Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­


V. Підбиття підсумків уроку



Сторінка3/5
Дата конвертації20.11.2018
Розмір2.2 Mb.
#65134
1   2   3   4   5

V. Підбиття підсумків уроку

Оцінювання групових доповідей


VІ. Домашнє завдання

Підготовка доповідей «Хорові концерти»


2. Випереджальне завдання

Підготуватися до захисту проекту на одну із запропонованих тем:

- «Пам'ятки українського бароко»;

- « Загадки Андріївської церкви »;

- «Маріїнський палац — перлина Києва»;

- «Собор Святого Юра — головний греко-католицький собор Львова»;

- «Почаївська Свято-Успенська Лавра — одна з найбільших святинь православ'я»;

- «Культ Божої Матері як Покровительки українського народу (козацькі «Покрови»)»;

- «Іконописні традиції в українській художній культурі козацької доби »;

- «Козак Мамай — один із найпопулярніших образів в Україні XVII— XVIII ст.»;

- «Портретний живопис XVII—XVIII ст.»;

- «Українська гравюра XVII—XVIII ст.»;

- «Шкільний театр XVII—XVIII ст.»;

- «Вертеп — народний ляльковий театр».

10 клас

ТЕМА: Хоровий концерт та його творці (М.Березовський, А.Ведель, Д.Бортнянський), збірка



Г.Сковороди «Сад божественних пісень»
МЕТА: розширити і поглибити знання учнів про творців хорового кон­церту та їхню творчу спадщину; розвивати творчі здібності учнів, навички аналізу музичних творів та вміння виступати зі своїми творчими досягненнями перед аудиторією, аргументувати влас­ні судження; прищеплювати інтерес до курсу «Художня культу­ра», виховувати патріотизм, національну гордість, самосвідо­мість, повагу до творчості українських митців.
ОБЛАДНАННЯ: відеофрагменти, аудіозаписи, фото пам'ятників композиторів, виставка літератури, творчі роботи учнів (композиції, вірші).
Заздалегідь учні працювали за вибором утрьох студіях: студії шанувальників творчості М. Березовського, студії шанувальни­ків творчості А. Веделя і студії шанувальників творчості Д. Борт­нянського. Члени кожної студії досліджували життєвий і творчий шлях обраного композитора, знайомилися з його творчою спад­щиною, аналізували й оцінювали вплив західноєвропейської про­фесійної музики світських жанрів на розвиток української музич­ної культури XVIII ст.
ХІД УРОКУ

Дійові особи:

Ведучий (учитель)

Учні — шанувальники творчості М. Березовського

Катерина II

Потьомкін

Березовський

Учні — шанувальники творчості Д Бортнянського

Учні — шанувальники творчості А Веделя

Поліцмейстер

Солдат

Ведель
Ведучий.



Мерехтіння свічок, пахощі ладану... Ікони, мозаїки, фрески, сті­нописи, а ще... спів. Острів Божого світла й добра, острів краси, людської жер­товності і високого творчого злету. Цим островом серед наших буднів є чудо­вий український храм. Божий дім, образ неба на землі! Тож давайте увійдемо до храму.

(Перегляд відеоуривку «Духовна музика) — дзвони.)

Ведучий.

Духовна музика... її писали майже всі визначні композито­ри світу спеціально для виконання у церквах, культових спорудах. Із глибини століть линуть до нас ці безсмертні шедеври.

Величезний внесок до світової духовної спадщини зробили українські ком­позитори. Знамениті духовні хорові урочисті річні концерти написали у XVIII ст. такі визначні майстри, як М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель. їхні твори — це справжні перлини у скарбниці вітчизняного мистецтва.

Тема сьогоднішнього уроку — «Хоровий концерт та його творці — М. Бере­зовський, Д. Бортнянський та А. Ведель». Нашим епіграфом стануть такі слова:

«Мистецтво незбагнене й незрівняне,

Його не може розум осягнуть,

Є в ньому вічна і священна тайна,

Що кличе людство на духовну путь».

Готуючись до цього уроку, ви проводили дослідження життєвого та твор­чого шляху композиторів, знайомилися з їхньою творчістю у студіях шанувальників М. Березовського, Д, Бортнянського та А. Веделя. Хочу нагадати вам, що досліджувати означає збирати різноманітний матеріал, порівнювати та аналізу­вати його, доходити до певних висновків. А сьогодні у нашій музичній вітальні ми послухаємо дослідження кожної зі студій.

Завдання класу: уважно стежити за розповіддю, робити нотатки в опорному конспекті, зразки якого знаходять­ся у вас на столах.

Ми пам'ятаємо, що діяльність цих славетних композиторів припадає на XVIII ст. Спробуємо охарактеризувати цю епоху методом «Ланцюжок асоціацій».

Приклад роботи учнів у «ланцюжку»

1-й учень. «Золотий вік» української музики.

2-й учень. Набуває розвитку хорова музика.

3-й учень. Починають формуватися такі жанри як опера, симфонія, со­ната, концерт тощо.

4-й учень. У великих містах, маєтках вельмож і меценатів створюються оркестри.

5-й учень. Це період мистецького тріумфу на Заході і культурного під­несення в Росії.

6-й учень. Цей період був особливо трагічним для українського народу. 7-й учень. Період жорстокого поневолення України.

8-й учень. Період вивезення найобдарованіших українців, зокрема мо­лодих, в Росію. .


Ведучий.

Так, саме тому в деяких джерелах ми можемо прочитати твердження, що М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель — російські композитори.

А зараз давайте проведемо невеличкий дистанційний диктант за термінами й поняттями, які розкриваються в цій темі.

Дистанційний диктант: вчитель називає значення терміну, учні підніма­ють картку з назвою цього терміну.

• Вид театрального мистецтва, у якому сценічна дія поєднується з музикою, балетом і пантомімою. (Опера.)

• Із XVIII століття — твір для одного або двох інструментів, написаний у фор­мі сонатного циклу. (Соната.)

• Жанр великого музичного твору віртуозного характеру для одного соліста з оркестром. (Концерт.)

• Найважливіша церковна відправа у православній християнській церкві, аналогічна католицькій і протестантській месі. (Літургія.)

• Великий твір для симфонічного оркестру, написаний у формі сонатного циклу. (Симфонія.)

• Вид старовинної триголосної куплетної пісні, що виконувалася ансамблем співаків або хором без інструментального супроводу. (Кант.)

Ведучий.

Хочу нагадати, що на ваших столах знаходяться картки, які ілюструють життя і творчість цих славетних композиторів. Отже, розпочинає­мо. Надаємо слово студії шанувальників творчості Максима Березовського і не забуваємо вести опорний конспект.



(Відбувається виступ студії шанувальників творчості М. Березовського.)

1-й учень.

Максим Березовський. Доля його склалася трагічно. Блиску­чий талант композитора, яскраво спалахнувши на мистецькому небосхилі, на довгі роки поринає у морок забуття після його ранньої і загадкової смерті.

Пригадаймо біографію митця. Максим Березовський, син Созонта, наро­дився 16 (27 за новим стилем) жовтня 1745 р. у Глухові, тодішній гетьманській столиці України. Музичний хист майбутнього композитора проявився у нього змалечку: він мав гарний голос і абсолютний слух, співав у церковних хорах Ми­колаївського храму і Троїцького собору, рано навчився грати на скрипці.

Навчався спочатку в Глухівській музичній школі, а пізніше — декілька років у Києво-Могилянській академії.

З 1758 або 1759 р. співає у хоровій капелі в Петербурзі. Цей хор тоді зна­ходився на вершині свого розквіту. Ось як згадував сучасник композитора, ні­мецький дипломат при дворі цариці Катерини в Петербурзі Якоб фон Штелін: «Згаданий хор царської придворної капели складається тепер із сотні прекрас­них вибраних голосів, переважно українців, і включає ясні, ніжні і сильні голоси». Керівником хору був у час навчання Березовського талановитий співак і композитор, також виходець з України, Марко Полторацький.
2-й учень.

Я досліджував композиторську діяльність М. Березовського. Із цього приводу хочеться зазначити, що з 1762 р. його композиторська діяльність була дуже успішною. Його твори — в основному церковні композиції і духов­ні концерти — отримують високу оцінку не лише вітчизняних, але й іноземних знавців мистецтва, про неї пишуть тогочасні петербурзькі часописи. Хочу теж звернутися до свідчень Якова фон Штеліна: «Церковні концерти складаються... італійськими придворними капельмейстерами... і українськими композиторами, колишніми церковними співаками. Серед останніх вирізняється... придворний камерний музикант Максим Березовський, наділений видатним обдаруванням, смаком і майстерністю у композиції церковних творів вишуканого стилю. Він настільки досконалий, що знає, як щасливо поєднувати вогненну італійську ме­лодію з ніжною грецькою».

Серед інших почутих у Петербурзі духовних творів композитора Штелін згадує концерт «Не отвержи мене во время старости» («Не відкинь мене в час старості»). Пропонуємо зупинитися саме на цьому концерті.
3-й учень.

Коли ми прослухали цей концерт на попередньому уроці, мене дуже вразила ця музика. Я вирішив дізнатися більш докладно про історію його написання, літературну основу; порівняти свої враження, почуття, які виникли після прослуховування музики, із задумом композитора.

Літературною основою концерту послужили слова псалому № 70 із Псалти­ря, однак текст використано не повністю, а лише частково: вибрані п'ять строф (9-13).

Давайте звернемо увагу на текст у перекладі І. Огієнка:

«9. Не відкинь мене в час старості, коли зменшиться сила моя, не покинь мене. 10. Бо вороги мої Ітроти мене змовляються і ті, що чатують на душу мою, народжуються спільно кажучи: 11. «Бог покинув його, доганяйте і хватайте йо­го, бо нема кому рятувати». 12. Боже мій, не віддаляйтеся від мене, поспіши, Боже, на поміч мені. 13. Нехай засоромляться і щезнуть ті, що обмовляють ду­шу мою».

А тепер прослухаємо уривок із цього концерту. (Учні прослуховують фраг­мент із концерту М. Березовського «Не отвержи мене во время старости».)

Ми спробували проаналізувати цей концерт. І визначили, що твір скла­дається з 4-х частин, які яскраво контрастують між собою.

Ідею автора, як ми вважаємо, можна представити таким закликом: «Через терни до зірок, через страждання і муки — до боротьби й перемоги».

Аналізуючи концерт, ми уявили собі наступну систему образів.

У першій частині чути образ скорботи, випробування, неспокій, можливо, загроза. У другій частині - образ агресії, ворожнечі. У третій — образ останньої молитви. У четвертій частині знаходимо образ перемоги людського духу над не­вблаганністю долі.


4-й учень.

А я хотів би звернути вашу увагу на інтонації, які ми відчу­ваємо в цьому концерті. Аналізуючи мелодію першої частини, я почув знайомі наспіви. Стало цікаво, що саме вони нагадують мені? Намагаючись відповісти на це запитання, я дійшов висновку, що мелодія нагадує звучання українських тужливих пісень. Ці роздуми співпали з висновками мистецтвознавців: я знай­шов відомості' про те, що М. Березовський саме в першій частині використовує такі музичні мотиви українських тужливих пісень, як «За нашою слободою», «Кущ калини процвітає».

У другій частині теж спостерігаємо інтонації українських пісень, побуто­вих та жартівливих. Але вони використані в іншому образному сенсі — як на­ступальні, ворожі.

Третя частина найменша за розмірами. У музиці немає; бурхливої динаміч­ної дії — і все раптом завмирає.

У четвертій частині знов звучить початкова тема «Не отвержи». Інтонація енергійна, вольова, швидко досягає кульмінації, сповнена життєвої сили і нез­ламності.
5-й учень.

А мені б хотілося поділитися з вами своїми враженнями та думками щодо життєвих обставин творчості композитора, під час яких він на­писав цей концерт.

Коли я дізнався про дату написання цього концерту, мене вразило те, що Максиму Березовському на той час було лише 20 років. А в музиці відчувалося багато сердечного болю, страждання, туги, ніби його написала людина, яка ба­гато перенесла в житті лиха, страждань. Але ж М. Березовський на той час зна­ходився на вершині успіху?

Мої дослідження привели мене до повісті В. Жакової «Максим Березов­ський». Мене зворушив наступний факт.

У січні 1766 р. від голоду та сирості захворіла його донька. Стомлена дру­жина Франческа протягом 10 діб, як навіжена, намагалася врятувати дитину. Донька стогнала жалібно і покірно, і цей стогін породжував звучання — мерехт­ливі терції мінору. На одинадцятий день дитина померла. Коли її ховали, Мак­сим запам'ятав скляні передзвони засніжених беріз і металеве стакато змерзлої землі.

Через декілька днів,померла і його дружина.

22 серпня 1766 р. придворними півчими було виконано новий концерт, який написав М. Березовський.

Якщо порівняти дату написання цього концерту і концерту «Не отвержи мене во время старости», можна припустити, що в повісті йдеться саме про цей концерт.


6-й учень.

Ще раз звернімося до біографії митця. Слід зауважити, що досягнення композитора були помічені: вже в 1766 році він отримує почесну посаду придворного камерного музиканта. Крім того, в 1768 (за іншими джере­лами — 1769 р.) він отримав стипендію (або, як тоді говорили, «пансіон») для навчання за кордоном, в Італії. Місцем його перебування стала Болонья. Він брав уроки у падре Мартіні, францисканського монаха, одного із кращих му­зичних теоретиків у Європі.

В Італії композитор прожив близько п'яти років — до 1774 р.— і за цей час написав не лише хорові Літургії (Служби Божі), але і світську музику — першу українську оперу «Демофонт» на античний міфологічний сюжет та першу Со­нату для скрипки і чембало.

Пропоную прослухати уривок із хорового твору М. Березовського «Достой­но єсть».

(Учні переглядають відеофрагмент із д/ф «Духовна музика» — М. Бе­резовський «Достойно єсть».)

Італійський період був найщасливішим у житті Березовського — тут оці­нили його талант, виконували інструментальні твори, поставили оперу «Демо­фонт» у дні карнавалу, перед ним відкривалася блискуча творча перспектива. Тим більшим контрастом стали для нього прикрі обставини життя після повер­нення до Петербурга.

Як доказ цього пропонуємо вам переглянути уривок із роману Миколи Дашкієва «Страчена пісня».

Катерина II.Сідайте, граф! Сідайте, пане академіку! (Березовський ро­бить крок уперед, простягує папку з партитурою «Демофонт».)

Березовський. Дозвольте, Ваша Величносте, уклінно просити Вас при­йняти на знак мого найнижчого схилення оперу, написану мною на честь блис­кучих перемог флоту Вашої Імператорської Величності.

Катерина II. Я ціную ваш подарунок, пане академіку (бере папку, пере­дає Потьомкіну).

Катерина II. Мені доповідали про успіх вашого «Демофонта». Ми має­мо надію прослухати його ближчим часом у Санкт-Петербурзі.

Березовський. Для мене це буде найвища честь, Ваша Величносте.

Катерина II. Його сіятельство розповів мені про свій задум заснувати музичну академію. Чи зумієте ви її організувати й очолити?

Березовський. Сподіваюсь, Ваша Величносте. Адже я одержав титул академіка славетної Болонської філармонічної академії.

Катерина II (посміхнулася). Так, нам це відомо. А яка ваша думка щодо заснування російського оперного театру?

Березовський. Його сіятельство цілком слушно зауважує, що про та­кий театр можна буде говорити трішки згодом, коли в нас з'являться російські солісти та російські опери.

Катерина II. А коли ж вони з'являться, пане академіку?

Березовський. Співаки, Ваша Величносте, будуть через три-чотири ро­ки. А над першою російською оперою я вже працюю.

Катерина II. О, це цікаво! І що ж то за опера? Як зватиметься?

Березовський. «Запорожці», Ваша Величносте. Про боротьбу з татаро-турецькою навалою.

Катерина II. «Запорожці»? (розлютилася, поглянула на Потьомкіна) Ну, гаразд, пане академіку. Нас чекають державні справи.
7-й учень.

Як бачимо, його освіта, талант були тут нікому не потрібні. Російські вельможі і царський двір надавали перевагу іноземним музикантам, а Березовський міг розраховувати лише на ту саму скромну посаду хориста у Придворній півчій капелі, яку він мав перед від'їздом в Італію. Певний час він мав надію на те, що князь Г Потьомкін, фаворит Катерини II, відкриє в Ка­теринославі консерваторію, а Березовського запросить на посаду її директора. Але виявилось, що це лише пусті обіцянки. Однак композитор і надалі плідно працює, незважаючи на життєві труднощі, пише духовні концерти «Бог ста в сонмі богів», «Хваліте Господа».

Автор книги «Неопалима купина», письменник С. Плачинда пише навіть, що ці твори знищила після смерті композитора сама імператриця Катерина II, додавши, що «Березовський — бунтівник, гірший за Пугачова». Невідомо, чи це історична правда, чи художній вимисел, але безперечно те, що творчі плани митця не знаходять підтримки при російському дворі. У розпачі від людської байдужості і зневаги, 24 березня 1777 р. Максим Березовський закінчує життя самогубством. Він помер у таких важких матеріальних нестатках, що не було за що його поховати, і похороном займались друзі — українці, співаки з Придвор­ної півчої капели.

Після його смерті хорові концерти і світські композиції перестали викону­ватися, майже зовсім зникли з мистецького обрію, і лише в наш час повертають­ся до слухачів. Тільки один твір залишився в репертуарі капели, незважаючи на всі зміни в духовному і політичному житті Росії,— найвідоміший його духовний концерт «Не отвержи мене во время старости».


Ведучий.

Дякуємо. Як бачимо, шанувальники творчості М. Березовсько­го довели, що його твори — одна з найбільш славних сторінок української му­зичної культури. Він уперше прилучив вітчизняне мистецтво до здобутків захід­ноєвропейської музики: йому належить перша інструментальна соната, опера, фуга в нашій спадщині.

Деякі дослідники називали Березовського представником «італійського сти­лю». Проти такого визначення заперечив, зокрема, видатний український ком­позитор С. Людкевич, зауваживши, що «музика Березовського.,. вийшла з надр тогочасної української музичної культури і глибоко в ній коріниться».

Незаслужено забута в XIX ст., багатьма музикантами недооцінена, сило­міць вилучена з української культури, перекручена свавільною уявою письменників, повертається до нас творча особистість Максима Березовського як одного з найталановитіших і найтрагічніших митців на тернистому шляху української історії, і в цьому буде й ваш внесок.

Багато в чому нагадує біографію Максима Березовського життєвий шлях Дмитра Бортнянського.

Але доля кожного складається по-різному. Березовського чекала трагічна смерть і майже цілковите забуття на довгі роки. До Бортнянського доля вияви­лась прихільнішою: він стає одним із найуславленіших композиторів свого часу, а його творчість — неперевершеним зразком для багатьох наступних поколінь. До сьогодні Бортнянський справедливо вважається одним із найславетніших українських композиторів, гордістю і славою вітчизняної культури, котрого зна­ють не лише на Батьківщині, але й у всьому світі, твори якого виконують на­віть у далекій Америці. Тож познайомимося з результатами дослідження життя і творчості Д. Бортнянського.


Відбувається виступ студії шанувальників творчості Д. Бортнянського

1-й учень.

Життєвий шлях Д. Бортнянського дійсно багато в чому нагадує біографію Максима Березовського. Як і його старший співвітчизник, Бортнянсь­кий народився в співучому серці України — Глухові. Як і Березовський, в дитячо­му віці його взяли до Петербурзької співацької капели. Як і Березовський, ще в юні роки Бортнянський привернув до себе увагу винятковими музичними здібностями, і для вдосконалення музичної освіти його також посилають вчитися до Італії. Бор­тнянський пробув у сонячній Італії 10 років і уславив себе оперними творами, що з успіхом йшли на сценах італійських оперних театрів.

Ці опери були написані на міфологічні сюжети. Мали назву «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій». Композитор написав сонати, кантати, церковні твори.

Давайте прослухаємо уривок однієї з цих сонат у виконанні народної артис­тки України Наталі Свириденко (клавесин).



(Звучить «Соната фа-мажар».)

Як ми відчули, цей твір виявляє блискучу майстерність автора.


2-й учень.

Як і Березовський, здобувши європейське визнання, Борт­нянський повертається до Петербургу. Але з цього моменту доля кожного скла­дається по-різному.

Перша зустріч молодого композитора з імператрицею Катериною II пройш­ла досить благополучно. Але цариця, яка на головні посади звикла запрошувати іноземних музикантів, і не думала замінити когось із них Бортнянським. Тому Дмитро Бортнянський отримав невдовзі призначення не до «великого» царсько­го, а до «малого» двору сина Катерини II князя Павла.

У 80—90-х рр. XVIII ст. Бортнянський створив велику кількість творів. Ба­гато з них стали першими зразками вітчизняної музики у різних жанрах.

Так, «Збірка романсів і пісень» започаткувала жанр, що потім став найпопулярнішим як у російській, так і в українській культурі.

Бортнянський є також автором першої вітчизняної клавірної сонати, пер­ших в Росії та на Україні професійних інструментальних творів — інструмен­тального концерту, квартету, двох квінтетів, трьох сонат для скрипки та клавіру, першої вітчизняної симфонії. Протягом 1786—1787 рр. Д. Бортнянський ство­рив три «французькі опери»: «Свято сеньйора», «Сокіл» та «Син-суперник».


3-й учень.

Проте хочеться сказати, що якими б визначними не були йо­го досягнення у світській музиці, найвидатніші свої твори він написав у жанрі духовного хорового концерту.

У 1796 р. вжитті Дмитра Бортнянського відбулися значні зміни. Пав­ло І призначив його директором Придворної співацької капели, яка після смер­ті М. Полторацького залишилась без керівника. Саме на цій посаді творча діяльність Бортнянського — композитора та організатора хорової справи — роз­горнулась на повну силу. За час його керівництва капела досягла таких вершин майстерності, що в першій половині XIX ст. з нею не міг зрівнятися жоден хор Європи. У її виконанні звучали шедеври світової музики: «Пори року» Гайдна, «Реквієм» Моцарта, «Месія» Генделя, «Урочиста меса» Бетховена. Але найбіль­ше захоплення слухачів капела викликала виконанням хорових концертів само­го Бортнянського: саме ці твори вписали золотими літерами-ім'я свого творця в історію світової культури.

Він створив 35 чотироголосних хорових концертів, 10 двохорних (восьми-голосних) концертів, багато хорових аранжувань церковних наспівів.


Ведучий.

Давайте проаналізуємо хоровий концерт № 15, один із кращих духовних концертів Д. Бортнянського. На минулому уро­ці ми слухали весь концерт, а сьогодні прослухаємо уривок.



(Звучить концерт №15.)

4-й учень.

Прослухавши цей концерт, ми можемо виділити в ньому три частини, різні за настроєм. Перед нами постали наступні образи.

І частина — можливо, образ свята. II частина — образ страждання (розп'яття Христа), скорботи, жалоби. III частина — образ воскресіння Христа, Великодня.

Інтонації в І частині: в перших тактах — урочисті, закличні, немов вво­дять слухача в настрій радісного свята. Ця частина невелика, дуже динамічна, побудована подібно до пісні чи канту — у ній немає контрастних епізодів. Ме­лодія викладена в чотирьох голосах. Ми почули перегукування окремих голосів, у нас виникло враження, що це свято, радісний настрій.

У II частині — інтонації зітхання, які вириваються з грудей, несподівані ви­гуки, різкий перехід від одних голосів до інших. У нас склалося враження ніби це оплакування Ісуса Христа, адже переважають інтонації жалю, розпачу. Від­чуваються елементи українського фольклорного жанру — голосіння.

У III частині хор імітує звучання фанфар і труб, які чути ніби здалеку; пос­тупово наближаючись, вони досягають найбільшої впевненості. Немов знову по­вертається свято, яке було в І частині. Окремі інтонації схожі на мелодію І час­тини. Таким чином досягається єдність циклу.


5-й учень.

А мене вразила легенда, яку я прочитав у нарисах Д. Дувірак «Дмитро Бортнянський» про останні години життя композитора, і мені хочеть­ся познайомити вас із нею.

Легенда розповідає, що старий композитор заснув навіки під звуки свого концерту, виконуваного його улюбленими вихованцями. На Смоленському кла­довищі, що на Василівському острові в Петербурзі, на могилі Бортнянського бу­ло встановлено скромний обеліск.

Після його смерті духовні концерти повністю вилучаються з церковної практики в Росії як невідповідні до указів царя Павла і нових правил бого­служіння в російській православній церкві. Але величезну популярність вони здобули у 30-х рр. минулого століття в Західній Україні, де і сьогодні постійно виконуються в церквах під час богослужінь.


6-й учень.

Мені хочеться додати, що і в наш час, саме в день народжен­ня Дмитра Бортнянського в Київській філармонії відбувся концерт, програма якого, крім духовної музики, вповні представила його творчість. Звучали арії з опер «Сокіл» та «Син — суперник», сонати та концерт для кдавесина і струн­них, квінтет для скрипки, альта, віолончелі, арфи, концертна симфонія. Пар­тію клавесина виконувала народна артистка України Наталя Свириденко, гру якої ми сьогодні слухали, ініціатор і натхненниця цього концерту. Вона зібра­ла митців, які своїм чудовим виконанням подарували шанувальникам високого мистецтва свято. У день Покрови Пресвятої Богородиці відбулась і вистава опе­ри «Сокіл», яка, свого часу написана на французький текст, тепер прозвучала українською в довершеному перекладі Максима Стріхи, котрий переклав лібре­то й інших опер композитора. Автором проекта та художнім керівником поста­новки стала Наталя Свириденко.

Музика Дмитра Бортнянського лунала у стінах Національного музею іс­торії України.

Ведучий. Як бачимо, спадщина Бортнянського, значна за масштабами, різноманітна за настроями й образами, здобула визнання в усьому світі. Навіть французький композитор Гектор Берліоз, знаний як гострий критик творчості найвидатніших знаменитостей, так оцінював музику нашого геніального співвіт­чизника: «У цій гармонічній тканині були поєднання, які здаються неможливи­ми: то чулись зітхання, то неясний дрімотний шепіт, часом з'являлись акценти, за силою схожі на крик, який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім все розчинялось в безмірному легкому завмиранні; здавалось, хор ангелів зали­шав землю і поступово зникав у небесній височині».

І зараз, перш ніж ми перейдемо до дослідження студії шанувальників творчості А. Веделя, зазначимо, що серед творців українського духовного концерту найближ­чою до національних джерел є творчість Артема Веделя. Він не мав змоги отримати професійну освіту за кордоном, як його старші сучасники — Березовський та Борт­нянський, і все його життя нерозривно пов'язане з Україною.

Отож, надаємо слово шанувальникам творчості А. Веделя.


Відбувається виступ студії шанувальників творчості А. Веделя.

1-й учень.

Артемій Лук'янович Ведель — великий духовний світоч, ком­позитор величезного таланту. Він народився навесні 1767 р. у Києві. Вочевидь у квітні, бо саме тоді православна церква відзначає святих мучеників Дртеміїв, тож за традицією при хрещенні новонародженого священик назвав цим ім'ям майбутнього митця. Батько його, Лук'ян Власович, належав до міщанського ста­ну, був знаним різьбярем іконостасів. Мати померла рано. У родині Ведельських Артемій був єдиним сином. В одинадцять років юнак навчався в Києво-Могилянській академії; тут він зразу виявив свій неординарний талант: став співаком, солістом, скрипалем, диригентом. Вже тоді про нього ширилася слава як про надзвичайно обдаровану людину. На цей час припадають і перші творчі спро­би — духовні концерти на тексти із Псалтиря.

Завершивши свою освіту в академії, Ведель отримує дуже вигідну пропози­цію від багатого московського генерала Єропкіна стати диригентом його капе­ли, а крім того — зайняти посаду писаря у Сенатській канцелярії. На декілька років композитор покидає Україну та переїжджає до Москви. Про цей період його життя відомо небагато.

Наприкінці 1792 р. Ведель повертається до Києва. Два роки він працював у військовій капелі, яку заснував генерал А. Леванідов. Ці роки вважаються най­більш плідними у творчості композитора. Тут він написав свої відомі концерти, такі як «В молитвах неусипающую Богородицу», «Спаси мя, Боже», «Доколе, Господи, забудеш мя» та ін.


2-й учень.

Варто висвітлити Харківський період творчості Веделя. У 1795р. Леванідова переводять до

Харкова, і Ведель їде з ним. Там він пра­цює 3 хором казеного училища, який за короткий час здобуває

неабияку славу. Цікаво, що саме завдяки цьому хорові Ведель у 1796 р. познайомився з Борт­нянським.

У Харкові виникає багато концертів, хорових творів.

Давайте послухаємо уривок з хорового твору «Покаяння».



(Звучить Покаяння, відбувається перегляд відеофрагменту.)
3-й учень.

Після смерті Катерини II у 1796 р., її син Павло посилає у від­ставку всіх ставлеників матері, серед них і Леванідова. Тому Ведель знов повер­тається до Києва, проте тепер він потрапляє у дуже скрутні умови: Павло за­боронив виконання духовних концертів у церкві, вбачаючи у цьому небажаний вплив католицизму. Для Веделя це означало кінець його творчої кар'єри.

Він не може знайти роботу. Великі професійні хори були лише при мо­настирях, церквах, і розпоряджались ними духовні владики. Очолити якийсь із цих хорів йому заважав військовий чин. Тому він, можливо, за порадою одного із цих владик поступає послушником у Києво-Печерський монастир, сподіваю­чись знайти гідне застосування своєму музичному таланту.

Але, придивившись до життя лаврських монахів, де його привчали тільки їс­ти, пити і спати, Ведель відмовляється від послушництва і повертається додому.

Той факт, що композитор відкрито відмовляється від чернецтва, а може, ще і критично висловлюється на адресу слуг божих, викликає проти нього силь­не озлоблення з боку ревнивих поклонників самодержавства та правовірного православ'я, в тому числі — митрополита та архімандрита Ієрофея Малицького.
4-й учень.

Зазначимо, що люди в Києві були незадоволені новими по­рядками. Панувала атмосфера переслідувань, доносів, підозр, недовір'я. Са­ме тоді, у травні 1788 р., учень риторики Папський знайшов на столі в чулані книжку про службу святому угодникові, в якій на ненадрукованих сторінках було від руки написано, як сказано в документі, «многия нелепости» політич­ного змісту. Книжку було негайно віднесено митрополиту Ієрофею, який за ха­рактером почерку запідозрив у написанні «нелепостей» Веделя. Митрополит наказав ченцям привести до себе композитора. Ті якимось чином запросили Веделя до Лаври.

Не домігшись у композитора покаяння, митрополит запрошує до своєї ре­зиденції губернатора і доповідає йому про крамольну подію. Обидва, порадив­шись, оголошують Веделя божевільним.

Пропонуємо вам уривок із повісті Миколи Литвина «Допоки плине час»: Поліцмейстер вийняв з кишені якогось папірця. Кашлянув у кулак раз, вдру­ге, почав голосно читати.

Поліцмейстер. Артем Ведель, він же Ведельський, він же Ведедєв, міщанського доходження. Прикмети: років тридцяти п'яти, зросту два аршини сім і три чверті вершка, чуб і брови русяві. Повновидий, очі сірі, ніс прямий, бі­ля правого ока — невеличкий шрам. Прикмети збігаються, Конашенко?

Солдат. Так точно, ваше благородіє!

Поліцмейстер. Ведель — Ведельський — Веделєв! Згідно з височайшим наказом царської величності, тебе заарештовано!

Ведель. За які гріхи, Пане поліцмейстер? Я нікому не чинив зла. Ходив по селах, грав на весіллях, записував пісні.

Поліцмейстер. Царським наказом тобі велено не давати ні паперу, ні пера, ні чорнила, ні книжки, ні скрипки.

Ведель. А дихати велено?

Поліцмейстер. Дихай, до... наступного царського наказу. (Сміється.) Конашенко, веди його!

Ведучий. Кінець,— заплакала-заридала причинне душа. — Господи, ство­ри чудо, я служив тобі вірою-правдою. Вирватись... Втікати... В бессарабські степи, за Дунай, до запорожців.

Ведель. Доля... (Стогне.)

Солдат. Авжеж. (Співчутливо.) Від своєї долі ще ніхто не втік. Ну, з Бо­гом, земляче.

Ведель. Куди мене?

Солдат. В пекло.

Однак розглядати справу про політичний злочин ніхто у Києві не мав пов­новажень, тож справу надіслали до Санкт-Петербурга, генерал-прокурору сена­ту. Там її було затримано на 23 дні, що не випадково — доказів не було, потрібен був час, щоб їх придумати і виставити Веделя божевільним.


5-й учень.

Ми зацікавились питанням, що то були за записки і як нази­валася ця книга. Наші пошуки привели нас до свідчень дослідника творчості та життя Веделя В. Кука. Він знайшов ту книгу, вона називалась «Служба препо­добному отцу нашому Нілу иже на езере семинчеря...». Це посібник для вша­нування пам'яті.

На трьох ненадрукованих сторінках було між іншим написано: «Царицю Катерину II вбив її син Павло. А Павла вбив київський митрополит Ієрофей разом зі своєю братією. Про це свідчить вся сіонська церква, а також Павло, Петро, Андрій, Іоан».

Дослідник зняв копії з цих записок і на основі графологічного аналізу порів­няв почерк. Виявилося, що немає ніякої схожості. Тобто, хтось навмисно зробив цю фальшивку і приписав Веделю.

Поки справу вирішували в Москві, композитор в ув'язненні захворів, не міг ходити, його віддали батькові. Дома він чекав рішення Синоду. Виникає запи­тання: коли б Артемій був божевільний, хіба могли його відпустити до батька?

Парадокс утому, що через пару років, у 1801 р., Павла І все-таки вбивають.


6-й учень.

Так, на долю композитора випали такі випробування, що ін­ший хтось зламався б, здався, а він вистояв і перед смертю здивував усіх своєю тихою розмовою, в якій, за словами очевидців, з високим почуттям говорив, яки­ми ми повинні бути лагідними, смиренними, несамовпевненими, благочистиви-ми й особливо волелюбними до ближніх. Він сказав: «Допоки плине час, доти існуватиме моє буття, а доки тектимуть води, доти триватиме моє зникнення».

Мене настільки зворушив один епізод з його життя, описаний у книзі Ми­хайла Слабошпицького, що не можу не поділитися з вами:

«Десь тут на Подолі, біля Дніпра, старий батько, ще сповнений сил, у своїй хаті сидів над помираючим сином, легеньким, мов пір'їнка. На руках він зніс його з крутої гори, де стояла Кирилівська божевільня, і єдиний син зовсім не мружив очі від сонячного світла. Він так лагідно дивився у височінь, ні­би щось знайшов там — всепримирливе, тихе. Ніби й не мав кривди на тих, хто на дев'ять років запроторив його у цю божевільню з наказом: «Не давати ні пера, ні паперу, ні чорнила», де було так мало світла і не звучала музика — його земна і небесна відрада. Сонце гралося на золотих банях Кирилівської церкви, мерехтіло прозорими золотими метеликами, юрба божевільних диви­лась крізь паркан, як сивий чоловік мовби аж на одних пальцях ніг ніс своє і синове тіло.

«Брата забрали, брата забрали»,— вигукували і шепотіли блаженні.

І то була правда. Як же вчив він їх співати! Як сам співав! Немов у ту мить ангели сідали їм на плечі. А тепер він уже на шляху, внизу...».

Тіло Артемія Лук'яновича несли студенти й професори Києво-Могилянської академії, увесь Київ зійшовся, щоб попрощатися зі своїм улюбленцем і провести його в останню путь.

Страшна, Дивна доля у цього митця. По суті, творив він тільки до 32 років, бо на 41-му виснажений, помер.


7-й учень.

Ведель залишив значну музичну спадщину. На сьогодні ми знаємо близько 80 музичних творів, серед них 36 духовних концертів, 4 тріо, літургія, всеношна. Митець створив усе це приблизно за 10 років.



Ведучий.

Так, можна сказати, що найбільше інформації про Веделя при­ховано в його музиці. Тож, давайте прослухаємо уривок із концерту «Доколе, Господи». (Звучить уривок «Доколе, Господи».)

Давайте проаналізуємо концерт.
7-й учень.

В основі цього концерту лежить Давидів псалом № 12, що спі­вався під час Богоявлення. Звернімо увагу на текст.

Доколе, Господи, зовсім будеш мене забувати?

Доки ховатимеш лице своє від мене?

Доки мій ворог буде знущатись надо мною?

Зглянься і вислухай мене.

Просвіти мої очі, щоб не заснути смертю,

Щоб не сказав ворог. «Я його подужав».

Я ж надіявся на твою ласку.

Нехай радіє моє серце Твоїм порятунком.

Заспіваю Господові, бо добро мені вдіяв.

Як ми можемо відчути, поетичний образ концерту глибоко скорботний, жалісний, але водночас просвітлений у кінці. Отож, зміст псалму повністю від­повідає настроям і почуттям, що панували у творчості Веделя.

Концерт складається із трьох частин, не контрастних: вони всі повільні, стримані, сумні.

За своєю музичною мовою концерт близький до українських пісенних джерел.

І частина виражає пристрасне благання до Бога, її інтонації ніжні, лірич­ні, немов «зітхання». II частина: мелодія нагадує думи, тужливі пісні кобзарів. III частина: більш спокійна, урочиста. Але, на відміну від Березовського і Бор­тнянського, Ведель у цій частині не передає збуджених радісних почуттів: му­зика стриманіша.

У цьому концерті страждання і сум пережитого ніби не дозволяють про се­бе забути.

Ми знайшли такий цікавий факт про цей концерт, який подається в біогра­фічній літературі: «Після виконання капелою Леванідова в Михайлівськім монас­тирі Веделевого концерту «Доколе, Господи...» під диригентурою самого компози­тора присутній князь Дашков, що в той час перебував у Києві, в захоплені зняв із себе золоту шарфу і подарував її Веделеві, додаючи п'ятдесят червонців».

Зауважимо, що в 1997 р. група ієрархів Української православної церкви Київського Патріархату звернулася до Патріарха Філарета і Священного Сино­ду із клопотанням про канонізацію композитора Артемія Веделя.


Ведучий.

Як бачимо, духовна музика, яка прийшла до нас із глибини століть, сьогодні владно входить до концертних залів, у програми радіо і теле­бачення, в душі і серця людей. Сьогодні ви спробували пронести її крізь себе, доторкнутися, відродити і поділитися своїми враженнями і думками.

Я знаю, що знайомство із творчістю цих славетних композиторів, слухання їхньої музики, надихнуло вас на роздуми, міркування, спробу створити влас­ну композицію, написати музику чи вірш. Тож, я хочу, щ

(Учні висловлюються, декламують власну поезію, знайомлять один одного із творчими спробами вшанування пам'яті.)

Пам'яті М. Березовського

Його творіння — то плач його душі,

Його життя — це море сліз,

Він найпрекрасніше нам всім подарував,

Він свій талант через віки проніс.

Він в музику заклав свою печаль,

Свої думки і жаль, і почуття високі,

І він вогнем заплахкотів у всіх серцях,

Він свій духовний світ творив в своїй скорботі.

І музика його — надія у майбутнє,

Вона в нас кров'ю б'є і піснею дзвенить,

Уклінно я вклонюсь, бо, як сам Березовський

Ніхто не міг у нотах душу відтворить.

М. Сергєєва

Присвячено М. Березовському

Не стерти плями безпритульного таланту

В душі навік без тямитиме жах,

Шаленість, крижаніння, дике пекло слави,

Божественна мелодія, поєднані у страх.

Його талант — це божий дар, це істина глибинна,

Що в серці терзаною славою луна.

Це та іскра, що у гіркій сльози краплині

Ненависть до людей неоціненних обмина.

І лиш у тиші, при вогні свічок яскравих

Приречений мовчанням, геній спочива.

Мовчання — це для нього звук прекрасний,

А шорох — це мелодія жива.

Проклята слава, туга, дерзання і муки

Відкрили шлях гострому блиску рани.

І тяжкі, смутні, знесиленії руки,

Залишили відбиток червоних крові плям.

Ф. Агаєва
Ця музика прекрасна й незбагненна

Немов Орфея ліри звуки.

Глибока, чарівна, натхненна.

Створили її Веделеві руки.

В цій музиці — веселка кольорів,

Що майорить чарівним різнобарв'ям.

В цій музиці — серпанок мрій і снів,

Що линуть до небес понад проваллям.

Мелодія полине — коло почуттів

Замкнеться враз в незнаннім танці.

Серця хвилює музика митців.

На пелюстках троянди — сльози вранці.

Я музиці вклоняюсь чарівній,

її красі — прекрасній й незбагненній.

Вона — натхненна королева мрій.

Вона — мов блискавки удар вогненний.



Хохлов В.

Ведучий.

А зараз я хочу запропонувати прослухати у виконанні учнів уривок із твору Дмитра Бортнянського «Достойно єсть».



(Учні виконують ури­вок «Достойно єсть» Д. Бортнянською.)

Ведучий.

Наш урок добігає свого кінця.

Стоїть собор, сяє вогнями крізь відчинені двері. То він зупиняє нас, питаючи: «А чи пам'ятаєте ви про святе і високе?».

Подумаємо над цим запитанням і на наступному уроці запропонуємо свої варіанти відповіді.



ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ТЕМАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ

1. Назви найдавніший смичковий інструмент, що побутував на теренах Ук­раїни.



Інформація-відповідь

Басоля, або басоль — український народний струнний смичковий інструмент басового регістру. Формою він схожий на віолончель і також має чотири струни.

Ще й зараз в ансамблях українських троїстих музик, особливо з централь­них районів України, використовують цей стародавній смичковий інструмент.

Проте ще давнішим смичковим інструментом, що побутував на території України, був гудок або смик.

Гудці, тобто музиканти, які виконували пісні, акомпануючи собі на гудку, були популярні за часів Київської Русі. Гудок називають руською народною скрипкою.
2. Хто такі кобзарі, бандуристи, лірники? Що ми знаємо про спеціальну мову, якою спілкувались між собою кобзарі та лірники?

Інформація-відповідь

Улюбленим інструментом українського народу була кобза. Найдавніша кобза мала три струни. Із часом інс­трумент ускладнювався: на ньому збільшилась кількість струн до 40—50, і він вже став називатися бандурою. На­родних співців — музик, що грали на цих інструментах,— називали кобзарями і бандуристами. З XI—XVI ст. в Ук­раїні була поширена і ліра (інші назви — рила, риля).

Про ліру і лірників трапляється менше відомостей, ніж бандурист про кобзарів. Царський уряд добре розумів силу кобзарського співу, в якому бу­ли відтворені страждання і мрії про волю українського народу. Кобзарі та лірни­ки жорстоко переслідувались у всі часи, а особливо у XIX та на початку XX ст. Тому, щоб мати можливість безпечно спілкуватись між собою, кобзарі та лірники мали свою особливу таємну мову, яку вживали з метою конспірації.

Наприклад, зустрілися два кобзарі та й завели розмову:

— Кудень клевий, либідю!

— Аби тобі кудень клевитий!

Цей діалог перекладається так: -«Доброго дня, діду!», «Нехай тобі буде цей день іще кращим!»

На цю мову кобзарі та лірники переходили, коли поряд нікого стороннього не було, щоб не привертати зайвої уваги.


3. Хто з відомих українських художників приділив найбільше уваги дослід­женню та зображенню кобзарства?

Інформація-відповідь

Українське кобзарство завжди приваблювало увагу митців. Зображували його у своїх творах Т. Шевченко, Л. Жемчужников, П. Мартинович, І. Рєпін, М. Лисенко, Г. Хоткевич та ін.

Опанас Сластьон. Опанас Сластьон.

Портрет кобзаря Портрет кобзаря

Ф, Д. Куіпнерика Самійла Яшного

Але найбільше уваги дослідженню та зображенню кобзарства приділив ві­домий український художник і збирач народних творів Опанас Сластьон. Своїм пензлем він увічнив у портретах образи кобзарів Петра Сіроштана, Самійла Яшного, Степана Зозулі, Михайла Кравченка, Федора Кушнерика. Зустрічався він із кобзарями Опанасом Баром, Остапом Вересаєм, Іваном Кравченко-Крюковським, вивчав їхню творчість, записував думи, історичні пісні, що виконували ці кобзарі, організовував їхні виступи на мистецьких зібраннях.

Особлива дружба пов'язала О. Сластьона з кобзарем Михайлом Кравчен­ком. Про цього народного співця Опанас Сластьон написав книгу «Кобзар Ми­хайло Кравченко та його думи», яка побачила світ у Києві у 1902 р.
4. Як називались цехи у XVIII—XIX ст., які об'єднували кобзарів та лірників?

Інформація-відповідь

Скрутне матеріальне становище, соціальна незахищенність кобзарів та лір­ників змусили їх об'єднуватись в організації, які б захищали їхні інтереси. Уже наприкінці XVII ст. на зразок міських ремісних цехів почали виникати братства (гурти) кобзарів та лірників. Організацію братств, їхню діяльність народні спів-ці-музики тримали в таємниці. У кобзарсько-лірницьких братствах, як і в цехах

ремісників, були керівники — «цехмайстри», «майстри», вчителі та учні (під­майстри). Вони мали свої статут, касу, хоругву, таємну мову, свій суд.

Братства регламентували діяльність кобзарів та лірників, піклувалися про підготовку молодих співців тощо. Кобзарям та лірникам відводилась певна те­риторія, на якій кожний із них мав право грати та співати. Виконувати ду­ми, пісні, грати на бандурі та лірі, як правило, братство надавало право тому, хто пройшов повний курс навчання у свого вчителя. Правом брати учнів во­лодів не кожний співець-музика, а лише той, хто мав відповідний стаж — де­сять років. Вищим органом братства були збори, на які повноправні члени, що мали «визвілку» — дозвіл на кобзарювання — сходилися раз чи кілька разів на рік. Досвідчені братчики, чи, як їх називали, «діди», приводили з собою і «хлопців»-учнів.

Учень повинен був заробити на вступний внесок до братства. Коли випро­бування скінчалися, «хлопець» поставав перед гуртом. Були спеціальні цере­монії посвяти в лірники. Наприклад, у Подільській губернії після екзамену один із «дідів» подавав «учневі» хліб. Той відрізав від нього три окрайці, посипав їх сіллю і клав за пазуху. Це й називалося «взяти визвілку» і було найважливішим актом, що надавало право носити ліру.
5. Який інструмент оспіваний Лесею Українкою в «Лісовій пісні»?

Флояра Інформація -відповідь

«Як солодко грає, Як глибоко крає, Розтинає білі груди, Серденько виймає...»

Ці хвилюючі рядки «Лісової пісні» Леся Українка присвятила сопілці. Чарівними звуками цього інструменту Лукаш розбудив почуття Мавки, її кохання. Дослідженнями вчених встановлено, що сопілку наші предки знали понад 20 тисяч років тому.

Про сопілку створено безліч легенд, переказів, пісень, частівок. А в за­хідних областях України ще й нині старі люди переказують цікаве повір'я: «Якщо знайти в бору зелену вербу, котра не чула шуму води і крику півня, та зробити з того дерева сопілку, то буде така чарівна дудка, що під неї всі тан­цюватимуть, і навіть мертві повставають із могил...». Сопілку можна зроби­ти з калини, черешні, а найлегше — з бузини, в якої м'яка серцевина, а також із верби, очерету та липи. Найкраще гілочку зрізувати близько до кореня, де деревина твердіша. Різновиди сопілок: гуцульська теленка, денцівка, зубівка та флояра (флоєра).
6. Який інструмент і чому називається «флейтою Пана»?

Інформація-відповідь

«Флейта Пана» — дерев'яний музичний інструмент стародавнього поход­ження. Це — багатоствольна флейта. Вона складається з кількох з'єднаних між собою очеретяних чи дерев'яних трубочок різної довжини. Інструмент цей ві­домий у різних країнах. Греки називають його «сірінга», грузини — «ларгеми», «соннари», литовці -- «скудучай», молдовани — «мускал», «най». В Україні-Русі його називали цівниця, кугикли.

Козлоногий Пан, син Гермеса та Пенелопи,— божество у грецькій міфології. Спочатку він вважався богом лісів, отар, пастухів, пізніше — покровителем усієї природи. Пан мав лагідну та веселу вдачу. Одного разу він побачив німфу Сірішу і покохав її. Він наблизився до неї, але та, побачивши козлоногого Пана, зі страху втекла. Пан почав наздоганяти німфу, дорогу якій перетнула річка. Сірінга ста­ла благати бога ріки, щоб той врятував її, і той перетворив її на очеретину. Пан у смутку зрізав кілька очеретин, скріпив їхні нерівні колінця воском і заграв. На честь німфи Пан назвав цей інструмент сірінгою. З того часу Пан полюбляє грати на своїй флейті-сірінзі, а німфи, що завжди оточують Пана, пускаються в танок... В Українській міфології також є аналог Пана — Чугайстер. Він живе у Карпатах, серед місцевих жителів вважається добрим духом лісів, помічником пастухів. Чу­гайстер грає свої прекрасні мелодії на своїй флейті — свирілі.
7. Як називається гуцульський ритуальний інструмент?

Інформація -відповідь

Трембіта — гуцульський ритуальний інструмент. Нею користувались у дав­нину, сповіщаючи про народження, смерть людей, а також про весілля.

Це духовий інструмент, особливістю якого є те, що він буває завдовжки до трьох метрів. За гуцульським повір'ям для виготовлення трембіти найкраще брати ялину, в яку поцілив грім. Дві половини вижолобленого стовбурця слід склеїти й оповити корою берізки, що росте над водоспадом. Тоді трембіта гра­тиме сильно, а коли треба,— то і ніжно.

Звук трембіти надзвичайно гучний. У Закарпатті гуцули, « трембітаючи», скликають до гурту худобу, подають умовні сигнали сусіднім селам, сповіщають про своє місцезнаходження в горах.


8. На якому духовому інструменті виконавець може акомпанувати власному співу?

Інформація-відповідь

З усіх духових інструментів тільки на одному виконавець може акомпану­вати власному співу. Це коза, або дуда — надзвичайно поширений свого часу український народний інструмент.

Його різновиди в багатьох народів ще й зараз у великій пошані: у бол­гар — «гайда», в англійців — «багпайп», французів — «корнемюз», німців — «закпфейфе», а в шотландців, як основний національний музичний інстру­мент,— «волинка». Доречі, в Шотландії існують навіть військові оркестри з музикантів-волинщиків.

Інструмент являє собою зроблений зі шкіри або міхура повітряний резервуар (під час гри виконавець тримає його під пахвою, натискуючи), в який вмонто­вано трубки для вдування повітря і отримування звуків. Із двох металевих тру­бок одна призначена для виконання мелодії, а друга дає витриманий звук, що становить своєрідний органний пункт (витриманий бас).

Якщо виконавець — співець, він може використовувати інструмент для суп­роводу.

10 клас

ТЕМА : Шкільний театр, зв'язок із викладанням поетики та риторики, народний ляльковий театр



вертеп. Театр на Запорозькій Січі.

МЕТА: ознайомити учнів з історією виникнення української шкільної драми, її репертуаром та тематикою; ознайомити учнів із тради­ціями створення та особливостями різдвяних вертепів в Україні та їхніми аналогами в інших країнах; провести презентацію твор­чих учнівських проектів; розвивати в учнів літературні та акторські здібності, вміння кра­сиво та правильно розмовляти; композиційні навички , виховувати повагу та зацікавленість культурою та традиціями свого народу.


ОБДАДНАННЯ: фото та репродукції робіт із зображенням різдвяних вертепів, текст сценарію шкільної різдвяної чи великодньої драми; матеріали до презентації творчого проекту, прикраси, матеріали, зібрані до цієї теми.
ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Оголошення теми і мети уроку.


II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Інтерактивна гра «Двобій»

Двоє учнів із різних команд по черзі ставлять один одному по 8 запитань до теми «Види театру» (матеріал 9-го класу), підготовлених вдома. За кожне правильно сформульоване запитання команда учня одержує 0,5 балу, за повну і правильну відповідь — 1 бал.

Двоє учнів-експертів підраховують бали. Якщо учень не знає відповіді на запитання, допомагає його команда. Запитання повинні бути точними і перед­бачати коротку відповідь..
IIІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Бесіда

• Що вам відомо про давні українські театри (вертеп, шкільну драму)?

• Чи бачили ви колись вертепну виставу у житті чи кінофільмі? Згадайте, що вас вразило у цьому виді театру?
IV. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Слово вчителя

Отже, ми з'ясували, що шкільна драма в Україні виникла у XVI—XVII ст.,. а спочатку найпершими драматичними дійствами були декламації та діало­ги для виховання ораторських здібностей учнів. І. Франко пов'язував розви­ток шкільної драми з народними іграми. Театралізовані народні ігри збереглися у веснянках і русальних, купальних піснях, у колядках. Постійними учасниками народних свят були актори-скоморохи, які виконували драматичні сцени, му­зичні та театральні номери.

Із введенням християнства виникли елементи літургійної драми, церков­ні дійства, які відтворювали епізоди зі Святого Письма. Сцени на біблійні сюжети називали містеріями, драми про життя святих — міраклями, алегоричні дії з моралізаторським спрямуванням — драмами-мораліте. Вони проникли до нас із західноєвропейського середньовічного театру, здебільшого — через поль­ське посередництво, тому можна вважати, що український театр походить із за­хідної барокової драми. Здебільшого — з театру єзуїтських шкіл, що досяг чи­малої мистецької височини.

За часів бароко театр набув свого розвитку. Це був другий світовий розквіт театру після доби Давньої Греції.

Найчастіше драматичні твори виставлялися у школах на великі свята, а са­ме — Різдво (драми різдвяного циклу), Великдень (драми великоднього циклу). Різдвяні драми інтерпретували легенди про Адама і Єву, їхнє гріхопадіння, на­родження Христа, а у Великодніх драмах ішлося про муки Христові на Страс­ний тиждень та про Воскресіння Христа.

Перші друковані драматичні твори з'явилися на поч. XVII ст. Поруч із про­зовими жанрами починає функціонувати віршування. Це було породженням того­часної шкільної освіти з обов'язковим викладанням поетики та риторики, а також впливом польської, грецької, латинської літератур, які вивчалися у школах. Голов­ним центром театрального мистецтва України була Києво-Могилянська колегія.


Словничок-довідничок

Поетика — наука і навчальний предмет, що вивчає поезію (звукова, словес­на та образна будова тексту).

Учитель. До драматичної поезії відносили трагедію, комедію і трагіко­медію. Трагедія бере свій початок ще з античності; стиль її повинен бути емоцій­но наповненим. Комедія жартівливо зображує дії та вчинки персонажів, вона не позначена трагедійною урочистістю. Трагікомедія поєднує в собі риси трагедії та комедії, предметом її зображення можуть бути важливі та менш важливі події.


Словничок-довідничок

Риторика — наука про ораторське мистецтво, заснована на теоретичних за­садах поетики. Включає систематизацію промови (розподіл на вступ, основну частину і закінчення), вчення про відбір слів та їхню благозвучність, а також їхню вимову.
«Мозковий штурм»

• Як ви вважаєте, чи розвиває сучасна школа вміння красиво та правильно розмовляти?

• На яких предметах та якими засобами ви набуваєте цих умінь?

• Чи буде вам це потрібно у подальшому житті?


Організовуючи мозкову атаку, клас розподіляється на дві команди: «гене­ратори ідей» та «експерти». Перша група відповідає на поставлені запитання, висловлює ідеї, друга налаштовується на критичне сприйняття. Треба звернути увагу учнів на толерантне ставлення та повагу до висловлювань своїх опонентів.

Учитель. Проаналізуємо особливості драматичних творів.

Композиція. Драма складалася із п'яти частин, які назвалися пролог, протасис, епітасис, катастатис, катастрофа. Вони могли бути скорочені до трьох.

Містерії (від грец. «таїнство») — сцени на біблійні сюжети від створення світу до страшного суду, наприклад, «Слово о збуренні пекла» з Галичини (ве­ликодній цикл). Дія відбувається в пеклі, та про події на землі розповідають Люциферові «вісники», поки не з'являється Христос і не руйнує пекла.

Міраклі (від лат. «чудо») — драми, які сценічне відображають житія свя­тих. Збереглися драми про св. Олексія, св. Катерину, патріарха Йосифа. Ці­кава історія про св. Олексія: він утік із дому перед власним одруженням; по­вернувшись додому, жив роками як чужинець у батьків та відкрився їм лише в годину смерті. Закінчується драма тим, що Олексій «тішиться на небесі се­ред ангелів».



Мораліте (від лат. «моральний») — це тип п'єс із повчальним змістом, їхні сюжети — «Багатий та Лазар», «Блудний син». П'єси цього жанру виставляли­ся на Масляну. Вони закликали замислитися про сенс життя, нагадували про неминучість відповідальності за гріхи.

Національною особливістю української шкільної драми було те, що поміж віршованих діалогів релігійного змісту учні вводили комедійні дійства у формі інтермедій.



Інтермедії, чи інтерлюдії (від лат. «знаходитися посередині») — веселі, насичені національним гумором побутові сценки, що вставлялися між акта­ми релігійної драми для розважання глядачів. Вони мали суто комедійний характер; в них з'являються українці, поляки, москалі, цигани. Ситуації для комедії класичні: помилки, непорозуміння, крадіжки, обдурювання, сварки і байки тощо.

Інтермедії вплинули на ляльковий український театр, так званий «вертеп».

Це слово походить від старослов'янської назви печери, де народився Ісус Христос.

У багатьох країнах Західної Європи прийнято ставити вертеп із ляльками під ялинкою, як ми ставимо Діда Мороза зі Снігуронькою. Уся сім'я бере в цьо­му участь, одягає ляльок, доповнює їхнє оточення у співвідношенні зі своїми традиціями (в національному одязі).

Слово «вертеп» має ще одне значення: це назва народного театру, який іс­нує із XVII ст.

У Європі актори на Різдво ставили спеціальні вистави, їх виконували на площах, у школах, ходили по хатах колядники.



Вертеп — різновид театру, відомий у багатьох народів світу. Український вертеп зародився ще в XVII ст. Існують два види вертепу:

1. Народна театралізована вистава з живими акторами (шкільна драма про Різдво).

2. Театр ляльок.

Українську вертепну лялькову драму грають у дерев'яному ящику, який поділявся на дві частини перегородкою, зверху були розташовані боги і там розігрували містерію про народження Ісуса. А в нижній частині -«мешкали» лю­ди: там ставили «земні» сценки з народного життя. З-поміж персонажів — бога­тир Запорожець, українські Дід та Баба і, звісно, Москаль.

Вертепні вистави влаштовувалися на торгових площах, у будинках стар­шин, заможних козаків і міщан.

(Постановка практичного завдання. Учні розподіляються по групах.)
Слово вчителя.

На попередньому занятті ви вже зробили розподіл класу на дві творчі гру­пи (по 12—16 учнів): одна з них створює божественну містерію, а друга — зем­ну. Кожна з груп отримала інструкційні картки з варіантами сценарію та вида­ми виконання декорації та ляльок. Ви побачили, що вертеп можна намалювати, вирізати з паперу та картону, зліпити з керамічної маси, солоного тіста чи зши­ти з тканини.

Ми будемо створювати пальчикових ляльок із керамічної маси чи солоно­го тіста з подальшим розфарбуванням. У своїх групах ви повинні були визначи­тися, хто буде сценаристом, художником-декоратором, художником—виконав­цем ляльок та відповідальним за створення папки текстового матеріалу проекту (підгрупи по 2—6 учнів).

Якщо ви не встигнете, творчу практичну частину роботи завершите як до­машнє завдання. Вистава буде проводитися на початку наступного уроку, а ус­ний захист проекту відбудеться сьогодні.


V. ПРАКТИЧНА РОБОТА

Учні самостійно виконують підготовку до вистави (написання сценарію, ви­конання декорацій та ляльок у групах).


VІ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

1. Усний захист проекту групами учнів (виступи по 2 хв.)

2. Оцінювання.
3. Домашнє завдання: приготувати усе необхідне для вистави.

10 клас


ТЕМА : Шкільний театр, зв'язок із викладанням поетики та риторики, народний ляльковий театр

вертеп. Театр на Запорозькій Січі.

МЕТА: ознайомити учнів з історією виникнення української шкільної драми, її репертуаром та тематикою; ознайомити учнів із тради­ціями створення та особливостями різдвяних вертепів в Україні та їхніми аналогами в інших країнах; провести презентацію твор­чих учнівських проектів; розвивати в учнів літературні та акторські здібності, вміння кра­сиво та правильно розмовляти; композиційні навички , виховувати повагу та зацікавленість культурою та традиціями свого народу.


ОБДАДНАННЯ: фото та репродукції робіт із зображенням різдвяних вертепів, текст сценарію шкільної різдвяної чи великодньої драми; матеріали до презентації творчого проекту, прикраси, матеріали, зібрані до цієї теми.
ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Учитель повідомляє тему і мету уроку.


II. АКТУАЛІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Запитання до учнів

• Що ви знаєте про мистецтво скоморохів? (Учні відповідають.)
III. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Запитання до учнів

• Що послужило основою для розвитку українського театру?

• Якою була тематика театральних творів?

• Поясніть терміни: «театр», «шкільна драма», «інтермедія».

• Які ви знаєте місця проведення вертепних вистав?



Шкільна драма

На XVII—XVIII ст. припадає період розвитку українського шкільного театру. Він виник у навчальних закладах: Києво-Могилянській академії, ко­легіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчення обов'язкових пред­метів — поетики і риторики —. учнів навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов , послань на різні теми сус­пільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам'яті святих або духовних осіб, військових перемог, приїзду до нав­чального закладу поважних гостей тощо. Під час церемонії декламації зазви­чай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Інколи части­ною такого театралізованого дійства були діалоги, що складались із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізації практикувалися також під час філософських диспутів та «орацій». У такий спосіб учні набували ораторської майстерності.

Декламації та діалоги безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання її писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п'єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували «рекреаційні» вистави просто неба

Філософсько-естетичне обгрунтування принципів шкільної драми — тра­гедії, комедії, трагікомедії — здійснив реформатор українського барокового те­атру Фєофан Прокопович, автор театрального підручника «Пиїтика».

До шкільного репертуару включали переважно різдвяні й великодні драми, а також п'єси морально-дидактичного й історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися,— анонімні, як, наприклад, перша відома шкільна драма «Олексій, чоловік Божий».

Алегоричний зміст драм-мораліте на зразок «Царства натури людської» передбачав уведення дійових осіб, в яких персоніфікувалися людські чесноти чи вади, певні моральні поняття: Віра, Надія, Любов, Совість, Мудрість, Бла­женство, Розум, Заздрість, Тиранство, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У дусі христи­янської моралі у драмах і комедіях викривалися хабарництво, розбещеність, не­вігластво, жорстокість, проти яких спрямовувалося сатиричне вістря авторів.


IV. ПРЕЗЕНТАЦІЯ
V. ОПРАЦЮВАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання для учнів

Підготувати повідомлення про театр ляльок вертеп за наступним планом.

1. Зародження театру.

2. Вертепна скринька.

3. Тематика вистав.

4. Автори і виконавці вертепних драм.

5. Місця проведення вертепних вистав.

6. Значення вертепу в розвитку української культури.
Матеріали для ознайомлення

«Зародження театру

Основою українського театру стали народні ігри й обряди, в яких драматич­на дія поєднувалася з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Теат­ралізовані видовища влаштовувалися на міських майданах і ярмарках, де зби­ралося багато глядачів: селяни, міщани, козаки, шляхта.

В Острозькій школі, Київському колегіуму, братських школах влаштовува­лися театралізовані вистави - так звані шкільні драми. Ставилися драматичні твори на релігійні або міфологічні теми. Акторами виступали здебільшого учні й студенти. Серед таких вистав - драми невідомих авторів - «Слово про збу­рення пекла», «Трагедія руська», а також «Роздуми про муки Христа, спасителя нашого» Іоаникія Волковича. В антрактах драм виконувалися комедійні інтер­медії на побутові теми.


Вертепна скринька

Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обря­довості, тісно пов'язані національний театр ляльок вертеп. Час його виникнення ще й досі точно не з'ясований, адже не були розшукані тексти вертепних драм. Вертепна дія розігрувалася у великій дерев'яній скрині, поділеній на два (інко­ли три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах. Така конструкція скрині не випадкова: вона відповідала особливостями сюжету, що розгортала­ся за двома сюжетними лініями - релігійною і народною. На верхньому, «не­бесному» поверсі розігрувалася християнська драма — містерія про народження Христа Дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. На нижньо­му, «земному», діяли інші персонажі.



Тематика вистав

Українська вертепна драма складалася з двох частин: релігійної та інтер­медійної з національно-побутовими елементами. Починалася вистава релігійною частиною, яка відбувалася на горішній сцені. Тут чергувалися епізоди народжен­ня Ісуса Хреста, поклоніння пастухів, винищення немовлят царем Іродом і йо­го смерті. Потім дійство переходило на нижню сцену, де розігрувалися комічні народно - побутові сценки з реального життя. Серед персонажів найпопулярнішими були Запорожець, Циган, Москаль, Шинкарка, Баба та інші. Вони роз­мовляли народною українською мовою, були вдягнені в українські національні костюми. Вертепна драма збагачувалася народними піснями, обрядами, іграми.


Автори і виконавці вертепних драм

Вертеп - старовинний український народний театр ляльок. В Україні він по­ширився у XVII—XVIII ст. Вистави відбувалися у скриньці (шопці), що мала виг­ляд двоповерхового будиночка або церкви. Вертепник, пересуваючи на дротиках дерев'яні ляльки і змінюючи відповідно голос, говорив за кожну дійову особу. Виконавцями зазвичай були мандрівні дяки або вихованці шкіл, які під час кані­кул розходилися по Україні в пошуках засобів до існування.

Авторами і виконавцями вертепних драм також були школярі та студен­ти Києво-Могилянської академії, які, не маючи коштів на навчання, тимчасо­во переставали навчатись. У п'єсах для вертепу вони зазвичай використову­вали знання, набуті у школах. Отож, вертеп мав багата спільного зі шкільною драмою. Вертепна драма складалася із двох частин: драми про Ірода, писаної книжною українською мовою, та інтермедійної - кількох інтермедійних сцен живою українською мовою. Збагачувалася вона народними піснями, обряда­ми, іграми.

У другій, інтермедійній дії розігрувались комічні сценки та діалоги з ук­раїнського життя, виконувались народні пісні й танці, грали «троїсті музи­ки». Наприкінці з'являвся головний герой — народний захисник сміливий Запорожець. Цю ляльку робили вищою за всі інші й одягали в яскравий ук­раїнський костюм. Запорожець усіх перемагав і співав рішучу епічну пісню: «Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас та на Україні». Поляки танцю­вали краков'як, російський солдат, «москаль» — камаринську, українці Дід і Баба співали «Ой під вишнею, під черешнею» і танцювали запальний коза- чок. У такий спосіб музика емоційно підсилювала національну своєрідність образів.


Місця проведення вертепних вистав

Відомо, що студенти-мандрівники ходили під час Різдвяних свят із верте­пом селами і хуторами, відвідували панські садиби і козацькі оселі, заробляю­чи собі на хліб.


Значення вертепу в розвитку української культури

В Україні вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл наро­ду, предтечею демократичного театру. На Галичині, Буковині й Закарпатті на­був популярності так званий живий вертеп, у якому замість ляльок грали люди-актори.


VI. ПІДСУМОК УРОКУ

Завдання для учнів

Складіть міні-розповідь на одну з наступних тем.

1. Розвиток театру на українських землях у першій половині XVII ст.

2. Українська вертепна драма.

3. Шкільна драма.

4. Як виникли інтермедії.
Словничок-довідничок

Вертеп (походить від назви печери поблизу Віфлеєма, де народився Ісус Христос) - народний театр ляльок, де розігрувалися вистави гумористичного чи сатиричного змісту, на релігійні або світські теми.

Інтермедія (від лат. «проміжний», «середній») - невелика п'єса комедійного характеру, що виконується між актами вистави.

Містерія (від грецького «таємниця», «таїнство») - різновид релігійної вистави.

10 клас


ТЕМА: Контрольний урок за І семестр.
МЕТА: узагальнити знання учнів з пройдених тем; підвести підсумок вивчення курсу у І семестрі; розвивати вміння учнів робити уза­гальнення, формулювати висновки, висловлювати власні спосте­реження; виховувати інтерес і зацікавленість учнів до різних видів мистецтв, до художньої культури загалом.
ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Слово вчителя

Доброго дня, любі друзі. Ми завершили вивчення художньої культури Ук­раїни XVII—XVIII ст. Сьогодні ми спробуємо узагальнити наші знання з цієї теми. Для цього я пропоную вам письмову роботу за варіантами та наступне виконання цікавих творчих завдань.


II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

Чи готові ви до написання роботи? Чи цікавим для вас стане самостійно надати відповідь про розвиток художньої культури українців у XVII—XVIII ст.? Для виконання завдань вам необхідно зосередитися, пригадати найголовніші іс­торичні події, імена відомих митців, цікаві факти, дослідження, приклади творів мистецтва, а потім стисло викласти свої думки у письмовому вигляді. Наступ­ним етапом нашої роботи стануть індивідуальні творчі завдання, виконання яких дасть змогу не тільки виявити рівень ваших знань, але й розкрити вашу творчу особистість. Ото ж, до справи!


ІІІ. ПРОВЕДЕННЯ ПИСЬМОВОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ ЗА ВАРІАНТАМИ

Учитель.

Перед початком роботи погляньте на дошку: там викладені за­вдання для кожного варіанту. Тепер залишилось тільки дізнатися, який варіант дістанеться вам. Для цього назвіть, будь ласка, відомі вам чотири стихії. (Учні називають стихії: вода, повітря, земля, вогонь.) Зараз називаємо по черзі стихії та разом із цим визначаємо свій варіант. Отже 1-й варіант — це всі, хто назвав вогонь, 2 й варіант - усі, у кого у руках є повітря, 3-й варіант — у всіх, хто назвав землю, ну а 4-й варіант - водяна стихія.

Зосередьтеся, ви добре знаєте відповідь. Але для того, щоб одержати висо­кі бали, вам необхідно намагатися якомога повно і послідовно надати відповіді на запитання. Можна уявити собі, що ви кореспондент шкільної газети, і ваша відповідь буде являти собою невелику статтю до спецвипуску «Художня культура України» або матеріал для інформаційно-мистецького альманаху. На вико­нання цього завдання вам достатньо буде 15 хвилин. Отже, розпочинаємо робо­ту творчої лабораторії нашого класу. Завдання для варіантів перед вами.
Варіант № 1

• Надайте характеристику українському «козацькому» бароко. Наведіть від­повідні приклади пам'яток.

• Які різновиди української народної музичної творчості періоду XVII-XVIII ст. ви знаєте? Надайте характеристику думам, історичним пісням.
Варіант № 2

• Що ви знаєте про портретний український живопис? Яка історія народної картини «Козак Мамай»?

• Надайте характеристику шкільному театру XVII—XVIII ст. Наведіть при­клади.
Варіант № З

• Назвіть характерні риси українського іконопису і світського портретного живопису ХУІІ-ХУШ ст.

• Назвіть творців хорового концерту на Україні. Які особливості цього жанру вам відомі?
Варіант № 4

• Що ви знаєте про особливості народного лялькового театру — вертепу?

• У чому полягає мистецтво кобзарів і лірників? Надайте характеристику цьо­му періоду розвитку музичного мистецтва.
IV. ВИКОНАННЯ ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ ЗА ВИБОРОМ

Учитель.

Наступним етапом нашого контрольного уроку стане виконан­ня творчих завдань, які ви обираєте самостійно. Погляньте на дошку й оберіть те завдання, яке вам найбільш подобається. Творче завдання буде оцінюватися за окремою системою оцінювання — це будуть додаткові бали, що надаються за вашу творчість. На виконання цього завдання у вас є 7—8 хвилин.

Отже, творчі завдання перед вами.
Творче завдання № 1: спробуйте написати план проекту фольклорної експе­диції класу, яка вивчає народну пісенну творчість рідного краю.
Творче завдання № 2: спробуйте зробити план сценарію сучасної вистави вертепу.
Творче завдання № 3: створіть ескіз сучасного кафе у стилі «українського бароко».
Творче завдання № 4: спробуйте створити форзац до книги «Мистецтво гра­вюри в Україні».
V. ВИКОНАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТВОРЧИХ ЗАВДАНЬ

Учитель.

Для нашого контрольного уроку досить корисним буде ви­конання невеликого індивідуального творчого завдання. За декілька хвилин кожен із вас отримає репродукцію відомої картини, зображення скульптури або витвору архітектури України с певного періоду: від найдавніших часів до XVIII, ст.

Ваше завдання: за поданою схемою охарактеризуйте цей твір. Якщо змо­жете, назвіть його назву і автора. Якщо у вас буде бажання, то можете уявити себе гідом одного з відомих музеїв українського мистецтва. Як би ви розповіли туристам, відвідувачам музею про відомий витвір мистецтва? На чому ви зосе­редили б увагу?

На виконання цього завдання у вас є 5—7 хвилин. Розпочнемо останній етап уроку — за справу! (Кожен учень класу одержує одну картку та індивіду­альні запитання.)


Приклади блоків запитань до ілюстрацій

• До якого виду мистецтва ви відносите дану ілюстрацію?

• Які почуття і настрій викликає у вас цей витвір мистецтва?

• В якому стилі, на вашу думку, створено цей твір?

• До якого виду мистецтва відноситься цей витвір?

• Хто є головними героями твору? Опішить їхні основні риси.

• Що саме створює настрій твору? Які думки, на ваш погляд, хотів донести до нас автор?

• До якого виду мистецтва ви віднесли б даний твір?

• Хто є, на вашу думку, головним героєм твору? Надайте йому характерис­тику.

• У чому головна особливість даного твору? В який час він був створений?

• До якого виду мистецтва ви віднесли б даний твір?

• Хто на ньому зображений?

• Надайте характеристику головному герою твору.
VI. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКУ УРОКУ

Учитель.

Сьогодні ми намагалися пригадати цікаві факти та яви­ща з художньої культури України. Це стало значним етапом в узагальненні отриманих вами на уроках художньої культури знань. Ви виконали робо­ту; всі ваші напрацювання ми обов'язково обговоримо на наступному уроці. А тепер у нас залишається декілька хвилин на підведення загальних підсум­ків уроку.

Скажіть, будь ласка, що сьогодні для вас було найважчим моментом? Чи в повному обсязі ви встигли виконати завдання?

Ми зробили огляд художньої культури України від найдавніших часів до XVIII ст. Який загальний висновок про культурний розвиток українського мистецтва в цей період ви зможете зробити? Що на вашу думку, стало найваж­ливішим моментом для формування художньої культури України в найдавніші часи? А в період XVI—XVIII ст.? Який витвір мистецтва, на вашу думку, став візиткою епохи і чому?



VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Учитель.

Попереду на нас чекають цікаві зустрічі з українською худож­ньою культурою. Невдовзі ми розпочинаємо знайомство з мистецькими шедев­рами XIX ст. Зараз я надаю вам можливість обрати тему вашого домашнього завдання, яке допоможе вам здійснити самостійне мистецьке дослідження, під­готувати індивідуальний мистецький проект за наступними темами. Це попе­реднє завдання, тому ваші проекти повинні мати узагальнену інформацію про розвиток українського мистецтва в XIX ст. Орієнтовні теми та інструкцію для виконання проекту ви знайдете в мистецькому куточку класу. Ваше завдання: обрати тему проекту, скласти план дій, обробити зібрану інформацію, визначи­тися з часом презентації (за календарно-тематичним планом семестру) та підго­тувати портфоліо. Портфоліо може бути представлено у вигляді мультимедійної презентації, альбому, публікації (газети, статті, буклету тощо) або іншим твор­чим варіантом за вашим бажанням. Сподіваюся, що підготовлені проекти до­поможуть вам не тільки самостійно опанувати певний період, вид українсько­го мистецтва, але і проявити свої творчі здібності й заробити додаткові бонусні бали.



Теми проектів

Розділ III. Українська художня культура XIX ст.



Тема 1. Образотворче мистецтво

«Шедеври української архітектури та скульптури XIX ст.»;

«Шляхами палацово-паркових комплексів України»;

«Історія українського живопису»;

«Шевченко — живописець»;

«Тиражна графіка в Україні»;

«Декоративно-прикладне мистецтво в Україні XIX ст>;

«Українські народні художні промисли».


Тема 2. Музична культура

«Українські соціально - та родинно-побутові пісні»

«Творчість С. Гулака-Артемовського»;

«Музика М. Колачевського»;

«Історія гімну України»;

«Видатні музичні виконавці XIX ст.».



Тема 3. Театральна культура

«Аматорський театр XIX ст.»;

«Галицький і Буковинський театр»;

«Історія театру корифеїв»;

«Перший український стаціонарний театр у Києві»

«Театральний портрет М. Заньковецької».

10 клас

ТЕМА: Т. Г. ШЕВЧЕНКО ВІДОМИЙ І НЕВІДОМИЙ


МЕТА: ознайомити учнів із творчою діяльністю Т. Г. Шевченка як видат­ного художника, його найвідомішими творами; розкрити внесок Т. Шевченка у розвиток української культури XIX ст. та сучасності; розвивати вміння самостійно отримувати знання, творчо їх ви­користовувати; сприймати та аналізувати твори образотворчо­го мистецтва; формувати інтерес до культурних надбань усього людства; виховувати повагу і любов до людей мистецтва, почуття гордості за свою країну, громадянську позицію, художньо-есте­тичний смак.
ОБЛАДНАННЯ: репродукції картин Т. Г. Шевченка, відеофільми «Тарасові шляхи», «Віщування батька», відео-галерея «Т. Г. Шевченко — відомий ху­дожник», виставка художньої та науково-популярної літератури, малюнки учнів до літературних творів Шевченка
ТИП УРОКУ: урок-салон, урок-подорож.
ЕПІГРАФИ:

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури...



І. Франко

Будь моя родина самая бедная, ничтожная на земле, и тогда бы она мне казалась краше Швейцарии й всех Италий...



Т. Шевченко

ХІД УРОКУ



І. АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий». Діти називають автора тек­сту пісні.

Учитель пропонує переглянути фрагмент фільму «Тарасові шляхи».
ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ

Слово вчителя

Відома сторінка життя — Шевченко-поет. Але що нам відомо про Шевченка-художнка?


III. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Слово вчителя

Для того, щоб познайомитися з культурною спадщиною Т. Г. Шевченка — художника, можна завітати до багатьох музеїв України, Росії, Казахстану, Поль­щі, США. Але найбільш цікавою, на мою думку, буде подорож до Національного музею Т. Г. Шевченка в Києві. До нього я вас сьогодні і запрошую.



(Учні виконують роль журналістів, яким необхідно скласти замітку до районної газети. На партах лежить аркуш, на якому учні роблять нотатки. Наприкінці уроку оголошується результат.)
Подорож Національним музеєм Т. Шевченка.

Учитель. Національний музей Т. Шевченка розташовано в історичній частині Києва на розі вулиць Терещенківської та бульвару Шевченка. Будівля належала свого часу відомому українському меценатові та промисловому дія­чеві Миколі Терещенку. Зведено її у стилі італійського палаццо епохи Ренесансу. Сьогодні тут розміщене музейну експозицію, яка не тільки розповідає про жит­тя та творчість визначного поста і художника Тараса Шевченка, а ще й зберігає культурну атмосферу київської аристократії кінця XIX — початку XX ст.

Музейна збірка налічує на сьогодні близько 73 тис. одиниць, експонатів. Тут зосереджена найбільш повна колекція художніх творів Шевченка (близько 700) — у техніці олійного живопису, акварелі, офорту, олівцеві начерки та ескізи. Серед реліквій музею також автографи, особисті речі та живописне приладдя Шевчен­ка.


III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Екскурсія залами Національного музею Тараса Шевченка за наступним планом.

1. «Біографічна зала». Учитель проводить вікторину «Цікаві сторінки біогра­фії»

2. «Відеотека». Відбувається перегляд фільму «Віщування батька».

3. «Літературна зала». За участю учнів організовується «Поетичний калейдос­коп віршів Тараса Григоровича Шевченка».

4. Виступ екскурсоводів

Словничок-довідничок

Офорт — різновид гравюри на металі, техніка станкової графіки глибокого дру­ку, яка дозволяє отримати відтиск з друкованих форм. Відомий із початку XVI ст.

Естамп — станковий вид графічного мистецтва, що являє собою гравюр­ний або літографський відбиток, як правило, на папері, зображення, виконане на літографському камені або на друкованій формі з міді чи сталі травленням чи різьбленням.
Характеристика жанрів образотворчого мистецтва

Побутовий — жанр в образотворчому мистецтві, в якому об'єктом зобра­ження є повсякденне життя людей.

Пейзажний — жанр в образотворчому мистецтві, об'єктом зображення яко­го є природа.

Історичний — жанр в образотворчому мистецтві; в якому об'єктом зобра­ження є події історії, суспільства.
IV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ

РЕФЛЕКСІЯ

Метод «Мікрофон»

Учні розмірковують, чи можна вважати Т. Г. Шевченка великим українцем, універсалом XIX ст. Чому?

Учні зачитують перші рядки своїх заміток.

Відбувається демонстрація мистецьких творів учнів школи (малюнки, кар­тини до творів Т. Г Шевченка, декоративні вироби, презентації мистецьких про­ектів «Шевченко відомий і невідомий»).

У тяжкий і жорстокий вік кріпацтва Шевченко весь свій талант художника віддав народові. Його мистецькі твори сповнені душевної краси трудящої люди­ни, її героїчним минулим, привабливістю її звичаїв, замилуванням рідною зем­лею і ненавистю до гнобителів.

Шевченко увійшов до світу мистецтва як художник. Завдяки своєму та­ланту він отримав свободу від кріпацької залежності. І коли до нього прийшла слава, він залишився самостійним і глибоко національним живописцем, став ви­датним майстром XIX ст.

Уся творчість Шевченка — громадського діяча, поста, драматурга, прозаїка, живописця, рисувальника і гравера — міцно пов'язана з дійсністю свого часу, ви­росла із цієї дійсності і спрямована в майбутнє.

Оглядаючи творчий шлях Шевченка, переконуємося, що це був шлях ви­датного, всебічно обдарованого художника, який із однаковою самовідданістю творив у портретному, історичному, побутовому та пейзажному жанрах. Із вір­туозною майстерністю Шевченко володів технікою олійного й акварельного живопису, а також був чудовим майстром рисунку і першорядним офортистом свого часу.


V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Ознайомитися з матеріалом підручника, дописати замітку до газети, здійс­нити письмовий аналіз улюбленої картини Т. Шевченка.



Вікторина «Цікаві сторінки біографії»

Форма проведення вікторини — прийом «Незакінчене речення».



Речення, які необхідно продовжити:

«Народився Тарас Григорович Шевченко... (9 березня 1814 р). в с. Моринцях (с. Кирилівка) в сім'ї селянина-кріпака.

Шевченко на початку 1831 р. прибув до Петербурга разом зі своїм паном...(Павлом Енгельгардом.)

У Петербурзі Т. Шевченко знайомиться з...( українським художником Іва­ном Сошенком, а також із Карлом Брюловим, Веніціановим, Жуковським, ук­раїнським поетом Гребінкою).

У 1838 р. був розіграний у лотерею...(портрет Жуковського, написаний Брю­ловим, і за 2500 карбованців Шевченка викупили з кріпацтва).

Тарас Григорович навчався...( в Петербурзькій Академії мистецтв під керів­ництвом Карла Брюлова).

Навесні 1843 р. виїхав до...( України.)

На початку 1844 р. повернувся з України і... (закінчив навчання в Академії мистецтв, здобув звання художника).

За великі успіхи в навчанні Шевченко був відзначений... (нагородами Ради Академії — двома малими срібними медалями 2-го ступеню.)

Ще за життя в 1860 р. Рада Академії мистецтв присвоїла Шевченкові... (по­чесне звання, академіка гравюри)



Виступ екскурсоводів

Герої Шевченка - його сучасники. Найбільша витонченість і одухотво­реність притаманні його жіночим портретам. Портрет Ганни Закревської, напи­саний у 1843 р. олією. Шевченко використовує широкі мазки, насичений колір, округлі форми. Портрет княгині Кейкуатової, написаний у 1847 р., дослідники називали вершиною портретного живопису Шевченка і одночасно його лебеди­ною піснею, бо заслання художника змусило його відмовитися від роботи олією. Зображення молодої української красуні передає внутрішній рух і комфорт­ність, красу внутрішню і духовну. Кращі портрети художник створив наприкінці життя. Це образи російського актора Михайла Щепкіна, американського актора Айри Олдріджа, російського вченого-зоолога і мандрівника М. О. Сєверцова та багато інших. Вони приваблюють вільною невимушеною манерою виконання, глибокою психологічною проникливістю.

Полюбляв Тарас Шевченко й автопортрети. У них він наче намагався зазирнути у власну душу, пізнати себе, осмислити власне життя. Його перший олійний автопортрет, написаний у 1840 р., овіяний духом романтизму. На ньо­му зображено молоду, енергійну, сповнену творчої наснаги людину з натхнен­ним блиском в очах. Таким був Кобзар у кращій період свого життя, в роки першого великого успіху, популярності, сподівань на майбутнє. З автопортретів останніх років на вас пильним поглядом дивиться людина, яка зазнала тяжких випробувань, проте не пала духом. Автопортрети, які Шевченко писав протя­гом усього свого творчого життя, відображають не тільки еволюцію його ху­дожньої майстерності, але і психологічні метаморфози, що відбулися з ним під впливом сумних життєвих обставин. Усього він створив близько п'ятдесяти автопортретів.

До вашої уваги найвідоміше живописне полотно «Катерина» — своєрід­на ілюстрація до однойменної поеми. Ця картина — абсолютно оригінальний витвір мистецтва, не схожий на жодну картину Шевченка. У її композиції про­стежуються традиції українського іконопису, мистецтва бароко, народної кар­тини.

У двох наступних роботах 1843 р. «Селянська родина» і «На пасіці» до Шев­ченка як живописця приходить відчуття сонця, кольору і повітря. Художнику вдалося-за допомогою олійних фарб передати внутрішній рух життя. «Селянсь­ка родина» — це не уривок із життя конкретної сільської родини, а узагальнення образу родини, її внутрішня сутність. Не маючи своєї родини, Шевченко вбачав у ній вершину людських взаємовідносин, теплоту і захист. «На пасіці» — фігури людей не мають чітких контурів, вони окутані димкою і світлом. Простір пере­дано за допомогою світла і тіні.

Син селянина-кріпака, Шевченко став не тільки художником, академіком, але й особистістю-універсалом XIX ст. Його живопис і графіка — це світ, що ма­ло схожий на конкретне життя, яке прожив Шевченко. Із сорока семи років жит­тя лише тринадцять він був вільним громадянином.

Шевченко почав писати вірші приблизно у 1836-1837 рр., коли вже був художником. Його вірші просякнуті глибокою народністю, гуманізмом, палкою безмежною любов'ю до Батьківщини, ліричністю, яскравою образністю мови, мелодійністю і разом із цим - гнівним пафосом. Перша збірка його поезії «Коб­зар» (1840 р.) відкрила нову добу в історії української літератури.

Як живописець і графік він працював у різних жанрах: побутовому, пейзаж­ному, історичному.

Шевченко багато подорожував Україною, під час цих подорожей він ство­рив велику кількість рисунків та акварелей. У них він реалістично змалював краєвиди України, сцени з життя народу. Ним була створена серія графічних робіт «Живописна Україна».

(Демонструються автопортрети Т. Г. Шевченка.)

10 клас


ТЕМА: Декоративно-прикладне мистецтво та народні художні промисли.
МЕТА: ознайомити учнів із видами декоративно-прикладного мистец­тва, які існували а Україні в XIX ст.; розвивати навички пошуку потрібної інформації, уяву, фантазію при створенні композицій; виховувати шанобливе ставлення до української культури.
ОБЛАДНАННЯ: учнівські творчі роботи, завдання до кросворду, ілюстративний матеріал, фарби, пензлі, кольоровий папір, клей, ножиці.
ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Учитель вітається з учнями, перевіряє їхню готовність до уроку, а також повідомляє тему і мету уроку. Для роботи над проектом учні створюють групи, які отримують свої завдання.




Виконавці

Що дослідити

Результати

«Мистецтвознавці»

З'ясувати поняття народної ху­дожньої творчості, декоративного мистецтва

Повідомлення. Ескіз орнаменту для ки­лима

«Умільці»

Дослідити чи існували такі види ДПМ: ткацтво, килимарство, ви­шивка

Повідомлення. Ескіз орнаменту для ви­шивки рушника

«Майстри»

Знайти інформацію і проаналізу­вати чи існували види: кераміка, художнє скло, іграшки

Повідомлення. Ескіз орнаменту для кера­мічного посуду

«Митці»

Зібрати інформацію і проаналізу­вати чи існували види; витинанка, писанкарство, мереживо

Повідомлення. Ескіз орнаменту для роз­пису писанки

«Ремісники»

Повідомити чи існували такі види: художня обробка дерева, художня обробка металу, плетіння з при­родних матеріалів

Повідомлення. Ескіз віконної решітки у техніці витинанки


II. ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Звіт груп про результати досліджень.



«Мистецтвознавці»

Споконвіку народне декоративне мистецтво розвивалося удвох напрямах: як домашні ремесла для потреб своєї родини і як організовані промисли, які створювали товари для продажу.

У XIX ст. в Україні створювалися ремісничі цехи, які згодом переросли в майстерні та мануфактури.

Звичайно, промисли поділяють за ступенем художньо-творчої праці на кілька груп. Першу групу становлять ремесла, в яких переважає виробничо-реміснича майстерність. Це нерозписаний гончарний посуд, інші речі утилітар­ного призначення. Друга група — ремесла, в яких творчий і виробничий проце­си посідають приблизно однакове місце: розписний та фігурний посуд, дитячі іграшки, ткацькі вироби, вишивка тощо. Третя група — промисли, в яких твор­чий процес відіграє головну, вирішальну роль: декоративний посуд, виготовлен­ня мистецьких сувенірів, настінні розписи (мальовки) тощо.

Отже, народні художні промисли — це організоване виробництво творів де­коративно-ужиткового мистецтва, призначених для продажу.

У народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво — широ­ка галузь мистецтва, яка формує естетику матеріального середовища, створеного людиною. До нього належать такі види: декоративно - прикладне, монументаль­но-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне тощо.



Монументально-декоративне мистецтво безпосередньо пов'язане з архітек­турою. Це декоративні розписи, сграфіто, вітражі, мозаїка, скульптура тощо.

Оформлювальне мистецтво — це художнє оформлення міст, сіл, експозицій виставок, стендів, вітрин тощо.

Найчастіше для визначення сутності декоративно-прикладного мистецтва вживається назва «народне мистецтво».



Декоративно-прикладне мистецтво уособлює предметно-духовний світ лю­дини і включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткан­ня, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види — кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння — виникли на зорі людської цивілізації, інші молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з наперу, їм ледве налічується кілька століть. Правда, до середини XIX ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як му­зика, театр чи живопис. Ще й досі слово «ремісник» за звичкою має негативний,, зневажливий відтінок на противагу творчому підходу до праці. Термін «декора­тивно — прикладний», яким ми сьогодні вільно користуємося, утвердився лише у 70-х рр. цього століття. Раніше у вітчизняній і зарубіжній літературі вживали­ся поняття: «прикладне мистецтво», «декоративне мистецтво», «функціональне мистецтво», «виробниче мистецтво» та ін.

Із другої половини XIX ст. етнографи, історики мистецтва та мистецтвознав­ці все більшого значення надають вивченню народних художніх промислів і про­фесійних ремесел, складовим галузям декоративно-прикладного мистецтва.

Види декоративно-прикладного мистецтва: художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка кістки і рогу, художня кераміка, художнє скло, художній метал, художня обробка шкіри, художнє плетіння, в'язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батік, писанкарство, вибійка, випалювання, гравіювання, різьблення, карбування, художнє коваль­ство, скань, витинанки, мереживо, виготовлення виробів із бісеру, а також меб­лів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів тощо.
«Умільці»

Художнє ткацтво — це ручне або машинне виготовлення тканин на ткаць­кому верстаті. Ткацьке виробництво об'єднує підготовку сировини, прядіння ни­ток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування,

ворсування, вибивання тощо.

У дослідженнях матеріально-художньої культури українського народу особ­лива у.ага звернена на виготовлення полотен. Селянським ткалям було відомо

понад 20 видів полотна.

Упродовж віків поруч із домашнім виробництвом тканин відбувався пос­лідовний процес їхнього виготовлення в цехових організаціях (починаючи із XIV ст.), в мануфактурах (із XVII до середини XIX ст.) та фабричних під­приємствах (XIX—XX ст.).

Використовують два види ткацьких верстатів: горизонтальний та верти­кальний. Вироби за сировиною поділяються на льняні, конопляні, вовняні, ба­вовняні та змішані. За призначеним тканину, яку виготовляли, поділяли на три групи: для одягу, для впорядкування житла, для господарських потреб. Ор­намент в тканинах переважно геометричний. Основні мотиви — ромби, прямо­кутники, зубці, розети. Крім геометричних форм поширене зображення птахів, «дерева життя», «берізки», людських постатей тощо.



Килимарство — виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобе­ленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом.

Є різні техніки ручного ткання килимових виробів, що впливає передусім на зовнішній вигляд поверхні. Залежно від техніки виконання виділяються ки­лимові вироби з гладкою поверхнею і двобічним орнаментом, тобто без ворсові, з рельєфно виступаючими над основою нитками — ворсові, комбіновані і гобе­ленні.

Окрему групу утворюють гобелени (килими) — картини (шпалери), що ви­готовляються технікою виборного ручного ткання, тобто тчуться окремими ді­лянками. Термін гобелен французького походження (від назви майстерні Гобе­ленів ХУст.) і вже у XIX ст. вживався в Україні (щодо вітчизняних виробів).

За функціональним призначенням виділяють килими: настінні, настільні, залавники, полавники, декоративні доріжки, накидки на крісла тощо. Залеж­но від функціональної ролі вирішуються і їхній орнамент, композиція, колорит. Зміст орнаментальних мотивів, характер зображення — важлива основа поділу килимів за окремими групами: з геометричним, рослинним, геометрично-рослинним, геометризовано-рослинним орнаментом; сюжетно-тематичні. Доміну­ючі мотиви орнаменту: ромби, розетки, квіти, квіткові галузки, вазонки, дерева, птахи, качечки, людські постаті та ін. Важливу роль в орнаментально-компози­ційній будові килимів відіграють кайма, обрамування, торочки тощо.

У XIX ст. виготовлення килимів набуло масового поширення, їх ткали міські й сільські ремісники у домашніх умовах, організованих майстернях, на фабриках. Славилися традиційні центри килимарства Лівобережжя, Наддніпрянщини, Східного і Західного Поділля, Волині. У середині XIX ст. в Харкові щороку тка­ли до 25 тис. килимів та інших узорних тканин. Килимові фабрики працюва­ли в селах Марийське Богодухівського повіту, Микитівна Охтирського повіту, Мокриця, Юнаківка, Хотинь Сумського повіту та ін.

Килими України XIX ст. демонструють яскраву сторінку народної культури.



Вишивка — орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, ви­конане різними ручними або машинними швами. Результати аналізу датованих вишивок XVII—XIX ст. дають змогу виділити два основних методи нанесення стібків вишивальної нитки на основу: двосторонній і односторонній.

Українській народній вишивці притаманні мініатюрність, чистота виконан­ня, ювелірний характер. Дуже часто вишивки виглядають однаково як з лицевої, так і з виворітної сторони, відрізняючись цікавими акцентами дзеркальної си­метрії. Дослідники стверджують, що за техніками вишивання в Україні розріз­няють близько 100 типів вишивок.

Вишивка розглядається як один із видів живописного мистецтва. Аналіз сріблястих переливів вишивки білими нитками на білому тлі, дзвінких звучань вишивки червоними і білими, червоними і синіми, червоними і чорними нит­ками, барвистої соковитості багатоколірної гами дає змогу стверджувати, що у цій галузі всебічно розкрилося колористичне обдарування народних майс­тринь. У вишивці втілені чудеса народної фантазії — геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

За змістом і формою орнаментальних мотивів вишивка переважно поділяєть­ся на геометричну, рослинну, зооморфну, орнітоморфну та антропоморфну.

Вишивка одягу, давня східнослов'янська традиція, набула особливого роз: витку в Україні у XVIII—XIX ст. На цей час сформувалися комплекси українсь­кого народного чоловічого й жіночого одягу і визначилися принципи розміщення вишивок на головних уборах, натільному, нагрудному, поясному, верхньому одязі, взутті.

Вишивка тканин інтер'єрно-обрядового призначення: рушники, наволочки, скатертини, простирадла, хустини та ін.

У XIX ст. вишивка набула масового поширення по всій Україні, стала од­ним із основних видів народного декоративного мистецтва. Вишивали в кож­ному селі, а в містах — у дворянському купецькому, міщанському середовищі, монастирях, майстернях тощо. Стали відомими великі вишивальні майстерні у селах Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Клембівка, Яланець на Поділлі та ін.

Поступово активізувалися складні процеси перетворення вишивання у ре­месло, промисел. Зокрема, у XIX ст. поширився міський промисел бісерної і тамбурної вишивки (Пирятин, Охтирка, Чернівці, Косів та ін.).

У другій половині XIX - на початку XX ст. станом народних промислів зацікавились історики, етнографи, художники. Почалося вивчення і колекціо­нування народної вишивки, здійснювалися заходи для підтримки промислів, організовувалися земські інколи інструкторів вишивки, відповідні курси, а та­кож склади вишивальних виробів. У цей період засновані навчально-кустарні майстерні в Миргороді, у селах Опішня й Решетилівка на Полтавщині, Зосів на Вінниччині та ін.

Київське, Полтавське, Чернігівське і Подільське земства видавали альбоми вишивок ХУІІ-ХІХ ст.


«Майстри»

Художня кераміка (від гр. кегатоз — глина) — вироби виготовлені з різних глин та інших неорганічних складників, які для міцності черепка висушують . і випалюють при температурі 900—1500 °С.

Відомі такі техніки формотворення: вільне та стрічкове ліплення; точення на гончарному крузі; формування шаблоном: лиття зі лікеру (лікер - глина, розведена до сметаноподібної консистенції); відмикання (ліплення) у гіпсових формах; пресування із порошкоподібної маси.

Художня виразність керамічних творів багато в чому залежить від методу і техніки декорування. Можна виділити три види оздоблювальних технік: деко­ративні покриття, розпис і пластично-фактурні техніки.

Утвердження капіталістичних відносин і скасування кріпацтва в Україні сприяли бурхливому розвитку народних художніх промислів, зокрема сіль­ського гончарства. Сільські гончарі дістали право вільного виходу на ринок на рівних умовах з міськими. 60—80-ті роки XIX ст. позначені розвитком ке­раміки в Україні: більш як у 500 населених пунктах. Засновуються навчальні заклади гончарства в Коломиї (1876 р.), Товстім (1886 р., тепер Тернопільсь­ка область), Миргороді (1896 р.). У XIX ст. кожний район гончарного про­мислу мав власні художні особливості виробів, які залежали від природних якостей матеріалів.

У XIX ст. на Гуцульщині провідними осередками гончарства стали Косів і Пустинь. Славу косівській кераміці принесла самобутня творчість Олекси Бах-метюка (1820—1882). Творчість відзначається оригінальним тематичним розпи­сом технікою рихтування побіленого черепка з наступною домальовкою корич­невим ангобом та запусканням яскравих плям зеленим і жовтим під поливаними барвниками після першого випалу. На його мисках, дзбанках, кахлях трапля­ються зображення рільників і пастухів, солдатів і панів, музикантів і шинкарів, мельників, ткачів і гончарів. Ці постаті здебільшого позначені виразним соціаль­ним трактуванням, гострим і дотепним гумором, що так нагадує народні усміш­ки.

Таким чином, у середині XIX ст. виникла і розвинулася школа косівської кераміки завдяки праці О. Бахметюка, родини Барнюків та ін.

Водночас зародилася пістинська школа гончарства (село неподалік від Ко­сова), пов'язана з родинами-гончарів: Волощуків, Зондюків, Кошаків, Тимчуків та ін. Вони здебільшого виготовляли мальовані миски, тарелі і дзбанки. Окрім цього, Петро Тимчук (1878—1924) виробляв оригінальні фігурки кіз, баранів, оленів із горщиками на спині для кімнатних квітів.

Окрім посуду в цей період в Україні значного поширення набуло кахлярство. Із середини XIX ст. кахлеві печі все частіше можна побачити у хатах міщан і селян середнього достатку. Виробництво кахлів стало масовим.

У першій половині XIX ст. на західних землях діяли фаянсові заводи.

Художнє скло. Художні вироби зі скла в нашому побуті стали такими зруч­ними предметами, що їхні мистецькі якості ми переважно не помічаємо. За тех­нологічними особливостями художнє скло поділяється на такі підвиди: гутне, накладне, візерункове, кришталь і скло з оптичними ефектами.

Українські майстри гутництва внесли до світової спадщини художньої культури унікальну типологічну групу скляних виробів — фігурний посуд для зберігання рідини (XVIII—XIX ст.). Скляні місткості зовнішніми обрисами на­гадували ведмедів, баранів, коней, качок тощо. Найпоширенішим типом фігур­ного посуду була пляшка-ведмедик традиційної форми: порожнистий масив­ний тулуб, а двома лапами охоплює голову. Це надає його постаті кумедного вигляду.

У першій половині XIX ст. склоробні художні промисли в Україні посту­пово занепали. Припинили діяльність дрібні осередки склярства. Вони не мог­ли конкурувати з напівмеханізованими підприємствами. Великі гути змушені переходити на виробництво простого, одноманітного посуду. Поліхромні роз­писи замінюються монохромними, їх виконували в основному білою фарбою. У другій половині століття скляна промисловість остаточно витіснила ручне скловиробництво.

Іграшки. Художня самобутність української народної іграшки закладена її бага­товіковою історією, традиційністю, відчутним відгомоном язичницької давнини.

На середину XIX ст. припадає найвищий розквіт кустарного іграшкового промислу. Саме в цей період в Україні історично сформувалися три найбільші регіони виготовлення забавок: Подніпров'я, Поділля і Прикарпаття.

Народна керамічна, дерев'яна і плетена іграшка була побічним промислом щодо основного виробництва — гончарства, художнього деревообробництва чи плетіння виробів, а тому «чистих» іграшкоробних осередків дуже мало.

Серед іграшок Подніпров'я кінця XIX ст. трапляються оригінальні дерев'яні кухлики для зачерпування рідини; загальним обрисом вони нагадують качечку (с. Морквина Кіровоградської області).

На Полтавщині виготовляли цікаві головоломки для дітей — це були так звані велика і мала мороки. Перша відрізняється більшою кількістю части­нок: два довгих і 12 коротких кілочків утворюють на основній вісі три хресто­подібних конструкції. Мала морока складається із чотирьох однакових модулів, зв'язаних у хрестик. Такі мороки потребують кмітливості. Без знання секрету їх не можна ані скласти, ані розібрати.

Наприкінці XIX ст. кустарне виробництво іграшок не витримало конкурен­ції із фабричною дешевою продукцією і поступово занепало.


«Митці»

Писанкарство — розписування яєць — вид декоративно-прикладно­го мистецтва, поширений у слов'ян та інших народів. Розпис писанок має стародавні язичницькі коріння, характеризується вишуканими і символічни­ми орнаментальними мотивами — геометричними, рослинними, антропоморф­ними,— які чітко і злагоджено підпорядковуються формі яйця. Тому писанку справедливо називають твором-мініатюрою, іноді це унікальний шедевр народ­ного мистецтва.

Зважаючи на слабку тривкість шкаралупи яйця, середньовічні писанки до наших днів не дійшли. Однак масове розписування яєць існувало протягом століть. У XIX ст. писанкарство з різними технічними і регіональними худож­німи відмінами поширилося майже по всій території України, на що вказують давні колекції писанок у музеях Києва, Лубен, Кракова, Варшави та ін.



Витинанки — орнаментальні та фігурні прикраси житла, ажурно витяті но­жицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Від назви техніки ви­готовлення (витинати) походить і термін. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового де­кору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання сві­ту, багатство фантазії.

Настінні прикраси — найбільше розповсюджений рід витинанок, які разом із настінними розписами, паперовими квітами та іншими декоративними ком­понентами формували традиційну систему декору народного житла наприкінці XIX — на початку XX ст. Витинанки для оздоблення стін бувають таких груп: фігурки, розети, дерева, стрічки і витинанки-шпалери.

В Україні також було поширене мистецтво силуетів. Із літературних дже­рел відомо, що виготовленням силуетних витинанок захоплювалися М. Гоголь, Г. Нарбут, І. Репін.

Виникнення і розповсюдження народних витинанок пов'язані переважно з появою на селі паперу та з переходом від курної хати до «чистої».

Початкові відомості про паперовий декор в українських сільських хатах дійшли з першої половини XIX ст. Г Квітка-Основ'яненко в повісті «Щира любов» описав хатні прикраси на Харківщині: «Усі позаквітчувані були всякими квітами: коли улітку — то справжніми, на зиму — то робленими з щпалерів; а перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені теж із шпалерів».

Термін «витинанка» вперше з'явився в літературі 1913 р. Але відсутність терміна аж ніяк не може заперечувати існування витинанок, побутували інші назви: стригунці, зірочки, квіти, козаки та ін.

Найдавніші українські витинанки, що дійшли до нашого часу, походять із Прикарпаття і Західного Поділля. Важливу роль у їхньому збереженні відіграли господарсько-етнографічні виставки, дуже популярні наприкінці XIX — на по­чатку XX ст. На таких виставках експонувалися різноманітні твори народних майстрів з різьбярства, гончарства, ткацтва, вишивання тощо. Зокрема, львівсь­ка газета «Діло» писала про експонати виставки в Тернополі (1887 р.): «Цікавий і, наскільки знаємо, досі ніким не замічений причинок до народної орнаментики подав Софрон Левицький, зібравши на одинадцяти великих картонах оздоби, які селяни стригунець і Довгого в повіті Товмачському вирізають з різнобарвно­го паперу і наліплюють на стінах».

Кінець XIX — початок XX ст. позначені великим піднесенням промислу ук­раїнських витинанок.



Мереживо — один із популярних,видів народного декоративного мистецтва. Ажурні, сітчасті, декоративні вироби із лляних, шовкових, бавовняних, метале­вих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, пркрашення тканин інтер'єрного призначення.

Мереживо гачком набуло розвитку в Україні з XIX ст. Виділяється мережи­во з геометричними і рослинними мотивами.


«Ремісники»

Художній метал. Художнім металом називають декоративно-прикладні й монументально-декоративні твори, виготовлені вручну різноманітними тех­ніками з чистих металів та їхніх сплавів. Усі вироби художнього металу скла­дають вісім найбільших родів: архітектурні елементи, обладнання приміщення, знаряддя праці, посуд і начиння, культові та обрядові предмети, особисті речі і прикраси, дрібна пластика.

Із занепадом у XIX ст. цехового ремесла на чільне місце висувається на­родне металірство. Найбільш відомі його регіони — Подніпров'я, Слобожанщи­на, Гуцульщина.

Найвищий розквіт гуцульського металірства припав на кінець XIX — поча­ток XX ст. У той час відбувалися етнографічні виставки у Львові, Коломиї, Тер­нополі, де можна було побачити й оригінальні вироби з металу. У романтичний гірський край ринув потік письменників, художників і багатих туристів. Щоб за­довольнити, попит, художньою обробкою металу стали займатися десятки майс­трів у селах Річка, Соколівка, Яворів та ін.

Художнє деревообробництва. Художня обробка дерева — найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва, виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення. За формотворчими техні­ками художнє деревообробництво поділяється на відповідні галузі: бондарство, деревообробне токарство, столярство та декоративне різьблення.

Наприкінці XIX ст. цеховий устрій був повністю скасований і сільське де­ревообробництво перестало бути виробництвом для забезпечення феодального господарства та почало набувати форм товарного виробництва. Виникали шко­ли, народжувалися нові напрями творчості, формувались і зміцнювалися тра­диції.

Провідними регіонами художніх деревообробних промислів у XIX ст. бу­ли Подніпров'я, Поділля, Карпати. У багатьох місцевостях оздоблювали про­філюванням та пласким різьбленням дерев'яні деталі архітектури, виготовляли транспортні засоби та знаряддя праці, прикрашені різьбленням, випалюванням, рідше розписом. Масово виготовляли на ярмарки предмети хатнього вжитку, зокрема начиння.

Художнє плетіння — це вид декоративно-прикладного мистецтва, що озна­чає процес виготовлення творів із природних рослинних матеріалів, інколи «а ребристій основі.

Плетені вироби умовно утворюють шість родів: меблі, декоративна пласти­ка, побутові предмети, кошики, предмети одягу та іграшки.

Важливим джерелом пізнання плетених речей початку XIX ст., зокрема особливостей їхнього функціонування на Західному Поділлі та в Карпатах, є ак­варелі львівського художника Ю. Глоговського. Малюючи людей у народному одязі та побутові сцени, він водночас зображав як доповнення плетені кошики, брилі, клітки, решета, якими користувалися селяни, іноді й міщани.

Розвитку промислу плетіння з природних матеріалів сприяли засновані у 80-х рр. XX ст. школи і навчальні майстерні. Одна з перших таких шкіл ви­никла у 1879 р. у с. Нижнів, в м. Сторожинець на Буковині.



Учитель.

От ми і дізналися, які види декоративно-прикладного мистец­тва існували в Україні в XIX ст.


ІІІ. ПРАКТИЧНА РОБОТА

Слово вчителя

Переходимо до творчого етапу сьогоднішнього уроку. Кожна група отрима­ла також завдання виконати ескіз із певної теми. Зараз ми будемо перевтілюва­ти ваші задуми в композиції.

Уявімо, що знаходимось у невеличкому ремісничому поселенні, про яке Лі­на Костенко могла б сказати:

«Тут люд осілий;

Тут шанують труд.

І рух дадуть і кругові, і кросну.

Кують залізо із місцевих руд

І мають славу дуже розголосну.

Тут процвітало всяке ремесло...»
Учитель проводить інструктаж щодо безпечного поводження при роботі з ріжучими інструментами.

• Що повинен кожен знати, щоб безпечно працювати?

• Як правильно користуватись ножицями? Учні втілюють ескізи у композиції.
Учитель.

Девізом собі візьмемо народну мудрість: «Ремесло не коромис­ло — плечей не відтягне».


IV. ПІДСУМОК УРОКУ

Розв'язування кросворду

По горизонталі

1. Техніка виготовлення виробів з металу, шляхом нагрівання та розм'якшування з подальшим наданням заготівці відповідної форми та фак­тури. (Ковальство.)

Тканина, якою користуються при вишиванні. (Канва.) Виготовлення килимів, гобеленів, паласів із пряжі на спеціальному верстаті або рамі. (Килимарство)

4. Вироби із глини. (Кераміка.)

5. Вид живопису, який застосовується для прикрашання, оздоблення пред­метів побуту, будівель, інтер'єрів. (Декоративний.)

6. Мінеральна маса із суміші каоліну, пластичної глини, кварцу і польового шпату, яка використовується для виготовлення тонкого посуду, виробів де­коративного та прикладного характеру. (Фарфор.)
По вертикалі

1. Твір декоративного мистецтва, виготовлений із складеного у кілька разів білого або кольорового паперу методом вирізання. (Витинанка.)

2. Мистецтво виготовлення тканини на ткацькому верстаті. (Ткацтво.)

3. Інструмент живопису. (Пензель.)

4. Техніка виконання рельєфу на поверхні тонких листів із металу. (Чеканка.)

5. Нашивання візерунків на тканину або шкіру різними видами ниток. (Ви­шивка) *

6. Яйце, розписане різнокольоровими візерунками. (Писанка)

7. Узор, побудований на ритмічному чергуванні елементів. (Орнамент)



8. Ажурне, плетене полотно. (Мереживо)
Наприкінці уроку учні організовують виставку художніх робіт.
V. ОЦІНЮВАННЯ

Учитель оцінює роботу учнів на уроці.


VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Учитель дає учням завдання за своїм вибором.

10 клас

ТЕМА: Декоративно-прикладне мистецтво та народні художні промисли.


МЕТА: познайомити учнів із українськими народними промислами (Косів, Опішня, Яворів, Петриківка); прищеплювати любов до своєї малої батьківщини; розвивати художній сма­к, виховувати шанобливе ставлення до української культури.
ОБЛАДНАННЯ: матеріали та таблиці-ілюстрації: таблиця «Українська керамічна іграшка»; зразки народних іграшок, виготовлених із різноманітних ма­теріалів (тканина, глина, деревина, солома); технологічна табли­ця з виготовлення іграшки-сувеніру «Різдвяний янгол»; таблиця «Організація роботи учнів по групах за принципом «конвеєру».
ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Учитель вітається з учнями та бажає гарного настрою, позитивного спіл­кування, активної роботи. Учні готуються до роботи, організовують свої робочі місця.


II. ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Мистецтво виготовлення іграшок — один із найдавніших видів народної ху­дожньої творчості.

Найвищим проявом творчості народу є його мистецтво, яке він проніс через століття. Особливістю творчості народного майстра є те, що він свідомо виго­товляє не тільки твір мистецтва, а і потрібну в господарстві річ. Тобто, майстри робили красивими звичайні речі, якими вони користувалися щоденно: посуд, одяг, іграшки тощо.

Своєрідність виготовлення іграшок визначається умовами побуту та праці, звичаями народу, національним характером, кліматичними умовами та матеріа­лами, які використовували. Так, в областях, багатих деревиною, іграшки були дерев'яні, у містах, багатих покладами глини — керамічні тощо.

Ранні іграшки Київської Русі, знайдені на території древніх міст — Київ, Опішня, Ужгород, Яворів, Косів датуються приблизно — X—XV ст. Сюжети іграшок того часу: коні, птиці-свистунці тощо.

У цих іграшках уже проявилися основні риси, притаманні всій народній творчості:

— узагальнення форми;

— характерні фольклорні деталі;

— перебільшування образу.

Іноді іграшці надавалося магічне значення. Наприклад, різноманітні свис­тунці, тріскотали, брязкальця за язичницькими віруванням слов'ян своїм свис­том та шумом відганяли злих духів. Із тих же причин не зображували обличчя у ляльки.

Із часом змінювалися та вдосконалювалися прийоми виготовлення іграшок, але зберігалися та розвивалися художні традиції, які заклали основу українсь­ких народних промислів.


Косів

Широко розкинулося по схилах Карпатських гір село Пістень. Гончарні ви­роби з Пістені та сусідніх селищ користувались великим попитом на ярмарках у місті Косів. Так, Прикарпатське місто Косів в Івано-Франківській області ста­ло осередком гуцульського народного мистецтва.

Косівські вироби важко спутати з якимись іншими — лише дві-три фарби ство­рюють характерний жовто-коричнево-зелений колорит розпису на білому тлі.

У розписі майстри використовують мотиви вазона, виноградного грона, ба­гатопелюсткової троянди, які часто поєднуються з сюжетними композиціями на побутові теми. У рослинні або геометричні розписи народні майстри вводять зображення птахів, тварин: півня, оленя, коня.

Поєднання різних матеріалів надає виробам своєрідної і неповторної краси.
Опішня

Здавна Опішня на Полтавщині здобула славу гончарського осередку, і досьогодні зберігає значення одного з основних центрів гончарства в Україні. Опішня — селище з найбагатшими і найрізноманітнішими покладами глини. Гончари Опішні називають глину «святою землицею». Тут виробляють вироби, які вносять красу в буденне життя.

Опішнянські майстри славились виготовленням різноманітних дитячих іграшок — найчастіше свистунців у вигляді коників, півників, козликів. А ще ро­били цілі комплекти декоративних фігурок, які складають веселі і жартівливі жанрові групи: «Весілля», «Ярмарок».

Світло-жовтий колір фону, або червоно-коричневий чи зелений фон, поси­лений контрастами блакитного, темно-коричневого, яскраво-зеленого, синього або чорного і политий прозорою поливою,— ось своєрідні ознаки, що виділяють мистецтво опішнянських майстрів.


Яворів

Містечко Яворів у Львівській області здавна славилось майстрами, які ви­готовляли і розписували скрині. Скрині робили з соснових і липових дошок. Соснові покривали фарбами коричневого кольору, створюючи тло для розпису. А в липових залишали фактуру чистої деревини.

Розфарбовували також і дерев'яний посуд, і побутові речі, і музичні інстру­менти, і, звичайно, іграшки: кінь-гойдалка, свистунці, ляльки, птахи.

Тенденції українського народного мистецтва у наші часи продовжують жи­ти та розвиватися. Найцінніші риси народної іграшки: яскрава образність, доб­розичливий гумор, почуття матеріалу.

Сучасна народна іграшка вже не відповідає своїм первісним функціям — во­на зникла з ігор дітей.

Сьогодні народна іграшка ввійшла в наше життя як один з яскравих при­кладів декоративно-прикладного мистецтва, як сувенір, прикраса сучасного інтер'єру.

Іграшку-сувенір за принципами підвісної конструкції зі звисаючими еле­ментами («мобілє») часто підвішують над колискою немовляти як іграшку та оберіг.
Ш. ПРАКТИЧНА РОБОТА УЧНІВ

Учитель.

Зараз ми навчимося за допомогою конструювання виготовляти з паперу іграшку-сувенір за конструкцією «мобілє» — «Різдвяного янгола».



Учень зачитує щедрівку:

Нова радість стала

Нова радість стала, яка не бувала:

Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,

Як чоловік пеленами, убого повився.

Ангели співають, славу й честь звіщають,

На небесі і на землі мир проповідають.


Практичну роботу з виготовлення іграшки-сувеніра «Різдвяний янгол» уч­ні виконуватимуть у групах.

Клас поділяється на групи, за кількістю рядів.

Робота у групі організується за принципом «конвеєру», коли кожен учень виконує свою частину роботи, користуючись таблицею, послідовно на своїй дільниці. Виконавши свою роботу, учень передає заготовку наступному а той за ланцюжком — далі, доки всю фігурку не буде зроблено. Закінчені окремі еле­менти з'єднують в одну композицію.

Кожна група має технологічну карту з виготовлення фігурки «Різдвяного янгола», яка допоможе учням у роботі над іграшкою.


Творче завдання

За викройками, наданими у технологічній карті, можливо спробувати зро­бити фігурки: мудреця (замість німбу надіти йому на голову паперове покри­вало), феї (прикрасити фігурку мішурою та приклеїти блискітки на сукню та крила) тощо.



На дошці закріплено таблицю «Організація роботи учнів у групах за прин­ципом «конвеєру»», яка допоможе учням у роботі над практичним завданням.

Організація роботи учнів у групах за принципом «конвеєру»


1. Розмітити за викройкою 2. Тіло янгола



серветку

3.
Каталог: download -> version
version -> Захист навколишнього середовища від забруднення мийними засобами
version -> «Валеологічне виховання дітей дошкільного віку, як фактор формування здорового способу життя»
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка