Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­

Другим виявом трипільського мистецтва була пластика — скуль­птура (глиняні фігурки людей і тварин). Такі фігурки знаходили також на Криті та у Трої, однак у трипільських поселеннях вони різноманітніші. Трипільські фі­гурки людей бувають сидячі і стоячі. Перші більш реалістичні і часто сидять на стільцях. Знайдена в Сушківці Черкаської області фігурка матері, яка нахили­ла голову над немовлям,— найкраще зображення материнства неолітичної доби Європи, котре символізує культ родючості землі, продовжування роду.

Трипільська культура проіснувала на нашій території близько півтори ти­сячі років, а далі занепала.
Інтерактивна гра «Запитання — відповідь»

• Що таке кераміка? (Кераміка, грецьке keramike,— гончарне мистецтво, від keramos — глина.)

• Що ви можете сказати про орнамент? (Орнамент (від латинського ornamentum — прикраса) — це декоративна композиція, яка складається з елементів (мотивів), що ритмічно повторюються.)

• Що ви можете сказати про ритм? (Ритм (грецьке «узгодженість») — чергу­вання, створене закономірним повторенням елементів.)

• Від чого залежала форма трипільського посуду?

• Якими засобами трипільці розповідали про своє розуміння світу? (Сим­волічними знаками, з яких вони складали орнамент.)

• Які різновиди столового посуду були поширені у трипільців? (Глечики, гру­шоподібні амфори, округлотілі напівсферичні миски — чаші.)

• Якими були кольори розписів? (Білий, чорний, коричневий, червоний. Тло по­суду — жовтогаряче, червонувате, біле)

Розгляньте зразки трипільського та скіфського мистецтва. Зверніть увагу на сюжети, художні й технічні особливості оздоблення виробів.

Отже, сьогодні ви дізналися про багату художню спадщину мудрих та талано­витих наших предків. А тепер спробуйте виявити свій талант. Кожен із вас від­творить один з «експонатів» нашої великої спадщини, який йому найбільше запам'ятався.
Завдання

• Створити скіфську пектораль із макаронних виробів.

• Створити рельєф «Кінь» або «Лосеня», який імітуватиме техніку карбуван­ня на металі (фольга). Спробуйте передати рух тварини.

Мистецькі поради роботи з фольгою:

— на аркуші паперу намалюйте обраний персонаж;

— переведіть, натискаючи, малюнок на фольгу;

— виріжте виріб.

• Створити модель прикраси (для корони, зброї, шолома) та декорувати рельєфом (пластилін).

• Зобразити Грифона, Пегаса чи іншу напівфантастичну тварину у графічній техніці.

• Намалювати великий скіфський степ акварельними чи гуашевими фарбами.

• Намалювати за зразком трипільський керамічний виріб.
III. ПІДСУМОК УРОКУ

Учні разом з учителем оцінюють свої роботи. Учитель аналізує кожний із виробів або малюнків і дає можливість кожному учню розповісти про викона­не ним зображення.

Отже, зробімо висновок, що у прадавні часи декоративно-ужит­кове мистецтво та скульптура були найпоширенішими видами художньої твор­чості на теренах України.

Підготувати запитання до інтерактивної гри «Запитання — відповідь» за те­мами: «Мистецтво грецьких міст північного Причорномор'я» та «Художня куль­тура Київської Русі».

10 клас

ТЕМА: Художня куль­тура Київської Русі: архітектурні споруди, мо­нументальний живопис

...Вміти творити — це означає бути також мислителем своєї епо­хи, ...бути на рівні передових ідей свого часу, бути виразником інтересів свого суспільства. О. Довженко

Епоху, де б душею відпочить,

З нас кожен має право вибирать,

Найдемо тут до вибору багато

Народів, царств, богів, людей, століть.

Готичний присмерк, еллінську блакить,

Легенд біблійних мідь, ікон злато —

Все можемо на полотні віддать

Чи на папір слухняний перелить.

Але любить чи не любить те,

Що вколо нас і в нас самих росте,

Що творить нас, що творимо самі ми,

Лише сліпець, що замість крові в нім

Тече чорнило струменем неживим,

Тривожиться питанням таким.

М. Рильський

ІІ. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Учитель.

Найдавніші пам'ятки мистецтва, відкриті в Україні, відносяться до періоду пізнього палеоліту і віддалені від нас на 25—15 тисяч років.

Мистецтво Київської Русі виросло на грунті художньої культури, що роз­вивалась на території східної Європи, зокрема нинішньої України, ще за кілька тисячоліть до нашої ери. Сліди цієї культури спостерігаємо і тепер у народному мистецтві України, особливо на Поділлі, де донині збереглися геометризовані орнаментальні мотиви, походження яких відноситься до ранніх етанів розвитку

мистецтва. Серед них зустрічаємо стародавнє традиційне зображення «священ­ного дерева» та великої богині родючості й володарки звірів.

Стародавні язичницькі образи можна побачити і в зображеннях христи­янських символів та рос-линних узорів на тканинах пряничних дощок. Вони збереглися в дерев'яному різьбленні та в металевих виробах Гуцульщини, які здебільшого являють собою подальше перетворення старослов'янських антро-по­морфних і зооморфних фібул (застібок) в VI—XI ст. н. е. На сволоках українсь­ких хат ще й досі можна бачити прикраси, що походять від давніх слов'янських вірувань («знаки сонця»). У стародавніх могилах археологи знаходять писан­ки (обереги), прикрашені орнаментами, які й тепер роблять українські народ­ні митці.

Багато стародавніх рис спостерігаємо в народній архітектурі. Це виявляєть­ся в її планових кон-структивних особливостях, що йдуть від будівництва, в ос­нову якого було покладено зруб, у прийомах конструкції і в художньому оздоб­ленні будівель.

Деякі традиції сягають значно далі за старослов'янські часи. Так, напри­клад, ще й нині в Україні

народ прикрашає верхи крокв будівель коником, а на Півдні України можна побачити дві стилізовані кінські голови, між якими іноді ставилася стрілка.

Серед творців мистецтва цього часу найбільший інтерес становлять старо­давні скульптури — невеличкі статуетки жінки з кістки або каменю, деякі з них трестовані більш реально, деякі дуже узагальнено. Мистецтво органічно входи­ло у повсякденну трудову діяльність людини і було тісно пов'язане з її віруван­нями. Разом із тим, перші спроби людини осмислити й підкорити навколишній світ за допомогою зображувальних засобів були спробами і його естетичного освоєння. У малюнках і скульптурах виражалися справжні живі почуття. Ці первісні зображення не тільки передають зовнішні риси тварин, ай відбивають ставлення людини до зображуваного. Тож, у самому характері палеолітичного мистецтва закладено творче начало.
«Мікрофон»

• Які знахідки культури знайдено археологами під час розкопок Мізинської стоянки?

• Які висновки щодо розвитку мистецтва предків можна зробити з мізинських досліджень?
Учень.

Знахідки Мізинського поселення дають надзвичайно багатий ма­теріал для характеристики мистецтва пізнього палеоліту. Серед творів мистец­тва тут виявлено стародавні скульптури — невеличкі статуетки жінки з кістки або каменю, які становлять найбільший інтерес. Вони відтворюють образ ма-тері-прародительки, яка користувалась великою повагою. На стоянках зустрі­чається багато фігурок тварин і антропоморфних (людиноподібних) статуеток із кісток і каменю.

У Мізині відкрито майстерню з набором кремінних знарядь — різ­номанітних різців, буравчиків із заготовленими мамонтовими кістками й уже готовими скульптурами і прикрасами, а також стилізовані фігури жінок, птахів, суцільно вкритих складними візерунками.

Дослідження Мізинського поселення в останні роки виявили унікальну знахідку — лопатку та щелепи мамонта, на яких червоною фарбою намальова­но візерунок із ламаних ліній. Це перший зразок кольорових зображень у палео­літі Східної Європи. Він дає підстави вважати, що палеолітичному населенню цих районів не було чужим і мистецтво живопису.
«Мікрофон»

• Що вам відомо про мистецтво трипільської культури?

• Що характерно для мистецтва трипільської культури?
Учень.

Із багатьох археологічних досліджень в Україні та у Східній Європі велику цінність становлять знайдені експонати трипільської культури. У трипільців була поширена орнаментальна кераміка. Орнамент наносився на посуд двома способами: розмальовуванням і за допомогою заглиблено прокреслено­го рисунка. Розпис робили чорним або червоним, білим і червоно-коричневим кольорами. Серед орнаментальних малюнків були поширені спіралі найрізно­манітніших візерунків, переплетення шнурів та смуг. Трапляються окремі зна­ки у вигляді овалів, напівовалів і півкіл із коротенькими променями. Очевидно, це зображення сонця і води.

У посудному розписі та дрібній пластиці зустрічаються також зображення свійських тварин — бика, кози, собаки.
«Мікрофон»

• Яку роль у формуванні української культури відіграло скіфське мистец­тво?

• Якими видами мистецтва володіли скіфи?
Учень.

Скіфське мистецтво відіграло велику роль у формуванні слов'янської культури, воно було одним із джерел мистецької спадщини слов'ян. Від скіфів ідуть будівельні традиції дерев'яних наземних жител, техніки зрубів. Мистецтво скіфів дуже різноманітне.

Скіфська чорнолощенна кераміка, прикрашена заглибленими геометрич­ними візерунками, що заповнювались білою пастою, продовжує місцеву тради­цію, яка починається ще з епохи пізньої бронзи. У скіфському декоративному мистецтві використовуються мотиви, в основі яких лежить зображення тварин. У зв'язку із цим скіфська художня творчість дістала назву мистецтва звіриного стилю. Ритмічно повторюючись, зображення тварин утворюють ніби своєрід­ний орнамент, який скіфські майстри використовували для оздоблення побуто­вих речей, одягу, зброї.
Учень.

Певний інтерес являють скіфські кам'яні статуї, які встановлюва­лися на вершинах курганів. Вони зображують скіфських воїнів у характерному вбранні, з башликом, із коротким мечем біля пояса і ріжком у руці.

До оригінальних пам'яток скіфської пластики також належить навершя із зображенням бога Папайя, знайдене при розкопках Лисої гори у Дніп­ропетровську. Серед скіфських поховань трапля-ються високохудожні вироби з реалістичним трактуванням сцен із життя і побуту скіфів. Серед цих речей ши­роко відомі вироби IV—III ст. до н. е.: срібна ваза із чортомлинського кургану, на якій зображено скіфів, що ловлять диких коней; гребінь і обкладка наруччя з воєнними скіфськими сценами з кургану Солоха; обкладки торитів із Чортом-лика, Ільїнців і мелітопольського кургану, зроблені за однією моделлю, із зоб­раженням сцен із життя Ахілла.
Учень.

На рубежі нашої ери традиції скіфського мистецтва живуть у ху­дожніх виробах сарматів, які витіснили скіфів із південних степів України. Для сарматських виробів характерні поліхромія, оздоблення зброї та різних ужитко­вих речей вставками з дорогоцінного каміння та кольорової емалі. Серед творів сарматського мистецтва трапляються складні багатофігурні композиції міфоло­гічного змісту.

Значні зміни в господарській діяльності людини відбувають­ся в епоху неоліту та мідного віку (5—3 тис. до н. е.). Саме тоді здійснюється перехід від мисливсько-збирального господарства до приручення і розведення свійських тварин і хліборобства. У цей час виникає перший посуд з обпаленої глини. Винайдено прядіння і ткацтво, люди починають опановувати металообробництво.

У мистецтві неоліту великого поширення набула кераміка, орнаментована різноманітними сполученнями ямок і наколів, що наносилися до обпалювання на поверхню глиняного посуду за допомогою гребінчастого штампа. У південно-західних районах заявляється кераміка з накресленими по глині лінійними візе­рунками у вигляді шнурів, яка дістала назву «шнуркової кераміки».
Творча група «Юні історики»

Учень.

Із 2 тис. до н. е. на території України настає бронзовий, а за ним — залізний (1 тис. до н. е.) віки. У житті місцевих народів сталися великі зміни. У цей період відбувається перший великий суспільний поділ праці. Пам'ятками скотарських племен того часу є численні могили-кургани, розкидані по всій те­риторії України. У курганних похованнях археологи повсюди знаходять вироби з міді та бронзи.

Залізний вік характеризується подальшим удосконаленням засобів виробництва й у племен, які населяли територію України. Небезпека ворожих нападів примушувала їх укріплювати свої селища. Так виникли великі міста. У Правобережній і Лівобережній Україні збереглися великі городища скіфсь­кої доби.

Кінець античної епохи і початок середньовіччя характеризуються на Причорномор'ї пересуванням численних етнічних груп так званого Великого переселення народів, занепадом античних полісів. Пам'ятками цієї доби є міста і фортеці південно-західного Криму.
Учень.

Із 1 тис. н. е. зі споконвічних своїх земель — середньої частини Східної Європи — слов'яни розселяються від берегів Адріатичного, Чорного та Азовського морів до Балтійського і Білого. Виникають угрупування східних, західних і південних слов'ян на єдиній для них соціально-економічній, етніч­ній і культурній основі. Перші політичні об'єднання (племінні союзи східних слов'ян — антів) виходять на історичну арену як міцна сила, що могла протисто­яти Візантійській імперії.

Мистецтво широко входило у побут давніх слов'ян: одяг оздоблю­вався вишивками — жінки носили численні прикраси: намисто, браслети тощо. Побутові речі прикрашались орнаментом. Багате оздоблення мала зброя - спи­си, сокири, булави. У мартенівському скарбі знайдено невеликі срібні рельєфні зображення людини і фантастичних тварин. Людські фігури повторюють одна одну і мають просвердлені діри для нашивання на одяг. Фігури звірів різні за характером, близькі до міфічних, казкових.

Стародавня традиція зберігається і в ювелірному мистецтві: заможні слов'яни, переважно жінки, носили прикраси із золота і срібла — діадеми, перс­ні, сережки, браслети. У наші часи виявлено скарб VIII ст. н. е. із таких прикрас, знайдений біля с. Харівки, поблизу Путивля.

У декоративному мистецтві слов'ян наприкінці 1 тисячоліття з'являються нові мотиви і сюжети. На металевих бляшках і прикрасах, знайдених у курганах, можна бачити зображення змія-дракона. Срібна обкладка одного з рогів тура, знайденого у Чорній могилі в Чернігові, прикрашена композицією, що зображує мисливців із луками, собак; фантастичних звірів і птахів.

Кругла скульптура у слов'янському мистецтві мала релігійний харак­тер. Слов'янські скульптурні зображення богів виготовлялися з дерева та каменю.

Стародавня слов'янська культура формувалась протягом довгого часу. У цьому процесі значну роль відіграли і давні традиції місцевих народів, і ел­лінські корені античної культури Причорномор'я, і культурні зв'язки із сусід­німи народами. Проте в цілому слов'янська культура характеризується винят­ковою цілісністю і самобутністю. На її основі виникли культура і мистецтво Київської Русі.

У 2-й пол. 1 тис. н. е. у громадському житті східно - слов'янських племен відбулись корінні зміни соціального характеру. У результаті розпаду пер­віснообщинного ладу та розвитку нових феодальних відносин у X ст. у Східній Європі виникла могутня держава — Київська Русь, яка займала величезну тери­торію від Балтійського і Білого морів до Заволзьких рівнин.

Зміцнюючи владу феодальної знаті над широкими масами залежного се­лянства і ремісників та централізуючи її у своїх руках, великий князь спирався не лише на збройну силу дружини, а й на авторитет церкви. Замість язичеських вірувань запроваджується запозичена з Візантії християнська релігія.

У вдосконаленні художньої майстерності наших предків велике значення мали художні традиції і культурна спадщина східнослов'янських племен. Са­ме вони стали ґрунтом для розвитку самобутніх рис мистецтва руської держа­ви. Водночас князі Київської Русі прагли використати найзначніші досягнення культури інших країн. Це стосується насамперед візантійського мистецтва. Не чужі були Київській Русі й художні досягнення романського Заходу та мусуль­манського Сходу. У свою чергу мистецтво Київсь-кої Русі чималою мірою впли­нуло на розвиток мистецтва сусідніх народів, увійшло до скарбниці надбань сві­тової художньої культури.

• Що вам відомо про архітектуру Київської Русі?

• Які основні риси архітектури періоду Київської Русі?
Творча група «Архітектори»

Учень.

Із розвитком давньоруської держави створюється характер міст Стародавньої Русі з особливос-тями їхньої забудови і планування. У більшості випадків місто складалося з двох основних частин: дітинця та окольного міста (подолу, передмістя). Дітинець найчастіше розташовувався на горбі. Його ото­чували валами і стінами.

Розвиток феодального господарства викликав і появу нових типів місь­ких будівель (княжих дворів, порубів тощо), а ідеологія феодального суспільс­тва — побудову численних церков, оскільки християнська релігія в цей час ста­ла основною ідеологічною опорою нового ладу. Архітектурні форми дерев'яних будівель Київської Русі не збереглися. І лише з письмових джерел і деяких ар­хеологічних даних ми знаємо про золотоверхі тереми, вигадливі ґанки, строкату забудову міських кварталів. Окремими ансамблями підносилися серед міської забудови монастирі, боярські подвір'я.

У зв'язку зі зростанням державної могутності Київської Русі ви­никла кам'яна архітектура. До основних типів кам'яних споруд належали християнські храми, монументальні князівські палаци, оборонні укріплення.

Палацові укріплення до наших днів не збереглися, але вони відомі нам з архе­ологічних розкопок. Три таких палаци були розташовані на території стародав­нього київського дітинця. Відомі стародавні кам'яні палаци в Чернігові, Переяславі-Хмельницькому, що датуються XI—XII ст. Першим кам'яним храмом на Русі була Десятинна церква, побудована в 989—996 рр. Володимиром Великим, яку булу зруйновано в 1240 р. татарами.

Про красу і пишність Десятинної церкви можна судити лише з переказів і знайдених під час розкопок залишків мозаїк, фресок, уламків мармуру і ши­феру. Велика кількість мармурових прикрас (колрни, капітелі, різьблені деталі, мозаїчні деталі) дали підставу називати Десятинну церкву «Мармуровою».

Найстародавнішим руським храмом, що зберігся до наших днів, є Спаський собор у Чернігові 1036 р. Спаський собор у Чернігові являє собою, як і Десятин­на церква, хрестово-купольний храм. У плані собору бачимо витягнену із заходу на схід споруду. Архітектура його проста, урочиста і стримана. У середині собор був розкішно оздоблений фресковим розписом, різьбленими деталями, мозаїч­ними підлогами.
«Мікрофон»

• Що є найвидатнішою пам'яткою мистецтва Київської Русі?

• Яке мозаїчне оформлення Софійського собору?

• Що характерно для фрескової техніки собору?

Найвизначнішою пам'яткою мистецтва Київської Русі є Софійсь­кий собор у Києві. Незважаючи на пізніші забудови, храм в основному зберіг свої початкові форми. В основу плану Софійського собору в Києві покладено п'ятинефний тип хрестово-купольного храму. Із трьох боків його оточують від­криті галереї, собор увінчує 13 куполів, що створюють мальовничу пірамідальну композицію. Архітектурні форми оздоблені урочисто, фасади увінчані пілястра­ми пучкового профілю, декоративними нішами, численними узорами із цегли. В оздоблені фасадів застосовано фресковий розпис. Внутрішній вигляд собору був надзвичайно багатим і урочистим. Багатоколірні мозаїки із золотими фона­ми у поєднанні з дорогоцінними ритуальними предметами і барвистими мозаїч­ними підлогами мали винятковий художній ефект, який посилювали мармурові й шиферні різьблення.

Усередині собору звертає на себе увагу величезне мозаїчне зоб­раження Богоматері (Оранти), що молиться за збереження народу, виконане з надзвичайно високою художньою і технічною майстерністю Це майже шес­тиметровий мозаїчний набір постаті на похилій поверхні. Його досконале ви­конання вима гало великих здібностей майстрів. Крім Оранти в соборі зображе­но таїнства «Євхаристії», «Святитель-ський чин», відокремлені одне від одного повздовжними орнаментальними смугами, а весь вівтарний цикл облямований із верху до низу орнаментом.

Мозаїки Софійського собору надзвичайно цікаві й технікою вико­нання. Розроблені стародавніми майстрами способи виготовлення кольорової (глянцевої та матової), а також різноманітних відтінків золотої (16 відтінків) смальти у поєднанні з природним камінням створювали надзвичайні можли­вості для досягнення чудового художнього ефекту. Оздоблення собору допов­нювали фрески. Найбільшу цінність становлять групові портрети членів сім'ї князя Ярослава — перші зразки світського живопису в нашому мистецтві. До світського живопису належать також виконані трохи пізніше розписи стін пів­денної та північної веж собору. Тут є сцени полювання піших і кінних стрільців, картини народних ігор і забав, у яких ми бачимо танцюристів, скоморохів, му­зикантів, борців.

Манерою письма і стилістичними ознаками фрески дещо неод­норідні. Це свідчить про участь у

розписах майстрів різних шкіл. Фрески Со­фійського собору написані на тонкій штукатурці, в яку для міцності додава­лась рублена солома. Загальні контури зображення наносились на вологий грунт спосо-бом удавлювання, потім робилася попередня тонкошарова пропис­ка, а далі остаточно опрацьовувалася форма густим письмом. Обличчя, руки і ноги спочатку прописувались вохрою, у тіньових частинах підмальовувалися зеленою фарбою й остаточно моделювалися густим накладанням фарб в опук­лих частинах форми. Стародавні фрескісти працювали швидко і впевнено, вони покривали розписами одразу великі площини. При обмеженні палітри майстри досягали великого декоративного ефекту, краси і виразності кольору. Завдяки таким живописним якостям фрески витримували сусідство з мозаїками, ство­рюючи разом із ними гармонійну композицію.

(Перегляд слайдів, ілюстрацій.)
Учитель.

Розвиток феодальних відносин на Русі в 1-й пол. XI ст. призвів до розпаду давньоруської держа-ви на окремі незалежні феодальні князівства. Починається новий етап давньоруського мистецтва. Архітектура в цей час на­буває іншого характеру, основними типами споруд стають ансамблі феодальної садиби і феодального монастиря з монастирським собором. У зв'язку із занепа­дом влади князя і посиленням впливу церкви монастирі починають відігравати важливу роль у політичному й економічному житті країни.

• Які собори побудовано в цей період на Русі?

• У чому специфіка художнього оформлення соборів цього періоду?
Учень.

У 1073—1078 рр. було побудовано Успенський собор Києво-Пе­черського монастиря. Він помітно відрізнявся від князівських соборів, побудованих раніше. Строгі форми споруди відповідали духові монастирського аске­тизму, феодальної замкнутості. Суворі релігійні мотиви витіснили фольклорну естетику. У середині Успенський собор був оздоблений настінними мозаїками, мозаїчними підлогами, різьбленими деталями. Популярність його була такою великою, що протягом багатьох років численні церкви на Русі будувалися за його зразком.

У кін. XI— на поч. XII ст. на території Печерського монастиря споруджено мініатюрну чотири-стовпну Іванівську Хрещальну трапезну палату і головні ворота монастиря із Троїцькою надбрамною церквою. До пам'яток цієї епохи належить Михайлівський собор Видубицького монастиря, церква Спаса на Берестові.

До відомих пам'яток архітектури цього періоду належить собор Михай­лівського Золотоверхого монастиря в Києві, побудований у 1108 р. князем Святополком Ізяславичем. Це шестистовпний хрестовокупольний храм, увінчаний одним верхом. Об'єм його більш статичний і зібраний, подібно до чернігівського Спаського собору. Всередині собор Михайлівського монастиря був багато оздоб­лений мозаїками і фресковим розписом. Уцілілі мозаїки і фрески перенесено до одного з експозиційних залів київського Софійського собору. Тут зберігається велика композиція «Євхаристія», мозаїчні зображення Стефана і Фадея, а також фрагменти чудового мозаїчного орнаменту.
Учень.

Розташування мозаїк в інтер'єрі собору майже нічим не відріз­няється від аналогічного декору Софії, але при всій подібності композиційних прийомів різниця між обома мозаїками з художнього і стилістичного боку ду­же помітна.

У Михайлівській «Євхаристії» вже немає того одноманітного ритму, яким позначені рухи апостолів у софійському варіанті, де чіткіше визначено площин­ний характер композиції. Михайлівські майстри прагнуть індивідуалізувати дій­ових осіб, показати, як кожен із персонажів реагує на подію, надати сцені жит­тєвої правдивості.

Відмінності між мозаїками можна помітити і в характері форми, кольору, ліній. Мозаїкам Михайлівського собору властива більша сила і звучність коль­орової гами. У мозаїки введено білий, рожевий, коричневий, зелений, сірий ко­льори в тональність одягу, чим досягаються сміливі колірні градації. Тут лінія не тільки окреслює форму і визначає межі колірної плями, але і діє як штрих, створюючи живописну тканину твору.

Великої уваги заслуговують мозаїчні та фрескові орнаменти Ми­хайлівського собору. В орнаме-нттах, які займали визначне місце в системі роз­пису храмів, уже починає виявлятися вплив місцевого народного мистецтва, народних орнаментальних мотивів з їхньою вільною і безпосередньою компози­ційною структурою, ясністю мотиву, лаконічністю і виразністю кольору.

Із Михайлівського Золотоверхого монастиря походять дві видатні пам'ятки давньоруської скульптури — великі шиферні сюжетні рельєфи із зображенням вершників Георгія і Федора, Нестора і Дмитрія: Із композиційного погляду оби­два рельєфи дуже урівноважені, із чітко вираженим прагненням майстрів надати персонажам індивідуальних рис.

Крім Михайлівського собору та Богородичної церкви, відомий ряд малень­ких храмів кінця XI ст., будівництво яких було характерно для Переяславської землі.

Подальший розвиток феодальних відносин призвів до послаб­лення Київської держави. Окремі феодальні князівства відособлювались і на­бували дедалі більшої політичної та економічної не залеж-ності. У цей час від­буваються зміни і в галузі культури та мистецтва. Це виявляється у посиленні міс-цевих традицій, характерних для удільних князівств. У мистецтві періоду феодальної роздробленості велике значення мала наявність двох взаємодіючих факторів, які впливали на його розвиток. На форму-ванні стилю, з одного бо­ку, великою мірою позначився зростаючий ідеологічний, політичний вплив цер­кви, а з іншого боку, не менш важливою була і творча участь народних майстрів у здійсненні будівельних і художніх задумів удільних князів.

Новизна і різноманітність форм і прийомів найбільш яскраво виявилися в архітектурі. Розсуваю-чи рамки церковних канонів, починають дедалі виразні­ше пробиватись нові паростки самостійного ху-дожнього мислення і в живописі, У Київській, Чернігівській, Володимиро-Суздальській, Галицько-Волинській та інших землях на основі київської художньої спадщини і місцевих традицій фор­муються самостійні школи і напрями, з'являються талановиті місцеві зодчі, ху­дожники, майстри прикладного мистецтва. Так, письмові джерела називають найбільш прославлені імена архітекторів: киянина Петра Милонега («художни­ка, мастера не проста», як його названо в літописі), новгородця Петра, чудового майстра Авдія, що здійснював художні оздоблення церкви у Холмі, новгородських ювелірів Коста і Братила, ливарника Костянтина, живописця Аліпія та ін.

При всій відмінності місцевих художніх шкіл і напрямів творчі зв'язки між ними були дуже міцні. Це пояснюється, насамперед, спільністю культурних тра­дицій, закладених у період Київської Русі, а також прагненням народу зберегти єдність роздробленої феодалами держави.

• Які зміни відбулися у розвитку мистецтва XI—XII ст., порівнюючи з попе'-реднім періодом?

• Що є характерним для мистецтва України XI—XII ст.?
Творчий проект «Мистецтво України XI—XII ст.»

Учень.

Для архітектури цього періоду характерне швидке зростання сто­лиць феодальних князівств, будуються феодальні садиби, церковні й купецькі будівлі. Як і раніше, великого значення набуває монастирське будівництво. У містах і посадах тепер споруджують церкви не тільки князі, а й бояри, купці, деякі ремісники. Іншого характеру набуває оборонне будівництво: замість ук­ріплень виникають численні феодальні замки і фортеці.

У галузі будівельної техніки також відбуваються зміни. У цей час майже повсюдно зникає мішана техніка кладки. Архітектори переходять на місцеві будівельні матеріали. Так, у Середньому Подніпров'ї розвивається цегляна техніка кладки із застосуванням численних керамічних деталей, у Новгороді використовують місцевий плитняк, у Галицьких землях виникає білокам'яна архітектура, у будівництві придніпровської Русі продовжують зберігатися традиції архітектури XI ст, але вже у 30-ті рр, XII ст. тут виникають нові риси.
Учень.

До відомих пам'яток цього періоду в Київський Русі належать цер­ква Богородиці Пирогощі на Подолі, збудована у 1132—1136 рр., та знаменита Кирилівська церква, збудована на околиці Києва. Це типова культова споруда періоду феодальної роздробленості.

Кирилівська церква більша за розміром і значно багатша оформленням за Богородицю Пирого-щу. У її архітектурі помічаємо вплив чернігівської архітек­турної школи, фасади церкви прикрашали архітектурні пояси. Внутрішнє оздоб­лення — настінний фресковий розпис, кольорові мозаїчні та керамічні плитки підлоги. У Кирилівській церкві донині зберігся фресковий розпис, що є найпов­нішим комплексом розпису руських храмів XII ст.
Учень.

Характерним у цей період є подальший розвиток фрески і цілко­вита відсутність мозаїки, бо тех.-ніка фрески була більш дешевою і зручною. За її допомогою вдавалося швидше і повніше здійснювати художні задуми. У роз­писах виникає нова тематика — картини «Страшного суду», які зображували загробне життя людини. Перший такий розпис належить також Кирилівсько­му монастирю.

Однією з особливостей розпису Кирилівського храму є зображення балканських і місцевих свя-тих, поданих у вигляді воїнів, що відбивало войовничі наміри удільних князів.
Учень.

Дещо з іншому напрямку розвивається у XII ст, архітектура Чер­нігівщині. Одвічний суперник Києва Чернігів у цей час стає центром сильного феодального князівства. У 20-ті рр. у Чернігові формується архітектурна шко­ла з рядом місцевих особливостей. У чернігівській архітектурі, наприклад, за­стосовується чудова кераміка, якою оздоблювалися фасади. В основі великих чернігівських соборів лежить усе такий же тип Успенського собору Печерського монастиря, а архітектура, як і в усьому Придніпров'ї, близька до згадуваних вище київських споруд XII ст. Особливостями чернігівської архітектури є за­стосування різьблених білокам'яних деталей (Борисоглібський і Благовіщенсь­кий собори), вживання в ряді випадків штукатурки фасадів із розшивкою її на квадрати (собор Єлецького монастиря, Іллінська церква), більша ошатність де­коративного оформлення фасадів.

Близькою до архітектури Києва та Чернігова була також архітек­тура Володимира-Волинського, її пам'яткою є відомий Мстиславів Успенський собор 1160 р., дуже схожий на Кирилівську церкву в Києві, та ряд церков XII ст., виявлених під час археологічних розкопок.

У цей період формується галицька архітектурна школа, характерна само­стійним творчим напря- мом. У Галичі, як і у Володимирі-Суздальському, по­ширеною стає білокам'яна архітектура, майстри якої досягли досконалості. Із каменю будували стіни, склепіння, Конструкції. Місцевий сірий вапняк вживали для скульптурного різьблення. Іноді скульптурні зображення роз­мальовувалися і вкривалися позолотою. Близькість Галича до країн Західної Європи зумовила освоєння деяких вироблених там буді-вельних і художніх прийомів. Так, у типах споруд і характері білокам'яного різьблення можна просте-жити вплив романської архітектури сусідніх країн: Угорщини, Поль­щі, Моравії.
Учень.

Нове піднесення київської архітектури, що почалося у90-тірр. XII ст., добре ілюструється буді-вельною діяльністю київського князя Рюрика Ростиславича. У цей час у Києві працював славетний майстер Петро Милонег, який на замовлення князя збудував грандіозну підпірну стіну у Видубицькому монастирі. Можливо, він був автором проектів інших споруд. За Рюрика бу­ло споруджено церкву апостолів у Бєлгороді під Києвом, яка вражала сучас­ників своєю висотою і красою, а також Василевсь-ку церкву на «Новому дворі». Цікаво, що фрескові зображення апостолів були виконані не на синьому, а на золотому тлі. Це ніби відтворювало традиції мозаїк, що встановилися за часів Київської Русі.

Важливе місце в культурі Київської Русі займав іконопис. Але його пам'яток до нашого часу збереглося дуже мало. Перша кам'яна церква, збу­дована за князя Володимира, була оздоблена іконами, привезеними з Херсонеса. У літописах згадується, що до Києва було привезено із Царграда дві знаме-ниті ікони: так звані Володимирська Богоматір і Пирогоща. Походження не менш відомої «Словенської Богоматері» (2-а пол.) дослідники мистецтва пов'язують із Києво-Печерським монастирем. Ця ікона характеризується строгим колори­том і майже портретним зображенням засновників лаври — Антонія і Феодосія. Великою популярністю користувалися ікони «деісусного чину», їхні сюжети зводилися до зображення заступництва Богоматері перед Богом за гріхи люд­ські. Поширеним були також зображення Дмитрія Солунського. В іконописі, як і в інших видах давньоруського образотворчого мистецтва, в канонічних формах дістали своє відображення провідні ідеї, етичні та естетичні канони того часу. У ньому виявився інтерес живописців до відтворення внутрішнього світу лю­дини.

Дорогоцінним скарбом у Київській Русі була книга. Саме тому на­давали великого значення її художньому вигляду. Поширення набула книжко­ва мініатюра. Мистецтво книжкової мініатюри зосе-реджувалося в кількох цен­трах, звідки до нас дійшли такі цінні пам'ятки, як «Остромирове Євангеліє» (1056—1057), що його виконано у Києві місцевим майстром дяком Григорієм. Розглядаючи художні засоби, якими користувався майстер книги, можна по­мітити близькість до візантійських зразків в облямуванні сторінок, заголовних літерах тощо.

Помітно відрізняються від візантійських зразків мініатюри «Ізборника Свя­тослава». У цьому рукописі, крім постатей святителів, уміщено коментарі до тексту та деякі відомості з історії, географії, астрономії. Книга пишно оздобле­на орнаментами, заставками, мініатюрами з малюнками птахів, тварин. Особли­во цікаве зображення родини Святослава, що його виконано на окремій сторін­ці, вшитій у рукопис за наказом Святослава.

Цілком оригінальне художнє оздоблення має книга «Трирська Псалтир», або так званий «Кодекс Гертруди», в якому знаходимо дуже своєрідне поєднан­ня романського, візантійського і словенського мистецтва. Відомі також декіль­ка ілюстрованих рукописів, які належать до галицько-волинської школи: «Добрилово Євангеліє», «Бесіди Григорія Двоєслова» та «Євангеліє». Особливо слід відзначити мініа-тюри «Євангеліє», які відрізняються вишуканістю колориту і прекрасним моделюванням форми. Дуже цікаві також орнаментальні оздоб­лення рукописів часів Київської Русі. У них переважає геометрична і почасти звірина орнаментика. Старовинні мотиви переплетених рослин, звірів, птахів, людей, хрестів, які зникли у X ст., тепер знову відроджуються як продовження давнього стилю.

Важливою галуззю художньої культури періоду Київської Русі було декоративно-прикладне мистецтво. Майстри різних професій — каменярі, теслярі, ювеліри, ткачі, переписувачі книг — при спорудженні й оздобленні ве­ликих соборних храмів удосконалювали своє мистецтво.

Багато видів тодішнього промислу відзначається високим художнім рівнем виконання, єдністю стильових ознак, красою і різноманітністю прийомів оброб­ки, сполученням різних матеріалів. Так, наприклад, тканини й одяг мали яскраві барви, були декоровані орнаментом.

Високого розвитку за часів Київської Русі досягла ювелірна справа, що стоя­ла на другому місці після стінопису. Різноманітність виробів із золота, срібла свідчить про високий рівень культури панівної верстви того часу, про розкіш і витонченість її побуту. Виняткової майстерності досягли стародавні ювеліри у виготовленні так званої «перегородчастої» та «жолобкової» емалей. Візантія знала цей вид мистецтва з X ст., а взагалі прототипом його можна вважати скляні інкрустації Єгипту.

У ювелірній техніці Київської Русі XI—XII ст., розвинулась ще одна нова галузь, так звана скань, або філігрань. Філігранні вироби Києва та інших місць перевершували своєю ясністю аналогічні вироби західноєвропейських країн. Скань виготовлялась із золотого або срібного крученого дроту, накладеного або намотаного на поверхню якоїсь речі. Таку скручену металеву нитку сплющували молоточком і вона ставала філігранню. Мистецтво філіграні прийшло до нас із Сирії, яка здавна була країною майстрів по золоту. Надзвичайної витонченості та краси в обробці ювелірних виробів досягли стародавні майстри і в застосу­ванні так званої зерні. Техніка її полягала в напаюванні на поверхню прикраси найдрібніших золотих або срібних кульок-зерен.
Учень.

У Київській Русі високого рівня досягло також ковальське та ливарне ремесло. Із золота, срібла, міді виготовляли різні предмети побуту, речі культового вжитку. Усі вони оздоблювались орнаментами, зображенням релігійних сцен, окремих фігур. Поширеним було виготовлення фігурного по­суду у вигляді грифонів, левів, вершників тощо.

Широкі побутові потреби задовольняло і гончарне виробництво. Скляні ви­роби були відомі слов'янам завдяки готам. Із часів Київської Русі до нас дійшло багато скляних браслетів, мисочок, пляшок. Знала держава і віконне скло, про яке згадується в літописах.

Поширення набула і дрібна пластика, здебільшого у вигляді кам'яних і ке­рамічних іконок, хрестів, печаток. Протягом XII—XIII ст. розвиток мистецтва дрібної скульптури досягає високого рівня, про що свідчать дві київські ікони з кольорового каменю — стеатиту, надзвичайно тонкої роботи.

Прикладному мистецтву Стародавньої Русі притаманне багатство сюжетів і образів. У ньому переплітаються казково-билинні та язичницькі сюжети й об­рази, що їх взято з давніх народних переказів, з тематикою християнської релігії. Так, поширеним був образ птаха, якому надавалося різного магічного і символіч­ного значення, образ «дерева життя» поруч із постатями християнських святих та релігійними сценами.

(Перегляд слайдів, ілюстрацій.)
ІІІ. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ

Організовується диспут за темою «Мистецтво Київської Русі йде в небуття чи хвилює сучасника?»

Сучасність твердо тримається на грунті лише тоді, коли її коріння глибоко сягає у минуле, коли вона тісно пов'язана з нашою великою культурною спадщиною. В іншому випадку вона — тополиний пух, красивий, привабливий, але варто повіяти вітру — і від нього не залишиться і сліду. Культура і мистецтво Київської Русі — це неоціненний внесок до світової художньої скарбниці.

Найцінніша культурна спадщина давньоруської держави, збагачена й по­дальшому творчою діяльністю майстрів різних удільних земель, послужила міц­ною основою для майбутніх досягнень українського мистецтва.
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготувати запитання до інтерактивної гри «Запитання — відповідь» за те­мою: «Художня куль­тура Київської Русі».

10 клас

ТЕМА: Художня куль­тура Київської Русі: архітектурні споруди, мо­нументальний живопис (мозаїки та фрески). Ікони Київської Русі за межами України. Мис­тецтво книжкової мініатюри.

Мистецтво Київської Русі виникло і досягло розквіту в IX—XII ст. в період формування та розвитку ранньофеодальної давньоруської держави із центром у Києві. Складалося воно на основі синтезу східнослов'янських культурних традицій та сильного впливу з-за кордону, перш за все з Візантії та країн Балканського півострова. За відносно короткий час давньоруські майстри засвоїли прийоми кам'яного зодчества, мистецтво мозаїки, фрески, іконопису, книжкової мініатюри та почали пошуки власних засобів художньої виразності.

Ми запросили на урок представників професій, які зробили вагомий вне­сок у розвиток та становлення культури Київської Русі. Це зодчий, художник — майстер мозаїки та фрески, іконописець, художник-ілюстратор.

Вони розкажуть про особливості архітектури, мистецтва мозаїки, фрески, іконопису, книжкової мініатюри періоду Київської Русі. Після виступу кожно­го доповідача ви можете ставити їм запитання.

Я за професією — зодчий. Це те саме, що й архітектор. Я займа­юсь мистецтвом проектування і будівництва об'єктів, оформлення просторового середовища для життя і діяльності людини. Зодчий створює архітектурні обра­зи, які разом із практичним значенням мають ідейно-художній зміст. Архітекту­ра відображає особливості побуту, традицій і національної культури, рівня техні­ки, переваги тих чи інших будівельних матеріалів різних епох і народів. А зараз я розкажу вам про особливості архітектури Київської Русі.

Архітектурний вигляд міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев'яними будівлями. У IX—X ст. виникли нові типи міських поселень із дерев'яно-земляною фортецею та густо заселеним посадом. Будинки давніх русичів характеризувалися багатим архітектурним декором. Окремі з них ста­новили справжні шедеври народної архітектури. Такими були будинки пред­ставників заможних верств населення, відомі в писемних джерелах під назвою «хороми». Вони складалися з кількох зрубів, які утворювали цілий комплекс приміщень. У великих містах князівсько-боярські й купецькі хороми мали два і більше поверхи. У верхніх поверхах були «сіни», які становили галерею на стовпах, а також «тереми». На півдні Русі будинки зводилися здебільшого за допомогою каркасно-стовпової конструкції, яка обмазувалася глиною і білила­ся, нагадуючи пізнішу українську хату. Князівські палаци із середини X ст. ма­ли двоповерхові кам'яні частини (у Чернігові, Києві).

Із другої половини X ст. відомі дерев'яні християнські храми зі стрімкою покрівлею і невеликою главкою. Пізніше кількість глав збільшилася і досягла 13 (дерев'яний Софійський собор у Новгороді, 989 р.).

Вихід держави на міжнародну арену, знайомство з візантійською культу­рою, а потім — і впро-

вадження християнства зумовили появу монументальної кам'яної архітектури. Саме з нею київські князі

асоціювали державну могутність країни, а також власну велич.

Перший київський кам'яний храм — Десятинна церква (989—996), зведена з послідовним чергуванням рядів каменя та цегли — мав велику кількість глав. (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Десятинна церква»:)

За своїм типом Десятинна церква належить до хрестово-банних візантій­ських храмів. Стіни зведені з каменю і цегли (тобто «плінфи») в системі міша­ної кладки. Внутрішній простір у ті часи перекривався склепіннями у формі хреста, над яким підносилася баня, що підтримувалася підпружними арка­ми, опертими на чотири центральні стовпи. Зі сходу містилися напівкруглі виступи-апсиди. Тринефне ядро оточували галереї, поділені на кілька при­міщень. Із західного боку підносилися дві башти, які разом із багатоверхим завершенням надавали Десятинній церкві особливої урочистості. Сприяв цьо­му і вибір місця: на самому краю Старокиївської гори. Кам'яна громада храму високо підносилася над дерев'яними кварталами і фортечними стінами київського дитинця, його бані було добре було видно не тільки з Подолу, а й із Задніпров'я.

Розроблений у Візантії тип хрестово-купольного храму інтерпретувався у величних тринефних (Спасо-Преображенський собор у Чернігові, 1036 р.) і п'ятинефних (Софійські собори в Києві 1037 р. і Полоцьку 1044 р. відповід­но) храмах із просторими хорами для князів, із куполами на високих світлотних барабанах, із рядами пласких ніш і візерунковою кладкою на фасадах. Паперті-галереї із трьох боків, сходинкове розміщення закомар, многоглав'я визначили їхню своєрідну пірамідально-сходинкову композицію.

Складності побудови архітектурних мас в інтер'єрах відповідає багатоманіт­ність точок огляду, контрастні переходи від невисоких бокових нефів до яскраво освітленої підкупольної частини.

Перші кам'яні будівлі на Русі зводилися під керівництвом візантійських архітекторів. Масштабні роботи зі створення ансамблю монументальних споруд князівського центру в Києві розгорнулися в кінці X — на початку XI ст. Київські князівські палаци були двоповерховими, з аркадами і службовими приміщення­ми на нижньому поверсі та житловими — на верхньому. Центральна і, можливо, бокові частини будівель завершувалися високими баштами із чотирискатними дахами, покритими черепицею. Разом із теремами часів княгині Ольги нові па­лаци стали гідною окрасою міського центру Києва.

Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують насамперед будівлі ансамблю «міста Ярослава» в Києві. Якщо побудовані за Володимира Святославича кам'яні споруди витримані у строго візантійських традиціях, то вже за Ярослава Мудрого давньоруська архітектура набуває і до­статньо виявлених національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури першої половини XI ст., як Софійський собор (1037 р.). (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Софійський собор».)

У цілому Софія Київська виповнювала прямокутник 39х34м. Внутрішню конструкцію склепінь і луків підпирали 12 стовпів — пілонів. Софія Київська становила величезну п'ятинефну хрестовобанну споруду із тринадцятьма баня­ми, оточену з північного, західного і південного боків двома рядами відкритих галерей. Із заходу, між зовнішніми галереями, до собору були прибудовані дві башти, широкі гвинтові сходи яких вели на церковні хори, або «податі».

Уся архітектура Софії мала урочисто-святковий характер. В екстер'єрі це підкреслювалося ритмом різномасштабних елементів — від аркад відкритих галерей до високої центральної бані, що увінчувала пірамідальну композицію будівлі, в інтер'єрі — об'ємно-просторовим вирішенням. Напівзатемнені бокові анфілади першого ярусу ніби переростали у високі двоповерхові аркади цент­ральної частини храму, над якими розкривався підбанний простір, яскраво ос­вітлений дванадцятьма вікнами барабана.

Софія Київська завжди справляла незабутнє враження на людей, незалеж­но від епохи, в яку вони жили.

Окрім Києва, монументальне будівництво першої половини XI ст. вело­ся в інших містах Київської Русі. У Полоцьку і Новгороді, за прикладом Софії Київської, зводяться однойменні собори.

У Чернігові за князювання брата Ярослава Мудрого Мстислава розгорну­лося будівництво єпископського Спаського собору, який був близький до Де­сятинної церкви. Це була велична тринефна восьмистовпна споруда, увінчана п'ятьма банями. До північно-західного кута прилягала башта, яка нагадувала Софійські, із протилежного боку стояла хрестильна. Центральний неф хра­му відділений від бокових двоярусними аркадами на мармурових колонах із капітелями іонійського ордеру. Не маючи галерей, споруда набувала видовже­них пропорцій по лінії «схід — захід». Хрещата форма внутрішніх стовпів, не ха­рактерна для візантійської архітектури, в майбутньому стає типовим елементом давньоруської. (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Києво-чернігівська архітектура».)

Пам'ятки києво-чернігівського будівництва за всієї різноманітності деталей, мають однорідний стильовий характер, який виділяє їх в окрему групу. Основним типом церковного будівництва тут є синтез центробанної, круглої чи багатокут­ної будівлі з базилікою.

Центральна баня із круглим або гранчастим, одразу розмірно низьким, а від­так, чимраз вищим передбанником, спиралась на чотири внутрішні стовпи-пілони, об'єднанні між собою арками. Проміжки між луками були зроблені у виг­ляді сферичних трикутників (парусів, вітрил), що є важливим констру-ктивним досягненням і характеристикою техніки візантійського будівництва. Пілястри, що були рівною мірою декоративним і конструктивним елементом будівлі, позначували поперечні пави на бічних стінах Покрівлі клалися безпосередньо на склепіннях, через що й набирали пливких, хвилястих ліній. Обрамування вузь­ких, повнолуких вікон творила система вкладених одна в одну ніш-заглиблень. Зовнішня декорація стін була скромна і витримана, обмежена до обрамування вікон, пілястрів і напівколонок на підбанниках. Різьблення для декорації зов­нішніх стін у києво-чернігівському будівництві не вживали.

Занесені із Балкан та Вірменії, тобто із країн із кам'янистим грунтом, спо­соби кладення фунда-менттів на дерев'яних підмостках у нас виявилися непри­датними. Десятинна церква завалилася цілком, Спас на Берестові — до поло­вини. Самі фундаменти києво-чернігівських церков, завглибшки на 2—3,5 м, завширшки 1 м, укладалися із двох рядів грубого каміння, яке заливалося своєрідним цементом. Най-давніша українська цегла буда дуже тонка і квад­ратна за формою. Пізніше вона стала наближатися до сучасної: грубішала і ви­довжувалася. Стіни церков укладалися з тонких полос цегли навпереміну із грубішими полосами цементу. Києво-чернігівський цемент, особливого хіміч­ного складу, був дуже тривкий, тому його вживали раніше як цеглу. Для пев­ності стіни зв'язували дерев'яними та залізними шпугами, а для зменшення тя­гаря склепінь у міжаркадні вітрила клали глиняні горщики. У деяких будівлях клали такі горщики й у стіни. Дехто з дослідників вважає їх голосниками-резонаторами.

Для 2-ї пол. XI ст. характерним є поширення культового будівництва в ба­гатьох давньоруських центрах. У цей час масово засновуються монастирі, нові кам'яні храми. У Києві це собори. Дмитрів-ського (пізніше Михайлівського Зо­лотоверхого), Михайлівського Видубицького, Печерського, Кловського монас­тирів. (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Михайлівський собор-Видубицького монастиря».)

Це найдревніша споруда на Видубичах. Собор був закладений князем Все­володом у 1070 р. Храм будувався у два етапи. Вже до повністю завершеного основного об'єму добудовувалася із західного боку башта зі сходами на хори і нартекс.

Сучасний Михайлівський собор являє собою кубоподібну споруду з однією апсидою і єдиною банею, що здіймається над похилим дахом. Східна частина споруди і купол мають чітко окреслені барокові форми, а західна частина має всі ознаки давньоруської будівельної техніки.

Був вироблений новий тип монастирського храму, який поширився згодом по всій Русі й став особливо характерним для XII Ст. Першим його зразком був Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.). Він становив собою хрещату шестистовпну будівлю, увінчану однією банею. Храм був тринефним, одноглавим, без галерей. Зі сходу нефи завершувалися гранчастими апсидами, із заходу стояв нартекс — притвор, над яким розташовувалися хори.

У Києві за типом Успенського збудовано Михайлівський Золотоверхий храм (1108 р.). Фасади його були розчленовані пілястрами, прикрашені меандровими фризами. Із новацій слід згадати оригінальний метод зведення башти зі сходами на другий поверх. Вона майже повністю вписана в західний притвор храму.

У другій половині XII ст. в зодчестві придніпровських князівств відбули­ся серйозні зміни традиційних для Київської Русі архітектурних форм: в Ов­ручі (церква Василія, зодчий — Петро Мілонег), Смоленську (церква Міхаїла Архангела), Чернігові (П'ятницка церква) та інших містах будувалися одноглаві храми з арками, ярусною композицією верха, лопатками на фасадах.

У кінці XII — на початку ХЇІІ ст. монументальна архітектура Русі розви­валася шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції, нагадують башти. Особливу увагу архітектори приділяли профільованим пілястрам, вертикальні лінії яких надають храмам незвичай­ної стрункості, а також порталам, складний і розвинутий профіль яких доб­ре поєднується з пілястрами. У цих елементах, можливо, проявився вплив давньоруської дерев'яної архітектури. У цей час були зведені храми Трьох­святительський (1189 р.) у Києві, Св. Василія (1190 р.) в Овручі, Апостолів (1197 р.) у Білгороді. Не виключено, що будівничим, принаймні окремих із них, був знаменитий київський архітектор Петро Мілонег, який працював при дворі великого київського князя Рюрика Ростиславича. Він особливо прославився зведенням складної гідротехнічної споруди, яка мала запобіг­ти руйнуванню дніпровськими водами церкви Св. Михайла Видубицького монастиря.

Новий архітектурний стиль найвиразніше проявився у П'ятницькій церк­ві (XIII ст.) Чернігова. Це чотиристовпна баштоподібна споруда із трилопасним стрілчастим завершенням. Усі фасади розчленовані складнопрофільними пілястрами, аркатурними поясами, поребриком, нішами. Перспекти-вні портали церкви заглиблені в товщу стін. Придніпровський архітектурний стиль кінця XII — початку XIII ст. справив помітний вплив на архітектуру Смоленська, По­лоцька, інших центрів Русі. Новий стильовий напрямок був еквівалентний за­хідноєвропейській готиці.

Отже, давньоруське зодчество - одна з найяскравіших сторінок худож­ньої культури доби середньовіччя. Давньоруські будівельні надбання були тим безпосереднім ґрунтом, на якому формувалася українська архітектура XIV — XV ст.

Чи є до доповідача запитання? (Учні задають запитання, до­повідач відповідає.)

Я художник, який створює свої зображення чи візерунки за допомогою однорідних чи різних за матеріалом частинок (каменю, смальти та ін.). Мозаїка — один із видів мону­ментального мистецтва.

У Київській Русі мистецтво мозаїки досягло високого розквіту.

Із часом (кінець XII—ХИІ ст.) мозаїку стала витісняти більш дешева і до­ступна фреска. Фреска — техніка живопису фарбами (на чистій чи вапняній воді) по свіжій, сирій штукатурці, яка під час виси-хання утворює тонку прозо­ру плівку карбонату кальцію, що закріплює фарби і робить фреску довговіч-ною. Штукатурний грунт для фрески кладеться, як правило, в декілька шарів і скла­дається з гашеного вапняку, мінеральних наповнювачів (кварцовий пісок, поро­шок вапняку, роздрібнені цеглини чи кераміка), іноді у склад підґрунтя додають органічні добавки (солома, льон). Наповнювачі запобігають розтріскуванню шту­катурки. Для фрески використовують фарби, що не вступають у хімічні сполуки з вапняком. Використовуються в основному натуральні земляні пігменти (охри, умбри), а також марси, синій і зелений кобальт. Рослинні фарби (індиго і бакани), кіновар, сині, а іноді й чорні фарби наносяться на вже висохлу штукатурку за допомогою клею. Фреска дозволяє користуватися тонами в їхню повну силу, але під час висихання фарби сильно бліднішають. Для мистецтва Візантії, Старо­давньої Русі був характерним прийом античних майстрів — закінчувати фрески по сухому за допомогою темпери (фарби, зв'язуючою речовиною яких є емульсія з води та яєчного жовтка, а також із розведеного на воді рослинного чи тварин­ного клею, змішаного з маслом).

Перші храми Київської Русі прикрашали переважно візантійські майстри. Мозаїчні та фрескові композиції Софійського собору в Києві, виконані у другій половині XI ст., майстерно узгоджені з архітектурними розчленуваннями, відоб­ражали напружене духовне життя персонажів (святі, члени великокнязівської сім'ї), що передавалося зосередженим на глядача поглядом широко розкритих

великих очей. Багато динаміки було у світських сценах танку, охоти (розписи веж Софійського собору в Києві). (Відбувається перегляд комп'ютерної презен­тації «Мозаїки та фрески Київської Русі» (розділ «Софійський собор»).)

Розмаїття мозаїк, фресок, що покривали стіни, стовпи, арки, підбанний про­стір, косяки віконних прорізів, вражало своєю красою, загадковим світом об­разів. На південній і північних стінах централь-ного нефу було зображення ро­дини Ярослава Мудрого, на західній (яка згодом обвалилася) - портрет самого засновника Софії. У баштах передані сцени полювання, приборкання диких ко­ней, дійства скоморохів, музикантів, танцюристів. Особливий інтерес виклика­ють фрески, які розповідають про візит Ольги до Константинополя, прийняття її візантійським імператором, відвідання іподрому.

Князь Ярослав Мудрий так шанував Пречисту Діву, що наказав іконопис­цям створити з мозаїки над вівтарем Софійського собору величний образ Пре­святої Заступниці, Яка підносить руки в молитві.

Ось як описував цей чудотворний образ один із мандрівників: «Зріст Бо­городиці величезний, як і всі її діяння на Русі. Вона стоїть на золотому камені, покладеному в непохитну основу для всіх, хто прибігає під її захист. Небесного кольору її хітон, червлений пояс, і на ньому висить черезплічник, яким Вона ви­сушує стільки сліз. Блакитні поручі на її зведених до неба руках. Золоте покри­вало опускається з голови та перекинуте, як мофорій, на ліве плече, на' знамення її покрову, ширшого за хмари, за гласом церков-них пісень. Світла зірка горить на чолі Богоматері та дві зірки на раменах: бо Вона Сама Мати Невга-симого Світла, була для нас Зорею Невгасимого Сонця». На великій дузі склепіння, в усю її довжину Ярослав Мудрий наказав викласти чорною мозаїкою по-грецьки напис, який перекладається так: «Бог

посеред нього — воно не захитається; Бог допоможе йому зранку» (Пс. 45, 6).

Відтоді серед киян поширився переказ, що місто їхнє не загине доти, до­ки тримає над ним руки Божа Мати в Софійському соборі. І справді, коли віра в людях послабшала, коли вони забули про покаяння та зашкарубли у гріхах, коли князі стали шматувати рідну землю на малі вотчини і лити кров у братов­бивчих усобицях, прийшла покаранням на київські землі орда хана Батия. Тата­ри спалили Київ, сплюндрували Софійський собор. Але стіна, на якій викладе­но чудотворний образ Божої Матері з піднятими в молитві руками, залишилася неушкодженою. Так само непохитно простояла вона дев'ять віків — витримала всі руйнації та перебудови храму. Тому цей образ і стали називати «Неруши­мою Стіною».

А ще називають його Орантою. Із грецької мови це слово перекладається як «Молитвениця». Богородицю-Оранту зображають із піднятими в молитві рука­ми та долонями, розкритими назовні. Це жест заступницької молитви.

У мозаїках Михайлівського Златоверхого монастиря в Києві (1108 р.) ди­намічність композиції, невимушеність руху поєднуються з підкресленою індиві­дуалізацією зовнішності окремих святих. (Відбувається перегляд комп'ютерної презентації «Мозаїки та фрески Київської Русі» (розділ «Михайлівський Злато­верхий монастир»))

Подібно до Софії, церква Михайлівського Золотоверхого монастиря бу­ла вся вкрита фресками і мозаїками. Стиль Михайлівського стінопису має західноєвропейські, романські впливи. Мистецтво цих мозаїк за походженням було візантійське, але саму мозаїку виконали київські учні греків.(Уч«і перегля­дають слайди: фігури апостолів із - «Євхаристії»-; фрагмент мозаїки Михайлівсь­кого Золотоверхого монастиря в Києві, закінченого в 1108 р.)

Коли із XIII ст. мозаїку стала витісняти фреска, зросла роль місцевих майст­рів фрескового живопису, які внесли елементи свого бачення цього мистецтва. У розписах кольорове моделювання змінюється лінійним, фарби світлішають, у типах облич, костюмах отримують перевагу слов'янські риси (фрески Ки­рилівського монастиря в Києві, остання третина XII ст.). (Відбувається пере­гляд комп'ютерної презентації «Мозаїки та фрески Київської Русі» (розділ «Ки­рилівський монастир»).)

Як бачимо, стіни і склепіння оздоблює мистецький фресковий розпис. Най­краще збереглися фрески південної апсиди (наприклад, «Кирилівського приділу»), котрі ілюструють «діяння» святих Кирила й Афанасія Олександрійського.

Чи є до доповідача запитання? (Учні запитують, доповідач від­повідає.)

Я художник, який пише ікони. Іконопис — вид живопису, релігійного за темами і сюжетами і культового за призначенням. Ікони — жи­вописні композиції, які виконувалися на дерев'яних дошках, полотні спочатку в техніці енкаустики (дуже прогріті воскові фарби наносилися на ділянки основи, прогріті розпеченою бронзовою лопаткою). У візантійських іконах енка­устика поступово витіснялася восковими фарбами на скипидарі та восковою темперою (емульсією з домішкою летючих масел), менш міцними, але техно­логічно менш складними. Ця техніка вплинула на написання ікон і в Київ­ській Русі.

Перша монументальна культова споруда Київської Русі — Десятинна цер­ква — була прикрашена фресками та іконами, привезеними з Візантії. Однак київські майстри блискавично створили власну систему художніх цінностей. На основі глибинних місцевих традицій постали осучаснені національні худож­ні школи. Того часу Київ був центром іконопису Київської Русі: про це свідчить і одна із чудових ікон початку XII ст., відома під назвою «Велика Панагія». Але якщо мозаїку та фресковий розпис ми можемо побачити й зараз, наприклад у со­борі святої Софії, то ікон збереглося вкрай мало. Іконі Вишгородської Богоро­диці в цьому сенсі пощастило. Ставши головною святинею Київської держави, вона дійшла до наших часів, хоча і втратила свій первісний вигляд. (Відбувається показ ілюстрації ікони за допомогою комп'ютера.)

Іконопис у Київській Русі був справою священною. Строге наслідування канонічним приписам, з одного боку, збіднювало процес творчості, тому що об­межувало можливості самовираження іконопис-ця, бо іконографія образу, як правило, була вже заданою, але, з іншого боку, змушувала художника всю свою майстерність, всю увагу звернути на сутність «духовного предмету», на досяг­нення глибокого проникнення в образ та відтворення його витонченими засо­бами.

Ікона складалася із чотирьох основних частин — шарів. Перший шар — щит із дерев'яної дошки (чи шматка полотна) — є її основою. На лиці дошки роби­лося невелике заглиблення — ковчег, обмеже-ний по краям дошки трохи підви­щеними над ним полями. Поля ікон XI—XII ст., як правило, широкі, а ковчег глибокий.

Другий шар — ґрунт, чи левкас, приготовлений із порошку крейди із клеєм. В іконах, починаючи із XII ст., робилася «чеканка» по визолоченому левкасу.

Третій шар — саме живопис, що складався з рисунка і пігментів, які були виготовлені з натуральної яєчної емульсії (темпера) чи на штучній — казеїново-масляній основі. На підготовленій поверхні ґрунту виконувався рисунок. Пер­ший промальовок робили легким дотиком м'якого вугілля з гілок берези, дру­гий — чорною чи коричневою фарбою. Подальша робота фарбами виконувалася в суворій послідовності. Спочатку ділянка, що була відгороджена контурами ри­сунка, прокривалася тонкими шарами відповідних фарб у такому порядку: фон (якщо він не золотий), гори, забудови, одяг, відкриті частини тіла, ліки. Піс­ля цього виконувалося вибілення, завдяки якому висвітлювалися опуклі деталі предметів (окрім ліків та рук). Поступово, додаючи до фарби білила, прокри­вали все менші ділянки висвітлення. Останні штрихи наносилися вже чистими білилами.

Для створення більшої об'ємності того, що зображувалося на затемнені ді­лянки наносився тонкий шар темної фарби. Далі тонкими лініями промальо­вувалися всі риси обличчя і волосся. Потім наносилися світлі бліки на опуклі частини обличчя: лоб, скули, ніс, прядки волосся білилами чи охрою з великою кількістю білил. Далі наносилися «рум'яна». Червону фарбу тонким шаром на­носили на губи, щоки, кінчик носа, в куточки очей, на мочки вух. Після цього рідкою коричневою фарбою промальову-вали зіниці очей, волосся, брови, вуса, бороду.

Відповідно робота над іконою ділилася на чотири етапи: вибір основи, на­кладання ґрунту, живопис і закріплення його оліфою.

На той час був відомий преподобний Аліпій-іконописець, подвижник Киє­во-Печерського монастиря. Батьки його віддали у «научение иконного воображения» до грецьких майстрів, що прибули для прикрашення храмів Лаври у 1083 р. По завершенню розпису лаврських соборів він залишився в обителі та був настільки вправним у своїй справі, що за благодаттю Божою, як читаємо в житії, «види-мьім изображением на иконе воспроизводил как бы самый духовный образ добродетели, ибо он обучал-ся иконописному искусству не ради стяжания богатства, но ради стяжания добродетелей».

Але ікони, що відносилися до епохи Київської Русі, зокрема твори худож­ника Аліпія, що мав велику популярність в той період, не збереглися.

Новгородський іконопис XI — другої половини XII ст. близький до візан­тійського напряму мистецтва Київської Русі (ікони «Устюжское благовещение», «Ангел Златые власы». (Відбувається показ ілюстрацій даних ікон за допомогою комп'ютера; а також — перегляд презентації «Ікона Холмської Бо­городиці»)

Понад тисячу років минуло з того часу, коли християнство прийшло в Ук­раїну. Рівноапостольний князь Володимир Великий відкрив Золоті ворота Киє­ва православному християнству.

До Київської Русі із Царгорода було завезено чотири апостольських ікони: Вишгородську, Белзьку, Києво-Печерської лаври і Холмську.

Проте у XIII ст. Вишгородська стала Володимирською. Сьогодні вона зна­ходиться у Москві і проголошена найбільшою святинею Росії.

Волзька у XIV ст. стала Ченстоховською і вшановується польським народом як символ католиць-кої віри.

Ікона Успіння Богородиці Києво-Печерської лаври під час війни 1941 р. загинула.

Тільки одна ікона — Холмської Богородиці — залишилася в Україні.

Чудотворна ікона Холмської Богородиці є однією з найвідоміших ікон християнського світу. Вона має трагічну історію, сповнену таємниць. Проте її доля була тісно пов'язана з містом Холмом. За переказами, ікона була написана євангелістом Лукою і, можливо, була у шлюбному посагу Анни, котра стала під вінець із князем Володимиром Великим.

У 1001 р. на Давидовій горі в місті Холмі побудували собор Пресвятої Бо­городиці, куди постави-ли ікону. Із того часу ікона стала називатися Холмською. У 1240 р. полчища татар взяли в облогу місто Холм. Благаючи порятунку, міща­ни молилися перед іконою Пречистої. Коли мешканці винесли ікону на кріпосні вали, татарам здалося, що мури, які оточували місто Холм, піднялися до неба, і загарбники кинулися втікати.

Іконографічний тип Холмської Богоматері — рідкісний на східнослов'янських землях. Його характерною особливістю є передовсім поза фігури Христа: мало­літній Бог-син напівлежить на правій або лівій руці Богоматері. Голова Марії зазвичай нахилена, Ісус, у свою чергу, дивиться на матір, заки-нувши голову. Правою рукою він благословляє, лівою — тримає сувій, ніжки його схрещені. Подібний іконографічний тип мистецтвознавцями називається, згідно з умовно прийнятою термінологією, «Оди-гітрією».

Ікона Холмської Богоматері навіть у своєму нинішньому пошкодженому стані виразно засвідчує талант і неординарність маляра-виконавця. Його са­мобутність розкривається не тільки в майстерності, з якою він моделює лики (на якійсь невловимій грані між конкретністю форми та її умовністю). Іконо­писець підпорядкував задум твору максимально акцентованій ідеї єдності Ма­тері та Сина, спрямувавши погляд Марії на своє Божественне Дитя. Цей погляд цілковито зосереджений на Христі (у більшості Богородичних ікон Марія або звернена поглядом до глядача, або заглиблена в себе), чим підкреслено спільність долі Богородиці й Христа, виражена покірність Божій Волі. І саме в цьому, мабуть, особлива містична сила образу.
Учитель.

Чи є до доповідача запитання? (Учні запитують, доповідач від­повідає.)

Я художник-ілюстратор. Ілюстрація — це зображення, що супроводжує, доповнює та наочно пояснює текст (малюнки, гравюри, фотознімки, репродукції тощо). Вибір виду ілюстрацій залежить від ме­ти, яку ставить перед собою художник, їхня наявність дає змогу авторам зробити більш чітким, точним та вмотивованим виклад матеріалу в книзі.

Розвиток мистецтва ілюстрації тісно пов'язано з історією книги. Первіс­ні рукописи ілюструвава-лися мініатюрами (від лат. minium — кіновар, сурик, якими у стародавні часи забарвлювалися рукопи-сні книги). Мініатюра — це твір образотворчого мистецтва, що відрізняється невеликими розміра­ми і тонкістю художніх прийомів. Книжкова мініатюра — зроблені від ру­ки малюнки, багатокольорові ілю-страції гуашшю, клеєвими, акварельними та іншими фарбами в рукописних книгах, а також образотвор-чо-декоративні елементи оформлення цих книг — ініціали, заставки тощо. Після винаходу книгодру-кування та ксилографії (гравюри на дереві) ілюстрація стає скла­довою частиною графіки.

В XI ст. у Стародавній Русі мініатюри в основному наслідували візантій­ські художні традиції. Оформлення багато прикрашених рукописів XI—XII ст. (наприклад, «Остромирово Євангеліє», 1056—1057) наслідувало техніку перегородчатої емалі на багаточисленних віртуозних за виконанням ювелір-них виро­бах ремісників Київської Русі. У цей час домінує умовність і плоскісність зоб­раження поруч із ювелірно-віртуозною манерою виконання дрібних малюнків, що вплітаються у текст. У XII—XV ст. поряд із мініатюрами, близькими сучас­ним їм фрескам та іконам, трапляються живі та безпосередні малюнки на полях. (Перегляд презентації «Книжкова мініатюра Київської Русі».)

Чи є до доповідача запитання? (Учні запитують, доповідач від­повідає.)

Ви прослухали виступи представників професій, які зробили вагомий внесок у розвиток культу-ри Київської Русі. А зараз вашим практичним завданням буде виконання ескізу фрески «Софійський собор». (Учні виконують малюнок по манці, імітуючи техніку виконання фрески.)

Спадщина Київської Русі стала значним вкладом у світову куль­туру та визначила подальшу еволюцію давньоруського мистецтва.

Учитель оцінює роботу учнів на уроці,

Підготувати запитання до інтерактивної гри «Запитання — відповідь» за те­мою: «Художня куль­тура Київської Русі».

10 клас

ТЕМА: Художня культура польсько-литовської доби.

• Які види мистецтва розвивалися у часи Київської Русі?

• Як виглядали архітектурні споруди міста?

• Чи існувала скульптура? Якщо ні, то чому?

• Чи існував монументальний живопис?

• Що таке мозаїка? Де використовували цю техніку? Що таке смальта?

• Назвіть поширені у той час види ужиткового мистецтва.

• Яка музика звучала?

• Чи існував театр?

• Чи можна сказати, що здобутки митців періоду Київської Русі, надихають сучасних майстрів? Наведіть приклади.

Час між XIV та початком XVII ст. був дуже трагічним для людей, які жи­ли на території України. Роз'єднання земель, відсутність єдиного політично­го центру, соціальне та національне гноблення збоку польських, литовських, угорських, турецьких та інших завойовників, постійна боротьба з татарами. За таких умов продовжується формування українського народу і з'являється такий самобутній політико-культурний феномен, як козацтво.

• Чи легко було за таких обставин зберігати національну культуру: мову, му­зику, традиції? (Дуже важко, тому гир існував тиск на мову, писемність, традиції.)

• Що міг протиставити народ для збереження своєї культури, крім зброї? (Ук­раїнський народ дбав про збереження усної та писемної мови, передавав із покоління до покоління традиції, казки, пісні; зберігав основи побуту: одяг, ужиткове мистецтво, свята, а головне — православну віру.)

• Чи підпадали під іноземний вплив українці? (Безперечно, але не завжди цей процес можна вважати негативним.)

• Синтез культур — це позитивне чи негативне явище? (Позитивне, але за умови збереження основ своєї культури.)
Зародження «народної козацької» культури

Особливу субкультуру утворило Запорізьке козацтво, яке пристосувалося до екстремальних умов життя на прикордонних землях. Воно займало вільні землі, які не було кому боронити. Оскільки існу-вання такого суспільного прошарка не було передбачене Литовськими статутами, воно привласнило собі статут, який надавався шляхті та лицарству. Це був простір безпосереднього контакту із «чужим», кочівницько-мусульманським світом. За соціально-куль­турним змістом Запоріжжя було такими собі дверима у «світ навиворот», що визначає парадоксальний аскетично-мілітаристський і карнавально-сміховий характер його існування (суворі звичаї і кумедні ритуали, лицарство і легко­важність, дисци-пліна і анархія, взаємодія східних і західних впливів у побуті та методах ведення війни).

А тепер розглянемо види мистецтва, які формуються у цей час. Будь ласка, організуйте три групи. Перша група готує розповідь про архітекту­ру. Друга — про образотворче мистецтво. Третя — про ювелірне мистецтво. Пот­рібний матеріал ви знайдете у зошитах.

Знайдіть текст, який відповідає вашій темі, прочитайте його, складіть усний план для розповіді. Розподіліть текст поміж членами групи і приготуйте пові­домлення для всього класу. (Учні виконують завдання.)
Архітектура доби Козаччини

Архітектура цього часу базувалася переважно на традиціях давньоруської епохи. Починають кристалізуватися національні риси. Тепер не тільки церкви та монастирі будуються з каменю, а і світські будівлі. Паралельно формується стиль української дерев'яної церкви — трибанної та п'яти-банної із чітким поді­лом храму на три частини: вівтар, власне церкву та «бабинець». Вікнам і дверям надається шестикутна форма.

При будівництві церков на Західній Україні поєднують візантійський, ро­манський та готичний стилі. Церкви, які стояли за межами міст, будували міц­ними та неприступними, як фортеці. Це були церкви — твердині. Навіть мо­настирі будували, як фортеці, через постійну загрозу татарського нашестя та феодальних усобиць.

У Галичині (Львові та Перемишлі) широко представлена у церковному і світському будівництві готика.

Поява артилерії з її руйнівною силою викликала необхідність будови замків із каменю, які підсилюють вежами, бійницями. У будову замків проникають еле­менти європейського ренесансу. Такі укріплення характерні для Галичини, Во­лині і Поділля (Луцьк, Володимир-Волинський, Острог, Львів, Кам'янець — Подільський, Хотин, Бережани, Олесько, Меджибіж).

У Східній Україні не було достатньо каменю і будівництво велося з дере­ва. Фортеці мали земля-ні вали, дерев'яні стіни і башти, які могли оточуватися ровом з водою. Населення тут було мало, міста невеликі. Постійні набіги татар та княжі усобиці вимагали від людей доцільності в будівництві. Це сто-сується таких міст, як Житомир, Умань, Черкаси, Путивль, Чернігів, Канів, Стародуб. На півдні України осіле населення будувало міста з каменю, засновуючи міста-фортеці. Так, у Криму це Судак, Феодосія, Севастополь, Балаклава. Але най­більшою стала фортеця, яка розташована в сучасному Білгород-Дні-стровському. Вона має три лінії оборони та 26 башт.

У цей час образотворче мистецтво досягло значних вершин, тому що поль­ські королі замовляли розписи церков та палаців саме «руським» майстрам фрескової техніки. Але сюжети поступово змінювалися: до них проникли народ­ні та світські мотиви, побутові подробиці.

Найкращими зразками вважаються фрески з Кирилівської церкви Києва (XIV ст.) та Вірменської церкви у Львові. У релігійні сюжети введені побутові та пейзажні мотиви.

Традиційне іконописання також включало певні побутові подробиці, пос­тупово відходячи від ві-зантійських канонів. Іконописець, а згодом — перший галицький митрополит Петро Рутенський з Воли-ні, став навіть засновником московської школи іконопису. Святі образи набули більш вільних рухів, ла-гід­ного виразу обличчя, вони позбавилися візантійської нерухомості та урочис­тості, стали більш земни-ми. Улюбленими сюжетами стали «Юрій Змієборець» і «Страшний суд».

Останній сюжет під впливом замовників — заможних селян та міщан — пос­тупово набував сатиричного забарвлення. (Демонструється фрагмент із фільму «Андрій Рубльов». Відбувається обговоренім сюжету розписів нової церкви.)

Книжкова мініатюра і графіка як напрями мистецтва продовжували розви­ватися. До традицій візантійського стилю все частіше проникали риси готич­ного та ренесансного стилів. Тексти прикра-шалися заставками, великими ор­наментованими літерами, багатими фарбами, серед яких переважали чорна та червона. Особливо цінними вважаються Галицьке Євангеліє (XIV ст.), «Житіє Бориса і Гліба», «Радзивилівський літопис» (XV ст.), Пересопницьке Євангеліє (XVI ст.).

На цей вид мистецтва був великий попит через появу прошарку достат­ньо заможних людей: ма-гнатів, купців, багатих міщан. Але із занепадом Києва були забуті і втрачені старовинні техніки, витоки яких ми знаходимо ще у Ві­зантії. Ювелірне мистецтво опинилося під впливом різних культур: європей-сь­кої (німецької), східної. Оскільки Львів був важливим вузлом у торгівлі схід­ними товарами, а магнати і шляхта із задоволенням замовляли зброю і кінські убори східного стилю, українським майстрам дово-дилося комбінувати стилі, що, у свою чергу, народжувало новий, самобутній напрямок у ювелірній справі. Дізнавшись про успіхи українських майстрів, польська влада ввела таке обме­ження: майстрами ювелірних золотих цехів могли бути тільки поляки і католи­ки. Тому православні українці почали роз-вивати ливарне мистецтво зі срібла, бронзи, олова та міді. Вони відливали і художньо оздоблювали гармати, ліхтарі, чаші, світильники і різноманітний посуд.

Самостійна робота зі зразками мистецтва цієї доби. Це фраг­менти з документального фільму «Дорогами України» , картки із зображенням об'єктів культури цього часу.

Відшукати у своєму місті (сфотографувати), у книжках, у кіно зразки мистецтва цієї доби, розказати про свої знахідки і показати на наступному уро­ці у зручній формі.

10 клас

ТЕМА: Первісні музичні інструменти. Музична куль­тура східних слов'ян, античних міст Північ-ного Причорномор'я. Музична культура Київської держави: народна, придворно-світська, церков­на. Давньоруські музиканти, музичні інструмен­ти.

Два тижні тому ви отримали завдання і працювали самостійно у групах. Сьогодні я очікую на високий рівень результатів вашої діяльності, бажаю вам отримати задоволення від роботи. А що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку? (Учні розповідають про свої очікування.)

Український народ має славу дуже музичного народу. Музичні традиції на території сучасної України існують із доісторичних часів.

Відносно походження музичного мистецтва висувалися різні гіпотези, згід­но з якими витоками мистецтва були інтонації збудженого мовлення (Г. Спенсер), спів птахів і тварин (Ч. Дарвін), ритми роботи первісних людей (К. Бюхер), їхні звукові сигнали (К. Штумпф), магічні заклинання (Ж. Ком-бар'є). У сучасній науці, яка спирається на археологічні та етнографічні дослідження, вважається, що музика поступово виділилася з первісного синкретичного прамистецтва, що містило в собі зародки танцю, поезії та інших видів мистецтва.

Запитання до учнів

• Із якого часу наші пращури почали користуватися першими музичними інс­трументами?

• Як виглядали ці музичні інструменти? На яких заходах їх використову­вали?

• Як змінювались із часом музичні інструменти?

• Які існують групи інструментів? Як вони звучать?

• На яких заходах звучали музичні інструменти в епоху Київської Русі?

• Чи можемо ми навчитись грати на стародавніх музичних інструментах?

Уважно слідкувати за вашою роботою й оцінювати її буде група «Експер­тів». Для цього вони мають оціночний бланк.

Матеріал подається у формі драматичного спектаклю, де учитель виступає ведучим.

Дійові особи: Ведучий; Учні

Ведучий. Слово надається групі «Етнографів».

Учень

На думку вчених, найдавніші прояви музичного мистецтва у наших пращурів спостерігалися вже приблизно сорок тисяч років тому. Серед знайде­них предметів ужитку тих часів трапляються первісні музичні інструменти або їхні зображення на посуді чи коштовностях.

У Маріупольському могильнику 1931 р. знайдено сім дудочок із пташиної кістки періоду неоліту, а львівська археологічна експедиція 1953 р. знайшла на стоянці Молодове Чернівецької області флейту з рогу північного оленя. Вчені вважають, що це найдосконаліший з усіх відомих палеолітичних музичних інс­трументів. Він має один поздовжній штучний отвір і чотири поперечних у найтоншій, спеціально обробленій мундштучній частині, а в нижній частині — ще два невеликі отвори.

Збагачують наші уявлення про давній музичний інструментарій і археоло­гічні знахідки на Мізинській палеолітичній стоянці поблизу Чернігова. Тут уче­ним пощастило натрапити на цілий Інструментальний комплекс з ударних інс­трументів, виготовлений ц різних кісток мамонта: лопатки, стегна, тазу і щелепи та черепу. Він був створений нашими пращурами для озвучування обрядових ритуалів.

Виділення музики в самостійний вид мистецтва відбувалося в пе­ріод розкладу первісного суспільства. У цю епоху в міфах різних народів фіксу­ють уяву про музику як про могутню силу, що здатна керувати природою, при­боркувати тварин та зцілювати людей.

Музика супроводжувала життя від народження до смерті. Відтак, музичні інструменти входили у повсякденне життя з давніх часів.
Учень.

Археологи стверджують, що перші духові інструменти виготов­лялися з очерету, кістки або рогу тварини, морської мушлі, шкаралупи горіха, дерева тощо. ЦІ інструменти застосовувалися в повсяк-денному житті наших пращурів. Уже в ті часи існувало три різновиди духових інструментів, що відріз­нялися певними засобами звукоутворення. Це — свистячі (прототип і родона­чальник флейти), язичкові (прародич усіх дерев'яних духових інструментів, де звук утворюється за допомогою коливання повітряним струменем тростинки) і лійкоподібні, де звук витягається вібрацією губ за допомогою мундштука (пра­щури сучасних мідних духових інструментів).

У побуті древніх,слов'ян докиївського періоду (до IX ст.) духові інструменти широко викорис-товувалися. Підтвердження цього — унікальні ек­спонати, виявлені при археологічних розкопках у басейні Дністра в с. Молоде Чернівецької області. У древніх відкладеннях, чий вік сягає 18 тис. р., знайдено прототип сучасної флейти. Це сорокасантиметрова кістка тварини, в якій зроб­лено три отвори для створення звуків різної висоти. На думку вчених, такі інс­трументи застосовувалися під час полю-вання. Під час розкопок пізніших відкла­день знайдено інший інструмент, на якому було вже чотири отвори, що свідчить про еволюцію цього -«видовженого» музичного інструмента.

На фресках північної вежі Софійського собору в Києві можна побачити деякі види духових музичних інструментів. Йдеться про зображен­ня на стіні сцени княжого полювання, де знайшлося місце і для придворних музикантів. Один із інструментів, використовуваних для гри, нагадує попе­речну флейту, два інших схожі на гобой. Під час археологічних розкопок не­одноразово траплялися свистячі іграшки у вигляді фігурок тварин і птахів. Ці найпростіші древні інструменти також можна віднести до сімейства флей­тових.

До групи амбушурних або мундштукових інструментів належать роги та дерев'яні труби різних розмірів. Прикладом можуть служити гуцульські трем­біти, які є вівчарськими трубами, що дійшли до нас із давніх часів.

Цікаво, що багато стародавніх музичних інструментів, наприклад, такі, як сопілки, сурми, труби, бубни й багато інших, збереглися і дійшли до наших днів без особливих змін.

Дякуємо за цікаву доповідь. Послухаймо групу «Гудаки», яка самостійно знаходила і опрацьовувала матеріали, пов'язані зі старовинними струнними інструментами.

Гудок — триструнний скомороший музичний інструмент із корпусом грушо­видної форми, на якому грали лукоподібним смичком. Під час гри стоячи корпус упирали до грудей, сидячи — ставили на коліно. Мелодію здебільшого грали на одній струні: дві інші зву­чали як бурдонні, тобто на постійній висоті.

Гуслі — старовинний щипковий музичний інструмент слов'янського походження, у якому струни натягнуто на трикутний дерев'яний резонаторний ящик. Виконавець на гуслях називається гуслярем. Звук отримують при защи­пуванні струни пальцем.

Дякуємо групі «Гудаки» за висвітлен­ня питання! Запрошую групу «Сурмачі»: вони готували розповідь про старовинні духові інструменти.

Сурма — старовинний військовий духовий інструмент, виготовле­ний із дерева; грали на ньому «сурмачі». Сурму послідово витіснили мідні інс­трументи.

Сопілка — народний духовий музичний інструмент, в Україні відо­мий із княжих часів. Виготовлявся з калинової гілки, бузини, ліщини, очерету та ін. Довжина сягала 30—40 см, у нижньому кінці просвердлювали 5—6 діро­чок. У західних регіонах побутували різновиди сопілки — денцівка, дводенцівка, флояра.

Зозулка — окарина, гусеня — духовий інструмент, з корпусом яй­цеподібної форми. Має патрубок зі свистковим отвором для отримання звуку. Для зміни висоти тону в корпусі є 7—10 отворів.

Для того, щоб пограти на бубні, дзвіночку, нам потрібно вивчити українську народну обрядову пісню «Не йди, не йди дощику». (Учитель роздає текст і ноти пісні, організовує розучування.)

Пропонуємо вам проспівати пісню, а ми будемо вам акомпанувати на музичних інструментах (виконують.)

Давайте повернемося до часів Київської Русі і дізнаємося, як іде використовувалися музичні інструменти. Будь ласка, група «Етнографи».

У часи Київської Русі з нагоди усіляких свят і віншувань органі­зовувалися різні ігри й танки. Це був давній слов'янський звичай: «Сходилися на ігрища, на танки й на всякі бісовські пісні»,— оповідає літописець про давні народні забави. На такі веселі сходини були призначені окремі витоптані май­дани, що також звалися ігрищами: «Ігрища втолочені, й людей велика сила, що починають пхати один одного»,— нарікає один проповідник. А втім ігри відбу­валися й на вулицях, і вже у ті часи масове перебування на вулиці означало на­родну забаву.

Найперші згадки про труби зустрічаються в описі облоги Києва пе­ченігами в 960 р. Городяни провістили про своє безвихідне становище воїнів воєводи Притича, що стояли на іншому березі Дніпра. Ті сіли у човни й засурмили у труби. До них приєдналися міські трубачі. Печеніги вирішили, що на допомогу їхнім ворогам прийшов князь Святослав, і побігли від міста геть.

Трубачам відвели велику роль у військових походах. От як описується похід на Болгарію київського князя Святослава: «Повеле воем обрачитесь і пойде полк по полце бьюще в бубони, і в труби, і в сопіли», У «Сказанні про Мамаєве побоїще» згадується, що перед битвою з татарами «начаша гласи трубні від обох країн зніматися».
Учень.

Якщо уважно роздивитися фрески північної вежі Софійського со­бору в Києві, то можна побачити деякі види духових музичних інструментів. Це зображені на стіні сцени княжого полювання, де знайшлося місце і для придвор­них музикантів. Один з інструментів, використовуваних для гри, нагадує попе­речну флейту, два інших схожі на гобой. -.

Нашим завданням було відшукати в Мережі фотографії, зобра­ження музичних інструментів, музикантів, книжкові мініатюри, відеокліпи фольклорних груп. Запрошуємо подивитися цікавий відеокліп групи «Ательє Драбина» під керівництвом Сави Бориса, м. Харків. (Демонструється віде­окліп на пісню «Божмалє», звучать архаїчні музичні інструменти східних слов'ян.)

Після такого виконання, мабуть, хочеться і вам зайнятись твор­чістю. Кожна група може брати участь у творчій роботі. За найкраще виконання групі додається шість балів.

Пропонуються римовані слова, з яких ви спробуєте скласти вірш. Час ви­конання — 2 хвилини.

Слова (орієнтовно):

труба — боротьба; ліра — віра; тарабан — барабан; кувички — синички.
Учитель Запрошую прочитати свої вірші. (Учні зачитують.)

Учитель. Підійшов час послухати групу «Експертів»

Оціночний бланк

1. Зміст:

У культурному житті нашого народу музика завжди відігравала важливу роль. Інструментальна музика є надзвичайно важливим елементом національної культури. Готуючись до уроку і виступаючи з доповідями, ви довели, що розви­ток музики, зокрема музичних інструментів є одним із проявів духовності на­шого народу.

На початку уроку ви розповідали, що очікуєте від уроку. Чи справдилися ва­ші очікування? (Учні розповідають про свої враження, результати очікування.)
VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вміти розрізняти стародавні музичні інструменти за групами (духові, струн­ні, шумові), виглядом, звучанням.

10 клас

ТЕМА Обрядовий пратеатр (стародавні народні ігри, свята, ритуали). Княжий театр. Мистецтво скоморохів.

сформувати уявлення про взаємозв'язки між давниною і сучас­ністю у сценічних видах мистецтва; розвивати уміння бачити в сучасному мистецтві прояви стародавніх обрядів; виконувати елементи народних обрядів із піснями; порівнювати українську ' художню культуру минулого і сучасності.

• Які види музичного мистецтва розвивалися в умовах Київської держави?

• Які були найдавніші жанри народних пісень?

• Чим відрізнялося ставлення до музичного мистецтва у греків і слов'ян?

• Якими були музичні інструменти?

• Чому вокальна та інструментальна музика довго не відділялися одна від од­ної?

Двом групам учнів (3—7 учнів) пропонується відтворити ритуальне дійство первісних людей, які збираються на полювання.

Наші пращури добре усвідомлювали свою залежність від сил природи. Існу­вання володарів лісу — лісовиків, мавок, русалок — було для них безперечним. Давні слов'яни вважали природу живою, наділеною розумом та волею. Тому, ідучи до володінь духів природи, вони зверталися до них із про-ханням про до­помогу, дозвіл взяти у природи її частку у вигляді тварини чи рослин. Своє звер­нення вони супроводжували музикою і танцем.

Зараз дві групи, після невеличкої репетиції, спробують відтворити цей ри­туал. А щоб це дійство було більше схожим на першооснову, вам надається мож­ливість використати прикраси і грим, а також слова стародавніх пісень.

Через 5 хвилин учні представляють свою роботу. У цей час учитель запи­сує на дошці тему наступного дослідження: «Види сучасного мистецтва, які за­родилися в обрядах первісних людей». Учитель пропонує класу згадати ці види і записує пропозиції на дошці. Учні занотовують у зошитах:

— інструментальна та вокальна музика;

— танець;

— пантоміма;

— мистецтво гриму та театрального костюму.

Для ознайомлення з народними іграми і ритуалами слов'ян та їхнім впли­вом на формування сучасних видів сценічного мистецтва учні переглядають фрагмент із х/ф «Андрій Рубльов» — «Свято. 1408 рік».

Під керівництвом учителя проводиться аналіз подій переглянутого уривку. Учні пригадують описи народних свят у літературі, кіно чи театрі (наприклад, «Сибірський цирульник», «Тіні забутих предків»).

Учитель пропонує переглянути інформаційні матеріали (див. додаток до уроку), пригадати знання з курсу історії, мультиплікаційні і художні фільми-казки і самим скласти невелике оповідання до цієї теми. (Можлива робота у ма­лих групах на 2—3 хвилини.)
Слово вчителя

Скоморохи у давні часи були універсальними акторами. Для ознайомлен­ня з їхнім мистецтвом

пропоную вам переглянути фрагмент із х/ф «Андрій Рубльов» - «Скоморох», а також уривок із фільму «Садко».

Висновки учнів

• Скоморохи — це народні актори, які поєднували в одній особі майстерність співака, музиканта, акробата, танцюриста, дресирувальника.

• Князі утримували при собі хори, оркестри, танцювальні ансамблі, запрошу­вали мандрівних акторів.

• Ставлення до скоморохів було різним. З одного боку, їх любив народ; з іншого ж — переслідувала церква; влада стежила за змістом їхньої діяльності і жорстоко карала за критику.

• Із якого виду діяльності починається формування театрального мистецтва?

• Чи можна вважати, що народні свята, релігійні дійства стали основою су­часних сценічних видів мистецтва? (Навести приклади.)

• Скоморохи — це актори чи порушники державних та релігійних законів?

Учитель оцінює роботу учнів у класі та рівень їхньої підготовки до уроку.

Звертати увагу на інформацію, що доповнить набуті на уроці знання, в кі­но, у книжках, на виставах.

При дворі Київського князя Святослава (1073-1076) існував оркестр. Про це свідчить ігумен Феодосій, який, увійшовши у кімнату, де сидів князь, «по­бачив багатьох, що грали перед ним; одні гусляні голоси подавали, інші музикійськими звуками голосили, інші органними, — і так усі грали і веселилися, як є обичай перед князем». Він пише: «Як плясці або гудці, або хто інший закличе на ігрище або яке зборище ідольське, то всі біжать, радуючись...

Диявол обурював такими та іншими обичаями, всякими хитрощами переваблював нас від Бога: трубами і скоморохами, гуслями й русаліями» (І. Крип'якевич. Історія української культури).

10 клас

ТЕМА: Художня культура України стародавньої доби

МЕТА: підвести підсумок щодо набутих учнями знань та вмінь із те­ми, виявити рівень їхньої обізнаності, розвивати розумові здіб­ності; активізувати пам'ять, виховувати інтерес до рідної культу­ри і мистецтва.

Завдання 1

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Унікальна пам'ятка наскельного мистецтва кам'яного віку:

а) Мізинська стоянка;

б) Маріупольський могильник;

в) Кам'яна Могила.

Завдання 2

Поширеними у Північному Причорномор'ї були:

а) монуметальний живопис;

б) скульптура;

в) станковий живопис;

г) архітектура.

Завдання З

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Унікальна археологічна знахідка, що належить до шедеврів мистецтва, на­шийна прикраса, що нагадує місячний серп, це:

а) бронзовий ланцюг;

б) золота пектораль:

в) срібна амфора.

Завдання 4

Найвизначнішою серед східноєвропейських культур мідного віку була слав­нозвісна... :

а) скіфська культура;

б) трипільська культура:

в) зарубинецька культура.

Завдання 5

Найвідоміша статуя, в якій відображено цілу систему язичницького світо­гляду, цс:

а) теракотова статуя;

б) Збруцький Святовит:

в) Богиня Деметра.

Завдання 6

Античні інструменти:

а) авлос;

б) арфа;

г) фортепіано.

Завдання 7

Із запропонованих слів викресліть зайве. Календарно-обрядові пісні України стародавньої доби: а) купальські пісні;

б) козацькі пісні:

в) русальні пісні;

г) веснянки;

д) жниварські.

Завдання 8

До родинно-обрядових пісень належать:

а) плачі й голосіння:

б) купальські пісні;

в) колядки і щедрівки;

г) весільні пісні:

д) колискові.

Завдання 9

Викресліть зайве.

Свята дохристиянського фольклору:

а) Купало;

б) Масниця;

в) Великдень:

г) Коляда. Завдання 10

Тема 2. Мистецтво Київської Русі

Завдання 1

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Яку першу культову споруду наказав спорудити князь Володимир у зв'язку із прийняттям християнства на Русі?

а) Надбрамну церкву;

б) Десятинну церкву;

в) Золоті ворота.

Завдання 2

На початку XIII ст. побудовано П'ятницьку церкву. В якому місті?

а) Києві:

б") Переяславі-Хмельницькому:

в) Чернігові.

Завдання З

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Яка споруда Чернігова була близька за своїм характером та складністю ком­позиції до Софійського собору в Києві?

а) Успенський собор;

б) Спаський собор:

в) П'ятницька церква.

Завдання 4

В якому році побудовано Софійський собор у Києві?

а) 1037 р.:

б) 1162 р.;

в) 1270р.

Завдання 5

Церква, побудована у Чернігові (ХИ-ХІІІ ст.), що являє собою невеликий чотиристовпний храм, це:

а) Овруцька церква;

б) П'ятницька церква:

в) церква Пантелеймона.

Завдання 6

Кого зображено на мозаїці у вівтарній абсиді Софійського собору?

а) Христа;

б) Анну;

Завдання 7

Назвіть пам'ятку архітектури давнього Галицько-Волинського князівства, збудовану близько 1200 р.

а) Кирилівська церква;

б) Церква Спаса на Бересті;

в) Церква Пантелеймона у Галичі.

Завдання 8 .

Хто є засновником Софійського собору?

а) Князь Володимир;

б) Ярослав Мудрий:

в) Святополк Ізяславович.

Завдання 9

Зображення на стінах Софійського собору сцен полювання на оленів, ди­ких коней, вепрів це:

а) мозаїка;

б) фреска:

в) вітраж.

Завдання 10

Назвіть першого з відомих вітчизняних майстрів-іконописців, який творив у Києво-Печерській лаврі.

а) Іоанн Тцесцес;

б) Капинос;

в) Аліпій.

Завдання 11

Розписи якого собору, побудованого у 1108 р. на честь перемоги над полов­цями, нагадували сюжети Софії Київської?

а) Спаського собору;

б) Троїцького собору;

в) Михайлівського собору.

Завдання 12

Одна з найдавніших ікон, присвячених Богородиці, це:

а) «Покрова»;

б) «Свята Варвара»;

в) «Велика Панагія».

Завдання 13

Як називається одна з найдавніших книг Київської Русі 1056—1057 рр.?

а) «Ізборник Святослава»;

б) «Остромирове Євангеліє»:

в) «Добрилове Євангеліє».

Завдання 14

Одна з ікон XIII ст. із зображенням перших руських святих — князів це:

а) ікона Бориса і Гліба:

б) ікона Святослава;

в) ікона Ізяслава.

Завдання 15

Головна брама Києва за часів Ярослава Мудрого це:

а) Михайлівська;

б) Золоті ворота:

в) Андріївська.

Завдання 16