пойде полк по полце бьюще в бубони, і в труби, і в сопіли», У «Сказанні про Мамаєве побоїще» згадується, що перед битвою з татарами «начаша гласи трубні від обох країн зніматися».
Учень.

Якщо уважно роздивитися фрески північної вежі Софійського со­бору в Києві, то можна побачити деякі види духових музичних інструментів. Це зображені на стіні сцени княжого полювання, де знайшлося місце і для придвор­них музикантів. Один з інструментів, використовуваних для гри, нагадує попе­речну флейту, два інших схожі на гобой. -.


Ведучий. Дякуємо вам за виступ і запрошуємо «Інтернет-групу».

Учень.

Нашим завданням було відшукати в Мережі фотографії, зобра­ження музичних інструментів, музикантів, книжкові мініатюри, відеокліпи фольклорних груп. Запрошуємо подивитися цікавий відеокліп групи «Ательє Драбина» під керівництвом Сави Бориса, м. Харків. (Демонструється віде­окліп на пісню «Божмалє», звучать архаїчні музичні інструменти східних слов'ян.)


Учитель.

Після такого виконання, мабуть, хочеться і вам зайнятись твор­чістю. Кожна група може брати участь у творчій роботі. За найкраще виконання групі додається шість балів.


IV. ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

Слово вчителя

Пропонуються римовані слова, з яких ви спробуєте скласти вірш. Час ви­конання — 2 хвилини.

Слова (орієнтовно):

труба боротьба; ліра віра; тарабан — барабан; кувички — синички.
Учитель Запрошую прочитати свої вірші. (Учні зачитують.)

Учитель. Підійшов час послухати групу «Експертів»

Оціночний бланк



(Виставляється одна оцінка у рядку.)

1. Зміст:



якість інформаційного матеріалу





































логічна послідовність викладеного матеріалу





































повнота інформації за темою





































результативність дослідження питання





































2. Графіка та інші матеріали: — використання фото і зображень





































відео-матеріали





































інша візуальна інформація





































Загальний бал:
V. ПІДСУМОК УРОКУ

Слово вчителя

У культурному житті нашого народу музика завжди відігравала важливу роль. Інструментальна музика є надзвичайно важливим елементом національної культури. Готуючись до уроку і виступаючи з доповідями, ви довели, що розви­ток музики, зокрема музичних інструментів є одним із проявів духовності на­шого народу.

На початку уроку ви розповідали, що очікуєте від уроку. Чи справдилися ва­ші очікування? (Учні розповідають про свої враження, результати очікування.)
VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вміти розрізняти стародавні музичні інструменти за групами (духові, струн­ні, шумові), виглядом, звучанням.

10 клас

ТЕМА Обрядовий пратеатр (стародавні народні ігри, свята, ритуали). Княжий театр. Мистецтво скоморохів.



МЕТА: висвітлити походження театрального мистецтва з народних об­рядів та ігор; встановити особливості розвитку театрального мистецтва до періоду Київської Русі; показати багатогранність мистецтва скоморохів, їхнє культурне значення; розвивати здатність до аналізу, співставлень, узагальнень; виховувати спостережливість, здатність до аргументованих суд­жень;

сформувати уявлення про взаємозв'язки між давниною і сучас­ністю у сценічних видах мистецтва; розвивати уміння бачити в сучасному мистецтві прояви стародавніх обрядів; виконувати елементи народних обрядів із піснями; порівнювати українську ' художню культуру минулого і сучасності.


ТИП УРОКУ: засвоєння нових знань з елементами навчання у грі та дискусії.
ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Запитання до учнів

• Які види музичного мистецтва розвивалися в умовах Київської держави?

• Які були найдавніші жанри народних пісень?

• Чим відрізнялося ставлення до музичного мистецтва у греків і слов'ян?

• Якими були музичні інструменти?

• Чому вокальна та інструментальна музика довго не відділялися одна від од­ної?


Ш. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання для учнів

Двом групам учнів (3—7 учнів) пропонується відтворити ритуальне дійство первісних людей, які збираються на полювання.



Слово вчителя

Наші пращури добре усвідомлювали свою залежність від сил природи. Існу­вання володарів лісу — лісовиків, мавок, русалок — було для них безперечним. Давні слов'яни вважали природу живою, наділеною розумом та волею. Тому, ідучи до володінь духів природи, вони зверталися до них із про-ханням про до­помогу, дозвіл взяти у природи її частку у вигляді тварини чи рослин. Своє звер­нення вони супроводжували музикою і танцем.

Зараз дві групи, після невеличкої репетиції, спробують відтворити цей ри­туал. А щоб це дійство було більше схожим на першооснову, вам надається мож­ливість використати прикраси і грим, а також слова стародавніх пісень.

Через 5 хвилин учні представляють свою роботу. У цей час учитель запи­сує на дошці тему наступного дослідження: «Види сучасного мистецтва, які за­родилися в обрядах первісних людей». Учитель пропонує класу згадати ці види і записує пропозиції на дошці. Учні занотовують у зошитах:

— інструментальна та вокальна музика;

— танець;

— пантоміма;

— мистецтво гриму та театрального костюму.

Для ознайомлення з народними іграми і ритуалами слов'ян та їхнім впли­вом на формування сучасних видів сценічного мистецтва учні переглядають фрагмент із х/ф «Андрій Рубльов» — «Свято. 1408 рік».

Під керівництвом учителя проводиться аналіз подій переглянутого уривку. Учні пригадують описи народних свят у літературі, кіно чи театрі (наприклад, «Сибірський цирульник», «Тіні забутих предків»).

Учитель пропонує переглянути інформаційні матеріали (див. додаток до уроку), пригадати знання з курсу історії, мультиплікаційні і художні фільми-казки і самим скласти невелике оповідання до цієї теми. (Можлива робота у ма­лих групах на 2—3 хвилини.)
Слово вчителя

Скоморохи у давні часи були універсальними акторами. Для ознайомлен­ня з їхнім мистецтвом

пропоную вам переглянути фрагмент із х/ф «Андрій Рубльов» - «Скоморох», а також уривок із фільму «Садко».

Висновки учнів

• Скоморохи — це народні актори, які поєднували в одній особі майстерність співака, музиканта, акробата, танцюриста, дресирувальника.

• Князі утримували при собі хори, оркестри, танцювальні ансамблі, запрошу­вали мандрівних акторів.

• Ставлення до скоморохів було різним. З одного боку, їх любив народ; з іншого ж — переслідувала церква; влада стежила за змістом їхньої діяльності і жорстоко карала за критику.


IV. ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

Запитання до учнів

• Із якого виду діяльності починається формування театрального мистецтва?

• Чи можна вважати, що народні свята, релігійні дійства стали основою су­часних сценічних видів мистецтва? (Навести приклади.)

• Скоморохи — це актори чи порушники державних та релігійних законів?


V. ОЦІНЮВАННЯ

Учитель оцінює роботу учнів у класі та рівень їхньої підготовки до уроку.



VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Звертати увагу на інформацію, що доповнить набуті на уроці знання, в кі­но, у книжках, на виставах.



Додаток до уроку

При дворі Київського князя Святослава (1073-1076) існував оркестр. Про це свідчить ігумен Феодосій, який, увійшовши у кімнату, де сидів князь, «по­бачив багатьох, що грали перед ним; одні гусляні голоси подавали, інші музикійськими звуками голосили, інші органними, — і так усі грали і веселилися, як є обичай перед князем». Він пише: «Як плясці або гудці, або хто інший закличе на ігрище або яке зборище ідольське, то всі біжать, радуючись...

Диявол обурював такими та іншими обичаями, всякими хитрощами переваблював нас від Бога: трубами і скоморохами, гуслями й русаліями» (І. Крип'якевич. Історія української культури).

10 клас


ЗАВДАННЯ ДЛЯ ТЕМАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

ТЕМА: Художня культура України стародавньої доби

МЕТА: підвести підсумок щодо набутих учнями знань та вмінь із те­ми, виявити рівень їхньої обізнаності, розвивати розумові здіб­ності; активізувати пам'ять, виховувати інтерес до рідної культу­ри і мистецтва.

Завдання 1

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Унікальна пам'ятка наскельного мистецтва кам'яного віку:

а) Мізинська стоянка;

б) Маріупольський могильник;

в) Кам'яна Могила.

Завдання 2



Із запропонованої низки слів викреслить зайве.

Поширеними у Північному Причорномор'ї були:

а) монуметальний живопис;

б) скульптура;

в) станковий живопис;

г) архітектура.

Завдання З

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Унікальна археологічна знахідка, що належить до шедеврів мистецтва, на­шийна прикраса, що нагадує місячний серп, це:

а) бронзовий ланцюг;

б) золота пектораль:

в) срібна амфора.

Завдання 4



Підкресліть правильну відповідь.

Найвизначнішою серед східноєвропейських культур мідного віку була слав­нозвісна... :

а) скіфська культура;

б) трипільська культура:

в) зарубинецька культура.

Завдання 5



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Найвідоміша статуя, в якій відображено цілу систему язичницького світо­гляду, цс:

а) теракотова статуя;

б) Збруцький Святовит:

в) Богиня Деметра.

Завдання 6



Із запропонованих відповідей викресліть зайве.

Античні інструменти:

а) авлос;

б) арфа;


в) кіфара;

г) фортепіано.

Завдання 7

Із запропонованих слів викресліть зайве. Календарно-обрядові пісні України стародавньої доби: а) купальські пісні;

б) козацькі пісні:

в) русальні пісні;

г) веснянки;

д) жниварські.

Завдання 8



Оберіть і підкресліть декілька правильних відповідей.

До родинно-обрядових пісень належать:

а) плачі й голосіння:

б) купальські пісні;

в) колядки і щедрівки;

г) весільні пісні:

д) колискові.

Завдання 9

Викресліть зайве.

Свята дохристиянського фольклору:

а) Купало;

б) Масниця;

в) Великдень:

г) Коляда. Завдання 10



Напишіть невелике оповідання на тему: «Про що розповіла пектораль?*

Тема 2. Мистецтво Київської Русі

Завдання 1

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Яку першу культову споруду наказав спорудити князь Володимир у зв'язку із прийняттям християнства на Русі?

а) Надбрамну церкву;

б) Десятинну церкву;

в) Золоті ворота.

Завдання 2



Із запропонованої низки слів викресліть зайве.

На початку XIII ст. побудовано П'ятницьку церкву. В якому місті?

а) Києві:

б") Переяславі-Хмельницькому:

в) Чернігові.

Завдання З

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Яка споруда Чернігова була близька за своїм характером та складністю ком­позиції до Софійського собору в Києві?

а) Успенський собор;

б) Спаський собор:

в) П'ятницька церква.

Завдання 4



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

В якому році побудовано Софійський собор у Києві?

а) 1037 р.:

б) 1162 р.;

в) 1270р.

Завдання 5



Оберить і підкресліть правильну відповідь.

Церква, побудована у Чернігові (ХИ-ХІІІ ст.), що являє собою невеликий чотиристовпний храм, це:

а) Овруцька церква;

б) П'ятницька церква:

в) церква Пантелеймона.

Завдання 6



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Кого зображено на мозаїці у вівтарній абсиді Софійського собору?

а) Христа;

б) Анну;


в) Богородицю Оранту.

Завдання 7



Оберіть і підкреслить правильну відповідь.

Назвіть пам'ятку архітектури давнього Галицько-Волинського князівства, збудовану близько 1200 р.

а) Кирилівська церква;

б) Церква Спаса на Бересті;

в) Церква Пантелеймона у Галичі.

Завдання 8 .



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Хто є засновником Софійського собору?

а) Князь Володимир;

б) Ярослав Мудрий:

в) Святополк Ізяславович.

Завдання 9



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Зображення на стінах Софійського собору сцен полювання на оленів, ди­ких коней, вепрів це:

а) мозаїка;

б) фреска:

в) вітраж.

Завдання 10



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Назвіть першого з відомих вітчизняних майстрів-іконописців, який творив у Києво-Печерській лаврі.

а) Іоанн Тцесцес;

б) Капинос;

в) Аліпій.

Завдання 11



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Розписи якого собору, побудованого у 1108 р. на честь перемоги над полов­цями, нагадували сюжети Софії Київської?

а) Спаського собору;

б) Троїцького собору;

в) Михайлівського собору.

Завдання 12



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Одна з найдавніших ікон, присвячених Богородиці, це:

а) «Покрова»;

б) «Свята Варвара»;

в) «Велика Панагія».

Завдання 13



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Як називається одна з найдавніших книг Київської Русі 1056—1057 рр.?

а) «Ізборник Святослава»;

б) «Остромирове Євангеліє»:

в) «Добрилове Євангеліє».

Завдання 14



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Одна з ікон XIII ст. із зображенням перших руських святих — князів це:

а) ікона Бориса і Гліба:

б) ікона Святослава;

в) ікона Ізяслава.

Завдання 15



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Головна брама Києва за часів Ярослава Мудрого це:

а) Михайлівська;

б) Золоті ворота:

в) Андріївська.

Завдання 16



Із запропонованих відповідей викресліть зайві. Інструменти, поширені у Київській Русі:

а) гуслі;

б) бандура:

в) дзвіночки;

г) окарини;



Завдання 17

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Давньоруський ратний ударний інструмент, подібний до парних литавр, це:

а) кувички;

б) жалейки;

в) накри.

Завдання 18



Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

«Веселі люди», що виступали перед народом та князівською знаттю, це:

а) шпільмани;

б) скоморохи:

в) поети-ваганти.

Завдання 19.



Напишіть міні-оповідання про свій улюблений твір мистецтва.

Тема 3. Мистецтво України XIV—XVI ст.

Тестові завдання

1. Один із найдавніших замків в Україні, розташований на березі р. Вілгя, це:

а) замок у Луцьку;

б) Острозький замок:

в) замок у Мукачево.



2. Майстер будинку Корнякта у Львові це:

а) П. Барбон:

б) А. Прихильний;

в) В. Капинос.



3. Які європейські стилі вплинули на мистецтво Галицька-Волинського князів­ства у ХІУ-ХУІ ст.?

а) візантійський;

в) античний.

4. У1579 р. в Успенському соборі Києво-Печерської лаври встановлено над­гробок... :

а) Миколи та Ієроніма Синявських;

б) Олександра Ванька Лагодовського;

в) К. І. Острозького.



5. Віддзеркалення соціальних взаємин та моральної етики суспільства XVI ст. можна побачити в іконі:

а) «Преображення»;

б) «Розп'яття»;

в) «Страшний суд».



6. Євангеліє, що зберігається в Центральній науковій бібліотеці НАН Украї­ни, над яким працювали близько п'яти років, це:-

а) «Холмське євангеліє»:

б) «Служебник»;

в) Пересопницьке Євангеліє.



7. Художнє оздоблення -«Апостола»- (1574р.), Острозької Біблії (1581 р.) від­значено високою майстерністю друкування. Про діяльність якого відомого російського друкаря йде мова?

а) Іллі;


б) І. Федорова:

в) І. Рутковича.



8. Жанр української народної творчості, що виник у період XIVXVI ст., це:

а) арія;


б) дума:

в) серенада.



9. Які з інструментів, поширених в Україні у XIVXVI ст. в цьому перелі­ку зайві?

а) Кобза;

б) торбан;

в) коза;

г) басоля;

д) саксофон.


10. Навчальні заклади, які поширювали традиції українського хорового співу, це:

а) Луцька братська школа:

б) Одеська школа;

в) Хмельницька школа.


10 клас

ТЕМА: Художня культура козацької доби. Стиль бароко в українському мистецтві


МЕТА:сформувати уявлення про поняття «бароко» в європейській ху­дожній культурі, характерні риси стилю в архітектурі України; нав­чити виділяти риси бароко при стилістичному аналізі художніх творів;

удосконалювати навички аналізу творів мистецтва, розвивати естетичний смак; формувати уміння порівнювати, узагальнюва­ти, робити висновки, розвивати творчі здібності; виховувати інтерес до мистецтва і культури України, її історичним пам'ятникам.


ОБЛАДНАННЯ: репродукції творів бароко українських і зарубіжних художників та архітекторів; відеоматеріали.
ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель вітається з учнями.


II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Порівняль

Пропоную вам порівняти пам'ятники української церковної ар­хітектури різних історичних епох за наступним планом.

• Виразні засоби, яки використовував автор.

• Композиція об'ємів і фасадів.

• Взаємодія зі скульптурою.

Зробіть висновок про історичну епоху (стилі) на основі аналізу.

Організація сприйняття

Андріївська церква у Києві: первісний вигляд та сучасний вигляд
Фронтальне опитування

• Що таке бароко? (Художній стиль у європейському мистецтві кінця XVIXVIII ст., що виражав смаки придворно-аристократичної верхівки.)

• Згадайте, які зміни в суспільному житті Європи зумовили появу стилю ба­роко? (Посилення абсолютистської влади, основними замовниками виступа­ли королівський двір і церква.)

• Як це відобразилось на художніх засобах європейського бароко? (Мистец­тво активізує усі свої засоби, щоб вразити глядача напруженою динамікою, засліпити ефектністю, декоративністю і театральною патетикою.)

• Пригадаєте композиторів бароко, (А. Вівальді, Ж.-Б. Люллі, Й. С. Бах.)
Слово вчителя

Величавість, стриманість, статичність мистецтва Ренесансу змінюються за­хопленням динамікою. На зміну ренесансному почуттю міри і ясності прихо­дить мистецтво, побудоване на контрастах, асиметрії; мистецтво, що тяжіє до грандіозності, перевантаженості декоративністю.


ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ і МЕТИ УРОКУ

Слово вчителя

Із другої половини XVII ст. у всіх видах художньої творчості спостерігали­ся нові тенденції, пов'язані з бароко. Сьогодні ми повинні визначити напрямки,

по яких розвивався стиль в українській культурі, виділити характерні риси ба­роко в архітектурі України.
IV. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Передумови формування стилю

Слово вчителя

Ми приступаємо до вивчення козацько-гетьманського періоду в розвитку української художньої культури. У XVII ст. відбуваються корінні зміни в полі­тичному житті країни, її економіці і культурі: створення Козацької республіки забезпечувало вплив козацького лицарського ідеалу на культуру і мистецтво; розвивалися науки й освіта (заснування Києво-Могилянської академії, коле­гіумів у Чернігові, Харкові, Переяславі, Вінниці). Оживає торгівля, інтенсивним стає ремісно-цехове виробництво. Відстоюючи свої інтереси, українські міща­ни об'єднувалися в цехові братства, при яких грунтувалися школи, друкарні. Старійшини братств — купці і ремісники — відали справами будівництва і при­крашання церков, стежили за духовним життям.

Таким чином, в Україні XVII ст. склалися умови для формування нових тенденцій у культурі, зумовлених переходом від релігійного до світського, ра­ціонального світогляду.

Стиль бароко, що поширився у XVII—XVIII ст. по всій Європі, в Україні вилився у форми, багато чим відмінні від європейських.


Постановка проблеми

Учитель

На українському грунті стиль бароко розвивався втрьох на­прямках. Наприкінці уроку ми повинні виділити ці напрямки. Для аналізу спо­руд пропоную скористатися наступним планом:

• план спорудження;

• композиція фасаду;

• використання скульптурних форм і кольору в оформленні стін.
Архітектура бароко

Слово вчителя

Велику роль у становленні стилю українського бароко відігравав Київ. Під керівництвом митрополита Петра Могили у 30-ті рр. XVIII ст. були оновлені архітектурні перлини Київської Русі: Софійський собор і Києво-Печерська Лав­ра. На прикладі цих будівель акцентуємо характерні риси українського бароко: пластичні архітектурні форми; використання декоративних деталей, виділених на оштукатурених стінах; застосування куполів цибулинної і грушоподібної форм.


Повідомлення учня

• Дзвіницю Софійського собору було відновлено після пожежі 1744 р.

Прямокутна в плані, триярусна. У першому ярусі розташовується розкіш­ний портал. Прикрашена ліпними орнаментальними і сюжетними рельєфами, дзвіниця спочатку була пофарбована в бірюзовий колір, а білими залишалися лиштви, карнизи, ліпні візерунки. Виразність фасаду досягається сміливим спо­лученням криволінійних, трикутних, прямокутних елементів.

У прикрасі стін використані творчо розроблені мотиви, схожі на дерев'яне різьблення. Це додає архітектурі національного забарвлення.


Повідомлення учня

Монастир Печорської лаври

Монастир Печорської лаври був заснований у XI ст. і забудовувався протя­гом дев'яти наступних століть. Назва «печерська» походить від слова «печери», що були знайдені на цій території й у які селилися перші ченці, а Лавра — це почесна назва, що давалася дуже великим і значним монастирям. Архітектур­ний комплекс монастиря і сьогодні справляє грандіозне враження. У сонячний день відблиски численних куполів і дзвіниць засліплюють очі. Більшість буді­вель монастиря датується XVII—XVIII ст. і є прекрасним прикладом стилю ук­раїнського бароко в архітектурі.

Дзвіниця була побудована архітекторами Ф. Васильєвим і Й.-Г. Шеделем. Вона є вертикальним акцентом монастиря. 16-грашшй, будинок вінчає грушо­подібний барочний верх із ліхтариком і банею. Спорудження чотириярусне: перший ярус оформлений стрічковим рустом, другий — тосканським ордером, третій — іонічним, четвертий — коринфським. Гра світлотіні зовнішньо облегшує вид дзвіниці і додає їй стрункості.

Запитання до учнів

• Порівняйте скульптурне оздоблення двох дзвіниць: мотив, призначення. (Дзвіниця Софійського собору прикрашена ліпним орнаментом із рослинни­ми мотивами. Він нагадує нам дерев'яне різьблення. Служить для прикраси. Дзвіницю лаври архітектор оформив архітектурними елементами руслі, колони тосканського, іонічного і коринфського ордерів. Вони служать для зов­нішнього звеличення будівлі.)

• Що ви можете сказати про художній образ споруд? (Можна сказати, що одна споруда вирішена в народному стилі, а друга — у більш аристократич­ному.)
Слово вчителя

Європейські майстри, що працювали в Україні, глибоко переймалися націо­нальним українським стилем і у своїх роботах активно використовували досвід українських майстрів. У Києві збереглися будівлі, зведені за проектами знаме­нитого італійського архітектора Б. Растреллі. Це Андріївська церква і Маріїнський палац.



Повідомлення учня

Андріївська церква в Києві, 1749—1752 рр.

Андріївську церкву часто називають лебединою піснею видатного майстра архітектури Бартоломео Растреллі. Піднімається вона на одній із круч Старокиївської гори. З її тераси відкривається неповторний вид на древній Поділ, задніпровські далечіні, нові житлові масиви.

Побудовано Андріївську церкву на замовлення імператриці Єлизавети Пет­рівни. Проект будинку розроблений Б. Растреллі в 1748 р., будівельні роботи ведися в 1749—1754 рр. під керівництвом відомого московського зодчого Івана Мічуріна. У створенні храму брало участь багато фахівців Петербурга, Москви, Києва, тому Андріївська церква — пам'ятник творчої співдружності російських і українських майстрів.

За свою історію церква багаторазово ремонтувалася. Уже в перші роки по закінченні будівництва вона дійшла занепаду, оскільки після смерті Єлизавети Петрівни царський двір перестав цікавитися київськими будівлями. Освячення храму відбулося лише в 1767 р.

У плані це хрестово-купольний храм. Його фасади оформлені пілястрами і колонами коринфського ордера, поставленими на високий цоколь. Білі піляст­ри, колони, карнизи, їхні позолочені капітелі, картуші й орнаменти виділяються білизною і сяйвом позолоти на тлі бірюзових стін.
Повідомлення учня

Маріїнський палац у Києві, 1750—1755 рр.

У 1744 р. імператриця Єлизавета, дочка Петра І, під час відвідування Києва сама вибрала місце для спорудження палацу. Маріїнський палац був побудова­ний у 1750-1755 рр. за проектом Б. Растреллі. Спорудженням палацу керував російський зодчий І. Мічурін.

Головний фасад Марийського палацу звернений до Марийського парку, який був закладений у 1874 р.

Із протилежної сторони палацу — Міський (Царський) Сад, закладений 1743 р. на основі стародавнього Регулярного саду (заснованого ще Петром І). Його стиль — класичний: мережа прямих алей, що перехрещуються під прямим кутом.

Палацовий комплекс має симетричну композицію. Головний двоповерхо­вий корпус і одноповерхові бічні флігелі утворюють широкий двір.

Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: виразні об'єми, багата плас­тика фасадів.


Слово вчителя

З появою гетьманського двору українські замовники успадковували сто­личну моду «високого стилю».

У Лівобережній Україні закріпилися художні традиції, пов'язані з католи­цькою культурою. Велика частина пам'ятників барочної архітектури західноєв­ропейського зразка збереглася у Львові.
Повідомлення учня

Домініканський костел у Львові, 1749 р.

Домініканський костел — найяскравіший зразок пізнього бароко у Львові. Його стіни зберігали пам'ять про те, як 1707 р. під час свого перебування в місті російський цар Петро І підписував тут зобов'язання підтримувати поляків у бо­ротьбі зі шведами. У музеї збереглася одна з найкращих збірок сакрального мистецтва.

Сьогодні існує можливість потрапити в підземелля Домініканського косте­лу, де для огляду виставлені частина колекції сакрального характеру, а також відвідати концерти органної музики.

Це краще досягнення барочної архітектури у плані має форму латинського хреста. Увінчує спорудження величезний купол. Центральний фасад із могут­німи здвоєними колонами прикрашають позолочені скульптури. Із пишністю прикрашені підкупольний простір і вівтар.


Повідомлення учня

Собор святого Юра у Львові, 1744—1770 рр.

Кафедральний собор Української греко-католицької церкви — чудовий пам'ятник архітектури стилю бароко і рококо, вибудуваний за проектом архі­текторів Б. Меретина і К. Фесинджера в 1744—1761 рр. Собор розташований на Святоюрській горі, що служить однією з найважливіших домінант Львова.

Собор лише найважливіша частина цілого архітектурного комплексу, до якого входить палац архієпископа, парадні ворота й інші будівлі.

Побудований на місці церкви типу візантійської базиліки, він утілює як за­хідні барочні форми, так і українські православні традиції.

У плані наближений до форми рівноконечного грецького хреста. Його ку­пол з високим барабаном спирається на могутні підпружні арки. Динамічно виступає центральний фасад, що прикрашений статуями святих і кінною ста­туєю Юрія Змієборця, що його увінчює.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

Слово вчителя

Ви познайомилися зі здобутками архітектури українського бароко, про­аналізували їхні засоби виразності. Спробуємо тепер відповісти на проблемне запитання.

• У яких напрямах розвивалося мистецтво українського бароко? (Можна виділити такі напрями: одне зв'язане з активним використанням україн­ських традицій у прикрасі будівель, друге — із застосуванням архітектурно­го декору у стилі західноєвропейського бароко.)

Учитель.

В Україні стиль бароко ґрунтувався на демократичних тради­ціях, у ньому можна виділити наступні напрями.

Козацьке бароко, для якого характерні невеликі за розміром архітектурні споруди, округлих і динамічних форм, прикрашені виразною ліпниною.

Шляхетне, аристократичне бароко — пишне, вигадливе за формами й ар­хітектурними ідеями.

Народне бароко — переростає з козацького бароко, культивувалося в ма­леньких містах і селах. Наприклад, дерев'яні храми.
VI. ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

У композиційно-просторовому рішенні художнього образу українське баро­ко істотно відрізнялося від європейського. В Україні це мистецтво, не порушую­чи своїх старих традицій, прагнуло до симетрії в композиції, до гармонії і ціліс­ності. Західне ж бароко позначено динамічною й асиметричною композицією. Незважаючи на розходження, в українському мистецтві, як і в європейському, художній образ (в архітектурі, живописі, музиці) був спрямований на виражен­ня пафосу, величі, репрезентативності, а іноді — і парадності.


VІІ. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель оцінює роботу учнів.


VIII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Зробити замальовки архітектурних споруд доби бароко. Пригадати характерні риси живопису європейського бароко на прикладі творів Пітера-Пауля Рубенса.

Узагальнити особливості стилю бароко в українському мистецтві.

10 клас

ТЕМА: Український іконопис
МЕТА: ознайомити учнів із мистецтвом українського іконопису, з іс­торією його створення та

поширення у світі; розвивати естетичні смаки, вміння аналізувати твори мистецтва, працювати

самостій­но з додатковою літературою; виховувати почуття прекрасного, любов до українського

мистецтва, шанобливе ставлення до ук­раїнських митців.


ОБЛАДНАННЯ: ілюстрації, репродукції ікон
ТИП УРОКУ: урок вивчення нового матеріалу
ХІД УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНСТІ

Оголошення теми і мети уроку


ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Слово вчителя

Понад сто років тому піднялася перша хвиля еміграції українців за океан: до Канади, СШЛ, Аргентини, Бразилії. Речей можна було вивозити небагато. Тож бралося найцінніше, в тому числі домашні ікони: у свідомості нашого люду це були реліквії неперехідної вартості. Сьогодні ці ікони зберігаються в україн­ських музеях інших країн.


Ш. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Слово вчителя

Корені ікони заховані у ранньому християнстві, а точніше — у його східній гілці, звідки ікона як неодмінний атрибут Божественної Літургії поширилась по всій землі, серед народів, які прийняли християнство східне, тобто візантій­ське, зокрема і в Україні. Поступово ікона набуває в кожного народу стилістич­ної неповторності. Тут правомірно говорити про національні школи іконописання: сірійську, грецьку, болгарську, українську, румунську, російську, білоруську.

Тисячолітнє мистецтво українського іконопису пройшло чотири основні стильові періоди розвитку.
Робота творчих груп

Перша група

Проект «Перший період іконописання. Візантійський період»

Бесіда

■ Що вам відомо про іконописне мистецтво Київської Русі?

■ Якими були перші ікони?

■ У чому особливості іконописного малярства цього періоду?


Поширення візантійського стилю відбувалося в XI—XV ст., коли засвоювалися і плекалися естетичні засади візантійського іконописання.

Учень.

Починаючи із V ст., провідною у християнському мистецтві була тема Страстей Христових. Збережені пам'ятки тих часів (головним чином, рельє­фи на саркофагах) вказують на те, що відтворювався цей цикл лише кількома сценами. Звичні нам композиції, число яких із 12 досягло 24, з'явилися у пізнь­ому середньовіччі. Композиція «Голгофа» виникла у VI ст. (раннє її зображен­ня — в Євангелії із Загби). А самі Страсті Христові вибірково зображалися аж до XI ст. — часу найвищого розквіту Київської Русі. Тому не дивно, що мит­ці, запрошені для розписів Софійського собору, виконали частину загального циклу, з якого збереглися окремі сцени («Христос перед Каяфою», «Відречення Петра», «Розп'яття», «Пришествіе во Ад», «Явлення Христа жонам-мироносицям» та ін.).


Учень.

Лінійна побудова композицій має в основі аналогічні схеми, поши­рені у візантійському монументальному мистецтві та у книжкових мініатюрах. Кожна сцена вирішена лаконічно, допоміжні деталі зведено до мінімуму. У ком­позиції «Явлення Христа жонам-мироносицям» для підкреслення величі Ісуса пропорції фігури Марії відчутно зменшені порівняно з Його постаттю. Мону­ментальний пафос сцени підсилюють симетрично написані з обох боків дві ви­сокі гори та кипариси.


Учень.

Немає сумніву, що іконопис у Київській Русі посідав значне місце, але мало збереглося пам'яток, які дійшли до нашого часу. Перша кам'яна церква, збудована за князя Володимира, як свідчать літературні джерела, була оздобле­на іконами, вивезеними з Херсонесу. У літописах згадується також про те, що до Київа було привезено із Царграда дві знамениті Ікони, так звані Володимирська Богоматір Пирогоща. Походження не менш відомої «Свенської Богоматері» (2-а пол. XIII ст.) дослідники мистецтва пов'язують із Києво-Печерським мо­настирем. Ця ікона відзначається строгим колоритом ї майже портретним зобра­женням засновників лаври — Антонія і Феодосія. Вражає також те, що з Києва походить ікона із зображенням руських Святих Бориса і Гліба.


Учень.

Київські художні традиції, безперечно, живуть в Іконописі Новгоро­да і північно-східної Русі, якому притаманні високі художні якості. Великою по­пулярністю на Русі користувалися Ікони «Деісусного чина». Їхні сюжети зобра­жували заступництво Богоматері перед Богом за гріхи людські.

До останнього часу майже невідомі були пам'ятки іконопису південно-схід­них земель Київської Русі. Нещодавно розчищено ікону галицького живопи­су — «Покрова Богоматері». Надалі тема «Покрови Богоматері» стала дуже популярною.

За часів Київської Русі поширеною була і дрібна пластика, здебільшого у вигляді кам'яних і керамічних іконок. Протягом XII—ХШ ст. розвиток мистец­тва дрібної скульптури досягає високого рівня, про що свідчать дві київські Іко­ни з кольорового каменю — стеатиту, надзвичайно тонкої роботи.

В Іконописі, як і в інших видах давньоруського образотворчого мистецтва, в канонічних формах дістали свого відображення провідні ідеї, етичні та есте­тичні норми того часу, в ньому виявився інтерес живописців до відтворення сві­ту людини.
Друга група

Проект «Другий період іконописання. Ренесансна українська ікона»

Бесіда

■ Які нові риси з'являються в національному Іконописі періоду XV—XVI ст., на поч. XVII ст.?

■ Що сприяло міжнародному визнанню українського іконопису цього періоду?
Учитель.

Період ренесансної ікони (кінець XV ст., XVI— початок XVII ст.), наповнений низкою радикальних змін, серед яких слід відзначити пле­кання досяжної форми (замість площинної), відмову від зворотної перспективи, європеїзація та українізація ликів святих (замість типового східного лику візан­тійського стилю), нова гармонізація кольорів, перехід від площинно-лінійної ма­нери до тонально-живописної.


Учень.

У XV ст. в Україні починає розвиватися іконостас, який зберіг най­головніші складові частики древніх монументальних розписів. Характерними частинами іконостасів були «Деісусні чини», що складалися із симетрично роз­ташованих рядів апостоли, ангелів і святих із зображенням Христа в центрі. Кілька таких «Деісусних чинів» належать до XV ст. Усі вони характеризуються лаконічним малюнком, насиченою колірною гамою. Інакше виконані архангели з іконостаса церкви с. Далеві. Витончений силует ангелів, благородні обриси їх­ніх ликів, багатий і складний малюнок драпіровок, поєднання темно-зеленого кольору крил зі світлим рожево-жовтим вбранням — все це свідчить про зв'язок цих розписів Із російським живописом XV ст., зокрема із живописом Рубльова. Такі ж самі яскраві кольори мають й інші галицькі ікони.

Серед майстрів станкового живопису XIV—XV ст. відоме ім'я Петра Ратерського, який згодом став митрополитом Московським. Пензлю цього видат­ного церковного; державного і культурного діяча приписують кілька ікон. Але всі вони вкриті пізнішими записами, і до цього часу їх не досліджено.

Учень. Такі пам'ятки живопису, як ікона «Миколи Мокрого» XVI ст., що, знаходилась у Софійському соборі в Києві, свідчать про дбайливе збереження традицій давньоруського мистецтва. Урочисте і насичене глибокими барвами письмо яскраво передає образ людини. Голубуваті кольори одягу, м'які нюанси вохристих тонів обличчя зливаються тут у тонку колористичну гаму. Київській Іконі так званій Ігоревській Богоматері, наприклад, навпаки, притаманна певна графічна сухість.

Дуже міцно старі традиції зберігали іконописці Волині. Ікона «Воздвиження Чесного хреста» з Дубно початку XVI ст. своїми живописними прийомами і тональністю дуже близька до фресок. Строгістю і монументальністю характе­ризуються образи Богородиці з Луцька (XV ст.) та Спаса з Дубно, святого Ми­коли з Мелецького монастиря біля Ковеля.
Учень.

Яскраво розкриває стан живописного мистецтва в Україні в цей період галицький іконопис. Багато його зразків зберігається в наших музеях. В основі іконопису лежать давні канонічні композиційні схеми, що беруть по­чаток ще в мистецтві Стародавньої Русі, південних слов'янських країн та Ві­зантії Але користуються цими схемами вільніше. Різноманітнішими стають пропорції фігур. Людей зазвичай зображують кремезними, міцними, позбав­леними «безплотності», характерної для живопису попереднього періоду. Архі­тектура І пейзаж в іконописі виступають тепер не роздрібненими, а великими компактними масами. Лінії, зберігаючи свою графічність, робляться ширшими, ніби визначаючи світлотіні. У залежності від місцевих традицій та від індиві­дуальних уподобань майстрів, урізноманітнюється колорит. Рухи поступово втрачають урочистий ритм, стають більш жвавими, а часом — напруженими і стрімкими.

Таким чином, у зображенні людини починають помітно розвиватися реаліс­тичні елементи. Якщо людське обличчя здебільшого накреслюється ще різки ми широкими лініями, то поряд із цим прийомом можна бачити застосуван­ня широких градуйованих смуг, а часом — і справжню світлотінь. Обличчя все ще зображуються застиглими, позбавленими внутрішнього руху але я них уже з'являються і національні особливості: нерідко в іконописних персонажах вираз­но виступають характерні риси українських селян. Це спостерігається у таких строго канонічних ликах, як зображення Христа, Богоматері, Іоана Хрестителя. Одяг святих прикрашається українською народною вишивкою.
Учень.

До іконопису проникають мотиви, які безпосередньо відтворюють реальну дійсність: соціальні стосунки, побут, природу. Це спостерігаємо в дуже поширених у XVI ст. зображеннях «Страшного суду», де у сценах покарань за гріхи все частіше трапляються тяли людей різних соціальних верств — ремісни­ків, селян, представників феодальності верхівки, шинкарів, танцюристів тощо.

Таким чином, у кін. XVI — на поч. XVII ст. український іконопис підійшов до такого етапу, коли подальший розвиток його міг іти тільки шляхом посилен­ня реалістичних тенденцій. До пам'яток, що яскраво відбивають цей процес, на­лежать ікони «Євхаристія», в якій використано традиційну схему втілення віль­ного широкого малюнку, «Страсті» з с. Раделич, де зовсім по-новому пластично трактовані постаті, поглиблюється перспектива, персонажі набувають виразної як етнічної, так і, певною мірою, психологічної характеристики. Дуже характер­ні для цього періоду дві ікони Христа, що належать пензлю галицького майстра Івана. Якщо в першій іконі позначились тукання нового виразу іконографічно­го типу Христа, відмінного від традиційного типу попередніх сторіч, по-новому трактована і сама постать, і драпіровки одягу, то наприкінці 1643 р. вже висту­пає завершений образ «черкаського», тобто українського, типу Христа з видов­женим, завершеним знизу клинуюватою борідкою обличчям, в якому можна вбачати риси тієї ідеальної краси, прикмети якої склалися в естетичному Ідеалі цієї епохи. Таке саме переосмислення іконографічного образу спостерігається й у зображенні Богородиці та святих.
Учень.

В іконописному мистецтві розвивається також декорування позо­лочених та посріблених фонів ікон шляхом різьблення по левкасному грунті. У XVII—XVIII ст. ця особливість українського іконопису виявляється у справж­ніх шедеврах дрібного різьблення, чудово пов'язаного із живописом в єдине де­коративне ціле.

Живопис іконостасів П'ятницької церкви у Львові та Святодухівської у Ро­гатині, споруджених у 40-х рр. XVII ст. немов підсумовує той шлях, який пройш­ло українське живописне мистецтво всього цього періоду. В образах Христа, Бо­городиці та апостолів ми вже бачимо намагання реалістична показати людину. Тут цілком визначені національні типи облич, характерні насичені кольорові співвідношення, широко застосовані світлотіні.

Учень.

У живописі п'ятницького і рогатинського іконостасів ніби поєдну­ються ті художні напрями, які у другій половині XVII ст. привели до остаточного завершення новий стиль українського живопису, де головними ознаками слід вважати новий іконографічний типаж із яскраво вираженими національ­ними рисами. Краси й урочистості такого живопису досягнуто спокійним ма­люнком, м'якою, дещо площинною формою, умілим поєднанням живописних якостей із пишною позолотою фонів і багатим різьбленням позолоченого дере­ва в іконостасах.


Учень.

У ХУ ст. український іконопис дістає міжнародного визнання. Вітчизняних іконописців запрошують не лише до малювання церков православного краю, як це було з майстром Андрієм, викликаним до Пскова, але і для оформ­лення костелів у Польщі: до Кракова, Любліна, Сандомира, Вислиці. де і ство­рюється повний цикл «Страстей Господніх». Найдавнішим серед цих пам'яток є стінопис 1397—1400 рр. (костел с. Вислиці), де у сцені «Зняття з хреста» ба­чимо поєднання візантизуючого символізму і драматизму готики. Пасійні сцени 1218 р. в каплиці Св. Трійці Люблінського костелу, виконані лід керівництвом Андрія, представлені найбільш повно серед тогочасного мистецтва. Порівняно зі сценами Софії Київської у XV ст., давне монументальне вирішення поволі поступається камерному. Відповідно пропорції тіл є ближчими канонам реаліс­тичного мистецтва. У сцені «Бичування» задній план у вигляді оборонної сини реально замикає площину дії, і висота навколишнього світу є більшою за фігури персонажів. Такі художні засоби були притаманні малярству раннього Відрод­ження Віталії. Сучасник знаходить у розписах численні етнографічні деталі, віддзеркалені з навколишнього світу. У люблінських розписах привертає увагу сцена «Радуйся, цар Іудейський» із зображенням блазнівських танців і музич­ного гурту із шести осіб. До того ж, інструменти відтворені надзвичайно доско­нало. Сама сцена за характером скоріше камерна, аніж епічна, скоріше жанрова, аніж монументальна, хоча постать Христа в центрі композиції немов віддалена від символів гріховності — блазнів і музик.
Учень

Розширена програма Страсного циклу стала типовою як для мону­ментальних розписів тих часів, так і для станкового малярства. Сцена розп'яття оточувалась з обох боків невеличкими прямокутними клеймами. Серед того­часних ікон виділяються «Страсті Господні» з церкви Воздвиження, с. Здвижень. Це твір станкового мистецтва, але він має усі риси, властиві мистецтву монументальному. У центральній частині композиції «Голгофа» домінанту мо­нументального пафосу підкреслюють мініатюрні сцени довкола неї. В іконі зі Здвиженя українські іконописці всіма образними засобами, в тому числі й кольором, створили. ікони не драматичного, а урочисто-святкового настрою, а поряд з абстрагованими втіленнями ідей ми знову бачимо віддзеркалення реального життя; особливо «документальними» виглядають образи галицьких вояк XV ст.

У новому столітті страсні ікони стають набагато більшими за розмірами, сягають трьох або п'яти метрів у висоту і виконуються на трьох або п'яти нескріплених дошках-основах.

Серед пам'яток XVI ст. помітною є ікона із церкви Воздвиження м. Дрого­бича, виконана Федуско-маляром із Самбора, в якій відчутним є відгомін ідей українського Відродження. Автор користувався не страсними сценами, які ство­рювали його вчителі, а ілюстраціями-давньоруських рукописів. Такі композиції, як «Явлення Христа жонам-мироносицям», «Увірування Фоми», «Відправлен­ня апостолів на проповідь», викликають у пам'яті численні твори Балканського кола і фресковий розпис Софії Київської. Ікона Федуско-маляра навіть для сво­го часу має особливе урочисто-святкове кольорове вирішення. Переважає тут візантизуючий струмінь — зовсім не як архаїзм останньої чверті XVI ст., а як один із прикладів формування ідеї національного відродження в період загос­треної конфронтації з Римською церквою.


Третя група

Проект «Третій період ікон описання. Барокова ікона»

Бесіда

  • Які особливості з'явилися в іконописі XVII—XVIII ст.?

  • Визначте основні риси іконописного мистецтва цього періоду.

  • Кого з відомих іконописців цього періоду ви знаєте?


Учитель.

Барокова ікона (XVII—XVIII ст.). позначена тенденцією набли­ження святого іконного образу до життя людини, до мистецького впливу для підвищення життєрадісності та миттєствердності. Українську барокову ікону довго неправильно, викривлено трактували як нібито відхід від принципових за­сад іконопису, як світське малярство неєвангельське тематичне спрямування.


1-й учень.

У XVII—XVIII ст. значного розвитку досягнув настінний живопис. У порівнянні з давньо- руським стінописом у ньому помітні нові тен­денції, що виявляються в композиційній побудові розпису і в принципах його взаємозв'язку з архітектурою. Ці тенденції відповідали змінам структури внут­рішнього простору храму; зокрема, вони були пов'язані з розвитком іконостас­ної стіни.

Стінопис храмів та живопис іконостасів, який з'явився пізніше, за своїм бо­гословським значенням ніби помінялися місцями. Спочатку іконостас мав дуже скромний вигляд, складався з 1—3 ярусів і не міг конкурувати з настінним роз­писом. Але в XVII ст. вій починає швидко розвиватися в самостійну монумен­тально-декоративну систему.
2-й учень.

Поширеним видом монументально-декоративного мистецтва в Україні був іконостасний живопис Одним із видатних майстрів українського живопису, який працював у кін. XVI — на поч. XVIII ст. над створенням іконо­стасів, був Іван Руткович. Його творчість знаменує розквіт жовківської школи, до якої він належав. Найповніше майстерність художника виявилась в іконос­тасі П'ятницької церкви м. Жовкни. Його ікони вражають великою живописніс­тю, декоративністю, глибокою людяністю образів. Ікони, виконані Рутковичем,— це «Архангел Михаїл», «Архангел Гавриїл», «Трійця», «Христос і Магдалина».

10 клас

ТЕМА: Портретний живопис. Народна картина «Козак Мамай»


МЕТА: допомогти учням усвідомити значущість українського народного мистецтва в роз­витку національної культури; вчити формулювати власні вра­жений під час спілкування із творами мистецтва; стимулювати пізнавальну активність, виховувати повагу, любов до української культури. ..
ОБЛАДНАННЯ: репродукції картин
ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань.
ХІД УРОКУ

Хоч дивись на мене, та не вгадаєш,

від­кіля родом, як звуть, нічичирк не скажеш.

Коли трапилось комусь у степах гуляти,

той може прізвище, ім'я моє вгадати...
І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Оголошення теми та завдань уроку


ІІ. МОТИВАЦІЯ ДО НАВЧАННЯ

Слово вчителя

Давно минули часи Козаччини. Припала порохом післябогданова Руїна, під час якої спогади про минулу козацьку славу і прагнення до самобутності викристалізували в народі свій образ-ідеал, імення якому — «козак Мамай».

Хто він — історична особа чи герой красивої легенди? Чому його образ увіч­нено в українській культурі?

Отже, сьогодні ми спробуємо відкрити істину, познайомимося із творами народних майстрів, поринемо у світ мистецтва.


ІІІ ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Слово вчителя

Твори, що зображують козака-бандуриста (або ж «Козака Мамая») у ха­рактерній «східній» позі є прикметним явищем українського національного мистецтва. Подібного сюжету не знає мистецтво жодного із сусідніх з нами слов'янських народів — росіян, білорусів, поляків. Ще у XIX ст. ці картини були надзвичайно поширені серед найрізноманітніших верств українського суспільства. Цікаво, що їх можна було зустріти і в простих селянських хата і в розкішних дворянських садибах. Були вони і в родових маєтках нащадків козацької старшини - Г. П. Ґалаґана, В. В. Тарновського, М. П. Скоропад- ського і в кожній збірці було по кілька картин, а для останнього «Мамаї», поруч із портретами давніх гетьманів (серед яких був і Мазепа), виступали символами «славного рідного минулого» України. На сьогодні відомо біля сотні подібних творів XVIII - поч. XIX ст..


Учні переглядають репродукції картин «Козак Мамай»

Завдання і запитання до учнів

• Визначте, до якого жанру живопису належать запропоновані твори.

• Якими зображальними засобами переданий образ козака?

• Які у вас виникають почуття при перегляді репродукцій?

• Зазначте спільні та відмінні риси картин.
Слово вчителя

Прослухайте уривок із літературного нарису Олександра Єльченка «Український химерний роман із народних вуст».

У моєї баби Ганни батько чумакував, а дід її... Небагато я чув про того діда Йвана, мого прапрадіда,— він переставився, коли бабуся Ганна ще зовсім малодою була, а згадав я тут про нього лише тому, що у Ганни Олександрівни в сараї над льохом зосталась від мого прапрадіда, тобто від його дружини — чимала скриня, з прискриночком у ній — для грошей, для коралів, для ниток і голок,— добра ще скриня, на коліщатах, кована мережаним залізом зовні й гарно цяцько: всередині. По стінках — квітами. А на порепаному та полупаному віку скрині сяяла мальована картина.

І не така вже вона й трухлява стояла, пам'ятаю, та скриня, а тільки розсохлась вона сильно, і з неї не щезав світ божий, навіть коли в неї, бувало,залізеш і накриєшся зсередини важенним віком, бо й віко те крізніло, та й заснований павутинням ґонтовий дах погрібника світився наскрізь. Мені вже сповнилось тоді років п'ять або й шість, і я частенько, якщо звідти не кричали на мене пошідсипувані весною квочки, ховався на дні скрині й не зводив очей з помальованого віка, що його я, наче ляду, спускав над собою, немовби поринаючи в інший світ, у світ чар-зілля (куди й ми з ми, читачу, вступаємо зараз, у цій химерній книзі), у світ казки, в той волшебний (як моя баба Ганна казала) світ, котрого я не забуду ніколи в житті навіть і по смерті, бо ж вірю я, що стежка до образу Мамая не заросте й тоді і не тому не заросте, що я його так добре випишу, а лише тому, що в нім, либонь, явлені будуть ті риси національної вдачі, ті величезні дива й пригоди; які прийшли в цю книгу від щедрот народу нашого, від його казок, пісень, дум, бувальщин та сміховин,— щирі дива, витвори духу народного, які жити­муть разом з ним...

Дивлячись там, із середини, на віко скрині, на картину, нехитро намальовану на ньому, навіть я, малий і простодушний, уже починав тоді розуміти, чому прап­радід, помираючи, велів себе в тій скрині поховати,— не в труні, а в скрині! — бо, звісна ж річ, і найповніший мрець, глипнувши згасаючим оком на тую картину, ожив би миттю та й помирати б уже не схотів.

Баба Ганна казала, буцім скриня не потрапила тоді в могилу з колишнім чумаком тільки тому, що батюшаи не дозволив ховати Йвана в такій веселій домовині; і ще бабуся згадувала, як тоді всі вельми журились, не вволивши волі старого, бо в нього були, як тоді балакали, ще й окремі причини проси­ти такої труни: мій прапрадід, казали, замолоду колись; іще років за сто до скону свого, здибався з героєм тої чудової картини, що ані гич не почорніла в скрині од кіптяви часу,— і все життя потім прапрадід молив бога, аби спо­добив бодай раз та здибати Мамая козака, того лукавого, Дотепного; безлітно молодого.

Веселий образ козака Мамая живе в народі вже не сотню літ. І не дві і не три.

Якісь його сучасники свідкують про зустрічі з тим характерником-запорожцем у зовсім давні часи, десь при початку існування Січі.

Інші — з ним пліч-о-пліч воювались у війську славного Зіновія-Богдана Хмеля

Ще інші стрівали його на шляхах України вже після того, як народився на світ Тарас Григорович Шевченко. Був серед них і мій прапрадід.

Отак ось він і ходив, либонь, по нашій пребагатій землі, мудрощів та хитро­щів од віку набираючись, ходив і ходить, бо живий він, мабуть, і тепер, веселий і звитяжний образ, викликаний до життя в надрах минулих віків силою народ­ної фантазії,— не Хитрий Петро болгарський, не Ойленшпігель німецький, не Совесдрал польський, не Домишлян сербський, не східні дотепники — Мушфікі чи ходжа Насреддін - не румунські Пекале і Тендале, а наш-таки козак Мамай, своєрідне втілення українського характеру, живущий обрав волелюбності, стій­кості та невмирущості народу, козак Мамай, котрий на протязі століть од на­падників усяких оббиваючись, плекав одвічну мрію: не воювати, не гарбати, не ярмити нікого, а в себе вдома— риштувати, мурувати, будувати,— козак Ма­май — мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ, бандурист і співак, бабій і заразом — монах, простодушний і мудрий чаклун, безстрашний лукавець, що його і в ступі товкачем не влучиш,— народний герой, котрого чи не споконвіку знають між людьми на Вкраїні»»
Слово вчителя

Козак Мамай— один із найпопулярніших в Україні образів козака-лицаря, якого називають космогонічним уособленням українського народу зага­лом. Перші відомі зображення Козака Мамая сягають ранньої доби Козаччини.

Символ став настільки популярним і влучним глибинним образом серед народу, що позиціонувався в українській хаті на одному рівні з іконами. .. . Оповіді про козака Мамая можна зустріти серед народних легенд, пере­казів, приказок. Та чи не найкраще його образ відтворений у народному жи­вописі: в оксамитному жупані, сап'янових чоботях та синіх шароварах; кругла поголена голова із хвацько закрученим за вухо «оселедцем», довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум'яні щоки — перед вами портрет красеня-молодця, яким він склався в народній уяві.

Козака Мамая на таких картинах завжди малювали з бандурою, що є сим­волом співучої душі народу. Кінь на картині символізував народну волю, дуб — його могутність. Часто на малюнках ми бачимо зображення списа із прапорцем, козацького штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака — спис ста­вили на місці поховання, штоф і чарку клали до могили: вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була пов­сякденною реальністю.

Такі картини малювали на полотні, на стінах будівель, віконцях, кахлях, скринях, посуді, вуликах і навіть на дверях яскравими, соковитими фарбами. Поряд із живописним портретом дуже часто трапляється текстовий надпис — нерозривне поєднання пластичного і словесного образів.
Завдання для учнів

• Прослухати наступні чотиривірші.

• Прокоментувати їх, розповісти про свої враження.


  1. Козакдуша правдивая,

Сорочки не має.

Коли не п'є, то воі б'є,

А все жне гуляє.
(Цей надпис відповідає особливості українського національного характеру, коли про смішне говорять із серйозним виразом, а іронія органічно поєднуєть­ся із самоіронією.

Це ніби грань між гумором і сатирою, крок від веселощів -- до трагізму.

Тут знайшла своє вираження сміхова культура козацького товариства; сміх оз­доровлював атмосферу, сприяв критичному та самокритичному поглядові на себе, та на оточуючий світ, виховував доброзичливість, гостроту слова та думки).


  1. «Лучилось мені не раз у степу варити пиво:

Пив турчин, пив татарин і пив лях на диво...

Много і тепер лежить по степу з похмілля

Мертвих голов і кісток од того весілля»
(У цих рядках з'являється грізне порівняння жорстокого бою із хмільною гулянкою.

Це монолог козака, що згадує прожиті роки, славні походи. За іронічним порівнянням стоїть серйозний Зміст, потужний заряд сили, мужності




  1. «Не завидую нікому ні панам, ані царю.

Богу своєму святому я за все благодарю!

Хоча титулом не славен, та життя веселеє веду,

У ділах своїх я справен та вовік не пропаду*.


(У цих словах відчувається гідність та самоповага і в той самий час — щира віра в Бога. А ще — гордість за свої діяння, за славний козацький рід, а також за своє просте походження).


  1. «Іду на Русь умирати,

Щоб ншіі могли мою душу споминати.

А справді постарівши, на Русь піти мушу,

Нехай там одпоминають попи мою душу»
(Цей вірш вказує на глибоку, непоказну релігійність, тугу за рідним краєм. Ми можемо зробити висновки про те, що козак Мамай усе життя був захисником православ'я, рідної землі.
Слово вчителя

Проаналізувавши підписи під картинами, ми бачимо, що козак-бандурист — не тільки суворий месник, який шукає нагоди з татарином або ляхом «погуляти». Йому властивий і непідробний ліризм, і схильність до мрійливості, гумору та сатири. Він був українською іконою, взірцем, утіленням віковічних прагнень українців бути господарями у своїй хаті. Тюркською «Мамай» означає — «ніхто, ніяк, без імені, порожнеча». Тюрки вірили, що за душу людини борються добро і зло, і знаходять цю людину за ім'ям. Якщо ж людина не має імені, злим силам вона не підвладна. Така суб'єктивна невизначеність посилює художнє враження, бо один усамітнений козак виступає в ролі образу всіх українців. Він ніхто і водночас — єдиний для всіх.

Образ цього героя і понині живий у серці українського народу, його постать відтворено в багатьох видах мистецтв. -У 2003' р. на кіностудії ім. Довженка вийшов художній фільм режисера Олеся Саніна «Мамай»
Практична робота

Створити своє бачення козака Мамая


IV. ПІДСУМОК УРОКУ

Слово вчителя

Отже, сьогодні на уроці ми відкрили завісу перед загадковим феноменом української образотворчого мистецтва XVII—XVIII ст. постаттю «козака Мамая», дослідили деякі тексти, познайомилися з іншими творами мистецтв цієї тематики.

Ці народні картини є мистецькими пам'ятками, що віддзеркалюють добу Ко­заччини, доносять до нас її духовні цінності, творчо продовжені наступними по­коліннями українців — нащадками козацької слави.
V. ОЦІНЮВАННЯ

Учитель оцінює роботу учнів на уроці.


VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Скласти чотиривірші до однієї з народних картин «Козак Мамай»

10 клас

ТЕМА: Портретний живопис. Мистецтво гравюри.


МЕТА: розкрити образ людини у творах живописців українського ба­роко; розширити уявлення про

живопис бароко; на прикладах творів портретного живопису розвивати художнє мислення

виробляти уміння самостійно здобувати знання, орієнтуватися в інформаційному просторі,

відбирати головне в інформаційно­му потоці, висловлювати естетичну оцінку; виховувати

моральні і духовні якості особистості шляхом прилучення до культурної спадщини українського

народу
ОБЛАДНАННЯ: репродукції портретів XVII—XVIII ст., роздатковий матеріал для роботи груп,


У гарному портреті, написаному талановитим

художником, можна побачити лик епохи

В.Іванов

ХІД УРОКУ



І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

ІІ. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Учитель

Культура – засіб збереження, накопичення і передачі життєвого досвіду. Це своєрідна мова для втілення ідей. Сьогодні ми спробуємо відчути, якою представляли людину в епоху бароко, наскільки такі погляди сучасні

Упродовж XVIII ст. великої популярності в українському живопису набу­ває жанр портрета. За словами сирійського мандрівника Павла Алеппського, українські художники були «вельми спритні в зображенні людських облич із цілковитою подібністю та мають велику вигадливість у відтворенні людей та­кими, якими вони є»

На знак ушанування особливих чеснот видатних осіб їхніми портретами прикрашали стіни церков і соборів. Основним замовником портрета стає націо­нальна панівна верхівка — козацька старшина, її світогляд та естетичні смаки, безумовно, впливали на формування цього жанру.

Головне питання уроку: якою представляється людина в портретах ук­раїнських майстрів ХVII-ХVIII ст.?

Досліджувати проблему будуть творчі групи, яким дається диференційоване завдання.

У зошитах ви повинні будете заповнити таблицю за схемою: «тип портре­ту — назва роботи — висновок».

Репрезентативний козацький портрет

Поясний козацький портрет

Репрезентативний портрет духовної особи

Назви творів







Висновки








III. САМОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ (ДЕКОНСТРУКЦІЯ)

Завдання для творчих груп

Перша група

Порівняти за технологічною картаю запропоновані репрезентативні портре­ти і виявити загальні риси козацького репрезентативного портрета.



Портрет отамана Війська Донського Данила Єфремова, 1752 р.

Портрет генерального обозного Дуніна-Борковського, 1700-ті рр.
Технологічна карта для аналізу портретів

• Розгляньте композицію творів (положення фігури), її розташування (тло, інтер'єр)

• Яку інформацію дають нам деталі інтер'єру?

• Опишіть костюм портретованого.

• Чи можна за його обличчям судити про характер?

• Як ви вважаєте, у якому приміщенні можна було б розмістити цей, порт­рет? . • На ваш погляд, яку ідею втілив художник у портреті?


Друга група

Порівняти за технологічною картою запропоновані камерні (поясні) порт­рети, визначити характерні риси.



Портрет Григорія Гамалії, 1758 р.

Портрети Семена та Параскеви Сухими, 1766р.
Третя група

Розгляньте запропонований твір (за технологічною картою), прочитайте йо­го мистецтвознавчий опис, ознайомтеся з біографією портретованого. Зробіть висновок про те, яка ідея про призначення людини у світі закладена в цьому портреті.



Самуїл. Портрет князя Долгорукова, 1769 р.

Технологічна карта для аналізу даного портрету .

• Розгляньте композицію твору і порівняєте її зі схемою козачого репрезентативного портрета (подібність і розходження).

• Опишіть костюм портретованого.

• Чи можна за виразом його обличчя судити про характер, особисті

• На ваш погляд, яке відношення автора до портретованого?
Додаток 1

«Майстер представив князя у чернечій рясі на тлі розкішної обстановки, кімнати з колонами, оксамитовою завісою, перевитою золотими шнурами. На цоколі однієї колони примхливий щит з князівським гербом, ото­роченим горностаєм. Якоюсь безмежно самотньою, безнадійною, трагічною здається на цьому тлі закам'яніла постать ченця з аристократичним обличчям, що байдуже гортав сторінки книга, дивлячись повз неї. Книга, різьблений столик у стилі рококо, розп’яття, завіса, ікона, що висить на боковій стіні, чудним чином обернувшись фронтально,— все це виписане ілюзорно, хоч бери та виймай з картини.

Контраст фігури й оточення, матеріальності аксесуарів і площинного трак­тування фігури з першого погляду інтригує. Щось жахаюче є в обличчі Долгору­кова, смертельно блідому, з хворобливим, непри- родним рум'янцем, моторошнуватим поглядом очей, що виглядають з-під майже затулених вік».

П. О. Білецький
«Бліде обличчя, обрамлене чорним волоссям, характерний тонкий рисунок брів, носа та напів- заплющених очей із самозаглибленим поглядом – це риси натури витонченого духовного складу, з уразливою душею. ...Самотня, скромна постать князя-ченця протистоїть пишному оточенню — бароковим меблям, мармуровим колонам, багато декорованому драпіруванню».

Ф. С. Уманцев

Додаток 2

Біографічна довідка

Пензлю ієромонаха Самуїла належить портрет князя Дмитра Долгорукого, що нині знаходиться в Національному художньому музеї України. Нащадок ле­гендарного Рюрика мав нещастя полюбити неродовиту дівчину. Родина, не мог­ла схвалити його бажання женитися, а без батьківського благосло- вення шлюб був неможливий. У розлуці з коханою юний князь позбавився розуму і через 10 років вмер у келії одного з київських монастирів.

Портрет був написаний посмертно за замовленням матері померлого князя для Успенського собору Києво-Печерської лаври.
IV. ВИСТУП ТВОРЧИХ ГРУП (РЕКОНСТРУКЦІЯ)

Учні пропонують результати роботи, обмінюються знахідками і відкриттями.


Виступ першої групи

В обох творах портретовані зображені на весь зріст, в однаковій позі, в повороті на три чверті. На кожному з них одяг, прикрашений орнаментом, їхні пос­таті виступають на тлі інтер'єру.

У портреті В. Дуніна - Борковського на тлі справа зображено родовий герб, а з лівого боку – ікона Богородиці. Він стоїть біля столу, стискає руків'я шаблі та булави. Особливу увагу приділив майстер візерункам, передачі фактури ма­теріалів: геометризовані орнаменти килима контрастують з квітчастими, блис­кучими на жупані. Борковський дивиться повз глядача, спрямовуючи погляд ні­би в глибину своєї душі, лінії брів та вій плавкі, м'які вуса й борідка зливаються в єдину пляму. Ми бачимо поважну та побожну людину.

Данило Єфремов зображений на весь зріст з атрибутами влади (насіка, клейноди) й орденами, поряд — великий герб і розп'яття. Постаті надано ди­намічності та граційності завдяки стрімким лініям складок одягу, вигину талії, вишуканої формі широких рукавів. Портрет вражає надзвичайним багатством декору, над усім у ньому панують чудові візерунки — стилізований рослинний орнамент жупана, орнаментальне вирішення верхнього одягу. У колориті пере­важають золотаві, зеленуваті та рожеві тони. Живописець приділяє увагу облич­чю отамана Добре промальована округлість важкуватого підборіддя, зморшки щік, рішучий погляд очей. Перед нами — вольова, енергійна людина.


Слово вчителя

Козацька старшина не шкодувала коштів, аби утвердити, своє панівне ста­новище у суспільстві. Однією з форм було встановлення в храмах ктиторських портретів, які мали увічнити донатора, його рід і суспільне становище. Виникає усталена схема репрезентативного козацького портрета.

Портретованого зображували біля столика (або аналоя). На столику були роз­кладені предмети релігійного призначення або клейноди. У верхній частині пор­трета, найчастіше праворуч, малювали герб. А з лівого боку — декоративне дра­пірування. У нижній частині нерідко розміщували напис, який мав епітафійний характер, оскільки портрети замовлялися у зв'язку зі смертю зображуваного.

Виходячи зі смаків замовника, майстри нерідко зосереджувалися на ефек­тному вирішенні силуету постаті, деталях та прикрасах одягу людини, її ма­нерах. Митці ретельно втілювали в портретному образі важливий суспільний зміст особи. Портрет В. Дуніна-Борковського зберігався в Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові, де він прославився як щедрий благодійник. Портрет Отамана Війська Донського Давила Єфремова був виконаний для Ус­пенського собору Києво-Печерської лаври у вдячність за щедрі дари героїчно­го полководця.


Виступ другої групи

Ці зразки належать до іншого типу портрета — поясні зображення. Фігу­ра виступає на нейтральному тлі, справа — родовий герб. Атрибути чоловіків — пірнач, шабля, булава. Оскільки в поясному портреті обличчя великопланове, художник приділяє більшу увагу пластичній проробці кожної деталі. Поси­люється прагнення правдиво втілити риси зовнішності й дати загальне уявлення про внутрішній світ, зображуваного.

Поза Гамалії, типово шляхетська: правиця з дорогоцінним перснем на пальці уперта в бік, лівиця покладена на ефес шаблі, рамена розправлені. На облич­чі шляхетська маска: гордовито підняті брови, погляд млосний, трохи презир­ливий, рот стиснутий і трохи зсунений убік. Характеристику образу доповнює демонстрування розкішного жупана з великим стилізованім орнаментом та ефектно накинутого на плечі золотавого плаща з чорною опушкою. Проте, зов­нішність Гамалії далека від ідеалу. Ми бачимо його лису голову, одутле обличчя з низьким лобом, масивною щелепою, важким підборіддям, невідповідно мініа­тюрними губками, товсту шию, черево, що зависає над поясом.

У портреті полковника Сулими теж можна виявити характерні риси зоб­ражуваного. В енергій-ному повороті голови, вольовому русі руки, що стискає пірнач, живописець прагне підкреслити завзятість і хоробрість свого героя. Очевидно, не був полковник байдужий до свого вигляду: тягнувся за модою, любовно пестив вуса, здається, і волосся фарбував, позу прибрав якомога імпозантнішу, дивиться так привітно й самозадоволено.

Ледь помітна усмішка заховалася в устах Параскеви Сулимихи. У виразі її обличчя гротеску немає, тільки спокій, задума. У правій руці вона тримає книжку (ймовірно, духовного змісту), у лівиці--квітку.

Такі портрети було б зручно розміщати в інтер'єрі приватного приміщення, це більш камерні, інтимні портрети.


Слово вчителя

У поясних портретах трактування зображувальних осіб набуває нових від­тінків. Художник виявляє відчуття зображуваним власної значущості. В образі Григорія Гамалії органічно поєдналися світовідчуття тогочасного багатія - феодала й уявлення про козацьку лицарську доблесть. У характери- стиці Семена Сулими відчутні впливи великосвітських манер (на обличчях з'являється легка посмішка, як ознака чемності й привітності). Нові риси з'являються і в жіночих портретах. Художник прикрашає їхній одяг коштовними застібками, намистом, стрічками тощо, їхні обличчя набувають м'якості та чуттєвості. Жести сприяють виявленню внутрішнього життя (емалева іконка на стрічечці і молитовник у ру­ці свідчать про побожність, троянда - про цноту й любов до краси).

Увага художника більше концентрується на особливостях індивідуальної ха­рактеристики. Виникає прагнення відтінити рух внутрішніх переживань, надати більшої емоційної виразності образо- ві. Живописець ще не прагне передати у ви­разі обличчя зміну почуттів як прояв внутрішнього життя – тому слугує жест.
Виступ третьої групи

Портрет князя Дмитра Долгорукова був створений живописцем ієромона­хом Самуїлом. Він має композиційну схему репрезентативного козачого портрету: про-це свідчить наявність герба, ікони на тлі стіни, розп’яття на столику, декоративної завіси. Але принципово відрізняється новим підходом до розкрит­тя образу.

Майстер використовує контраст: чорна самотня фігура ченця протистоїть пишному оточенню. Цей прийом допомагає підкреслити те, від якого мирського життя зрікся князь. Постать Долгорукова має площинний характер, але за пос­таттю зображуваного відчувається глибина затіненого простору. Дещо площин­не трактування фігури підкреслює духовне начало в його характеристиці.

Зображення обличчя ще більше унаочнює складну гаму переживань героя: «бліде обличчя, обрамлене чорним волоссям, характерний тонкий рисунок брів, носа та напівзаплющених очей із самозаглибленим поглядом — це риси натури витонченого духовного складу, з уразливою душею». Ми бачимо людину тра­гічної долі.


Слово вчителя

Живописці репрезентативних та поясних козацьких портретів, які ми ба­чили, обмежувалися виявленням значущості суспільного становища портретованого або його власної значущості. Суть образу Долгорукова підпорядкована саме розкриттю внутрішніх переживань людини.

Ось як охарактеризував портрет дослідник українського бароко А. Мака­ров у своїй праці «Світло українського бароко»: «Узагальнений образ людини свого часу, художнє втілення тонкого розуму і темного безуму, палкого кохан­ня й аскетичної відчуженості від життя, смаку до витонченої розкоші (про що свідчить насамперед інтер'єр келії) і водночас глибокого забуття й філософсь­кої меланхолії».
V. РЕФЛЕКСІЯ

Після обговорення учасники майстерні заповнюють таблицю.




Портрет

Репрезентативний ко­зацький портрет

Поясний козацький портрет

Репрезентативний пор­трет духовної особи

Назви творів

Портрет генерального обозного Василя Дуніна-Борковського, 1700-ті рр. Портрет князя Дмитра Долгорукова, 1769 р.

Портрет Григорія Га­малії, 1758 р.

Портрет отамана Війська Донського Дани­ла Єфремова, 1752 р.

Портрет Параскеви Сулимихи, 1766 р


Самуїл

Портрет переяславсь­кого полковника Семе­на Сулими, 1766 р.



Висновки

Втілення в портретно­му образі важливого суспільного станови­ща особи

Виявлення у портреті власної значущості портретованого


Подвійність людсь­кої натури, її суперечливість, вічна боротьба між земним та духов­ним

VI. ПІДСУМКИ РОБОТИ МАЙСТЕРНІ

Слово вчителя

У наш час людство переживає період великих потрясінь, і, мабуть, тому особливо актуалізується вічна філософська проблематика; постає питання про те, що таке людина. Для чого приходить вона у світ? Яким є людське призна­чення та які можливості людського самоздійснення? Ті ж проблеми хвилювали людей завжди. У центрі уваги художника Середньовіччя перебував Бог, епохи Відродження — Людина. Після втрати ідеалів Відродження і уявлень про люди­ну як гармонічну істоту в епоху бароко стала актуальною інша формула: люди­на — друге чудо після Бога і друге чудовисько після чорта.

XVII—XVIII ст. по праву називають «епохою портрету» в живописі. Інтерес не тільки до зображення людини, але і його психологічна характеристика стали основою портрету того часу. Майстри тієї пори малювали свого героя сильним, розумним, енергійним. Але людина вже усвідомила швидкоплинність й ілюзор­ність «радостей земних». Звідси меланхолійність і внутрішня зосередженість персонажів як церковного, так і світського живопису серед пишного цвітіння життя. Таким чином подвійність людської натури, замічена філософами бароко, відображується й у творчості майстрів портрета.
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знайти інформацію про долі людей, зображених на портретах (генераль­ного обозного Василя Дуніна-Борковського, отамана Війська Донського Дани­ла Єфремова, Григорія Гамалії, переяславського полковника Семена Сулими та його дружини Параскеви Сулимихи, Князя Дмитра Долгорукова). Чи згодні ви з тією характеристикою, що дали їм автори портретів?

Прокоментуйте слова В. Іванова: «У гарному портреті, написаному талано­витим художником, можна побачити лик епохи». Чи згодні ви зі словами М. Ломоносова:

«Кто ты, о человек? Сосуд свирепой боли,

Арена всех скорбей, превратностей поток,

Фортуны легкий мяч, болотный огонек,

Снег, тающий весной, мерцанье свеч, не боле…»?

Перша група

Порівняти за технологічною картаю запропоновані репрезентативні портре­ти і виявити загальні риси козацького репрезентативного портрета.



Портрет отамана Війська Донського Данила Єфремова, 1752 р.

Портрет генерального обозного Дуніна-Борковського, 1700-ті рр.
Технологічна карта для аналізу портретів

• Розгляньте композицію творів (положення фігури), її розташування (тло, інтер'єр)

• Яку інформацію дають нам деталі інтер'єру?

• Опишіть костюм портретованого.

• Чи можна за його обличчям судити про характер?

• Як ви вважаєте, у якому приміщенні можна було б розмістити цей, порт­рет? . • На ваш погляд, яку ідею втілив художник у портреті?



Друга група

Порівняти за технологічною картою запропоновані камерні (поясні) порт­рети, визначити характерні риси.



Портрет Григорія Гамалії, 1758 р.

Портрети Семена та Параскеви Сухими, 1766р.
Технологічна карта для аналізу портретів

• Розгляньте композицію творів (положення фігури), її розташування (тло, інтер'єр)

• Яку інформацію дають нам деталі інтер'єру?

• Опишіть костюм портретованого.

• Чи можна за його обличчям судити про характер?

• Як ви вважаєте, у якому приміщенні можна було б розмістити цей, порт­рет? . • На ваш погляд, яку ідею втілив художник у портреті?




Третя група

Розгляньте запропонований твір (за технологічною картою), прочитайте йо­го мистецтвознавчий опис, ознайомтеся з біографією портретованого. Зробіть висновок про те, яка ідея про призначення людини у світі закладена в цьому портреті.



Самуїл. Портрет князя Долгорукова, 1769 р.

Технологічна карта для аналізу даного портрету .

• Розгляньте композицію твору і порівняєте її зі схемою козачого репрезентативного портрета (подібність і розходження).

• Опишіть костюм портретованого.

• Чи можна за виразом його обличчя судити про характер, особисті

• На ваш погляд, яке відношення автора до портретованого?
Додаток 1

«Майстер представив князя у чернечій рясі на тлі розкішної обстановки, кімнати з колонами, оксамитовою завісою, перевитою золотими шнурами. На цоколі однієї колони примхливий щит з князівським гербом, ото­роченим горностаєм. Якоюсь безмежно самотньою, безнадійною, трагічною здається на цьому тлі закам'яніла постать ченця з аристократичним обличчям, що байдуже гортав сторінки книга, дивлячись повз неї. Книга, різьблений столик у стилі рококо, розп’яття, завіса, ікона, що висить на боковій стіні, чудним чином обернувшись фронтально,— все це виписане ілюзорно, хоч бери та виймай з картини.

Контраст фігури й оточення, матеріальності аксесуарів і площинного трак­тування фігури з першого погляду інтригує. Щось жахаюче є в обличчі Долгору­кова, смертельно блідому, з хворобливим, непри- родним рум'янцем, моторошнуватим поглядом очей, що виглядають з-під майже затулених вік».

П. О. Білецький
«Бліде обличчя, обрамлене чорним волоссям, характерний тонкий рисунок брів, носа та напів- заплющених очей із самозаглибленим поглядом – це риси натури витонченого духовного складу, з уразливою душею. ...Самотня, скромна постать князя-ченця протистоїть пишному оточенню — бароковим меблям, мармуровим колонам, багато декорованому драпіруванню».

Ф. С. Уманцев

Додаток 2

Біографічна довідка

Пензлю ієромонаха Самуїла належить портрет князя Дмитра Долгорукого, що нині знаходиться в Національному художньому музеї України. Нащадок ле­гендарного Рюрика мав нещастя полюбити неродовиту дівчину. Родина, не мог­ла схвалити його бажання женитися, а без батьківського благосло- вення шлюб був неможливий. У розлуці з коханою юний князь позбавився розуму і через 10 років вмер у келії одного з київських монастирів.

Портрет був написаний посмертно за замовленням матері померлого князя для Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Виступ першої групи

В обох творах портретовані зображені на весь зріст, в однаковій позі, в повороті на три чверті. На кожному з них одяг, прикрашений орнаментом, їхні пос­таті виступають на тлі інтер'єру.

У портреті В. Дуніна - Борковського на тлі справа зображено родовий герб, а з лівого боку – ікона Богородиці. Він стоїть біля столу, стискає руків'я шаблі та булави. Особливу увагу приділив майстер візерункам, передачі фактури ма­теріалів: геометризовані орнаменти килима контрастують з квітчастими, блис­кучими на жупані. Борковський дивиться повз глядача, спрямовуючи погляд ні­би в глибину своєї душі, лінії брів та вій плавкі, м'які вуса й борідка зливаються в єдину пляму. Ми бачимо поважну та побожну людину.

Данило Єфремов зображений на весь зріст з атрибутами влади (насіка, клейноди) й орденами, поряд — великий герб і розп'яття. Постаті надано ди­намічності та граційності завдяки стрімким лініям складок одягу, вигину талії, вишуканої формі широких рукавів. Портрет вражає надзвичайним багатством декору, над усім у ньому панують чудові візерунки — стилізований рослинний орнамент жупана, орнаментальне вирішення верхнього одягу. У колориті пере­важають золотаві, зеленуваті та рожеві тони. Живописець приділяє увагу облич­чю отамана Добре промальована округлість важкуватого підборіддя, зморшки щік, рішучий погляд очей. Перед нами — вольова, енергійна людина.



Виступ другої групи

Ці зразки належать до іншого типу портрета — поясні зображення. Фігу­ра виступає на нейтральному тлі, справа — родовий герб. Атрибути чоловіків — пірнач, шабля, булава. Оскільки в поясному портреті обличчя великопланове, художник приділяє більшу увагу пластичній проробці кожної деталі. Поси­люється прагнення правдиво втілити риси зовнішності й дати загальне уявлення про внутрішній світ, зображуваного.

Поза Гамалії, типово шляхетська: правиця з дорогоцінним перснем на пальці уперта в бік, лівиця покладена на ефес шаблі, рамена розправлені. На облич­чі шляхетська маска: гордовито підняті брови, погляд млосний, трохи презир­ливий, рот стиснутий і трохи зсунений убік. Характеристику образу доповнює демонстрування розкішного жупана з великим стилізованім орнаментом та ефектно накинутого на плечі золотавого плаща з чорною опушкою. Проте, зов­нішність Гамалії далека від ідеалу. Ми бачимо його лису голову, одутле обличчя з низьким лобом, масивною щелепою, важким підборіддям, невідповідно мініа­тюрними губками, товсту шию, черево, що зависає над поясом.

У портреті полковника Сулими теж можна виявити характерні риси зоб­ражуваного. В енергій-ному повороті голови, вольовому русі руки, що стискає пірнач, живописець прагне підкреслити завзятість і хоробрість свого героя. Очевидно, не був полковник байдужий до свого вигляду: тягнувся за модою, любовно пестив вуса, здається, і волосся фарбував, позу прибрав якомога імпозантнішу, дивиться так привітно й самозадоволено.

Ледь помітна усмішка заховалася в устах Параскеви Сулимихи. У виразі її обличчя гротеску немає, тільки спокій, задума. У правій руці вона тримає книжку (ймовірно, духовного змісту), у лівиці--квітку.

Такі портрети було б зручно розміщати в інтер'єрі приватного приміщення, це більш камерні, інтимні портрети.


Виступ третьої групи

Портрет князя Дмитра Долгорукова був створений живописцем ієромона­хом Самуїлом. Він має композиційну схему репрезентативного козачого портрету: про-це свідчить наявність герба, ікони на тлі стіни, розп’яття на столику, декоративної завіси. Але принципово відрізняється новим підходом до розкрит­тя образу.

Майстер використовує контраст: чорна самотня фігура ченця протистоїть пишному оточенню. Цей прийом допомагає підкреслити те, від якого мирського життя зрікся князь. Постать Долгорукова має площинний характер, але за пос­таттю зображуваного відчувається глибина затіненого простору. Дещо площин­не трактування фігури підкреслює духовне начало в його характеристиці.

Зображення обличчя ще більше унаочнює складну гаму переживань героя: «бліде обличчя, обрамлене чорним волоссям, характерний тонкий рисунок брів, носа та напівзаплющених очей із самозаглибленим поглядом — це риси натури витонченого духовного складу, з уразливою душею». Ми бачимо людину тра­гічної долі.

10 клас

ТЕМА: Думи та історичні пісні. Мистецтво кобзарів і ліриків


МЕТА: показати історичні передумови для зародження дум та історич­них пісень; прослідкувати цей процес із часів Київської Русі; по­казати роль кобзарів як охоронців народної пам'яті, совісті наро­ду; підготувати учнів до уважного сприймання церковного співу, розвивати уміння уважно слухати історичні пісні та думи; розрізняти їх за формою; віддавати шану народним співакам — кобзарям; цінувати високе мистецтво церковного співу, виховувати моральні і духовні якості особистості шляхом прилучення до культурної спадщини українського народу
ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Учитель повідомляє тему і мету уроку.


II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Запитання до учнів

• Ким був Бонн? На якому інструменті він грав? Коли жив?

• Які види народних пісень сформувалися до XVI ст.?

• Хто такий кобзар? Чому Т. Г. Шевченко дав таку назву збірці своїх творів?
II. ПОДАННЯ МОВОГО МАТЕРІАЛУ

Слово вчителя

Період XVII—XVIII ст. в історії України водночас і важкий, і славний. Важ­кий тому, що весь час точилися війни. Воювали між собою гетьмани, підійма­лися народні повстання, нападали вороги з-за кордону. Земля України щедро поливалася чужою і козацькою кров'ю. А славний тому, що в цей час живуть і плідно працюють видатні політичні діячі: Петро Сагайдачний, Дмитро Байда Вишневецький, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа; хоробрі й волелюбні ватажки народних повстань відстоюють не­залежність батьківщини та права бідного козацтва: Северин Наливайко, Іван Гонта, Максим Залізняк, Олекса Довбуш. Будуються нові міста, відкриваються

навчальні заклади. Поступово формується національна культура українського народу. У кінці XVIII ст. відбулося воз'єднання українських земель. Але про­довжувалося дальше класове розшарування суспільства: розподіл вільних зе­мель поміщикам, козацькій старшині, монастирям, з одного боку, і покріпачення селян, з іншого боку.

Ми вже з'ясували, які жанри народних пісень сформувалися до XVI ст., а думи це явище, яке поширилося в музичній культурі XVII—XVIII ст.



Словничок-довідничок

Думи — це жанр українського музично-поетичного фольклору, спів-роз-повідь у супроводі кобзи чи бандури, їхній зміст - реальні історичні події, ос­півування патріотизму, мужності, волелюбності.

Завдання для учнів

• Запишіть до таблиці необхідні визначення.

Історична пісня Форма куплетна: заспів — приспів

Дума Немає куплетної форми: вступ (заспів), епічна розповідь (розгортання сюжету),

кінцівка (славослов'я)

Кобзарі підіймали дух козаків, кликали їх до перемоги у боротьбі з воро­гами свого народу. Героїчний епос українського народу був водночас і трагіч­ним. Війна з турками і татарами, сумна доля невільників, українських бранців та бранок — ось теми багатьох дум та історичних пісень. Кобзарі по всій Україні оспівували образи Богдана Хмельницького, його сподвижників Івана Богуна, полковника Морозенка та інших народних героїв. Багато пісень складено кобза­рями і про тяжку, нужденну долю українського народу. Бідний козак — козак-не-тяга, козак-голота — це один із найулюбленіших персонажів у кобзарських піс­нях та думах: хоробрий, чесний, відданий Батьківщині.



Завдання для учнів

• Випишіть із різних джерел теми дум.

• Наступний текст прочитайте по черзі вголос.

Мистецтво кобзарів і лірників

«Джерела свідчать, що ще за часів Київської Русі існували співці, які вико­нували твори на історичні теми. У «Слові о полку Ігоревім» зображується ле­гендарний Боян, що «співав славу» воїнам-князям. У Київському літописі під 1137 р. згадується співець Мануйло, а у Волинському літописі від 1241 р.— Митусса. Отже, це наші пракобзарі. А кобзарі часів Козаччини — їхні прямі спад­коємці»


Учитель читає уривок із «Перебенді» Т. Г. Шевченка.

Запитання до учнів

• Про які можливості народного музиканта розповідається в цьому вірші?

«Охоронцями бойової слави України вважав кобзарів Микола Васильович Гоголь. Кобзарі часів Запорізької Січі часто були не тільки охоронцями, але і творцями цієї слави. Сьогодні відомо не так вже й багато про народних спів­ців — запорожців. Багатьох із них віддавали у навчання до старих кобзарів ще хлопцями. Засвоївши науку, вони перебували на Січі як звичайні козаки, брали участь у морських і сухопутних походах, займалися промислами. У вільний час кобзарі співали для своїх побратимів пісні, розповідаючи про тяжкий і водночас героїчний шлях народу. Дехто приходив до кобзи, підірвавши здоров'я, найчасті­ше, втративши зір під час військових походів» (Ю. Мицик, Є. Плохій, І. Стороженко «Як козаки воювали»).

Завдання для учнів

• Уважно послухайте цей твір, визначте його форму. Які почуття викликав він у вас?


За байраком байрак

За байраком байрак, за байраком байрак,

А там степ і могила.

Із могили козак, із могили козак

Встає сивий похилий.

Встає сам уночі, іде в степ, а йдучи,

Співа сумно, співає:

«Наносили землі та й додому пішли

І ніхто не згадає.

Нас тут триста, як скло, товариства лягло!

І земля не приймає.

Як запродав гетьман у ярмо християн,

Нас послав поганяти.

По своїй по землі свою кров пролили

І зарізали брата.

Кров'ю брата впились і отут полягли

У могилі заклятій».

Та й замовк, зажуривсь і на спис похиливсь.

Став на старій могилі,

На Дніпро позирав, тяжко плакав, ридав,

Сині хвилі голосили.

Від села до села руна гаєм пішла

Треті півні співали.

Провалився козак, стрепенувся байрак,

А могила застогнала.

Т. Г. Шевченко, 1847р., С.-Петербург



Завдання для учнів

• Прочитайте текст підручника самостійно і випишіть визначення поняття . «партесний концерт» і назву виду церковного співу, який поширився в Ук­раїні.

Дуже велику роль у формуванні і розвитку церковного співу відіграли брат­ські школи і колегіуми. Братства почали виникати ще в XVI ст. і збирали най­більш свідомих та освічених представників інтелігенції. Вони розуміли, що про­тистояти покатоличенню можна багатьма засобами. Одним із них був красивий багатоголосний хоровий спів. Навчати співу починали з дитинства у школах. У вищих школах учні проходили хорову практику та основи композиції. Добре поставлене музичне виховання у братських школах першої половини XVII ст. сприяло дальшому розвитку професійної музики. У цей час виникає новий жанр — партесний концерт.
Словничок-довідничок

Партесний концерт — одночасний масштабний твір, назва якого походить від італійського — змагання. Партесним його називали тому, що спі­ваки виконували свої хорові партії.

Партесний хоровий спів утвердився в українській церковній музиці того ча­су. Під назвою «київський» він поширився до Москви та інших міст Росії.


IV. ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

Учні прослуховують один із творів, зразок партесного співу.

Запитання до учнів

• Які почуття викликала у вас ця музика? Як ви оцінюєте складність хорової партитури?



V. ОЦІНЮВАННЯ

Учитель оцінює роботу учнів на уроці.



VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Послухати живе виконання дум та історичних пісень під час фольклорних свят. Відвідати православну церкву з професійним хором і послухати церковний багатоголосний спів.

10 клас

ТЕМА: Церковний спів. Партесний концерт


МЕТА: дати знання про роль українського народного мистецтва в розвитку національної культури, про види та жанри українського мистецтва; розвивати вміння порівнювати українську художню культуру минулого і сучасності, уміння обґрунтовувати оцінні судження щодо зразків українського мистецтва;

виховувати інтерес до музичної культурної спадщини.


ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент



ІІ. Актуалізація опорних знань

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

Як свідомі громадяни ми маємо знати історію своєї батьківщини, свого краю, свого народу. Життя українського народу відбивається не тільки у літописах, археологічних знахідках, але й у музиці. Сьогодні на уроці ми поговоримо про церковний спів, ви дізнаєтеся, що таке партесний концерт


ІV. Викладення нового навчального матеріалу

1. Розповідь учителя (Викладення матеріалу за розділами).

«Церковний спів. Партесний концерт.»

Після розпаду Київської Русі, у період XIV—XVIII ст., під час постійної визвольної боротьби відбувається формування української народнос¬ті, складання національних ознак в її мові, культурі, мистецтві. Із XVI ст. одним із найжорстокіших ворогів України стала феодальна Польща. Основними засобами поневолення українського народу була полонізація й насадження в Україні католицизму, що викликало постійний опір з боку народних мас. Прояви цього опору певним чином відбилися на розвитку музичної культури.

У протидії примусовій полонізації значну роль відігравали братства — релігійно-національні організації, що виникали в містах навколо церковних парафій у XV—XVII ст., коли почало зростати значення міст як центрів економічного й культурного життя. У міру посилення польсько-шляхетського гніту кількість братств збільшувалася, і це наочно свідчить про те, що то був справді прогресивний рух проти оплоту феодальної Польщі в Україні — католицької церкви, рух проти покріпачення і поневолення взагалі.

У братських школах поряд із вивченням загальноосвітніх наук значну увагу приділяли викладанню «мусик-церковного пения», а інколи навіть початкових знань з теорії композиції, про що згадується у статутах братств. Мистецтво співу в церковних хорах XVI—XVII ст. сягало високого професійного рівня.

Незважаючи на косність і консерватизм церковної обрядності, у церковну музику все-таки проникали традиції народного хорового співу. Документи XVI ст. свідчать про те, що звичаї багатоголосного церковного співу a cappella, який пізніше назвали партесним, тобто співу по окремих партіях, у цей час був уже узаконений.

Уведення партесного співу диктувалося, здебільшого, як уже зазначалося, необхідністю гострої боротьби проти покатоличення й денаціоналізації українського населення. У зв'язку з цим виникла потреба протиставити пишному католицькому богослужінню, під час якого грав орган, щось самобутнє і рівноцінне за емоційним впливом. У цих умовах велике значення мало те, що тексти партесних творів співали слов'яно-руською мовою.

Партесний спів відійшов далеко від естетичних норм старого «знаменного» розспіву і, порівняно з ним, мав світський характер. Упливала на нього і народна пісня, незважаючи на те, що церква до неї ставилася дуже негативно.

Із появою партесного співу виникає й новий нотний запис. Стара система без лінійної «крюкової» нотації вже не відповідала потребам нового співу з його різноманітними за мелодійними лініями і ритмом голосами. На зміну «крюкам» приходить досконаліше п'ятилінійне «київське знам'я», або квадратна київська нотація.

Упродовж XVII ст. у партесних творах переважало «восьмігласіє», наприкінці XVII ст. та у XVIII ст. найпоширенішим стає дванадцятиголосний склад, зустрічалися також твори, написані для 24 голосів. Збереглися навіть імена композиторів: Дилецький, Галалевич, Завадовський, Колядчин. У партесному співі згодом розвивається форма партесного концерту для 4, 6, 8, 12 і навіть більшої кількості голосів. Характерними рисами партесних концертів, що призначалися для урочистих святкових богослужінь, були чергування окремих хорових груп і tutti (всього хору), сила й яскравість динамічних відтінків, віртуозне використання технічних можливостей голосу. Звідси іронічна назва — «гласоломательное пение», яку дали партесному співу його противники. Серед партесних концертів існувала певна жанрова різноманітність: концерт урочистий (12-голосний концерт В. Титова «Радуйтесь Богу, Помощнику нашему», що складається з 4-х розділів); концерт, близький до ліро-епічного, розповідного характеру; концерт драматичний (концерт В. Титова «Не умолчи, не умолчи никогда, Богородица», змістом якого є скорботне благання, і в якому відчувається вплив української ліричної пісні).

Партесні концерти були проявом музичного бароко в Україні, тому відзначалися грандіозністю композиції, пишністю викладу, багатством хорових тембрів, яскравістю хорового звучання.

Більшість дослідників схиляються до думки, що в європейській музичній культурі немає явища, аналогічного до партесного співу. Українські митці, засвоюючи досягнення польської та західноєвропейської техніки церковного хорового письма і своєрідно її застосовуючи, не відмовлялися від своїх традицій (давньоукраїнської монодії, кантів, фольклору). Вони зуміли на цьому етапі синтезувати своє й чуже та створити українську модель церковної музики барокового стилю.

У музичній галузі найзначнішим був внесок українців у реформування в Росії церковного співу. Простежуються два етапи реформування. Перший — перехід від монодії до багатоголосного церковного співу і запровадження в російських церквах українського барокового партесного співу з середини XVII ст. Для здійснення цієї реформи необхідні були знавці цього складного співу, півчі, які могли його виконувати, а також регенти й самі твори. Через це з II половини XVII ст. розпочався процес систематичного вивезення з України талановитих композиторів партесної музики, регентів, півчих. Російська влада постійно надсилала до генеральної гетьманської канцелярії листи з вимогою надіслати з України знавців партесної музики. Збереглося чимало таких документів. Киянин Микола Дилецький, який став класиком української партесної музики, був активним пропагандистом нового стилю церковної музики в Росії. У цьому плані особливе значення мала його «Граматика музикальна».

Українські півчі були в церковних хорах не тільки Москви, Петербурга, але й у Тобольську, Смоленську, Новгороді та інших містах. При Воронезькій семінарії існував навіть особливий клас співу, що називався «школою черкась¬кої музики». Чимало українців — знавців партесного співу було в монастирях Росії. Особливо відзначався в цьому Петербурзький Олександро-Невський монастир, заснований у 1710 р. Як свідчать історичні документи, збережені в Петербурзі й опрацьовані російською дослідницею І. Чудіновою, на вимогу керівництва монастиря протягом XVIII ст. туди постійно відправляли церковних півчих з українських монастирів Києва (Видубицького, Миколаївського, Михайлівського, Братського, Печерського, Софійського), Чернігова (Троїцького). Це сприяло тому, що богослужбовий спів у Петербурзькому Олександро- Невському монастирі базувався на традиціях українського церковного співу. Крім цього, Олександро-Невський монастир постійно підтримував контакти з різними українськими монастирями. Українські монастирі, які мали усталені школи співу, та українські півчі й композитори (серед них Г. Завадовський, 3. Козачок, Ф. Світлий та ін.), які приїжджали до Олександро-Невського монастиря, значно вплинули на становлення петербурзької співацької школи.

Ще одним осередком, куди систематично надходили музично-церковні сили з України, була петербурзька Придворна співацька капела. Українські композитори, регенти, півчі, учителі привозили із собою до Росії українські нотолінійні ірмолої, партесні твори, що й досі зберігаються в бібліотеках Москви та Санкт-Петербурга. Живучи в Росії, українські музичні діячі складали там нові партесні твори. Під їхнім впливом творили й російські композитори. Унаслідок «трансплантації» українських музичних сил і української музичної продукції в Росію там збереглася значна кількість українських партесних творів.

Завдяки українським музикантам відбулося й наступне реформування цер¬ковної музики в Росії у II половині XVIII ст. На цьому етапі воно полягало в змі¬ні стилю з барокового на класичний. Розпочав цей процес композитор А. Рачинський, який служив капельмейстером у гетьмана Кирила Розумовського. Церковні твори А. Рачинського у середині XVIII ст. привіз із Глухова в Петербург Г. Теплов, який працював у гетьмана. Через новизну цих творів їх спочатку виконували тільки при дворі, щоб поступово привчити слух публіки до нового стилю.

Уставщиками та керівниками петербурзької Придворної капели аж до І чверті XIX ст. були здебільшого українці, зокрема, М. Полторацький та Д. Бортнянський. Домінування українців у Придворній співацькій капелі дає підставу стверджувати, що в Петербурзі існував своєрідний український осередок, музиканти якого основувалися на багатих українських традиціях хоро¬вого виконавства й композиторської творчості.

Узагалі, музично-культурний розвиток в Україні тих часів характеризується збагаченням жанрів народної творчості та зростанням інтересу до неї передових поетів, письменників, музикантів, інтенсивним пожвавленням музичного життя міст, музичної освіти, зародженням нових видів і форм світської професійної музики, музичного театру, появою багатьох композиторів.

Запис теми «Партесний концерт в Україні у ХУІІ – ХУІІІ ст.» у вигляді таблиці в зошит

Партесний концерт в Україні у XVII—XVIII ст.
Назва Партесний спів (від лат. partio — голоси) — вид церковного багатоголосного хорового співу, що виник замість одноголосного знаменного співу на поч. XVII ст.

Партесний спів яскраво представлений у творчості М. Дилецького. Наприкінці XVI ст. виник новий хоровий жанр, що став провідним в українській професійній музиці козацької доби,— партесний концерт. Його становлення відбувалося під впливом стилю бароко. Концертність стала способом вияву контрастів, динамізму боротьби різних стихій. Театральність, патетична риторика, що притаманні стилю бароко, позначилися на прийомах музичної композиції — зіставленні емоційно- динамічних планів, чергуванні хорових, ансамблевих і сольних епізодів



Образний зміст Діапазон образного змісту цих одночастинних акапельних концертів (С. Пекалицького, М. Дилецького та ін.) був доволі широким, охоплюючи піднесено-урочисті, лірико-драматичні, гумористичні, сатиричні сфери

Виконавці Із великими концертними програмами виступали хори Київської духовної академії, Переяславської семінарії. Розвиток національних традицій гальмувався, оскільки перевага адміністративно віддавалася іноземним авторам

Тематика Загальнофілософський зміст канонічних образів залучав до храму чимало світських слухачів. їхній тематизм бере початок від кантів і знаменних поспівок

Мелодика Тексти для творів партесного стилю брали з літургії, кількість голосів — від 3 до 12, іноді до 16, 24 і навіть 48

Каталог: download -> version
version -> Захист навколишнього середовища від забруднення мийними засобами
version -> «Валеологічне виховання дітей дошкільного віку, як фактор формування здорового способу життя»
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка