Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­


Група 4 «Біографи Є. Станковича»



Сторінка5/5
Дата конвертації20.11.2018
Розмір2.2 Mb.
#65134
1   2   3   4   5

Група 4 «Біографи Є. Станковича»
Євген Федорович Станкович (нар. 19.09.1942 р.) — композитор, педагог. Його творчий доробок складається з різних музичних жанрів: фольк-опера «Коли цвіте папороть»; 5 балетів, серед яких «Ольга», «Прометей», «Майська ніч», 6 симфоній, 10 камерних симфоній, у тому числі «Я стверджуюсь» на слова П. Тичини, що відзначена Державною премією УРСР імені Тараса Шевченка; велика кількість вокально-симфонічних, інструментальних і хорових полотен (зокрема «До Тебе, Господи, взиваю»), камерних творів; музика до 6-ти драматичних вистав та більш ніж 100 художніх і документальних фільмів («Легенда про княгиню Ольгу», «Ярослав Мудрий», «Роксолана», «Ізгой» та ін.).
Він написав твори, присвячені трагічним сторінкам історії України: «Панахида за померлими з голоду» («Жертвам голодомору»), «Реквієм» («Бабин Яр»), «Поема скорботи», «Музика Рудого лісу» (на тему Чорнобильської трагедії).
Є. Станкович — глибоко національний митець. Як педагог особливу увагу він приділяє орієнтації молодих композиторів на традиції національної музичної культури. Унікальність музики цього композитора полягає у поєднанні фольклору з найскладнішою багатошаровою поліфонією, у сполученні народної інтонації з сучасними оркестровими барвами. Творці досягнення композитора вийшли за межі національного виміру, ставши загальнолюдським надбанням.
Твори Є. Станковича звучать у концертних залах Англії, Іспанії, Німеччини, Франції, Швейцарії, Канади, США, Китаю, Філіппін, Югославії та країн колишнього соціалістичного блоку. У 1992 р. митець очолював журі першого Міжнародного фестивалю сучасної музики у м. Вінніпег (Канада), а в 1996 р. був запрошений урядом Швейцарії як композитор до резиденції кантону Берн (Швейцарія). Його Третя камерна симфонія є одним із 10 найкращих творів світу (ЮНЕСКО, 1985), він є переможцем багатьох вітчизняних та міжнародних мистецьких оглядів, конкурсів, фестивалів.
Дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України (1997), Герой України (2009), народний артист України (1986), професор (1997). Нагороджений: орденами князя Ярослава Мудрого V ступеня, Дружби народів (1982), медаллю «За трудову доблесть» (1976), Золотою медаллю АМУ (2002). Працює завідувачем кафедри Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. (Слухання уривку з камерної симфонії № З Є. Станковича.)

Група 5 «Біографи М. Скорика»
Мирослав Скорик (нар. 13.07.1938) — композитор і музикознавець, народний артист України, лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри композиції Львівської консерваторії. Удостоєний найвищої державної відзнаки — «Герой України».
Народився у Львові. Його родина була тісно пов'язана з українськими мистецькими, науковими, суспільно-політичними колами Галичини (мати композитора — Марія Скорик (Охримович) була родичкою співачки Соломії Крушельницької, фольклориста Володимира Охримовича та художниці Ярослави Музики). У 1947 р. усю родину за наклепом було репресовано більшовицьким режимом і вивезено до Анжеро-Судженська Кемеровської області. У Сибіру майбутній композитор навчається гри на фортепіано в учениці С. Рахманінова, В. Канторової, саме тоді виявляє нахил до композиції.
До Львова М. Скорик повертається у 1955 p., вступає до консерваторії та навчається композиції в класі С. Людкевича та А. Солтиса. Вступає до аспірантури Московської Державної консерваторії ім. П. І. Чайковського в клас професора Дмитра Кабалевського. З 1963 p. М. Скорик починає працювати викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики й композиції.
Особливу грань його творчості того періоду складають естрадні пісні, у яких він радикально оновлює традицію «радянської ліричної пісні» та вводить ритми рок-н-ролу і блюзу — «Не топчіть конвалій», «Зоряна ніч» та ін. У 1964 р. Ско¬рик пише музику до одного з кращих фільмів режисера С. Параджанова «Тіні забутих предків» за повістю М. Коцюбинського, що, за даними ЮНЕСКО, увійшов до десятки кращих фільмів всіх часів і народів. У середині 1960-х pp. композитор звертається до балету, створивши одноактний твір за віршем І. Франка «Каменярі». Але найбільшу популярність у його доробку здобув «Карпатський концерт», який успішно виконували в багатьох країнах Європи і Америки.
У 1968 p. М. Скорик переїжджає до Києва, обіймає там посаду викладача класу композиції в Київській Державній консерваторії ім. П. І. Чайковського.
Із музики до фільму «Високий перевал» режисера В. Денисенка походить його знаменита «Мелодія», що стала своєрідною візитною карткою нової української музики. За Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) композитор отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка (1987).
У 1987 р. остаточно повертається до рідного Львова, очолює кафедру композиції у консерваторії та Львівську організацію Спілки композиторів України. Цей період дуже плідний у творчому зростанні митця. Удруге він звертається до балету, пише балет «Соломія Крушельницька», що під назвою «Повернення Баттерфляй» був поставлений на сцені Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької (2006), цикл прелюдій і фуг для фортепіано, «Диптих» для камерного оркестру, до улюбленого з юнацьких років жанру інструментального концерту написав ще два фортепіанних і чотири скрипкових концерти. Відтоді композитор багато гастролює світом, концертує в Італії, Німеччині, США, Канаді, Австрії, Росії та Польщі. Разом із тим М. Скорик продовжує і інтенсивно працювати як педагог композиції, завідувач кафедри композиції Львівської музичної академії ім. М. В. Лисенка, керівник камерного оркестру академії, для якого спеціально були написані деякі його твори.
У 1999 р. він очолив Інститут музичної україністики та кафедру української музики Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. У цьому самому році був обраний членом-кореспондентом Академії мистецтв України. З 2006 р.— голова Спілки композиторів України.
У творах останніх років виразно помітна нова тенденція — до зрілої виваже¬ності, прагнення досягнути гармонії у всіх складових художньої цілості. Зовсім несподівані грані мистецького світогляду розкриваються в єдиній на сьогодні опері композитора «Мойсей» за поемою Івана Франка, кантаті на вірші Т. Шевченка «Гамалія», духовному концерті-реквіємі. (Слухання музики до фільму «Тіні забутих предків».)

2. Запис у зошитах
Камерні жанри вокальної  та інструментальної  музики


Вокальна

сольна
ансамблева
хорова


Інструментальна

сольна
камерно-


ансамблева
оркестрова    




Вокально-
Інструментальна


3. Слово вчителя.
На сучасній українській сцені представлені майже всі музичні напрями: від фольклору до джазу. Активно розвивається клубна культура. Популярність багатьох українських поп-виконавців — Софії Ротару, Ірини Білик, Олександра Пономарьова, «ВІА Гра», Ані Лорак, Вєрки Сердючки — давно перетнула кордони України й утвердилася в країнах СНД. Українську популярну музику можна почути на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Чайка» та інших. Із основними напрямами сучасної популярної української музики ми і ознайомимось далі.

Напрями популярної музики. 
У 1920—1930-і pp. у США та країнах Європи панівним стилем у масовій музичній культурі стає джаз, на теренах СРСР — масова радянська пісня. 1950-і pp. ознаменувалися появою рок-н-ролу, 1960-і — появою рок-музики, а 1970-і — європопу, а також багатьох популярних напрямів електронної музики. Знаковим явищем поп-культури у 1980-і pp. стає поява так званої World music — музики, що спирається на елементи етнічної музики різних народів. На сучасній українській сцені представлені майже всі музичні напрями: від фольклору до ейсид-джазу. Активно розвивається клубна культура.
В Україні 1960—1980-і pp. уважаються часом розквіту радянської естради. Особливе місце посідає творчість В. Івасюка (1949—1979), автора понад 100 пісень, 53 інструментальних творів, музики до вистав; йому 01.03.2009 р. присвоєно звання Героя України посмертно за самовіддане служіння на ниві національної музичної культури та створення вершинних зразків української пісенної творчості. Серед композиторів-пісенників також відзначаються: О. Білаш, В. Верменич, І. Карабиць. Виконавці з України гідно виступали на конкурсах Євробачення, зокрема Руслана, яка синтезувала у своїй музиці фольклорні карпатські мотиви, стала переможницею конкурсу Євробачення-2004, виборовши для України право на проведення наступного конкурсу — Євробачення-2005. На Євробаченні-2007 відзначилась Вєрка Сердючка, посівши другу сходинку.
Серед найвідоміших українських рок-гуртів — «Океан Ельзи», «Воплі Відоплясова», «Танок на майдані Конго», «Крихітка Цахес», «Скрябін», «Тар¬так», «Плач Єремії», «Кому Вниз». Регулярно організуються українські рок фестивалі: «Рок-екзистенція», «Тарас Бульба» та ін. Зростає популярність суто вокальних ансамблів («Піккардійська терція», «Менсаунд»).
В Україні продовжує розвиватися й мистецтво джазу. Міжнародні фестивалі джазової музики проходять у різних містах країни, серед найвідоміших — Jazz Bez та Jazz Koktebel. Значний внесок у популяризацію джазового руху в Україні зробили В. Симоненко й О. Коган.
Дедалі виразнішою стає тенденція використання сучасними українськими музикантами фольклору. Одним із перших почав використовувати народні мотиви урок-музиці II половини 1980-х pp. легендарний нині гурт «Воплі Відоплясова». Спираючись на фольклорне підґрунтя, нову самобутню українську музику творять «Скрябін», «Мандри», «Гайдамаки», Тарас Чубай, Марійка Бурмака та багато інших виконавців. Свідченням зростання інтересу до фольклору стало започаткування в Україні двох фестивалів етнічної музики — «Країна мрій» у Києві та «Шешори» на Івано-Франківщині.
Останню третину XX ст. у музиці розглядають під знаком постмодерну. Якщо музика епохи модерну розглядалася як спосіб вираження, то в епоху постмодерну музика стає видовищем, продуктом масового споживання та індикатором групової ідентифікації, що допомагає визначити свою приналежність до тієї чи іншої субкультури. Стає характерним поєднання різних музичних стилів і жанрів, полістилістика; стираються кордони між «високим мистецтвом» та кітчем. Зближенню жанрів або їх поєднанню сприяв розвиток звукозапису, зокрема можливість роботи із семплами (використання та поєднання в одній композиції різних попередньо записаних звуків). Техніка використання наявного матері¬алу знайшла своє відображення і в традиційній інструментальній музиці. Подібні техніки значно зменшили роль композитора в музичній композиції.
(Прослуховування та перегляд відеозаписів найвідоміших українських виконавців.)
Музичне виконавство та освіта. 
У XX ст. в Україні були популярними класичні твори духовних учнів М. Лисенка — Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, Г. Верьовки, Г. Майбороди і П. Майбороди. Українське походження мав І. Стравінський, якого вважають найвпливовішим композитором світової академічної музики XX ст. Значну частину своїх творів І. Стравінський писав на українській землі, а їхні джерела знаходив в українському фольклорі («Жар-птиця», «Петрушка» і відома «Весна священна»). На згадку про духовні зв'язки композитора з Україною з 1994 р. у Луцьку проводять міжнародні фестивалі «Стравінський і Україна».
Україна дала світу багато талановитих виконавців класичної музики світового рівня, наприклад В. Косенко, геніальний піаніст-віртуоз В. Горовиць та ін.
Усесвітньо відомі українські оперні виконавці: С. Крушельницька, тенор І. Козловський. Уродженка Харківщини К. Шульженко стала широко відомою завдяки чудовому виконанню фронтових пісень. Історичні традиції продовжують сучасні оперні співаки: В. Лук'янець, В. Гришко, В. Пивоваров, Р. Майборода, Т. Штонда, М. Дідик, М. Стефюк, А. Солов'яненко, М. Манойло.
Відомі українські диригенти XX ст.— Д. Андрусенко, В. Кожухар, І. Гамкало, М. Дядюра, В. Шейко та ін. Р. Кофман став у 2004 р. головним диригентом Боннської опери і Бетховенського симфонічного оркестру в Бонні.
В Україні діють 9 національних і 2 Державних колективи (Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки, Національна заслужена академічна капела України «Думка», Національний ансамбль солістів «Київська камерата», Одеський Національний філармонійний оркестр, Державний академічний духовий оркестр України, Державний естрадно-симфонічний оркестр України та ін.).
Дві творчих спілки мають національний статус: Національна спілка композиторів України та Національна всеукраїнська музична спілка.

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)
Бесіда

-    У яких навчальних закладах навчався С. Людкевич? 
-    За якими спеціаль¬ностями він здобув освіту? 
-    Яку назву має твір, за який С. Людкевич отримав звання лауреата Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка?
-    Яку освіту, крім композиційної, здобув Л. Ревуцький?
-    Який із найвідоміших творів української класичної музики редагував Л. М. Ревуцький?
-    До яких музичних жанрів особливо часто звертався Б. Лятошинський і чому?
-    Який жанр є основним у доробку Є. Станковича?
-    Які мистецькі зв'язки мала родина М. Скорика?
-    Яка музика подобається вам?
-    Яким напрямам та жанрам ви віддаєте перевагу?

VІ.  Підбиття підсумків уроку
VІІ. Домашнє завдання 
Підготувати повідомлення на тему «Мої улюблені сучасні виконавці».

10 клас


ТЕМА: Провідні актори та режисери українського театру. Лесь Курбас та ін. Сучасний

драматичний, музичний та ляльковий театр
МЕТА: ознайомлювати учнів із творчістю провідних режисерів та акторів українського театру, театрального реформатора Л. Курбаса; продемонструвати відмінності сучасного драматичного, музичного та лялькового театрів; розвивати вміння аналізувати значення української художньої спадщини в житті суспільства та власному житті; виховувати любов до мистецтва театру, зацікавленість

режисерською та акторською професією.


ОБЛАДНАННЯ: портрет Л. Курбаса, фотографії провідних українських акторів, уривки із фільмів, спектаклів за їх участі.
ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

- Пригадайте, які українські театри працювали в Україні на початку XX ст.

- Кого вважають корифеями українського театру? Чому?

- Яке значення мало заснування стаціонарного українського театру?


ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Викладення нового навчального матеріалу

1. Розповідь учителя

Новітня історія українського театру починається з інноваційних пошуків, які гідно й послідовно поєднувались із традиціями, закладеними корифеями українського театрального мистецтва.

Серед молодого покоління театральних діячів-реформаторів особливе місце посідав Лесь Степанович Курбас, який увійшов в історію як театральний рефор¬матор, режисер, актор, драматург, педагог, народний артист України. Молоді роки його минули на Тернопільщині, де він здобув початкову освіту, а згодом продовжив навчання у Віденському і Львівському університетах. Напередодні Першої світової війни (1911 —1914) працював у «Гуцульському театрі» Г. Хоткевича та у Руському народному театрі товариства « Руська Бесіда », з 1916 р. був актором першого стаціонарного українського театру в Києві. Проте його мрією було вийти за межі етнографічно-побутового театру і створити новий за формою і змістом український театр, не відкидаючи кращі традиції театру корифеїв.

Завдяки його зусиллям у 1917 р. був створений стаціонарний молодий театр у Києві, вибудуваний на принципі театральності у поєднанні з громадськістю та високою інтелектуальністю.

Вершиною творчого доробку Л. Курбаса було створення у 1922 р. мистецького об'єднання «Березіль» на базі театру «Березіль». Це була кузня кваліфікованих мистецьких кадрів в Україні, через яку пройшло багато талановитих акторів і режисерів, які згодом очолили різні театри України. За великий внесок у розвиток театральної культури у 1925 р. Лесю Курбасу присвоєно звання народного артиста України, а в 1926 р. театр «Березіль» було переведено до Харкова — тогочасної столиці України.

Другом і однодумцем JI. Курбаса був М. Куліш — відомий український драматург XX ст. Найвідоміші його п'єси — «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Отак загинув Гуска», «Патетична соната», «Маклена Граса», більшість з яких ставились на сцені театру «Березіль» та викликали гострі дискусії.

На початку 1930-х pp. поширюються наклепницькі звинувачення на адресу JI. Курбаса та його соратника М. Куліша в насадженні ворожнечих поглядів на мистецтво. У 1933 p. JI. Курбаса усунуто від керівництва театром, закрито театр «Березіль».

У 1934 р. театр «Березіль» перейменували на Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, який очолив учень JI. Кур¬баса М. Крушельницький, а імена JI. Курбаса, М. Куліша та багатьох інших представників творчої української інтелігенції десятиліттями замовчувалися або згадувалися серед імен «ворогів народу».

У 1937 р. Курбаса було заарештовано, відправлено до Соловецьких таборів, де його було розстріляно. Із насильницьким упровадженням соціалістичного реалізму драматургів-новаторів Я. Мамонтова, І. Кочергу, Ю. Яновського, І. Дніпровського, Л. Первомайського, М. Куліша було замінено єдиною постановочною формулою та єдиним ім'ям — О. Корнійчук. Саме на основі його п'єс «Платон Кречет», «Правда», «Богдан Хмельницький», «В степах України» вибудовувалась модель соціалістичного театру.

З кінця 1930-х до кінця 1950-х pp. український театр переживає важкі часи. Це зумовлено трагічними подіями української історії — репресіями, роз'єднаністю українських земель, гітлерівською навалою. Проте і в тяжкі часи боротьби з фашистськими окупантами в тилу продовжували творчу діяльність 42 театральних колективи.

Після перемоги також продовжували діяти ідеологічні обмеження у радянській культурі, стримуючи національно-культурний розвиток.

Уважається, що український театр 1930-х — початку 1960-х pp.— це насамперед театр визначних акторів: А. Бучма, Н. Ужвій, Д. Антонович, В. Чистякова, М. Крушельницький, Г. Юра, Н. Титаренко, І. Мар'яненко, О. Сердюк та ін. Більшість із них працювали в Київському театрі ім. І. Франка, Харківському театрі ім. Т. Г. Шевченка, були або учнями, або сподвижниками Л. Курбаса, а створені ними образи мали глибокий гуманістичний зміст.

Роки «відлиги» характеризуються пожвавленням культурного життя на всій території СРСР, із забуття повернулися імена театральних діячів, репресованих у 1930-і pp., було здійснено кілька постанов за п'єсами М. Куліша, видано спогади про Л. Курбаса, реконструйовано його виставу «Гайдамаки». Саме в ці роки формується нова генерація української театральної інтелігенції, яка шукала шляхи до національних джерел, щиро прагнула до встановлення істини у вітчизняній історії. Її представниками були С. Данченко, Б. Ступка, В. Івченко, Ф. Стригун, які уславили український театр своєю майстерністю, щирістю, психологічністю розробки образів.

1980—1990-і pp. позначені пошуками, організаційними змінами у театральному мистецтві. Було створено нові театри-студії, експериментальні спектаклі. Провідні режисери шукали нову знакову театральну мову. Український театр увійшов у епоху постмодернізму. Невеликі театри-студії працювали в камерних залах, а інколи — у підвальних приміщеннях, гаражах, художніх галереях. На хвилі студійного руху в Києві виникає декілька нових театрів: 1988 p.— Театр «Колесо» під керівництвом І. Кліщевської, Театр-салон «Сузір'я» під керівництвом О. Кужельного, 1989 р.— Київський театр пластичної драми на Печерську, 1991 p.— Київський драматичний театр «Браво» під керівництвом Л. Титаренка, Театр-студія «Театральний клуб», заснований режисером О. Ліпиним, 1995 р.— Театр «Актор» під керівництвом В. Шестопалова тощо.

Своєрідним майданчиком для експериментів серед молодих митців у 1990-і pp. стали театр «Березіль» у Харкові і театр в Коломиї, створений за ініціативою Д. Чеборака.

На сценах з'явився новий репертуар — раніше заборонена драматургія абсурду, спектаклі-колажі за культовою прозою (Дж. Джойс, Ф. Кафка, П. Зюскінд). Одним із найвідоміших популярних експериментальних авангардних театрів був Львівський театр ім. Л. Курбаса під керівництвом В. Кучинського. На початку 1990-х pp. в Україні з'явилась когорта молодих режисерів, які творили альтернативне мистецтво не в студіях, а в системі державних театрів: на малій сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка поставив свою першу виставу А. Жолдак; Державний угорський театр у Береговому очолив А. Вінянський (нині головний режисер Національного театру в Будапешті). У Київському Державному театрі драми й комедії на лівому березі під керівництвом Е. Митницького виросла плеяда режисерів-експериментаторів (Д. Богомазов, Ю. Одинокий, Д. Лазорко), які нині успішно працюють у різних театрах України і за кордоном. Кілька спроб створити новий тип авангардного театрального колективу було здійснено в Харкові, зокрема на малій сцені Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка (одна з кращих постановок на цій сцені — вистава «Маклена Граса» за М. Кулішем режисера С. Пасічника).

Прагнення обновити театральне мистецтво, розширити глядацьку аудиторію відбилося у формуванні нового для українського театру явища — мюзиклу. Першість у цьому належала Одеському музично-драматичному театру. У 1991 р. відбулася прем'єра першої української рок-опери «Біла ворона» Г. Татарченка і Ю. Рибчинського.

Сьогодні в Україні працюють драматичні, музичні та лялькові театри. Серед них: Академічний драматичний театр ім. Івана Франка (Указом Президента України театру надано статус Національного, 1994; у 1987—2001 pp. його очолював С. Данченко, від кінця 2001 р. очолює народний артист України Б. Ступка; акторський склад: Б. Ступка, Б. Бенюк, А. Хостікоєв, Н. Сумська, JI. Кадирова, JI. Задніпровський, О. Богданович, І. Дорошенко, В. Мазур, Л. Смородіна, С. Станкевич та ін.); Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької, м. Львів (з 1987 р. головним режисером театру є Ф. Стригун; статус Національного здобув 2002 р.; у театрі працюють: Я. Мука, С. Глова, Р. Біль, Н. Лань, І. Швайківська, Т. Жирко, О. Гарда, І. Гаврилів, Р. Мервінський, О. Кузьменко, М. Максименко, В. Щербань, Л. Остринська, О. Самолюк, Н. Лісова, О. Огородник, О. Сікиринський, Я. Кіргач, Н. Шепетюк; розширився гастрольний діапазон театру: Велика Британія, Канада, США, Польща, Словаччина); Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки (ім'я присвоєно театру в 1941 p.; свого часу тут працювали: актори В. Добровольський, О. Борисов, П. Луспекаев, К. Лавров, А. Роговцева; режисери К. Хохлов, В. Неллі, М. Соколов, Л. Варпаховський, Г. Товстоногов, I. Молостова) та ін.

Поряд із драматичними театрами, в Україні працюють театри музичного спрямування: оперні (у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку), музичної комедії (у Харкові та Одесі, а також театр оперети в Києві), дитячий музичний театр у Києві.

Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка. Вистави київської трупи із захопленням слухали й дивились у Німеччині, Франції, Швейцарії, Канаді, США, Мексиці, Данії, Іспанії, Італії, Японії, Польщі, Угорщині, Австрії, Голландії. У репертуарі театру понад 50 оперних і балетних вистав. Солісти: І. Даць, В. Лупалов, І. Борко. Львівський Національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької (до 2000 р.— ім. Івана Франка) здобув статус Національного (2005). Сьогодні у театрі працюють понад 40 солістів, балетна трупа (60 артистів), хор (60 артистів), симфонічний оркестр (90 музикантів). У репертуарі театру 22 опери, 3 оперети та близько 20 балетів. Усі опери виконуються мовою оригіналу (італійською, французькою, російською, польською). У приміщенні театру проводиться Міжнародний фестиваль оперного мистецтваім. Соломії Крушельницької. З 2009 р. театр є членом асоціації «Опера Европа».

Багатовікові традиції в Україні має театр ляльок, який за радянських часів традиційно вважався дитячим. Але й він зазнав певних змін. Ляльковий театр став уже не «казковим» дитячим театром, а звернувся до «дорослої» проблематики. Нині в Україні функціонують близько 30 державних, комунальних та декілька приватних лялькових театрів. В Україні проводяться популярні міжнародні фестивалі лялькарів: «Інтерлялька» (Ужгород), «Подільська лялька» (Вінниця), «Золотий Телесик» (Львів). Для деяких українських лялькових театрів є характерною тенденція виготовлення ляльок за давніми українськими традиціями (їх використовують у виставах з адаптаціями українського фольклору). Значно розширюється жанровий діапазон — у Полтавському лялькову театрі відбулася одна з перших спроб постановки оперної вистави.

Український театр початку третього тисячоліття демонструє вірність одвічно значущій класиці вітчизняної драматургії, хоча також активно звертається до творів світових класиків.


2. Запис у зошитах

Провідні актори та режисери українського театру ХХ століття
Період Режисери Актори

Початок


ХХ ст. Л. Курбас, Г. Юра, В. Василько, М. Терещенко М. Кропивницький, І. Карпенко- Карий

Ф. Лопатинський, Г. Ігнатович, Б. Тягно та ін. П. Саксаганський, М. Садовський,

М. Заньковецька та ін

1930 –


1960-і рр. М. Крушельницький, В. Василько, Б. Романицький, А.Бучма, О. Ватулян, Н. Ужвій,

І. Юхименко, Б. Тягно, Г. Ігнатович, І. Чабаненко та ін. В.Добровольський, Д. Мілютенко,

Д. Антонович, І. Мар'яненко,

М. Крушельницький, О. Сердюк,

В. Чистякова та ін.

Кінець


ХХ ст. С. Данченко, Б. Ступка, В. Івченко, Ф. Стригун, Б. Ступка, А. Роговцева,

О. Коломієць, М. Загрудний (соцреалізм), В. Малахов, А. Хостікоєв, Н. Сумська,

О. Більченко, О. Ліпцин (камерні театри-студії), Б. Бенюк, Л. Кубюк, Л. Смородіна,

А. Жолдак, Р. Віктюк, С. Пасічник, Д. Богомазов, О. Задніпровський, В. Заклунна

Ю. Одинокий, Д. Лазорко (авангардизм) та ін. Л. Кадочникова, О. Бондаренко,

В. Задніпровський, Ю. Гребельник,

Т. Назарова, Ю. Мажута та ін.

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Бесіда

- Які драматичні театри відомі вам?

- Чому, на вашу думку, лялькові театри звертаються до репертуару для до¬рослих?

- Виставу за яким твором ви хотіли б переглянути?


VІ. Підбиття підсумків уроку

VІІ. Домашнє завдання

Групова робота: клас об'єднується в групи. Кожна група отримує завдання — підготувати доповіді:

група 1 «Біографи О. Довженко» — про біографію О. Довженка;

група 2 «Біографи І. Миколайчука» — про біографію І. Миколайчука;

група 3 «Біографи Л. Бикова» — про біографію Л. Викова;

група 4 «Знавці творчості О. Довженка» — про творчий шлях О. Довженка (дібрати цікаві уривки із його фільмів, використовуючи мережу Internet);

група 5 «Знавці творчості І. Миколайчука» — про творчий шлях І. Миколайчука (дібрати цікаві уривки із фільмів за його участі, використовуючи мережу Internet);

група 6 «Знавці творчості Л. Бикова» — про творчий шлях Л. Бикова (дібрати цікаві уривки із фільмів за його участі, використовуючи мережу Internet).

10 клас

ТЕМА: Ігровий кінематограф. Світове значення творчості О. Довженка. «Поетичне кіно». Творчі



портрети І. Миколайчука, Л. Бикова. Комедійний «козацький» серіал В. Дахна.

Документальний та науково-популярний кінематограф
МЕТА: ознайомлювати з історією розвитку ігрового українського кінематографа, біографією та творчістю видатних діячів кіно — О. Довженка, І. Миколайчука, Л. Бикова, ознайомлювати учнів із мистецтвом анімації, українськими анімаційними фільмами, режисерами українського анімаційного кінематографа; розвивати зацікавленість культурною спадщиною українського кінематографа, аналітичні здібності; виховувати повагу до українського кінематографа та діячів кіномистецтва.
ОБЛАДНАННЯ: портрети О. Довженка, І. Миколайчука, Л. Бикова; епізоди із відомих українських кінострічок («Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Щорс», «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Комісари», «Доля Марини», «Приборкувачка тигрів», «Альошина любов», «Зайчик»,

«У бій ідуть тільки "старики"», «Ати-бати, йшли солдати...»).


ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

- Із якими кінострічками й іменами акторів та режисерів асоціюється у вас український кінематограф?

- Які фільми українського кінематографа ви знаєте? Чим вони приваблюють?
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Учитель.

Кіно — синтетичне мистецтво. Воно поєднує елементи літератури, театру, живопису, музики, хореографії тощо. Основними видами кінематографа вважаються: художній (ігровий), документальний, науково-популярний та анімаційний. Кожен із видів кінематографа має свої особливості. Сьогодні ми поговоримо про ігрове кіно.


ІV. Викладення нового навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя
Словникова робота.

Художнє, або ігрове кіно — вид кіномистецтва, що зображує дійсність в образах, створених об'єднаними зусиллями сценариста, режисера, оператора, акторів та митців багатьох інших кінопрофесій. У кінострічках показані події, розіграні акторами.

Перші режисери українських кінострічок початку XX ст. віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав — таких, як «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Наймичка». У той же час мали місце спроби створення фільмів на історичну тематику, наприклад «Богдан Хмельницький» за п'єсою М. Старицького. У фільмах брали участь відомі артисти українських театрів — корифеї української сцени: М. Заньковецька, І. Мар'яненко, М. Садовський та ін. У європейському кінематографі того часу більшу увагу приділяли зніманням комедійних фільмів, мелодрам та фільмів із пригодницьким сюжетом.

Наступний період українського ігрового кіно починається з 1919 p., коли в Радянській Україні відбувається тотальне одержавлення кіно. Кіномистецтво не могло залишатися осторонь, тому ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з мелодрамою та пригодницькими жанрами («Укразія» П. Чардиніна; «Сумка дипкур'єра», «Ягідка кохання» О. Довженка). Однак, у цей час в Україні з'являються також екранізації класичних творів національної літера¬тури: «Тарас Трясило», «Микола Джеря», «Борислав сміється».

У 1922 р. було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління. На Одеській кінофабриці відбувалися знімання багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. Так, у 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм С. Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», який став одним із 10 кращих фільмів світового кінематографа та візитівкою Одеси. А вже у 1928 р. було уведено в дію Київську кінофабрику (майбутня кіностудія ім. О. Довженка), яка на той час стала однією з найбільших і найсучасніших у світі.

Наприкінці 1920-х pp. в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера JI. Курбаса з письменниками М. Йогансеном та Ю. Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор І. Кавалерідзе («Прометей», «Запорожець за Дунаєм»). Зокрема, у цей період постає «крупним планом» творча особистість Олександра Довженка, яка стає доленосною для українського кіно.

Українське кіно часів Другої світової війни, частково евакуйоване на Схід, було переважно підпорядковане ідеологічним завданням воєнної доби. Разом із тим, у цей час були зняті справжні кіношедеври — наприклад фільм «Райдуга» М. Донського за сценарієм В. Василевської, який із надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села (фільм здобув декілька міжнародних нагород, серед них премія «Оскар» (1944) у номі¬нації «Кращий іноземний фільм»).

Післявоєнний кінематограф України був обмежений жорсткими канонами соціалістичного реалізму, але його велику цінність становлять як високий рівень акторської гри М. Романова, А. Бучми, Д. Мілютенка, молодого С. Бондарчука, так і високопрофесійні роботи режисерів та кінооператорів («Подвиг розвідника», реж. Б. Барнет, опер. Д. Демуцький; «Тарас Шевченко», реж. І. Савченко, опер. Д. Демуцький та ін.).

1950-і — початок 1960-х pp.— це період духовного піднесення, значних змін і активних пошуків, зростання української кінопродукції: були зняті фільми, які й досі мають великий успіх у глядачів: «Весна на Зарічній вулиці» (1956, реж. М. Хуцієв і Ф. Миронер), «Спрага» (1959, реж. Є. Ташков), «Іван на» (1960, реж. В. Івченко), «За двома зайцями» (1961, реж. В. Іванов), «Сон» (1964, реж. В. Денисенко). Саме у цей час з'являються й кінострічки, що поклали початок унікальному феномену українського «поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» (1964, реж. С. Параджанов), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраглих» (1965, реж. Ю. Іллєнко); «Камінний хрест» (1968, реж. JI. Осика); «Вірність» (1965, реж. П. Тодоровський).

1960—1970-і pp. в українському кінематографі — це період творчості талановитих режисерів та акторів світового рівня: С. Параджанова, Ю. Іллєнка, JI. Осики, М. Мащенка, І. Миколайчука, Ю. Шумського, Г. Юри, К. Степанкова, М.Гринька, Б. Ступки.

Однак, реакційна політика так званого «застою» фактично знищила українське «поетичне кіно». Режисер С. Параджанов був виключений із кінематографа і громадянського життя. Авторський шедевр К. Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Ю. Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), що отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю. Згодом естетика українського «поетичного кіно» стимулювала режисерський дебют актора І. Миколайчука («Вавилон-ХХ», 1979), а суттєві елементи «поетичного кіно» виявилися у стрічках М. Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973).

У 1970—1980-і pp. розгортається нова хвиля боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація, провадиться методичне й цілеспрямоване цькування українознавців, починаються арешти і політичні репресії. Але саме в цей час з'являється багато фільмів, створених сильними творчими особистостями: JI. Биков знімає картину «В бій ідуть тільки "старики"» (1972); у 1983 р. Р. Балаян, після кількох високопрофесійних екранізацій російської літературної класики, у фільмі «Польоти уві сні та наяву» точно передає феноменологію того часу. Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, що стали популярними в усьому СРСР: «Д'Артаньян і три мушкетери» (1978, реж. Г. Юнгвальд-Хилькевич), «Пригоди Електроніка» (1979, реж. К. Бромберг), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, реж. С. Говорухін), «Зелений фургон» (1983, реж. О. Павловський), «Чародії» (1982, реж. К. Бромберг), «Самотня жінка бажає познайоми¬тись» (1986, реж. В. Криштофович).

Багато фільмів, присвячених гострій соціальній проблематиці, створюють за часів «перебудови»: «Астенічний синдром» К. Муратової (1989), «Бич Божий» О. Фіалка (1988), «Розпад» М. Бєлікова (1990) та ін. Фільм Ю. Іллєнка «Лебедине озеро. Зона» (1989) здобув міжнародний успіх, ставши своєрідною антитоталітарною кіноемблемою.

У 1990-і pp. українське телебачення розпочало опановувати поширений у всьому світі жанр телесеріалу: «Роксолана «(реж. Б. Небієрідзе), «Острів кохання» (реж. О. Бійма).

На межі 2000 р. українські актори знімаються у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Є. Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Б. Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Б. Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» М. Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Ю. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).

Сьогодні в Україні діють 4 державних кіностудії — Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка, Національна кінематика України, Українська кіностудія анімаційних фільмів, Українська студія хронікально-документальних фільмів, а також Національний центр О. Довженка і понад 20 приватних студій.


2. Виступи учнів із доповідями, підготовленими у групах

( орієнтовний початок доповідей груп).


Група 1 «Біографи О. Довженко»

10 вересня — день народження О. Довженка — святкується в Україні як День кіно. Цього самого дня із 1994 p., згідно з Указом Президента України, вручається Державна премія України імені Олександра Довженка в галузі кінематографії...


Група 4 «Знавці творчості О. Довженка»

«Поетичне кіно», у найширшому значенні цього терміна, виникло водночас із народженням самого кінематографа. Та все ж родоначальником поетичного напряму у світовому кінематографі справедливо визнано О. Довженка. Лірико-епічне обдарування О. Довженка складалося зі сплаву реального й художнього. Спираючись на національні естетичні традиції, виходячи із особливостей свого образного поетичного внутрішнього світу, митець відображав соціальну дійсність...


Група 2 «Біографи І. Миколайчука»

34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його герої — завжди позитивні, вони пробуджували національний дух українців. Але звання народного артиста І. Миколайчуку так і не присвоїли, адже тодішні ідеологи винесли акторові вирок — «націоналіст». Шевченківську премію І. Миколайчук отримав посмертно...


Група 5 «Знавці творчості І. Миколайчука»

Сучасники називали І. Миколайчука обличчям і душею українського «поетичного кіно», аристократом духу, блискучим самородком, народним, справжнім, кінозіркою 1960—1970-х pp. «Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко»,— говорив про І. Миколайчука великий С. Параджанов.


Група 3 «Біографи Л. Бикова»

«Хлопцем-друзякою з серцем на долоні його точно не можна назвати,— згадує однокурсниця Л. Бикова по Харківському театральному інституту О. Чеша.— Сонячний, дотепний, водночас він був весь у собі. У Льоні була винятково чарівна усмішка, але в очах... в очах усе одно відчувався якийсь сум...»…


Група 6 «Знавці творчості Л. Бикова»

Свою першу роль у кіно Л. Биков зіграв у фільмі режисерів І. Шмарука і В. Івченка «Доля Марини». Йому дісталася епізодична роль звичайного сільського хлопчини Сашка. Картина мала несподіваний успіх. Л. Бикова помітили й запам'ятали не тільки глядачі, а й кінематографісти...


3. Розповідь учителя

1) Анімаційне кіно
Словникова робота.

Анімація — метод створення серії знімків, малюнків, кольорових плям, ляльок або силуетів в окремих фазах руху, за допомогою якого під час показу їх на екрані з більшою швидкістю глядачам здається, що персонаж починає рухатися.

Перший український мультфільм, заснований на фольклорі,— «Казка про солом'яного бичка» В. Левандовського — вийшов у світ ще у 1927 р. (не зберігся). У 1928—1937 pp. В. Левандовський як режисер, сценарист, художник-постановник, аніматор створив багато анімаційних фільмів фольклорної спрямованості : « Українізація », « Казка про Білочку-хазяєчку та Мишку-злодієчку », «Тук-Тук та його приятель Жук», «Тук-Тук на полюванні», «Лис та виноград», «Срібний дощ», «Лис та вовк», «Заповіт» («Заповіт пса-скотинки»). Починання В. Левандовського, який намагався створити анімаційну студію в Києві, влада не схвалила. Цю ідею підтримали ентузіасти, і до кінця 1930 р. в Україні вийшло близько 50 фільмів. У воєнні й повоєнні роки анімація практично не розвивалася. У 1959 р. на базі студії Київнаукфільм було створено Творче об'єднання художньої мультиплікації, яке очолив І. Лазарчук, а згодом — І. Гурвич. У 1961 р. вийшли перші фільми об'єднання — «Пригоди Перця», «Веснянка». До кінця 1960-х pp. відбувався подальший розвиток анімації, зростав професіоналізм і розширювався тематично-жанровий діапазон.

Надзвичайно успішним для українського анімаційного кіно були 1970— 1980-і pp. Так, у 1980 р. український режисер-аніматор О. Татарський уперше створив мультиплікаційний фільм із пластилінових ляльок — знамениту «Пластилінову ворону». (Перегляд фрагментів мультфільму.) «Пластилінова ворона» здобула понад 25 нагород на різних фестивалях, зокрема Гран-прі на Всесоюзному конкурсі телевізійних фільмів (1981) і диплом на Міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1982). Стрічки режисерів В. Дахна — серіал «Як козаки...» (1967—1984), Д. Черкаського — «Пригоди капітана Врунгеля» (1979) та ін., JI. Зарубіна — «Солом'яний бичок» (1971) та ін. прославили українських аніматорів у всьому світі. В. Дахно за серіал «Козаки» відзначений: першою премією зонального огляду (Єреван, 1968), другою премією «Срібний сестерцій» IV Міжнародного кінофестивалю у м. Ньон (Швейцарія, 1973), бронзовою медаллю Всесоюзного кінофестивалю спортивних фільмів (Ленінград, 1978). У 1988 р. В. Дахно став лауреатом Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка за цикл мультфільмів «Козаки» (разом із художником- постановником Е. Киричем і кінооператором А. Гавриловим).

«Козаки» — серія мультиплікаційних фільмів, знятих на студії Київнаукфільм. Автор сценарію і режисер — В. Дахно, художники — А. Вадов, Е. Кирич, Г. Уманський, І. Будз, оператор — А. Гаврилов. Усі серії є короткометражними, їхня тривалість не перевищує 20 хв. Головними героями серії мультфільмів є троє козаків: довгань, коротун і силач (за сценарієм їхні імена — Грай, Око і Тур, але в серіалі вони безіменні). Із героями трапляються неймовірні пригоди, вони зустрічаються з людьми різних країн і епох, навіть із богами та інопланетянами, але їхні пригоди мають щасливий фінал. Мультфільми цього циклу часто транслюють на українських телеканалах. За мотивами серіалу навіть створено гру-квест «Як козаки Мону Лізу шукали».

Мультфільм українського режисера С. Коваля «Йшов трамвай № 9» (2002) у 2003 р. отримав на Берлінському фестивалі кінонагороду — «Срібного ведмедя». (Перегляд фрагментів мультфільму.)

До скарбниці анімації увійшов мультфільм «Жив був пес» (1982), поставлений за українською народною казкою «Сірко». Для того щоб його зняти, режисер Е. Назаров кілька разів приїздив в Україну: у музеях вивчав українську історію, фольклор, архітектуру. Робив замальовки, щоб правильно зобразити український побут. А українські народні пісні для фільму запозичив у київському Інституті етнографії та фольклору. Головних героїв мультфільму — Пса і Вовка озвучували Г. Бурков та А. Джигарханян. (Перегляд фрагментів мультфільму.)

За мотивами народних казок з'являються мультфільми «Круглячок» (1992, реж. Т. Павленко, худ.: А. Педан, В. Дахно, М. Бондар, М. Титов, В. Віленко, Н. Карнасюк), «Рукавичка» (1996, реж. Н. Марченко), «Лис і Дрозд» (2005, реж. Н. Чернишова) та ін. Фольклор і сьогодні є основним джерелом розвитку української анімації.
2) Документальне й науково-популярне кіно
Словникова робота.

Документальним називається фільм, заснований на зніманні реальних подій, осіб. Реконструкції справжніх подій не належать до документального кіно. Ще одна категорія фільмів, що належить до документального кіно,— де освітні (навчальні) фільми, призначені для показу в школах та інших навчальних закладах.

Перші документальні фільми було знято ще на етапі зародження кінематографа. Темою для них найчастіше стають історичні події, культурні та соціальні явища, наукові факти й гіпотези, а також відомі особистості й товариства. Документальне кіно посідає чільне місце у світовому кіномистецтві. Багато сучасних кінознавців і кінокритиків із сумнівом ставляться до терміна «документальне кіно»: на думку багатьох режисерів, будь-яка людина, побачивши камеру, тією чи іншою мірою починає грати, виконувати якусь роль, поводитися неприродно — як наслідок, кінофільм стає певною мірою постановочним. Багато експертів узагалі заперечують документальне кіно як таке, уважаючи його лише піджанром художнього (ігрового) кіно. Справжніми документальними фільмами ці експерти вважають лише фільми, що від початку до кінця знято прихованою камерою. Таке кіно вони називають істинно документальним.

Документальне кіно значною мірою розвинулось у роки війни. Вітчизняні кінооператори здійснили справжній подвиг, залишивши нащадкам безцінні свідчення історії, іноді ціною власного життя. О. Довженко зняв документальні стрічки: «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні».
Словникова робота.

Науково-популярним називається кінематограф, призначений для пропагування наукових знань, адресований широкому колу глядачів.


У 1970—1980-і pp. українське неігрове кіно переживало справжній розквіт. На Київській студії науково-популярних фільмів було знято багато стрічок, серед яких — справжні шедеври жанру («Мова тварин», «Чи думають тварини», «Сім кроків за горизонт», реж. Ф. Соболев, та ін.).
V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Бесіда

- Які кінострічки зі згаданих сьогодні ви бачили? Яке враження вони справили на вас? Що нового про ці роботи ви дізналися сьогодні?

- Чому, на вашу думку, кінострічку «Тіні забутих предків» називають яскравим прикладом українського «поетичного кіно»?

- Чому кінострічка «У бій ідуть тільки "старики"» не залишає байдужим жодного глядача й сьогодні?

- Які документальні фільми ви дивитесь? Чим вони вас приваблюють?

- Які теми документального кіно вас цікавлять?

- Чи є у вас улюблений мультфільм? Хто є режисером цього мультфільму?
VІ. Підбиття підсумків уроку
VІІ. Домашнє завдання Твір-роздум «Творчість О.Довженка»

10 клас


ТЕМА: Архітектурні скульптури О.Архипенко – піонер авангардизму в скульптурі. Живопис і

графіка. Іконопис.

МЕТА: ознайомлювати учнів із діячами української художньої культури за межами України; розширювати світогляд учнів щодо художніх надбань української діаспори; розвивати інтерес, зацікавленість скарбами українського авангардизму; виховувати любов до національної культурної спадщини.


ОБЛАДНАННЯ: портрети О. Архипенка, В. Городецького, К. Малевича, репродукції картин К. Малевича («Чорний квадрат», «Червоний квадрат» та ін.), фотографії скульптур О. Архипенка та архітектурних споруд В. Городецького.
ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

- Які чинники, на вашу думку, зумовлюють еміграцію українців за кордон?

- Як, мешкаючи на чужині, можна зберегти традиції свого народу?
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Викладення нового навчального матеріалу

Розповідь учителя

Українські діаспори світу сформувалися здебільшого внаслідок сталінських депортацій та міграцій часів Другої світової війни й після неї. Вони умовно поділяються на східну (Росія, Казахстан, Молдова, Білорусь, Узбекистан, Кир¬гизія) й західну (США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Франція, Велика Британія). Частина українців здавна проживають на територіях, які після Другої світової війни ввійшли до складу сусідніх з Україною держав — Польщі, Румунії, Словаччині. Усього у світі за межами України проживають близько 10 млн. українців за походженням — майже чверть населення нашої країни. Однак, відстані, що відділяють їх від рідної землі, не є причиною того, щоб забувати про свою батьківщину або не вважати себе українцем.

Багато наших співвітчизників залишили яскравий слід у культурі інших держав. Скульптор М. Черешньовський (Нью-Йорк) прийшов до скульптури від різьблення по дереву. Його портрети, композиції, пам'ятники Лесі Українці у Клівленді й Торонто відзначаються досконалістю. О. Каптученко (Філадельфія) — автор невеликих груп реалістичних фігур, здебільшого городян сучасного міста, часто із соціалістичним забарвленням і гумористичним ставленням до людини. Також у галузі скульптурного портрета працювали: О. Лятуринська, Ф. Ємець (Венесуела), В. Сім'янців (США), К. Булъдин (Аргентина). Відомим скульптором Канади став Л. Молодожанин (Лео Мол). З-поміж його творів — портрети церковних і державних діячів Європи, Канади, США й Вати¬кана, пам'ятники Т. Шевченку у Вашингтоні та Буенос-Айресі.

Владислав Городецький (травень 1863—03.01.1930) — архітектор, підприємець, меценат, прозваний «київським Гауді». Автор «будинку з химерами» та Собору Святого Миколая у Києві. У 1920 р. В. Городецький емігрував до Польщі, де продовжив архітектурну практику завдяки американським інвестиціям у розбудову міського господарства зруйнованої війною країни. Американська компанія запросила Городецького на посаду головного архітектора синдикату зі спорудження перських залізниць (1928). У далекому Тегерані, у літньому віці В. Городецький спорудив залізничний вокзал, палац для шаха, спроектував готель тощо. Похований на римо-католицькому кладовищі Долаб у Тегерані. На сірому камені викарбовано польською мовою епітафію: «Професор архітектури». Ім'ям В. Городецького названо вулицю у центрі Києва, яку він проектував.

Олександр Архипенко (З0.05(11.06).1887—25.02.1961). Уплив цього майстра на весь розвиток світової художньої культури XX ст. є незаперечним: саме О. Архипенко й кілька видатних художників (П. Пікассо, Ж. Брак, В. Кандин ський, М. Дюшан) визначили своєю творчістю мистецьку парадигму минулого століття. Пристрасть до винахідництва О. Архипенко успадкував від батька, а любов до мистецтва — від діда-художника.

Сучасники О. Архипенка вагалися — чи можна його назвати скульптором у традиційному розумінні? Багато його робіт задумувалися як проекти, й пересічні глядачі у кращому випадку бачили в них лише «витвори, що знаходяться поза межами образотворчого мистецтва». О. Архипенко, за власним визначенням, став «винахідником» —винахідником ідей, що живили пошук кількох поколінь митців. На порозі нового століття він зруйнував канони попередніх часів і проклав невідомі доти шляхи в царині художньої свідомості. Як усі ви¬нахідники, О. Архипенко творить не лише з власної фантазії: він спирається на те, що помічає довкола. Помічає першим і відкриває для інших. Сам митець так пояснював, із чого народжується його твір: «Одного разу я спостерігав, як ворушиться під вітром віття дерев, і це наштовхнуло мене на певну думку. Це я повинен використати, вирішив я. І використав. 1924 року створив машину — механічну картину, на якій змінюються форми. Назвали її „архипентурою". Іншим разом мене захопило світло. І я сказав собі: „Чому б не зробити скульптуру зі світла?" І тоді я винайшов систему, яка дозволяє світлу струменіти крізь прозору масу». Так, наприклад, митець П. Ковжун зазначав, що у 1934 р. на Міжнародній виставці в Чикаго Архипенко, який тоді був у зеніті своєї слави, виставив твори в українському павільйоні «і тим самим підніс значення українського мистецтва в очах багатьох мільйонів відвідувачів». Як розповідав інший дослідник, С. Гординський, у мистецькій школі Архипенка в Америці було багато художників-українців, які приїздили до нього з віддалених країв.

У каталогах скульптор зазначав: «Олександр Архипенко, українець», хоча мав американське громадянство. Він не втручався в політику, не підтримував і не засуджував політичні події в Україні, але радо відгукувався на всі ініціативи, що виходили з Батьківщини, і в 1920-х — на початку 1930-х pp. брав участь у виставках на українській землі. Київському музею він подарував бюст диригента Менцельберга і, за чутками, прагнув передати Києву свою мистецьку спадщину, але за радянських часів навіть ім'я Архипенка було згадувати небезпечно, тому рідне місто митця надовго лишилося з єдиною його роботою. Усесвітньо відомий скульптор помер у Нью-Йорку, на порозі своєї майстерні.

Казимир Малевич (11(23).02.1878(79)—15.05.1935) — український і російський художник-авангардист, один із засновників нових напрямів в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва. Народився у Києві, помер у Ленінграді (Санкт-Петербурзі). Значна частина його життя минула поза Україною, але він ніколи не поривав зв'язків із нею. Художник теоретично обґрунтовував своє розуміння твору мистецтва як самостійного планетного світу. К. Малевич творить картину виходу людини у Космос (вираз «супутник Землі», до речі, вигадав він). Свій «Червоний квадрат» у 1915 р. Малевич характеризував як «живописний реалізм селянки у двох вимірах». Відомий усім «Чорний квадрат» також був написаний у 1915 р.

Українська музична культура впродовж XX ст. творилася не лише на теренах рідної землі, але й далеко за її межами. Якщо складні соціально-політичні процеси в Україні не дозволяли пізнавати та вивчати культурницькі процеси української діаспори, то сучасний розвиток нашого суспільства сприяє цьому. Вивчення історії української музики має на меті сформувати цілісну картину українського музично-культурного простору. Проте, вона не може бути повноцінною без значного прошарку надбань у царині музичної культури української діаспори XX ст. Можливість опрацьовувати заборонені раніше архіви, закордонні видання, періодику, а також «живі» контакти з діячами зарубіжжя сприяють вивченню музичної культури української діаспори.

Повернення із забуття імен митців, які утверджували українську музичну культуру в іноетнічному середовищі, стає у наш час усе актуальнішим. З-поміж них чільне місце посідають композитори — вихованці Київської, Харківської, Петербурзької, Празької, Віденської консерваторій, Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові. Своєю багатогранною творчістю вони підтвердили, що контекст української музичної культури відкритий для найновіших, сучасних стилів і композиторської техніки.

Уражає полістилістика композиторської творчості закордонного українства: тут є представники неоромантизму, постромантизму, імпресіонізму, експресіонізму, неокласицизму, модернізму, серіальності, авангарду та інших стилів XX ст.

Так, у творчості Зіновія Лиська знаходимо експресіоністичні тенденції неокласицизму, модернізму; у Федора Якименка — синтез елементів романтизму з елементами французької імпресіоністичної музики; різножанрова композиторська творчість Антіна Рудницького поєднує здобутки німецького романтизму, бузонівського неокласицизму з мелосом української народної пісні, а в окремих творах стиль композитора окреслюється як «урбанізм» — прояв модернізму; Стефанія Туркевич-Лукіянович у 1930-і pp. проявляє себе у поєднанні неоромантизму з неокласицизмом, а в останні роки життя (1970-і) поєднує неокласичний стиль із жорсткістю квазісерійного тематизму або працює в межах постімпресіоністичного стилю; Мар'ян Кузан близький до імпресіонізму, а також до конструктивізму серійної системи.

Однією з прикмет індивідуального композиторського стилю митців діаспори є багатоджерельність — співіснування різних жанрово-інтонаційних та історико-стильових шарів.

Улюбленими жанрами українських композиторів зарубіжжя були пісенно- хоровий та інструментальний (твори для фортепіано, скрипки, бандури), що було зумовлено як умовами побутування, так і смаками публіки. Водночас композитори працювали й у масштабних формах (ораторії, опери, симфонії).

Обравши акапельне хорове письмо (О. Кошиць, М. Гайворонський, А. Гнатишин, М. Федорів та ін.), митці діаспори продовжували українську співочу традицію, розвиваючи досягнення М. Лисенка. У XX ст. хорова музика стала провідною галуззю як в Україні, так і в діаспорі. Світове визнання унікальності музичного фольклору українського народу і національного хорового вико¬навства хорів О. Кошиця, Д. Котка, М. Антоновича, А. Гнатишина визначало культуро-творчу роль хорової галузі у становленні національної музики.

Білою плямою у вивченні української пісенності тривалий час були пісні Січових Стрільців та Української Повстанської Армії. Найповніше вони зібрані, відредаговані та видані завдяки митцям західної діаспори — М. Гайворонському, 3. Лавришину, А. Гнатишину та ін. Співці Січового Стрілецтва (Михайло Гайворонський, Роман Купчинский та Левко Лепкий) були серед перших композиторів української західної діаспори 1920—1930-х pp.

На межі XIX—XX ст. на теренах Західної України з'явилася нова генера¬ція українських композиторів, яка закладала основи професіоналізму: Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Микола Колесса, Нестор Нижанківський, Зіновій Лисько, Антін Рудницький, Роман Придаткевич, Василь Витвицький та Ярослав Барнич. Більшість із них у вихорі Другої світової війни емігрували на Захід і там продовжували плідно працювати.

Західна діаспора зробила неоціненний внесок у збереження української духовної хорової музики. У той час як на Батьківщині впродовж десятиріч вона перебувала під забороною, за кордоном друкувалися й виконувалися літургії та інші духовні твори Олександра Кошиця, Михайла Гайворонського, Андрія Гнатишина, Ігоря Соневицького, Мирона Федоріва та ін. Співаки-бандуристи Григорій Китастий, Василь Смець, Зіновій Штокалко писали різножанрові твори для бандури та ансамблів бандуристів. У жанрі легкої музики працювали Ярослав Барнич та Богдан Веселовський.

Сьогодні, поряд із посиленням глобалізаційних процесів, відбувається духовне й національне відродження народів і народностей, творення їхніх нових держав. Тому вивчення й використання набутого досвіду української діаспори, глибока співпраця діячів української музичної культури діаспори та України, підтримка їхньої діяльності державними та громадськими організаціями, ви¬роблення національної стратегії в цьому напрямку може стати одним із найважливіших факторів збереження і формування національного «я», здатного не лише вистояти у боротьбі з нищенням національних і традиційних пріоритетів, але й активно розпочати діалог культур.
V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Бесіда

- Що, на вашу думку, спонукало К. Малевича намалювати «Чорний квадрат», «Червоний квадрат»?

- Чому О. Архипенка називають піонером авангардизму в скульптурі? О᬴рунтуйте свою відповідь.

- Назвіть представників музичної культури української діаспори XX ст., іме¬на яких ви почули сьогодні на уроці. Про кого із згаданих музичних діячів ви вже чули? Чиї імена згадувались уперше?.

- Чому, на вашу думку, фольклор має таке значення для музичних діячів української діаспори?
VІ. Підбиття підсумків уроку

VІІ. Домашнє завдання

Підготуватися до контрольного тестування

10 клас

ТЕМА: Музичний марафон. Оцінювання навчальних досягнень


МЕТА: систематизувати й оцінити рівень навчальних досягнень учнів із теми «Українська музична культура XX ст.»; розвивати розумові здібності, активізувати пам'ять і увагу учнів, виховувати інтерес до музичного мистецтва.
Варіант А

Завдання 1

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Талановитий композитор, заслужений діяч мистецтв України (2005 р.), ав­тор творів для мішаного хору «Боже мій, нащо мене Ти покинув?»

а) Г. Гаврилепь;

б) Б. Лятршинський;

в) К. Стеценко.

Завдання 2

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Неповторний майстер хору, який подарував Україні суцвіття талановитих співачок: Раїсу Кириченко, Євгенію Крикун, Галину Мельник, Ольгу Павловські, це:

а) В. С. Косенко;

б) А. М. Пашкевич:

в) Є. Станкович.

Завдання З

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Його творчості належать пісні «Мамина вишня», «Хата моя, біла хата», «Чебреці»:

а) Б. Фільц;

б) І. Бобул;

в) Я. Степовий;

г) А. Пашкевич.



Завдання 4

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український композитор, фольклорист, педагог, працював із хорами «Бо-ян», «Сурма», «Бандурист», автор кантати «Заповіт»:

а) М. Солтис;

б) С. Людкевич:

в) В. Косенко.

Завдання 5

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Заслужений діяч мистецтв України (1999 р.) довічний стипендіат Фонду ін­телектуальної співпраці «Україна XXI ст.», автор кантати «Юнакові»:

а) Г. Гаврилець:

б) Б. Фільц;

в) Г. Хоткевич.

Завдання 6

Викресліть зайвий твір у наданому ряді. В. Барвінському належать твори:

а) Кантата «Заповіт»;

б) Сонети;

в) Кантата-симфонія «Казка»:

г) «Українська рапсодія» для симфонічного оркестру.

Завдання 7

Установіть відповідність між композиторами та їхніми творами.

1. О. Білаш а) «Мамина вишня»

2. А. Пашкевич б) «Пісня про рушник»

3. І. Шамо в) «Києве мій»

4. П. Майборода г) «Очі волошкові»

5. С. Сабадаш д) «Два кольори»

Відповіді: 1-д; 2-а; 3-в: 4-6; 5-г.

Завдання 8

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Відомий український композитор, автор кантати-поеми «Хустина»:

а) Колесса М.

б) Ревунький Л.

в) Цепколенко К.

Завдання 9

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український композитор, професор кафедри композиції Львівської консер­ваторії, в нього навчалися відомі митці Є. Станковим, 1. Карабиць, Леся Горова:

а) В. Барвінський;

б) С. Людкевич;

в) М. Скорик.

Завдання 10

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український композитор, автор симфоній, балетів. Його третя камерна симфонія увійшла в десятку найкращих творів світу за 1985 р. (за визначенням Міжнародної музичної ради при ЮНЕСКО).

а) М. Скорик;

б) Є. Станкович:

в) М. Коляда.

Завдання 11

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Композитор, автор Українського квінтету, симфоній, хорів; професор Київської консерваторії; у нього навчалися Л. Грабовський, В. Сильвестров:

а) Таранов Г.

б) Лятошинський Б.

в) Ревуцький Л.

Завдання 12

Викресліть зайве.

Компрзитору Аллі Мігай належать пісні:

а) «Дошик»:

б) «Діди-козаки»;

в) -«Звістка для отамана»;

г) «За метеликом».



Завдання 13

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Вундеркінд, у 6 років, не знаючи нот, грав на слух Патетичну сонату Бетхо-вена, композитор, піаніст, автор «Альбому 24 дитячих п'єс для фортепіано»:

а) В. Сильвестров;

б) В. Косенко:

в) М. Дремлюга.

Завдання 14

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Одна з центральних фігур у сучасній музиці України, автор симфоній, 5 ба­летів, музики до 100 кінофільмів, опери «Коли цвіте папороть»:

а) А. Солов'яненко;

б) Є. Станкович:

в) В. Кирейко.

Завдання 15

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український композитор, автор балетів («Хустка Довбуша»), популярних хорів («Нова Верховина»), романсів, зокрема «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»:

а) Борис Лятошинський;

б) А. Кос-Анатольський:

в) В. Барвінський.

Завдання 16

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український співак, тенор. Його творчості присвячений фільм «Прелюдія дом»; він є виконавцем оперних арій і романсів, українських пісень «Стоїть го­ра високая», «Дивлюсь я на небо»:

а) Є. Мірошниченко;

б) А. Солов'яненко:

в) Р. Кириченко.

Завдання 17

Установіть відповідність між творами та їхніми авторами.

1. «Сніг на зеленому листі» а) І. Шамо

2. «Пісня про вчительку» б) О. Пашкевич

3. «Осіннє золото» в) С. Сабадаш

4. «Степом, степом» г) П. Майборода

5. «Пісня з полонини» д) О. Білаш

6. «Чорнобривці» е) В. Верменич

Відповіді: 1-д; 2-г; 3-а; 4-6; 5-в; 6-е.



Завдання 18

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український композитор, народний артист України, Герой України (2001 р.), автор моноопери «Сповідь білого тюльпана», оперети «Легенда про Київ», по­пулярних пісень «Два кольори», «Ясени» та ін.

а) О. Білаш:

б) П. Майборода;

в) В. Івасюк.

Завдання 19

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український композитор. Його пісенно-романсова спадщина становить по­над 100 творів, останній, «Моя стежина», з'явився за тиждень до його смерті:

а) С. Сабадаш;

б) П, Майборода:

в) М. Дремлгога.

Завдання 20

Викресліть зайве.

Найталановитіші представники нової школи духовної музики початку XX ст.;

а) Стеценко К;

б) Ведель А.:

в) Леонтови-І М.

Завдання 21

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український композитор, один із послідовників неофольклоризму, автор симфоній, балетів •«Ольга», «Прометей», «Вікінги»:

а) Л. Дичко;

б) В. Губаренко;

в) Є. Станкович.

Завдання 22

Оберіть і підкресліть правильні відповіді.

Український композитор О. Білаш створив 200 пісень, зокрема:

а) «Два кольори»:

в) «На калині мене мати колихала»; І) «Прилетіла ластівка»: д) «Київський вальс».



Завдання 23

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український композитор. За симфонію № 3, присвячену «Пам'яті жертв го­лодомору 1932—1933 рр. в Україні», його було нагороджено Державною премією ім. Т. Г. Шевченка: ' » а) Б. Лятошинський;

б) М. Дремлюга:

в) М. Колесса.



Завдання 24

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Основоположник дитячого фортепіанного репертуару, циклу 24 «Дитячі п'єси»:

а) В. Барвінський;

б) В. Косенко:

в) В. Рунчак.

Завдання 25

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Композитор, першовідкривач в українській хоровій музиці, автор літургій, фортепіанних варіацій «Писанки», кантат «Барвінок», «Карпатська»:

а) І. Карабиігь;

б) Л. Дичко:

в) М. Скорих.

Завдання 26

Напишіть, творчість якого українського композитора XX ст. вас найбіль­ше вразила і чому.

10 клас


ТЕМА: Сучасні напрямки музики популярних жанрів. Оцінювання навчальних досягнень учнів
МЕТА: систематизувати й оцінити рівень навчальних досягнень учнів із теми; розвивати розумові здібності, активізувати пам'ять і увагу учнів, виховувати інтерес до музичного мистецтва.

Варіант Б

Завдання 1

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Народна артистка України і Молдавії, автор дисків «Золоте серце», «Хуто­рянка», знялася в картинах «Червона рута», «Де ти, любов?»:

а) Т. Повалій;

б) С. Ротару:

в) Ані Лорак.



Завдання 2

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Українська співачка. Із піснею «Дикі танці»- вона виграла європейський пі­сенний конкурс «Євробачення».

а) О. Білозір;

б) Р. Лижичко:

в) Р. Кольца.

Завдання З

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Співак, Заслужений артист України, переможець багатьох

хіт-парадів, автор альбомів «З ранку до ночі», «Я люблю тільки тебе»:

а) В. Павлік;

б) О. Пономарьов:

в) С. Лазо.



Завдання 4

Оберіть і підкресліть декілька правильних відповідей. Гурту «Океан Ельзи» належать альбоми:

а) «Міра»:

б) «Мамай»;

в) «Вночі»:

г) «8 рун».

Завдання 5

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Співачка, «Золотий голос України», автор альбому «Панно Кохання»:

а) А. Кудлай;

б) Т. Повалій:

в) О. Білозір.

Завдання 6

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український співак. Ним був створений ВІА «Міраж-2», автор альбому «Кімната в середині мого серця», здійснив найбільший концертний тур у 20-и штатах США:

а) В. Скрябін;

б) Д. Гнатюк;

в) В. Павлік.

Завдання 7

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Українська співачка. У 1992 р. бере участь у конкурсі «Первоцвіт» і пере­магає, в 19 років отримала звання Заслуженої артистки України, автор альбомів «Розкажи», «Там, де ти є»:

аі І. Білик;

б) Ані Лорак:

в) М. Бурмака.

Завдання 8

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Автор книги «Я Побєда і Берлін» (2005 р.), -співак — поет, виконавець пі­сень «Бреши мені в голос», «Алло», «Велика стіна»:

а) Н. Яремчук;

б) Д. Гнатюк;

в) А. Кузьменко.

Завдання 9

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Композитор-пісняр, автор знаменитої «Червоної рути», яка стала символом української естрадної музики:

а) М. Кондратюк;

б) В. Іваскюк;

в) О. Стахів.

Завдання 10

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український гурт, автор альбомів «Стороною до Сонця», «8 рун», «Казка про травень»:

а) «Абрис»;

б) «Табула Раса»:

в) «Грін Грей».

Завдання 11

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Найпопулярніший український рок-колектив, який виступає на сценах біль­ше 200 разів в рік, автор студійних альбомів «Були деньки», «Країна мрій»:

а) «Кому вниз»;

б) «ВВк


в) «Гайдамаки».

Завдання 12

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Композитор, якому належать пісні: «Марійка», «Очі волошкові», «Пісня з полонини»:

а) О. Злотник;

б) Т. Петриненко;

в) С. Сабадаш.

Завдання 13

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Українська рок-група, що утворилася у Львові, лідером якої є С. Вакарчук:

а) «Брати Гадюкіни»;

б) «Океан Ельзи»:

в) «Скрябін».

Завдання 14

Викресліть зайве.

У 60—70 рр. XX ст. в Україні виникають численні вокально-інструментальні ансамблі, серед яких:

а) «Кобза»;

б) «Краяни»;

в) «2В»;

г) «Соколи»;

д) «Мрія»;

е) «Смерічка»;



Завдання 15

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Українська співачка, за її підтримки видано дитячі книжки «Як стати прин­цесою», «Як стати зіркою», «Як стати кулінарною зіркою за сім днів»:

а) І. Корнілевич;

б) Ані Лорак:

в) Н. Матвієнко.

Завдання 16

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Українська співачка, автор альбомів «Я вас люблю», «Чортополох», «Бу­де так»:

а) С. Ротару;

б) Т. Повалій:

в) Р. Кириченко.

Завдання 17

Установіть відповідність між творами та їхніми виконавцями.

1. «Відлітає печаль» а) А. Кузьменко



2. «Скрипка грає» б) Руслана

3. «Вдома одна» в) Софія Ротару

4. «Вам і не снилося» г) М. Бурмака

5. «Небо зто тьі» д) В. Зінькевич

Відповіді: 1-г; 2-д; 3-а; 4-6; 5-в.

Завдання 18

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Автор 400 музичних казок для дітей, 200 пісень, зокрема «Молитва за Ук­раїну», «Українська Мадонна»:

а) Л. Відаш;

б) А. Мігай:

в) Л. Михайленко.

Завдання 19

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Український танцівник і хореограф, якому належать постановки хореогра­фічних картин «Гопак», «Ляльки», «Шевчики», «Запорожці»:

а) К. Данькевич;

б) П. Вірський:

в) В. Губаренко.

Завдання 20

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Українська співачка, якій належать компакт-диски «Красива жінка незаміж­ня», «Спасибі за любов»:

а) А. Мігай;

б) Л. Артеменко;

в) А. Кудлай.

Завдання 21

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Виконавець пісень «Батько і мати», «Білі лілеї», «А матіоли цвітуть». Про талановитого співака поет М. Сингаївський сказав: «Кришталево чиста в мистец­тві людина»:

а) В. Івасюк;

б) Н. Яремчук:

в) І. Кушплер.

Завдання 22

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Співачка, народна артистка України, автор компакт-дисків: «Для тебе», «Ватра-1», «Чарівна бойківчанка»:

а) А. Кудлай;

б) О. Білозір:

в) Н. Шестак.

Завдання 23

Викресліть зайве.

Золотому голосу України, почесному громадянину Луцька, В. Зінькевичу належать пісні:

а) Моя стежина»:

б) «Хай щастить»;

в) «Кличу тебе».

Завдання 24

Оберіть 'і підкресліть правильну відповідь.

Співак, народний артист України, разом із В. Морозовим створив ВІА «Ро­весник», «Закарпаття»:

а) Л. Дутківський;

б) М. Мозговий;

в) І. Попович.

Завдання 25

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Композитор, автор популярних естрадних пісень. Президент Міжнародного фестивалю мистецтв «Слов'янський Базар»:

а) М. Кондратюк;

б) О. Злотник:

в) П. Зібров,

Завдання 26

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Співачка, Герой України, народна артистка України, зіграла в телевиставах «Катерина Білокур», «Маруся Чурай»:

а) Н. Матвіенко:

б) І. Білик;

в) Т. Повалій.

Завдання 27

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Співак, його пісні стали шлягерами «Якщо любиш, кохай», «Душі крини­ця», «Місячне колесо»:

а) А. Матвійчик;

б) М. Гнатюк;

в) І. Бобул.

Завдання 28

Оберіть і підкресліть правильну відповідь.

Композитор, співак, автор альбомів «Я професійний раб», «Господи, поми­луй нас», «Любов моя»:

а) Н. Яремчук;

б) Т. Петриненко:

в) І. Попович.

Завдання 29

Творчість якої зірки української естрадної музики вам найбільше імпонує? Поясніть чому.





Каталог: download -> version
version -> Захист навколишнього середовища від забруднення мийними засобами
version -> «Валеологічне виховання дітей дошкільного віку, як фактор формування здорового способу життя»
version -> Виписка з навчального плану
version -> Методичні рекомендації щодо викладання уроків для стійкого розвитку «Моя щаслива планета» розділ Система уроків-зустрічей для 3 класу курсу за вибором «Моя щаслива планета»
version -> Затверджую директор Зіньківської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№2 Л. В. Литус
version -> Наказ №526 " Про затвердження Науково-методичних рекомендацій щодо оцінювання навчальних досягнень учнів та оформлення сторінок класних журналів загальноосвітніх
version -> Методичні рекомендації Донецьк  2006 ббк 64. 9 (ІІ) 722 ш 30
version -> Вимоги до оформлення посібника
version -> Програма бібліотечно-бібліографічних знань для учнів 1-11 класів


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка